dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 511
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 22-03-2018, 15:01
22-03-2018, 15:01

Камінська Надія Петрівна

Категорія: Публікації

У 1948 році батька забрали в в’язницю. Мама у цей час була в санаторії у Рівному і там народила донечку, тобто мене. По сьогоднішній день ніхто не знає, де батько. Казала мама, що батька посадили за політику. Він був росіянином, а мама – українкою.
Жили у Володимирі. Потім рідний дядько мами забрав нас в Охнівку. Жили в землянці. Через трохи – пішли на квартиру, жили окремо. Мама влаштувалася працювати дояркою. Мене не було кому доглядати, тож мама прив’язувала мене за ногу до яблуні, інакше я могла наробити шкоди у городі, була вертка і все хотіла знати. Ось так і жили.
Чомусь добре запам’яталося, як помер Сталін, хоча мала лише 5 років. Біля гучномовця стояло багато людей, всі плакали і казали, що то їхній батько помер. Я повернулась до мами і запитала: «Чи то теж мій батько?» Вона промовчала. Підійшла односельчанка і сказала: «Слава Богу! Може наші батьки і чоловіки повернуться з тюрми додому.» Її чоловік повернувся, а мій батько - ні.
Тітку мамину посадили в в’язницю за бандерівщину. Вона торгувала в магазині. З лісу прийшли хлопці і сказали, щоб дала їм сірників, продуктів, тільки щоб нікому про них не розказувала. Звичайно, вона дала і сірників, і хліба. А виявилось, що то були переодягнені НКВДисти, перевіряли, як населення відноситься до совєтів і націоналістів. Тій жінці присудили 15 років в’язниці. Її мама мала в Лісках хату і покликала мою маму Марію жити до себе.
Інформація до новини
  • Просмотров: 373
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 28-02-2018, 11:34
28-02-2018, 11:34

Луцюк Іван Федосійович

Категорія: Публікації

Народився 1941 року в селі біля Кременця. Пригадую, як прийшли перші совєти. Мені тоді було чотири роки. У мами був кожушок, чоботи, бо жили ми не погано. Прийшли хлопці з лісу і кажуть: «Снимай сапоги и тулуп». А мама впирається: «Тож воно все маленьке, жіноче. Навіщо воно вам? А в мене троє діток!» Не послухали, все забрали, казали, що їм і таке згодиться.
Батько на був на війні аж під Азовським морем. Як німці добре притисли, що було або під кулі йти, або топитися в морі, то він втік. Вдень відлежувався у борозні, а їв, що знайшов на полях. Через п’ять днів дістався додому. А вже вночі приходять партизани знову: «Збирай манатки. Раз був у полоні, іди з нами в ліс.» Мусив іти з ними. Добралися аж до Станіслава на Франківщині. Був поранений, потрапив у госпіталь. Щоб оправдати довіру, мусив вступити до партії. Так, як поранення було важким, то його залишили у Станіславі, запроваджувати радянську владу. Пам’ятаю фотографію, там батько у червоних чоботях стоїть на балконі і якусь жінку обнімає. А вдома у мами якраз народилася моя сестричка. Бідували. Добре, що хоч корова була, то вижили. Вранці її забирали у колгосп в ярмо, землю орати, а ввечері обдерту відпускали. То мама видоїть корову, на жорнах змеле насіння з буряків, розмішає з молоком, та й напече таких млинців, що б хоч щось було дітям дати. Батька нема, та й нема. От мама одягнула куфайку, мала пару рублів і поїхала до Станіслава шукати чоловіка. По дорозі в поїзді її обікрали урки. В Станіславі вона вимагала, щоб чоловіка повернули додому або перевели в Кременець на роботу. Повернувшись, батько 15 кілометрів мусив ходити до Білогір’я під Кременцем. Спочатку дали старого німецького велосипеда. А вже перед пенсією, то і машини почали ходити до села, можна було під’їхати. Мав рушницю, то ходив по полях, коли зайця підстрелить, коли лисицю. Вже дітям щось було. Так і вижили.
Інформація до новини
  • Просмотров: 406
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 23-01-2018, 10:47
23-01-2018, 10:47

Кригер Любов Несторівна

Категорія: Публікації

Кригер Любов НесторівнаНародилась я в селі Мокрець Турійського району 28 серпня 1926 року. Жила у великій родині, нас було семеро дітей (чотири дівчини та три хлопці). Я була передостання. Батько був господарем, мав 14 га землі. А перед самою війною мав купити ще пів гектара, бо то колись так повелося ще за Польщі, як має дівка два гектари у посаг, то і заміж швидко беруть, а як не має, то і не хочуть брати. Сім’я була велика, з нами жила ще бабуня. Тато мав машину, що молотила, віялку, січкарню та всі інші приладдя для господарки. Собі помолотить, та й людям допомагав. Доводилось допомагати по господарству і працювати часто.
Згадую, що як ходили в школу, то інші діти страшенно бідували, не було чого взути, то ходили в постолах, а в мене чоботи були. Я лише одного разу в постолах ходила, які вкрала в брата. Мене не пускали йти колядувати, бо негоже, щоб багатого батька дочка колядувала. Я так хотіла піти з дівчатами, а батьки сховали мої чоботи, тому я й вхопила братові постоли і побігла до сусідів. Так ми й пішли під кожну хату. Хто яйце дав, хто 5 коп. чи 10 коп., хто пирога, хто, що мав. Пішли до однієї дівчина, звали її Люба, на жаль, вона померла ще дівчиною, повиїдали начинку з пирогів, а гроші поділили між собою.
Інформація до новини
  • Просмотров: 240
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 11-01-2018, 14:21
11-01-2018, 14:21

Старченко Марія Андріївна

Категорія: Публікації

Місто Володимир стародавнє і мальовниче. Школа № 1, що була до Другої світової війни єврейською, а з 1939 року стала першою українською школою на Волині. В ній працювали вчителями молодших класів: подружжя Гнатюків Ольга Миколаївна і Дмитро Миколайович, Гітман Віра Григорівна - єврейка, Перський Микола Михайлович, ГнатюкПетро Олексійович, вчитель співів Сотнічук Й.М. та інші (вже не пам’ятаю), вкладали серце і душу у навчання та виховання молодого підростаючого покоління. На зміну їм прийшли нові, бо всі названі пішли на пенсію, та й зараз їх давно немає в живих. Йшли роки, на зміну їм прийшли з вузів, з середніх і вищих закладів, вчителі які вперто трудилися, добивалися хороших успіхів у роботі, давали хороші знання учням, привчали до фізичної праці. Такими були: Успенська Т.Й., Товкач Л.Г., Подзізей О.Т., Хільчук Т.К., Теребус С.М., Гітман В.Г., Сокіл Л.О., Голод Н.Я., Добринюк Т., Голіброда Є.С., Салій Л.В. Вчителі старших класів предметники: Детюк М.М., Магера О.М., Дідун В., Шевченко Н.З., Онищенко Г.П., Сенчишак М.І., Туркевич Б.О., Шевченко Н.З., Нагрода Є.П., Клименченко В.П., Махончук С.О., Кондратюк П.С., Католик Н.Ф., Матвеєв В.І., Офман М.Л., Купира П.П., Мучник Р.А., Падалко І.Є., Калапуша О.Д., Щічко Л.О., Семенець М.І.. Юрченко Н.М., Чабан Л.І., Фурман А.М., Суходубова Т.М., Тищенко О. Л., завучі Пальцун А.Я., Стеценко Я.К., Потурай В.М., Детюк А.Л., Мусійчук В., Омельчук І.Д., Юзефович О.В. Директори: Гриценко І.М., Гуменний В.Д., Мусійчук Д.Т., Тарасюк І.Й.

Інформація до новини
  • Просмотров: 463
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 22-12-2017, 11:58
22-12-2017, 11:58

Семчук Віра Савеліївна

Категорія: Публікації

Семчук Віра Савеліївна Народилася я в 1929 року у селі Ліски, Володимир-Волинського району.
До війни батьки побудували в селі велику, хорошу дерев’яну хату. Вони займалися господарством. У них було 5 гектарів землі, був свій ліс. Свій ліс вони не хотіли різати, бо діти ростуть, а нас у батьків було п’ятеро. Тому на хату ліс купували у держави. А тут війна, окупація. Німці весь наш ліс вирізали.
Інформація до новини
  • Просмотров: 424
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 14-12-2017, 10:01
14-12-2017, 10:01

Гавриленко Лев Миколайович

Категорія: Публікації

Гавриленко Лев МиколайовичЯ народився у Володимирі на Білих Берегах у 1934 році. Моя бабця по мамі походила з родини вільних селян. У свій час купила садибу і землю. Спочатку писала прохання до царя про купівлю землі. Воно прийшло на Волинського генералгубернатора в Житомир. Звідти прийшла відповідь: «Вольным крестьянам Маковским разрешено купить 20 десятин земли». У них не було грошей, то купили 4,5 десятин землі. Все було засвідчено документами з гербовими печатками. Тою землею, що бабця купила, ми користувалися до 1947 року. Завжди сіяли багато зерна, мали стодоли для його зберігання. А в 1947 році просто не дозволили сіяти.
Дід був освіченим млинарем. Працював у двоповерховому панському млині, що стояв на річці. Мав челядника, вчив його, щоб той мав якийсь фах. В сім’ї було багато дітей. Перші повмирали, як казали в народі, Повійниця забрала. Потім народилися Олександр, Дарія, Леонід, Григорій Лаврентійович Маковський (художник, що прожив 100 років) і наймолодша – моя мама. Жили в урочищі Білі Береги, відразу за річкою перша садиба.
Інформація до новини
  • Просмотров: 581
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 8-12-2017, 10:05
8-12-2017, 10:05

Кувшинова Анна Порфирівна

Категорія: Публікації

Мені 99 років. Я з 1918 року. Я живу у Володимирі з 2 травня 1945 року. Мого чоловіка Кувшинова Івана Миколайовича направили сюди завідуючим відділу народної освіти. Довго не хотіла я переходити на прізвище Кувшинова. А дівоче моє прізвище Повольная. Сама з Росії з Поволжя, з-під кордону з Башкирією. Була дуже волелюбною, допитливою. Я мала все знати: що, звідки і чому? Я завжди мала свою думку і могла на своєму настояти.
Своїх батьків не знала. У 1921 році на Поволжі був голод. Почалася епідемія тифу. Люди старалися виїхати звідти. Моя мама захворіла на тиф і її кудись забрали. Я лишилася зі своєю старшою сестрою. Мені було всього 3 роки. Усіх дітей, що були без батьків збирали до гурту і відправляли в притулок. А там нас роз’єднали.
Жінка, яка стала моєю новою мамою, чекала свого Порфирія Федоровича дуже довго. Вона його дуже любила. Він був унтер-офіцером. У 1921 році він уже вважався ворогом народу. Унтер-офіцери продовжували служити вітчизні, старому режиму, так як вони присягали на вірність царю. За це їх нова влада переслідувала і винищувала. Батько був порядною людиною.
Інформація до новини
  • Просмотров: 492
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 22-11-2017, 10:35
22-11-2017, 10:35

Червінська Маргарита Костянтинівна

Категорія: Публікації

Червінська Маргарита КостянтинівнаПро війну мені розповідали вже батьки. Адже я була зовсім маленька. Мені мама розповідала, як вона мене народжувала. Це була війна. 1942 рік. Німці в хаті, а в неї схватки. Терпиш-терпиш, але не в силі терпіти, бо то ж страшенні болі. Була, звичайно, акушерка. А тато переживає, бо від німців можна всього чекати. Це була якраз ніч. Один німець спитався, що таке коїться. Тато сказав, що народжує дружина. «О, діти, то добре», - відповів німець. І не один з них нічого більше не казав. Сиділи в своїй кімнаті і не виходили. Ось так мама мене народила.
Мій тато входив до організації «Союзу Українців», був активним її членом та навіть давав гроші на фінансування. Ще у нашій гімназії ім. Олександра Цинкаловського є фотографія на якій є мій тато, Арсен Річинський і Цинкаловський. Саме тоді організація мала назву «Союз Українців» – це був не «Союз Українок», а саме українців. Це був 1936 рік. Тут збиралися освічені, культурні українці. Ставили різні сценки, вечори які збагачували духовно. Проводили різні вікторини, ігри. Батьки мої одружилися в 1935 році. На той час мій батько був купцем, він заготовляв худобу і відправляв її в Польщу. Таким чином, будучи ще хлопцем, побудував хату. Він не хотів іти в приймаки. Свою дружину привів у власний дім.
Інформація до новини
  • Просмотров: 865
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 9-11-2017, 14:36
9-11-2017, 14:36

Садовський Сергій Володимирович

Категорія: Публікації

[left][/left]Садовський Сергій ВолодимировичНародився у місті Володимир-Волинський в 1942 році. Зі слів мого діда Хоперськова Якова Івановича, в 1795 році його родину вивезли до Росії, в Ростовську область. Розмістили їх на покинутому хуторі Гусява біля станиці Глибока. Починали все з нуля, будувалися, займатися господарством. Вже за двадцять років вони з католиків Хоперських стали православними (бути католиком тоді було небезпечно) Хоперськовими. Один з них став станичним отаманом і в подальшому станичних отаманів вибирали з представників родини Хоперськових. В 1902 році станичним отаманом вибрали батька мого діда Івана Хоперськова. Вибори проходили так. На загальному сході станиці обговорювали кандидатів. Кандидат в отамани міг прийняти участь в обговорені тільки тоді коли біля нього стояла вся його родина, і дорослі і малі. Всі в родині знали, якщо виберуть її представника отаманом, то треба швидко втікати до дому, бо будуть бити. Після виборів мого прадіда отаманом, вже за мить всі члени родини, разом з новоспеченим отаманом побігли до дому. Тільки на одинадцятий день після виборів отаман вступав на посаду. Та перед тим, на протязі десяти днів кожен житель станиці мусив чинити шкоду отаману. Це робилося для того аби майбутній отаман не мав підлабузників. Мій дід біг швидко, але отримав достатньо тлумаків. Та найбільше дісталось вибраному отаману. Добре, що заборонялося бити до крові. Коли сховались в хаті, то почалася облога. На територію подвір’я входити заборонялось тому пліт і браму зламали, хату закидали багнюкою. Так тривало десять днів. На одинадцятий день новий отаман вступав на посаду. Як розповідав дід, батько зняв батога, який висів на гвіздку біля дверей, вийшов перед браму та добряче хляснув. За кілька хвилин біля хати вже стояло багато люду. Отаман наказав навести порядок. Замість поламаного зробили новий пліт. З даху прибрали багнюку. З цього дня всіх в родині отамана, включаючи немовлят називали по батькові. Будинок в якому жила родина був великий. В ньому, разом з дідами, батьками, невістками, зятями і онуками жило двадцять дві особи.
Інформація до новини
  • Просмотров: 386
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 2-11-2017, 11:31
2-11-2017, 11:31

Захарова Мирослава Іванівна

Категорія: Публікації

Захарова Мирослава ІванівнаДо війни ми з батьком і мачухою жили в Несвічі. Мачуха походила з Дубової Корчми, працювала у якогось Луцького пана. Звати її було Зося. Вона була дуже гарна.
Батько мав 15 гектарів землі. Несвіч був поділений на дві частини – станція Несвіч і село Несвіч. Велика площа, школа семирічка з червоної цегли, за нею стадіон, де дітки перед заняттями робили зарядку, а внизу чудова річка, міст, дорога. Один берег річки був високий і на ньому стояв, колись розкішний, старовинний будинок, але вже понищений. Яка то була краса! Ми з мачухою у тій річці мочили коноплі, потім несли їх додому, тіпали, чесали, опісля чіпляли на веретено і сукали нитку, ткали полотно, вимочували його і відбілювали. З полотна шили жіночі та чоловічі сорочки, спідниці, штани. Сорочки вишивали кольоровими нитками.

Хмарка тегів

Архів новин

Вересень 2018 (2)
Липень 2018 (7)
Червень 2018 (5)
Травень 2018 (4)
Квітень 2018 (5)
Березень 2018 (3)
^