dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 661
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 14-07-2016, 10:42
14-07-2016, 10:42

Маєвська Ольга Василівна

Категорія: Публікації

Маєвська Ольга ВасилівнаЯ попала у Володимир, коли закінчила 7 класів і мала 14 літ. А сама я з Фалемич. Жили ми
над самою річкою. Нас було п’ятеро дітей. Батька забрали на фронт. Мама і бабуня зостались
з нами. Хату нам рознесли німці снарядом. Попередили, щоб ми вибралися, бо наша хата була
їм як мішень. В радгоспі розселилися німці, а за річкою, за лозами були наші. От німцям і
мішала наша хата біля річки. Нічого з собою не брали. Дещо закопали в землю. Але коли прийшли
наші, то штиками те все вирили, що тоненьке, забрали на перев’язки, а що було грубіше,
якісь килимки, брали два дрючки і робили носилки. Рятувались як могли. Батько того всього
раніше понавозив, бо служив у 1939 році в польській армії. Де ми тільки не жили – і по квартирах,
і по льохах, але вижили. Попервах корову у нас забрали німці. Мама у відчаї, купа голодних
дітей, і каже: «Піду до німців. Заб’ють, то заб’ють, нехай всіх разом поб’ють, тоді на тому
все буде». Бабуня плакала, молилась. Пішла мама з дітьми: кого на руки взяла , кого за руки. А
німці були розквартировані по кращих хатах. Як мама підійшла до того обійстя, де корова, то
та, як побачила хазяйку, як заревла! Німці так і повискакували: «Матка! Шнель! Шнель! Тікай!
Чого прийшла?»

Питають її:

- Де чоловік?
- Нема»-, каже, - а дітки маленькі.
І віддали таки нам корову. От завдяки їй ми і вижили. Батько, довідавшись, як ми бідуємо,
попросив дозволу в командира притягнути з лісу німецький санітарний вагон. Каркас був
зроблений з металу, а стінки – з фарбованого картону. І ото ми зимували чотири зими у тому
вагончику. Зими були круті. Всередині у вагончику весь каркас був у снігу. Під перину ховалися.
Бідували…А батько загинув на фронті.
Інформація до новини
  • Просмотров: 800
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 30-06-2016, 10:20
30-06-2016, 10:20

Гринчук Петруня Георгіївна

Категорія: Публікації

Гринчук Петруня Георгіївна1 квітня 1969 року я приїхала в місто Володимир-Волинський, одержавши направлення на
роботу. Родом я з Буковини, навчалася у Чернівецькому житлово-комунальному технікумі. За
спеціальністю – промислове та цивільне будівництво. Я дуже боялася їхати на Волинь, бо при
розподілі на роботу, студенти говорили між собою, що на Волині одні болота і там нема, що
будувати. Казали, щоб без гумових чобіт я туди не їхала, бо там навіть асфальту нема. Приїхавши
до Луцька, я з подружкою Лідою, залишивши речі у вокзальному готелі, о 4 годині ранку
пішли дивитися чи асфальтовані вулиці міста. Заспокоївшись, що вулиці впорядковані, ми
повернулись в готель і спокійно заснули. На другий день я поїхала у Володимир-Волинський
у Рембуддільницю № 10 по вулиці Тельмана. Мене поселили у готель по вулиці Комсомольській,
18 (нині житло священиків по вулиці Миколаївська, 18). Володимир виявився тихим,
спокійним містечком. Машин майже не було. В дільниці було дві машини, одна – самоскид,
перероблена із сміттєвоза, друга – «Думпер» для завозки піску, трактор та дві пари коней з підводами.
На ремонт будинків матеріали завозили підводами.
Інформація до новини
  • Просмотров: 760
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 2-06-2016, 15:09
2-06-2016, 15:09

Ірина Ігорівна Корбін

Категорія: Публікації

Ірина Ігорівна КорбінНародилася я у Володимирі у 1945 році. В 1952 році пішла в українську школу, першу жіночу.
Зараз як згадую, як воно було гарно. Ми носили коричневі за коліна сукенки з чорними
фартушками. А старші дівчата носили вже такі, які їм були до вподоби. Прикрашали сукні
білим комаірцем. На щодень заплітали волосся в одну косу і вплітали коричневий бант, стригти
коси нам не дозволялося. Тоді всі ходили з кісками. А вже на свято можна було дві коси і
кольорові банти.
Інформація до новини
  • Просмотров: 1095
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 26-05-2016, 10:04
26-05-2016, 10:04

Стемпковський Володимир Антонович

Категорія: Публікації

Стемпковський Володимир АнтоновичНародився я 29 липня 1935 року в місті Володимир-Волинський, на вулиці Зимненській.
Там тоді жила батькова сестра, і деякий час наша сім’я теж. Цей будинок зберігся до сьогодні.
В 1945 році батькова сестра з чоловіком і донькою виїхала в Польщу.

Моя мама була з села Заріччя. Її матері, моїй бабусі, належала велика ділянка землі, яку
вона розділила між дітьми. Брат моєї мами в 1920 році загинув у бою під Замостям. Бабуся
отримала від польської держави пенсію і гектар землі. Цю пенсію вона отримувала до 1939
року. Померла бабуся в 1940 році, похована на Ладомирському кладовищі. Мама була безграмотною,
але знала єврейську, німецьку, російську і українську мови. Вона працювала прислугою
у німців та євреїв. Займалася господарством.
Інформація до новини
  • Просмотров: 903
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 5-05-2016, 12:31
5-05-2016, 12:31

Царук Ярослав Васильович

Категорія: Публікації

Царук Ярослав ВасильовичЯ народився в селі Заболоття Володимир-Волинського району. Там я прожив до 1943 року.
Село Заболоття було повністю спалене поляками. Хто не встиг втікти, тих вбили. Два брати
троюрідні, дядько і тітка загинули. З 1944 року наша сім’я почала жити в селі Стенжаричі. Будучи
малим, я з татом їздив на підводі до Володимира. Пам’ятаю як зараз дорогу, що була біля
собору Різдва Христового. Ця дорога пролягала від другої столової до вулиці Шевченка. Вона
була паралельна вулиці Ковельській. Додому поверталися вулицею, що пролягала до села Дубники.
Вона так і називалась дубниківська дорога. Переїжджали ми залізничну колію і я так
боявся, що потяг нас роздавить. Як же я тоді ктутився на возі, не міг заспокоїтися аж поки не
переїхали дорогу.
Інформація до новини
  • Просмотров: 798
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 31-03-2016, 12:19
31-03-2016, 12:19

Логвинович Софія Оліферівна

Категорія: Публікації

Логвинович Софія ОліферівнаУ Володимирі я живу з 1949 року. У 20 років я вийшла сюди заміж. Почала працювати у
школі глухонімих. Сама школа була зовсім не пристосованою для таких діток. Приміщення
школи знаходилося навпроти сучасного агротехнікуму. Говорили, що в цьому приміщенні
колись був жіночий монастир. Я пригадую цих діток. Вони були нещасними після війни, більшість
з них не мали батьків. Це сироти, яких просто десь знайшли на вулицях міста. Їхнє
життя було досить непростим. Ми старались їм допомогти, виховували, говорили добрі слова,
обнімали їх, щоб вони відчували любов і підтримку. Їх ніхто не забирав додому на вихідні, і
навіть ті діти які мали батьків теж дуже рідко їздили. Поїхати додому було дуже важко, адже
ніякого транспорту не було. Займалися ми в одному класі по дві вчительки. Просто ставили
дошку яка перегороджувала клас на дві окремі частини. Мили ми дітей у звичайній кімнаті,
воду набирали в усі посудини які тільки знаходили. Умов ніяких не було.
Інформація до новини
  • Просмотров: 793
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 17-03-2016, 15:28
17-03-2016, 15:28

Киба Ярослав Григорович

Категорія: Публікації

Я приїхав у Володимир Волинський в 1959 році. Дорога була настільки поганою, з вибоїнами,
що з Луцька довелося їхати маленьким «Пазиком» чотири години.

Якраз у той час завершувалось будівництво газокомпресорної станції. Київські та львівські
проектанти запланували спорудити цю газокомпресорну станцію біля птахофабрики. Тобто,
газопровід мав проходити Луцькою і Устилузькою вулицями. В кошторисі витрат планувалося
включити суму відшкодувань за причинені збитки. Тобто вулиці могли заасфальтуватись
саме за ці кошти уже в першій половині 60-х років.

Головою міста на той час був Кувшинов. Він не погодив проект, і тому в місті не було природного
газу ще майже 10 років, і жителі мусили користуватись балонним газом до початку
70-х років.

Стягайло Микола Лукич був начальником газокомпресорної станції , а в Луцьку «Волиньгазом» керував Іван Іванович Фурів. Потім він був головою міськради, а згодом - секретарем
КП. Фурів приїжджав до Стігайла у Володимир, щоб обговорити можливість використання
газу на підприємствах міста.
Інформація до новини
  • Просмотров: 609
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 25-02-2016, 12:35
25-02-2016, 12:35

Мацюк Галина Григорівна

Категорія: Публікації


Мацюк Галина ГригорівнаЯ родом з містечка Берестечка. У 1957 році я закінчила Львівський державний медичний
інститут, санітарно-гігієнічний факультет. Це був перший випуск на західній Україні лікарів
санітарного профілю. До Володимира-Волинського попала за направленням міністерства як
лікар- епідеміолог.

З Луцька до Володимира тільки двічі на день ходив автобус. А з Берестечка до Луцька і того
не було. Отже, до Луцька з Берестечка я летіла тримісним кукурузником. У Луцьку саме проводилося
будівництво доріг - кругом все розкопане…Мені потрібно було дістатися «Красного
» району у Луцьку. І я пішла пішком: відійду трохи з двома чемоданами і вертаюся за третім.
Я зустріла знайомого з Берестечка і він допоміг мені донести мої речі до «Красного».
Інформація до новини
  • Просмотров: 1227
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 18-02-2016, 16:16
18-02-2016, 16:16

Шишкін Сергій Євгенович

Категорія: Публікації

Після закінченя Луцького музичного училища (випуск 1977 року) я отримав направлення
в Локачі, але через травму ноги, батькові вдалося домовитись взяти мене в нашу музичну школу.
Директором музичної школи був Флоненко Павло Іванович. Я сидів вдома з загіпсованою
ногою і писав пісні. Ми з моїм однокурсником Андрієм Шоцьким вирішили створили групу.
Почали грати на танцях. Музика була жива. Андрій Шоцький грав на «басу». І з нами ще
кілька хлопців. Тоді була мала конкуренція. Танці були лише в будинку культури і в будинку
офіцерів. На танцях ми грали різну музику, включаючи і мої пісні. Та багато хто хотів, щоб ми
грали пісні «совєтських композиторів», а нам хотілося грати своє і «фірму».
Інформація до новини
  • Просмотров: 816
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 11-02-2016, 10:25
11-02-2016, 10:25

Сух Олександр Іларіонович

Категорія: Публікації


В хаті в якій ми живемо було Гетто. Цю хату будувала моя бабуся. Вздовж вулиці Гайдамацької
росли дерева. Нас з хати виселили на Луцьку вулицю, навпроти хлібзаводу. Я пам’ятаю, що
ще під забором лазив до своєї хати, бо як виселяли то не дали нічого взяти. А вже після війни
нам дозволили повернутися додому. Батька забрали в армію. З фронту він повернувся без ноги.

Навпроти нашого дому, розповідала мама, жила графиня. Вона була звичайною селянкою,
тільки вийшла заміж за графа. Все господарство контролювала сама. А граф як їхав на фаритоні,
то завжди ставав та підвозив простих людей. Хороші вони були люди. Ніхто про них
нічого поганого не говорив.

На вулиці Шевченка були магазини. Перший – Ройтера. Він продавав воду та морозиво.
А другий і третій магазини були моєї бабусі. Прізвище Шепиляковська. Вона продавала свіже
м’ясо. Морозиво продавали на тарілочках. Були столики як у кафе. Пізніше побудували
дерев’яний кінотеатр. А поруч був скверик. За німців там стояла шибениця. У районі сучасного
універмагу теж була шибениця. Пам’ятаю, що не давали знімати повішених. Німці вішали
партизанів. На них були таблички. Тіла викрадали вночі.