Головна > Публікації > Матвійок (Шуровська) Анна Доримедонтівна. Продовження

Матвійок (Шуровська) Анна Доримедонтівна. Продовження


18-05-2020, 12:38. Разместил: orusia voznuk
Коли у Нововолинську почали будувати шахти, на розі Поштової вулиці побудували фінський будинок, такі ж фінські будинки побудували на іншій стороні вулиці. Дорога на Поштовій вулиці була в дуже поганому стані. В
сквері в повний зріст стояв пам’ятник Сталіну. Я пам’ятаю, як той пам’ятник буквально розвалили з допомогою танка. Підігнали танк, підчепили Сталіна тросом і розвалили. Мені хтось розповідав, але сама я того не пам’ятаю, що до Сталіна в сквері стояв пам’ятник Кірову. В сквері є дуб. Колись на ньому була прибита табличка з написом на польській мові – «Добра пам'ять жовньєжа Речі Посполитої».
Ще коли я навчалась в десятому класі табличка ще висіла. Казали, що то могила невідомому польському солдату. Пам’ятаю, як приїхали поляки, вони одразу пішли до тієї могили. Там були справжні збори і один з поляків використовуючи рупор, голосно подякував жителям Володимира, за те, що вони не осквернили пам'ять їх солдат.
Пам’ятаю, як знімали пам’ятник Леніна, той, що стояв навпроти автостанції. Я тоді працювала на консервному заводі і саме йшла на роботу. З допомогою підйомного крану, Леніна підчепили за шию і зняли з п’єдесталу.
Я тоді підійшла до тих людей та запитала: «Что, все добрые дела как всегда ночью делаются?».
Я пам’ятаю дзвіницю біля костелу Іоакима та Анни. Навпроти костелу, через дорогу, де тепер стоїть п’ятиповерховий будинок, був сквер, а в сквері кінотеатр. Поряд з нами на Зарріччі жили Землинські, голова родини був фронтовиком і працював в кінотеатрі, він обілечував глядачів. Якось він мене і брата Альошу безкоштовно провів в кінотеатр. Тоді показували фільм про Тарзана. Я тоді злякалась, бо в кінотеатрі була така дірява покрівля, що вечором були видні зорі. Це було приблизно в 1949-1950 роках.
Пам’ятаю єврейські будиночки – магазини по обидва боки на початку вулиці Леніна. Дороги в місті були шосейні – викладені камінням, а тротуари - плитами. Було дуже далеко іти від центру до будинку офіцерів. Там, повздовж вулиці були невеликі будинки. Будинок культури був на місті, де пізніше був ДОСААФ, на вулиці Піонерській. Це був довгий дерев’яний і страшний будинок. Я туди не ходила.
Дні народження в нашій родині не святкували. Святкували Великдень та Різдво. На ці свята мама пекла пироги. Відразу по жнивах, мама купляла борошно. Частина того борошна завжди залишалась на свята. До нас приходили в гості Надія Дем’янівна та Марія Дем’янівна Герштанські, Сусанна Володимирівна Мерзлова тоді саме була вивезена. Ми накривали стіл білою накрохмаленою скатертиною. Пили чай з варенням та печивом. На нашому столі не було вина чи горілки, тоді це просто не було прийнято. І були розмови.
Мені було дуже цікаво просто сидіти і слухати ті розмови. Розповідали про Нікітіних. Це були дуже хороші люди. На центральній алеї Ладомирського кладовища був гарний пам’ятник з чорного мармуру, де були поховані Нікітіни. На жаль, від цього пам’ятника зараз не залишилось і сліду.
Дуже цікавою особистістю була Єлизавета Григорівна Богуславська. Її чоловік був капітаном, він служив на Далекому Сході. Вона жила там разом з ним. Коли її чоловік захворів, вони приїхали у Володимир. Навпроти червоної лікарні вони побудували будинок у вигляді корабля. Єлизавета була дуже цікавою людиною. Ми називали її «Лисгорна», від Єлизавета Григорівна. У неї були золоті руки, вона була чудовою майстринею і шила для дітей костюми на вистави. Дуже любила дітей, виховувала племінницю чоловіка.
Племінниця працювала на ринку в м'ясо-молочній лабораторії і, як не дивно, ненавиділа свою тьотю. Єлизавета Григорівна вже давно померла. Її будинок перебудували. Вона заповіла будинок дочці своїх знайомих, яка теж
перебудовувала будинок. Мені дуже шкода, що не залишилось жодної фотографії того будинку.

Спогади записала Федосєєва Світлана

Повернутися назад