dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 133
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 26-03-2021, 14:48
26-03-2021, 14:48

Мельничук Ніна Володимирівна

Категорія: Публікації

Він любив рідну землю Холмщини і загинув за неї.
Спомин. Мить історії.

Сьогодні 27 листопада 2019 року, Поділля, Центр України, теплий вітер несе високо між хмарами вологу, яку потребують поля. Відстань далека від Холмщини, але осінь 1939 року мені запам’яталася на все життя, особливо 1 вересня 1939 року, коли я пасла корову на стерні та почула гул літака в небі з чорними хрестами, що пролітав над містечком Тишівці, і раптом почали падати бомби і все небо засяяло вогнем. Почувся крик, плач. Моє село Тучапи було на відстані 5 км., але крик і плач заставив мене, малу дівчинку, подорослішати. Я зрозуміла, що почалася війна. Гітлер захопив Польщу.
Життя українців на Холмщинні в роки війни стало пеклом. До війни поляки й українці жили в селах більш-менш дружно. Не дивлячись, що уряд Ридзи-Сміглого заборонив мати право на навчання українською мовою, заборонялося мати церкви, і майже в кожному селі була спілка «Хлібороб». А тут війна… За два тижні Польща капітулювала, багато поляків-офіцерів перейшли кордон з Радянським Союзом. Тепер ми вже знаємо, що вони загинули в Катині за наказом Сталіна.
Почалися протистояння Армії Крайової з українцями. АК мала б виступати проти Гітлера, але свою зброю повернула проти мирного українського населення Холмщини і Підляшшя, Лемківщини і Надсяння. З 1943 по 1945 роки горіли села, люди кидали все, що мали і тікали на Волинь і Львівщину.
В лісах Холмщини стали організовуватися загони, які протистояли АК, але сили були нерівні. В українців не було зброї. В кожному селі була самооборона, в Грубешові діяв комітет допомоги.
І ось в мене збереглося фото молодого Бориса Петра. Йому було 23 роки, коли він загинув в Тихобижівському лісі. Народився він в селі Богородиця за 3 км від Грубешова. Не міг сидіти і дивитися, як АК вбиває українців, тому пішов в УПА. Цей фотознімок мені дала родичка Борис Євгенія Іванівна, яка в 1945 році була переселена до Володимира-Волинського. Її чоловік Гіль Василь Степанович працював в педучилищі вчителем праці. Сам виготовив скрипку, яку після його смерті Гіль Євгенія Іванівна і її донька Гіль Лідія Василівна, подарували історичному музеєві Володимира-Волинського. Тоді директором був Заклекта Петро. Він теж родом з Холмщини.
Родина Бориса Петра після війни жила в селі Острівок Володимир-Волинського району. Зараз вже нікого нема в живих. Всі пішли у Вічність.
Чому я це пишу? Бо хочу, щоб молоде покоління знало правдиву історію про Холмщину. Поляки і зараз не хочуть визнавати своїх помилок, щоб з цим покінчити раз і назавжди. Засипати рів ненависті, як говорив Папа Римський-Войтила. Він говорив, що у нас ще багато є плям, які треба визнати.
Ми українці, не вміємо себе захистити, завжди поступаємося, терпимо за те, що любимо свою мову, церкву, землю, землю України. І зараз війна на Сході.
Пам’ятаю я і Ваврисевича Миколу Михайловича, спогади якого були опубліковані в збірнику «Володимир, яким ми його пам’ятаємо. Людські долі» у 2018 році. Він був у моїй хаті в Володимирі по вулиці Кондзилевича, 2, де живе тепер суддя Лященко Олександр. Пан Ваврисевич приходив до Гаврилюка Миколи Степановича, який жив поруч через паркан від мене. Вони разом працювали в школі в селі Суходоли.
Сім’я Ваврисевичів була знайома всім холмщакам, бо до Городла в якому вони жили, рукою подати через Західний Буг. Сестра Миколи Михайловича Ганна Михайлівна працювала бібліотекарем в школі № 6 у Володимирі і викладала французьку мову. Її сини вже після Другої світової війни, теж закінчили школу № 6. Ця школа була чоловіча. Один з синів – Кікець Микола працював вчителем в інтернаті у Луцьку.
Моя мама Юлія Михайбівна з роду Кумецьких. Мій дід Михайло Кумецький був відомим народним поетом в Холмщині. Був одружений з Євою Велюш. Його вірші і пісні стали народними, вони покладені на музику, їх співають хори холмщан та на конкурсних фестивалях у Білостоці в Польщі. Похований на православному цвинтарі в селі Набріж. Дід ще за часів Польщі їздив у Холм на святкування Холмської Ікони Божої Матері. Він добре знав родину Ваврисевичів.
Микола Ваврисевич у своїх спогадах згадував про скарби Ридзи-Смігли. Дійсно так було, що він втікав з Варшави через Володимир, і взяв з собою скарби Польщі і зупинився в Володимирі на кілька днів у квартирі Мартинюків. Цей будинок був на перехресті де стоїть танк. Про скарби Ридз-Сміглого ніхто не наважувався говорити, а сам він втік до Румунії.
Друга світова війна принесла народам великі втрати. Моя Холмщина в роки війни була спалена від рук Архії Крайової та, так званих, Хлопських Батальйонів. І сьогодні мої земляки-холмщаки розкинуті по цілій Україні, а натомість заростають українські цвинтарі на Холмщині бур’яном.

Мельничук Ніна Володимирівна
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Квітень 2021 (2)
Березень 2021 (3)
Лютий 2021 (3)
Січень 2021 (6)
Грудень 2020 (2)
Листопад 2020 (3)
^