dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 494
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 2-03-2017, 11:32
2-03-2017, 11:32

Корніюк Володимир Зотікович

Категорія: Публікації

Я працюю у Володимирі з січня 1955 року.
Закінчив сільськогосподарський інститут. Працював спочатку в Іваничах на тракторній бригаді у МТС. А потім перейшов у профтехучилище. Директором був Кужіль. Мені на той час було 25 років.
Цей навчальний заклад розпочав роботу в 1948 році. В училище механізації сільського господарства почали набирати учнів, які вже закінчили 7 класів. Часто приймали і без освіти. Головне, щоб людина хотіла вчитися і отримати професію. Училище випускало причіплювачів тракторних агрегатів, трактористів і комбайнерів.
У післявоєнний період гостро не вистачало кваліфікованих робітничих кадрів.
У 1954 році було засноване Володимир-Волинське технічне училище № 3, що підпорядковувалось Житомирському міжобласному управлінню трудових ресурсів. 8 вересня був виданий наказ № 1 по технічному училищу № 3 міста Володимира-Волинського про, те що Дрогайцев Яків Омелянович, він же директор Володимир-Волинської школи механізації, приступив до виконання обов’язків директора технічного училища на підставі телеграми Житомирського обласного управління трудових резервів. А вже 23 вересня 1954 року відповідно до наказу, виданого на основі наказу начальника міжобласного управління трудових резервів від 17 вересня 1954 року, директором Володимир-Волинського технічного училища № 3 був призначений Кужель В’ячеслав Антонович. Він прибув і Ковеля із залізничного депо. Ходив у шинелі інженера залізничника. Його політичні переконання не завжди були зрозумілі для багатьох членів колективу. Але він був ерудитом у багатьох галузях, чудовий педагог, що приходив на допомогу у будь-який час як молодим педагогам. так і учням.
Почалася наполеглива та цілеспрямована організаторсько-підготовча робота в усіх напрямках створення навчального закладу. Навчальний рік повинен був розпочатися не пізніше початку жовтня – до відзначення 37 річниці жовтневої революції. Це було завдання місцевих і обласних органів компартії. На той час без подібних зобов’язань і звітів про їх виконання неможливо було уявити життя будь якої установи чи організації, будь-якого господарства, а особливо їхнього керівництва.
Інформація до новини
  • Просмотров: 597
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 15-02-2017, 12:24
15-02-2017, 12:24

Толкаченкова Любов Олексіївна

Категорія: Публікації

Народилася я на Смоленщині в Починківському районі в селі Слали у 1927 році. Школи в нашому селі не було і треба було добиратися в інше село за 5 кілометрів. В школі я встигла провчитися один рік. У 1934 році почалася колективізація. Заставляли всіх іти в колгосп. У нас було хороше господарство: корова, кінь, вівці, качки, гуси. Бабуся подарувала нам гарний будинок з різними коморами. Підлога в ньому була дерев’яна, а не глиняна. Також у нас був великий сад. І от нас записали «середняками» та обклали великими податками. Якби записали в «кулаки», то вислали б до Сибіру. Батьки не погодились з таким становищем. Вирішили все продати і виїхати. Так ми і поневірялись. В кінці кінців купили землянку. Там була кімната і маленька кухонька з великою піччю. Вгорі були малесенькі віконечка. Це було неподалік від військового аеродрому. І батько влаштувався туди шефповаром. Там ми прожили 4 роки. І цю військову частину перевели в Білосток. Ми теж туди переїхали. Жили у парковій зоні на краю міста. За кілометр від нас був військовий аеродром. В Білостоці я вчилася у школі №13. У 1941 році закінчила сьомий клас. Мені дуже хотілося поїхати в піонерський табір. Але мрія моя не здійснилась. Почалася війна. На аеродром падали бомби. Горіли амбари, де стояли військові літаки. Один снаряд попав і в наш будинок у крайню квартиру. На щастя там ніхто не жив. Ми вибігли, та й питаємо, що відбувається. А військові і самі не знають, спочатку думали, що це маневри. Кругом все горіло, люди кричали. А моя мама у цей час приймала роди у своєї подруги. Народився хлопчик - Володя Новиков. Якраз 22 червня на початку війни. Зараз живе у Рівному. На другий день, коли трохи стихло, пішли в місто, взнати чи то війна. А там - руїна. Будинки зруйновані. Кругом лежать трупи…
А напередодні приходив якийсь солдат і казав, що завтра будуть німці. Але йому ніхто не
Інформація до новини
  • Просмотров: 1335
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 2-02-2017, 11:31
2-02-2017, 11:31

Корнійчук Вячеслав Володимирович

Категорія: Публікації

Корнійчук Вячеслав ВолодимировичНародився у 1959 році у селі Певжа Млинівського району Рівненської області. Закінчивши ПТУ №6, працював у Дніпропетровську. Служив в армії під Саратовим у ракетних військах. Далі працював у Луцьку на ГПЗ. А далі – у Володимирі-Волинському на будівництві в організації «Волиньпромбуд». Через рік отримав квартиру. А далі перейшов у реставраційну майстерню.
У 1986 році почали відбудовувати собор Різдва Христового та реставрувати костел Іоакима і Анни.
Коли будували теплотрасу, зі сторони площі натрапили на фундаменти глибиною 1,80 м. Будівля костелу побудована на основі з глиняного замка П-подібної форми. Коли ж копали під теплотрасу біля собору Різдва Христового, такого глиняного замка не знайшли. Можливо він десь іще нижче є. Отже, можна припустити, що там є ще одне приміщення (ще один нижній поверх). При будівництві ливневої каналізації на глибині 1,5 м в районі тумби з рекламою натрапили на поховання, тобто зараз ми ходимо по кістках братської могили.
У цьому похованні було багато кісток, пересипаних вапном, пряжки від ременів та ялові чоботи.
Інформація до новини
  • Просмотров: 919
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 20-01-2017, 09:20
20-01-2017, 09:20

Зима у Володимирі-Волинському. 1918 рік

Категорія: Публікації

Зима у Володимирі-Волинському. 1918 рік
Інформація до новини
  • Просмотров: 644
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 12-01-2017, 09:38
12-01-2017, 09:38

Захарова Мирослава Іванівна

Категорія: Публікації

Захарова Мирослава ІванівнаМоя мама походила з аристократичної сім’ї, а батько був польським осадником. Жили ми у Несвічі. Там я ходила до школи. Першого вересня мене одягнули у біле гарне платтячко, на голові зав’язали великий білий бант, одягнули гарні туфельки. Так батьки повели мене до школи у перший клас. Дуже гарне село було, а в ньому була польська колонія «Анатолія». Там була комендатура, аптека, школа. На горбочку стояв дуже гарний костел, до якого вели чудові сходи, а навколо росли величезні дуби. У війну його спалили.
Окремого приміщення для школи не було, і один чоловік відступив у своєму будинку кілька кімнат, і ми там вчилися. До обіду одна зміна, а після обіду – друга. Там я провчилася до третього класу, а потім мене перевели в іншу школу у селі Чаруків (25 км від Луцька). В батька були коні, і взимку він мене завозив до школи і забирав після уроків додому. В неділю всі учні збиралися біля школи, і парами, взявшись за руки, йшли – українці до церкви, а поляки до костелу. У школі в нас були уроки релігії. До римо-католиків приходив ксьондз, а до православних – батюшка. Ніякої дискримінації не було. Ніхто через це не сварився. Так нас на той час виховували. Мені було цікаво, то я ходила і сюди, і туди. Неподалік від костелу жили чехи, а трохи далі – німці. Ми з дітьми разом гралися, і я навчилася «шварготати» по-німецьки.
Інформація до новини
  • Просмотров: 1285
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 23-12-2016, 12:53
23-12-2016, 12:53

2016 рік у фотографіях пам'яток архітектури.

Категорія: Публікації

2016 рік у фотографіях пам'яток архітектури.
Інформація до новини
  • Просмотров: 794
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 14-12-2016, 11:33
14-12-2016, 11:33

Хорунжий Микола Йосипович

Категорія: Публікації

Хорунжий Микола ЙосиповичВ житті кожної людини, особливо тієї, що вже пройшла свій віковий тест, настають і неодмінно часи, коли необхідно оглянутись назад, віднайти все те, що врізалось у пам’ять і що викристалізувало певну громадянську позицію. Людська пам’ять має два реальні прояви - вона або креативна, або, що найстрашніше, вона може бути мстива. Якщо перший прояв робить людину щоразу доброзичливою та миролюбивою, то другий – породжує протиріччя, сварки і навіть бажання помститись, не забути про минуле, а використати його як розплату.
Інформація до новини
  • Просмотров: 707
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 9-12-2016, 14:18
9-12-2016, 14:18

Царук Ярослав Васильович

Категорія: Публікації

Царук Ярослав ВасильовичУ 1939 році на наші землі прийшли совєти і відразу почали наводити порядки. Хто багатший – той ворог. Хто бідний – той друг. Бідними були лише ліниві, п’яниці, дурні і зрідка ті, кому не повезло в житті. Бідні звинувачували у своїх нещастях багатих, але працювати не хотіли. Почали розкуркулювати господарів, забирали худобу, реманент, робили комуни, організовували колгоспи. Про комуну в Нехворощах мені розповідав один чоловік. В комуні до сніданку скликали дзвоном у рейку. Всі сходилися їсти. Далі розподіляли роботу. Знову скликали на обід. З’їли одну корову, потім кабана. Збіжжя теж у комуні було – кашу варили. Як їсти - то збігалися з усього села. А як працювати – то нікого не можна було знайти. За рік добро розкуркуленого пана з’їли, і вирішили що комуна не підходить, що треба жити як колись, кожен сам за себе.
Інформація до новини
  • Просмотров: 699
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 3-11-2016, 10:32
3-11-2016, 10:32

Володимирчанки у світлинах. ІІІ

Категорія: Публікації

Володимирчанки у світлинах. ІІІ

Як виглядало місто майже століття тому, що змінилось, що зникло, ми неодноразово бачили на старих світлинах. А хто ходив по тих вуличка, хто радісно зустрічав новий день, хто поспішав на важку працю і хто просто жив, ми бачимо не так часто. Адміністрація історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир" пропонує до перегляду третю серію "Володимирчанки у світлинах".
Інформація до новини
  • Просмотров: 565
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 13-10-2016, 11:38
13-10-2016, 11:38

Яровенко Галина Дмитрівна

Категорія: Публікації

Яровенко Галина ДмитрівнаРодом я із села Юрківка Звенигородського району, що на Черкащині. Мій батько був вчителем історії, мама працювала в колгоспі. Мама походить із родини, що вимерла під час голоду 32-33 років. Батько мамин мав магазин. Із приходом радянської влади його магазин конфіскували, виселили з будинку, де жила вся родина. Жили в старенькій бабусиній хатині. Поля не мали, жили тільки за рахунок магазину. Коли все відібрали, мамин батько залишився без роботи, без засобів для існування. А ще було шестеро голодних дітей. Мама була найстарша. Разом з сусідами виїхала на Донбас. Працювала у їдальні: мила посуд. Таким чином вона врятувалась і вижила. Решта членів сім’ї померли від голоду. Прийшли більшовики. Всі були у шкіряних курточках. У селі відразу знайшлися такі, що примкнули до них, бо не мали ніякої роботи і ніяких турбот. Зрадити односельчан для них було дуже просто. Вони відразу видали всіх сільських патріотів. Коли незабаром прийшли німці, то вони переметнулися до них, бо ж знову мали можливість показати всіх: хто голова колгоспу, хто голова сільської ради, бригадир, секретар, – тобто всіх тих, хто працював на керівних посадах. А німцям того і треба було. Всіх скинули в загальну яму і живцем закопали. Територію охороняли. Але ми,діти, там ходили і бачили, що земля довгий час ворушилась. Мені це добре запам’яталося, бо закопали рідного дідового брата, який був головою сільської ради.
Батько мого тата був учасником війни 1914 року. Мав поранені ноги, все життя ходив на милицях. Коня, воза, плуга забрали під час розкуркулення. Отже, навіть не мав чим землю обробляти.