Головна > Публікації > Нагорняк Наталія Станіславівна

Нагорняк Наталія Станіславівна


23-03-2017, 11:10. Разместил: orusia voznuk
Ми з батьками жили у місті Красилів Хмельницької області. Батько був агрономом, а мама домогосподаркою. В сім’ї було 10-ро дітей. Я була 8-а.
У 1946 році почалася засуха і настав голод.
Моя старша сестра жила у Володимирі. Була заміжня за військовим. Мама часто приїжджала у Володимир за продуктами, бо тут було дешевше.
У 1946 році ми всі переїхали у Володимир. Спочатку бідували, але потроху життя наладилось.
Я вчилася у школі №1, потім поступила в торгово-економічний інститут у Києві. Працювала товарознавцем у спортивному магазині. Там де зараз «Салют», був спортивний магазин, радіо- та електротовари. Коли я працювала у спорттоварах, за товаром їздили у Львів 2-3 рази на місяць. Там були наші бази. Пізніше, коли там побудували новий універмаг, мене перевели завідуючою магазином «дитячий світ». Там я пропрацювала майже 30 років. Спочатку у магазині було три відділи: швейний трикотаж, взуття, канцтовари та іграшки. Завідуючі відділів самі їздили по товар у Луцьк і до Львова. А завідуючі магазинів збиралися разом і їздили у Білорусію укладати угоди на викуп товарів у їхніх магазинах і складах. У Білорусії товари були кращі та інші ніж у нас. То ж для нас вигідно було вести з ними торгівлю. Магазин розширювався: на 1-му поверсі були іграшковий відділ, галантерея і канцтовари; на 2-му – відділ для хлопчиків і чоловічі сорочки, а на 3-му – трикотаж і відділ для дівчат.
Колектив був дуже хороший. Працювали молоді дівчата, які закінчили Луцьке училище, і кілька старших жінок. Дівчата добросовісно відносилися до роботи. Все було строго. Це зараз не торгівля, а спекуляція – кожен намагається поставити чим вищу ціну. А тоді, як не дай Боже, переплутали І-й чи ІІ-й сорт, і відповідно ціну, то неприємності були капітальні: і народний контроль перевіряв і ОБХС. Такі випадки траплялися дуже рідко, лише декілька за всі 30 років.
Перед святами у всіх був піднесений настрій. Перед «майськими» святами дівчата з різних відділів робили з паперу яблуневий цвіт. Кожна старалася придбати щось нове з одягу, бо продавці мали таку можливість. На свято ішли з квітами, портретами членів політбюро. На площі грала музика. Люди радо спілкувалися. Інший час тоді був, інші цінності. Після цього директори магазинів збиралися разом і з сім’ями виїжджали на маївку в ліс у Володимирівку.
На роботі завжди вітали співробітників з Днем народження. Готували стінгазету і прикріпляли відкритку. Потім іменинник усіх частував солодощами.
За два місяці до 1 вересня організовували шкільні базари. Луцька фабрика постачала новеньку шкільну форму для хлопчиків і дівчаток, а наша фабрика – сорочки. Попит був шалений. Ми не встигали завозити товар. На тих шкільних базарах можна було купити все необхідне для школи: одяг, взуття, зошити, шкільне приладдя. Часом виставляли ятки і біля магазину. Після жовтневих свят розпочиналися ярмарки з ялинковими прикрасами. Їх закупляли на луцькому заводі скляних виробів. Іграшки були дешевими і люди охоче їх брами. Підготовка до Нового року завжди піднімала настрій. Ми жили добре, може не мали всього того, що сьогодні є на прилавках магазинів, але ми жили щасливо.
Пішовши на пенсію, працювала начальником відділу кадрів у сільгосптехніці, де начальником був Горбаченко.


Спогади записала Кучерява Р.І.

Повернутися назад