Головна > Публікації > Червінська Маргарита Костянтинівна

Червінська Маргарита Костянтинівна


22-11-2017, 10:35. Разместил: orusia voznuk
Про війну мені розповідали вже батьки. Адже я була зовсім маленька. Мені мама розповідала, як вона мене народжувала. Це була війна. 1942 рік. Німці в хаті, а в неї схватки. Терпиш-терпиш, але не в силі терпіти, бо то ж страшенні болі. Була, звичайно, акушерка. А тато переживає, бо від німців можна всього чекати. Це була якраз ніч. Один німець спитався, що таке коїться. Тато сказав, що народжує дружина. «О, діти, то добре», - відповів німець. І не один з них нічого більше не казав. Сиділи в своїй кімнаті і не виходили. Ось так мама мене народила.
Червінська Маргарита Костянтинівна
1934 рік. Тато Костянтин (зліва), м. Володимир-Волинський






Червінська Маргарита Костянтинівна
1934 рік. Тато Костянтин

























Мій тато входив до організації «Союзу Українців», був активним її членом та навіть давав гроші на фінансування. Ще у нашій гімназії ім. Олександра Цинкаловського є фотографія на якій є мій тато, Арсен Річинський і Цинкаловський. Саме тоді організація мала назву «Союз Українців» – це був не «Союз Українок», а саме українців. Це був 1936 рік. Тут збиралися освічені, культурні українці. Ставили різні сценки, вечори які збагачували духовно. Проводили різні вікторини, ігри. Батьки мої одружилися в 1935 році. На той час мій батько був купцем, він заготовляв худобу і відправляв її в Польщу. Таким чином, будучи ще хлопцем, побудував хату. Він не хотів іти в приймаки. Свою дружину привів у власний дім.
Тата мого було звати Мазуркевич Костянтин, а маму – Корнелюк Віра. Мама народилась в с. Вілька (нині вже села нема). Розповідала, що це було неймовірно красиве село, природа дуже мальовнича. Коло садиби був садок, який спускався аж до річки, а Західний Буг тоді був судноплавний. Ходили катери і кораблі. А влітку приїжджали багато людей з міста, просто відпочивати, помилуватися природою. Розповідала мама ще таку історію, що бабуся попросила діда в неділю піти наловити риби. Пішов дідусь та й закинув невід, а саме пройшов катер. Сонечко пригріло… Дідусь тягне невід і не може витягнути і свариться сам до себе, що вічно тій бабі чогось хочеться, ну все, точно якогось утопленика зараз витягну. Тягнув, тягнув та й пішов кликати на підмогу. Витягнули сома, який заважив більше 100 кг.
Червінська Маргарита Костянтинівна

"Союз українців", м. Володимир-Волинський
Червінська Маргарита Костянтинівна

Мені запам’ятався один випадок про який розповідав батько. Він тоді працював на лєгпромі (швейна фабрика) начальником постачання. І він мусив їздити за товаром у Луцьк. А тоді транспорту до Луцька не було ніякого. В основному треба було ловити грузовий попутний транспорт. Це була свого роду буда, на якій ставилися лавки і так їхали. Одного разу поїхав тато до Луцька з портфелем в якому були гроші. Він мав домовитись про постачання тканин. І машина на повороті вже як доїжджати до Луцька попала в аварію. І тата без свідомості забрали одразу в лікарню. А портфель загубився. І перше, як тато прийшов до пам’яті, то одразу запитався про портфель. Проходить день, вже все добре почав усвідомлювати, лежить і думає не про те, що живий лишився, а де ж його портфель. І говорить сам до себе: «Ну все – тюрма!!! Мене чекає тюрма». Йому вже було все одно як його лікують. Бо на той час згубити таку суму грошей – це тюрма. Але на другий день приходить слідчий і приносить портфель. Каже: «Ваш?» Тато зрадів, каже: «Мій». Ніхто й не заглянув до портфеля, а може і заглядав. Все було на місці. Це був 1948 рік. Саме той період де в Сибір відправляли за те, що не так глянув, а за те, що згубив державні гроші й поготів.
Червінська Маргарита Костянтинівна

Батьки Маргарити. 1936 рік. Весільна фотографія
Спочатку я ходила в початкову школу у селі Льотниче. Саме Льотниче – це було тоді місто за переїздом. Вже пізніше воно відділилося. Вулиця називалася Гноїнська і це все було в межах тодішнього міста. Після війни – Льотниче стало окремим населеним пунктом. То я закінчила 4 класи у Льотничому, а в 5 клас пішла у першу жіночу школу. І вже здається у 1954 році об’єднали чоловічі і жіночі школи. І я перейшла в другу школу. Директором школи був Горлач, а закінчувала навчання при Іщенкові. Це був хороший вчитель, літератор, дуже цікаво проводив уроки, давав додаткову інформацію. Помер він ще досить молодим у 54 роки.
Ще пригадую, як я навчалася в школі, то суботніки завжди організовували на Пасху. Вдома всі збираються на свято, а я біжу на суботнік. Одного року суботнік в нас був у нинішньому парку Гагаріна, а тоді там було єврейське кладовище. Під’їхали грузові машини, хлопцям дали ломи, молотки щоб розбивати ті надгробки і грузити на машини. А дівчата розгортали землю і розрівнювали все. В тоді в мене було таке неприємне враження, так не по собі було. А зараз ще й будинок там побудували. Це такий дуже неприємний спомин.
Червінська Маргарита Костянтинівна
1933 рік. Родина солтиса Коритницької гміни Корнелюка Степана
Пригадую ще один випадок. У 9 класі я була комсоргом. На Чистий четвер, а моя сім’я була віруюча, мама прихворіла і не могла піти в церкву за страсною свічкою, тому послала мене. Я пішла з дівчатами до церкви. Нас було 4 дівчат. Свічки замотали в газети в кілька слоїв, бо ж пляшок не було. Йдемо з церкви з свічками. А біля пошти стоїть наша класна керівничка і вона нас побачила. Що це в школі було! Скандал! На другий день у класі збори комсомольські. Комсомолка, активістка, відмінниця і вона в церкву пішла. Кричала на мене. Я прийшла додому і кажу мамі, що мене зі школи виженуть. А мама каже: «Не переживай, кажи, що ти пішла в церкву подивитись, як в музей, на пам’ятку. І там всі зі свічками були, от і мені дали, то не значить, що я в це вірю». Я вже так кажу, як мама вчила. Але ж ні! Зібрали загальношкільні збори і на тих зборах всі виступають, позорять мене. Довели мене до того, що я захворіла. Зняли мене з комсорга. Стояло питання про виключення мене з комсомолу, а тоді без комсомолу нікуди не поступиш.
Я дуже хотіла бути фармацевтом, так мені подобалось, коли заходила в аптеку і бачила працівників в білих халатах і чепчиках. Мені здавалося, що це – неземні люди. Це – професія надзвичайна. І після школи я саме хотіла на фармацевта. Школу я закінчила з двама четвірками. Повинна була мати срібну медаль, але перед тим був випуск де наплутали з оцінками. Був великий скандал. То вже моєму випуску нікому не дали медалей. Зі мною вчилась Таня Свідерська, а тоді ще Оніщук, вона пізніше керувала статистичним центром довгий час. Нам обом мали дати медалі, але не дали. Я Таню загітувала поступати до Житомира в фармацевтичне училище. Поїхали ми, але недоїжджаючи до Луцька, Таня передумала їхати далі. Їхав з нами зубний технік, цілу дорогу її агітував, нащо вам та фармація, будете тільки міліграми міряти і важити. Поступайте в Луцьку на фельдшерів, то будете «хазяйками» по селах. А Таня сама родом з Хоболтови, послухала його і сказала, що не поїде в Житомир. Я її просила і молила. А вона ні і все. А, що ж ми тоді, ніде не були, нічого окрім свого міста і села не бачили, було лячно. Здали ми екзамени в Луцьку, але не пройшли конкурс ні я, ні вона. І так після цього, вона пішла в школу бухгалтерів, а я рік пропрацювала на пошті на телеграфі. Через рік я поступаю в медичне училище, а вона йде працювати бухгалтером у колгосп. Пізніше вона поступила в інститут. Таня була сильним математиком. Ще трохи попрацювала в колгоспі, а потім перевелась у Володимир в статистичний центр. А я закінчила медучилище, приїхала в місто і працювала в лікарні.
Червінська Маргарита Костянтинівна

1956 рік. Маргарита з батьками
14 років я відпрацювала операційною медсестрою. Робота була дуже важкою. Зараз легше, бо відпрацював години і все, а раніше після відпрацьованого часу, з 16.00 і до ранку ургентний на дому. І в любу хвилину приїжджали і забирали готуватись до операції. Бувало так, що простоїш цілу ніч і на другий день знову треба було працювати. Але не плакали ми, працювали, справлялися. Був такий випадок в моєму житті, мене вдарили, можна сказати, по моєму самолюбству, обізвавши, нас медсестер, чортовими недоучками. Після цього я вирішила, що буду далі вчитися. І я поступаю у Львівський медичний університет. Після закінчення навчання, я знову повертаюся в лікарню і йду вже працювати лікарем в відділення переливання крові.
Червінська Маргарита Костянтинівна
Мама з сестрами. 1955 рік
На цьому місті де зараз офіс Сергія Ковальчука був літній кінотеатр, а ближче до церкви був гарний сквер, росли дерева і майже зовсім не було видно зруйнованого храму. Ще пам’ятаю по вулиці Шевченка невеличкі торгові павільйончики і де площа теж були невелички магазинчики. А як ставили «шпіля» на площі, то ми всі збиралися на нього по 3 рублі. І то всі організації здавали. «Шпіль» будували за наші гроші, а не державні. І то 3 рублі, то було багато, враховуючи, що зарплата в середньому була десь 40 рублів. Зарплати були тоді досить низькі.
Вже за моєї пам’яті на валах була тублікарня. А раніше дітьми, то ми бігали по валах. Про в’язницю ніхто ніколи не говорив, казали, що там ніби розстрілювали, і знаходили людські кістки. Це все було заборонено розповідати.
З розваг у місті було кіно і то, дякуючи спадку з закордону, який мав дістатися Жиромському Льоні. Йому не дали спадок, а побудували кінотеатр. Особливо ми полюбляли індійські фільми. Ще тоді була війна з В’єтнамом, то показували різного роду воєнні ролики про В’єтнам. Приїжджали і зірки естради: Магомаєв, Оксана Білозір, Лев Лєщенко, Толкунова. Були і танці. Тансплощадка біля кінотеатру Космос, в залізничному клубі. Вхід був 20 копійок.
Червінська Маргарита Костянтинівна
1935 рік

Спогади записала
Вознюк О.А.

Повернутися назад