Вулицями Володимира-Волинського
Навесні у передмісті, що потопає в квітах багатьох садів та городів, на тротуарі перед своєю майстернею стоїть швець. Він крутить своїми грубими пальцями шкіряний фартух і розмовляє з кимось, хто знаходиться в середині майстерні.
- Дами ходили в таких сукнях, як ніби без них, бо і короткі, і з вирізами, що аж тьху! Людині аж соромно дивитися - і тільки один Бог знає, що сталося з нашими дамами. А зараз з’явилася нова мода на такі сукні та взуття, як колись тільки святі носили - і побачите, якими святими вони тепер стануть. Як італійки, коли їх Муссоліні розуму навчав! І панове-офіцери носили інших плащі, а тепер мають такі гарні пелерини, схожі до василіанських, тільки зелені!
- І що з того?
- О, потороче! Якби ти був таким аматором, як я, то ти б знав, що колись в Польщі найвідоміші солдати були «Sodałisami Najświętszej Matki», а Сенат збирався на наради після сповіді та причастя, щоби їм Пан Бог дав натхнення - і тоді ніхто не наважився на Польщу навіть пальцем кивнути! Відчуваю я, що наші панове офіцери в цих нових пелеринах, не втрачаючи своїх офіцерських навиків, будуть наших солдатів і всіх навколо вчити жити по-католицьки і любити Польщу, як ксьондзи-благодійники та монахи, що вчили людей любити Бога і вести зразкове життя. І Польща стане як колись, коли після ксьондзів, найвпливовіші особи візьмуться до роботи. І жінка та офіцер, як сказав каплан, але ніколи не скаже ксьондз, є найголовнішими особами, - якщо хочеш знати, шевський ти дьогтю.
Я покидаю доморощеного філософа і бачу одинокого інваліда в кіоску, до якого віддавна ніхто не приходить ні по газету, ні по цигарки і який завзято розігрує сам з собою партію шахів.
Володимир-Волинський, що колись називався Лодомиром; у 981 р. в історичних джерелах є про нього згадка у Нестора: «Володимир Великий ішов на Ляхів і взяв місто їх – Лодомир».
Пригадую собі: «Володимиром-Волинським названий досить пізно. Можливо в пам’ять про князя Володимира... Казимир Ягеллончик подарував магдебурзьке право... Раніше тут був оборонний замок, один з найбільших на східних землях, поруч з замками Луцька та Кременця».
Під впливом цих спогадів, бажаючи якнайшвидше знайти якийсь слід про прадавнє місто, я пришвидшую кроки.
З-за дахів, переважно одноповерхових дерев'яних будинків та зелених дерев, відблискує щось рожеве, витончене, шпичасто-загострене. Я наближаюсь, приймаючи це за якийсь новий передміський костелик, але виявляється, що це кірха німецьких колоністів.
Вузькими, автентичними, нерівними вулицями підходжу до якоїсь оновленої, але дуже старої каплиці. Православної? - Мабуть ні, вона орієнтована на захід, хоча вона має куполи, на яких заломлюються промені сонця так, що кожен купол виглядає, як ніби на ньому лежить велика веселкова квітка з зубчастими пелюстками.
Сьогодні - це православна церква, хоча раніше була греко-католицькою каплицею Св. Йосафата. Володимир, зрештою, є містом, де народився цей святий...
Нарешті – костел фарний, збудований у 1752 р. з фундації ксьондза біскупа Оранського. Ще давніше стояв тут дерев'яний костел, який збудувала княгиня Анна Збаразька, але він згорів в 1736 р. Стиль костелу безумовно бароковий. Особливо різьблений головний вівтар може бути представлений студентам, які вивчають історію мистецтва, як приклад найчистішого бароко
вільного від будь-яких домішок. У костелі є ніші заповнені дарами, стара статуя Ісуса із натхненним та зосередженим обличчям. Перед нею постійно моляться багато людей. Це є чудодійний Господь Ісус Володимирський, чиє волосся росте. Раз на рік ксьондз повинен його підстригати. Чи це постійне диво не є нагадуванням, що Провидіння опікується Волинню по-особливому?
Прямо з костелу я заходжу до кс. каноніка Б. Галіцького з’ясувати щось про життя релігійних об’єднань у Володимирі. Ксьондз з охотою та ласкою дає мені інтерв’ю для "Kurjerа Poznańskiеgo". Тут є церковні братства, але насправді активна лише Католицька Акція Zw. Młodzieży Żeńskiej i Zw. Młodzieży Męskiej, а Zw. Niewiast i Zw. Mężów знаходяться в стані організації.
Інтелігенція і прості люди цікавляться тут справами релігійними. В одну і в другу організацію входять переважно жінки. Вони є пристрасними апостолами Акції.
Ксьондз-канонік веде мене до великого, сучасного будинку. - Це є
Католицький дім ім. кс. Бс. A. Szelążka. Єдиний такий великий на Волині, який постав головним чином завдяки фундації і старанням кс. Бс. і кс. каноніка Галіцького.
Приємна, світла кімната призначається для засідань правління, але може
легко прийняти 60 осіб. У кімнаті є вішалки біля дверей, лавки та столик.
Друга кімната, також повністю обставлена, вона більша - для зустрічей
секцій. Кімнати скромно прикрашені, але справляють приємне враження. І той хто сюди зайде, не почувається, як у державній установі, а так, як у себе вдома.
На першому поверсі є один великий зал на 300 сидячих місць і 100 стоячих. Високі стелі, великі вікна з матовим склом, електричні лампи, все це справляє враження не тільки зручності, але навіть певного комфорту. У ньому знаходиться читальний зал і бібліотека релігійно-моральних діянь, в якій вже є близько 300 книг.
З Католицького дому я йду поглянути на старий Єзуїтський костел. – Величезні каштани, що пильнують його спокій на майданчику перед ним, в цю пору не затінюють костел. Вази, що прикрашають браму, через яку заходимо на подвір’я і мур, що його оточує, здаються білими при яскравому світлі сонця. Цей костел перейшов від єзуїтів до Св. оо. Василіан, перед тим, як його забрала російська влада і виселила ченців. Костел передали православній церкві і спотворили невдалими перебудовами.
Повернутий католикам лише у відродженій Польщі, проте, важко сказати чи був він повністю адаптований для потреб латинського обряду.
Ще оглядаю замок часів Казимира Великого, за часів правління якого Володимир після багатьох боїв і поразок, нарешті дочекався миру і спокою.
Залишаючи православний собор і меншу церкву та капличку я піднімаюся на залишки валів, що колись оточували замок і місто. Я не буду писати яким є вигляд з валів і, що ми відчуваємо, коли звідти дивимося на Володимир. Приїжджайте і побачите! Вам пора ближче познайомились з Волинню.
Чекаємо на вас, жителі Познані!
І. ТЖАСКОВСЬКА-ЗАВАДЗЬКА.
Переклад - Кучерава Р.І. та Вознюк О.А.
[/center]
Доморощений філософ. Каплиця Св. Йосафата. Костел фарний
Інтерв’ю з кс. каноніком Б. Галіцьким. Костел Єзуїтів
[center]
Доморощений філософ. Каплиця Св. Йосафата. Костел фарний
Інтерв’ю з кс. каноніком Б. Галіцьким. Костел Єзуїтів
[center]
Навесні у передмісті, що потопає в квітах багатьох садів та городів, на тротуарі перед своєю майстернею стоїть швець. Він крутить своїми грубими пальцями шкіряний фартух і розмовляє з кимось, хто знаходиться в середині майстерні.
- Дами ходили в таких сукнях, як ніби без них, бо і короткі, і з вирізами, що аж тьху! Людині аж соромно дивитися - і тільки один Бог знає, що сталося з нашими дамами. А зараз з’явилася нова мода на такі сукні та взуття, як колись тільки святі носили - і побачите, якими святими вони тепер стануть. Як італійки, коли їх Муссоліні розуму навчав! І панове-офіцери носили інших плащі, а тепер мають такі гарні пелерини, схожі до василіанських, тільки зелені!
- І що з того?
- О, потороче! Якби ти був таким аматором, як я, то ти б знав, що колись в Польщі найвідоміші солдати були «Sodałisami Najświętszej Matki», а Сенат збирався на наради після сповіді та причастя, щоби їм Пан Бог дав натхнення - і тоді ніхто не наважився на Польщу навіть пальцем кивнути! Відчуваю я, що наші панове офіцери в цих нових пелеринах, не втрачаючи своїх офіцерських навиків, будуть наших солдатів і всіх навколо вчити жити по-католицьки і любити Польщу, як ксьондзи-благодійники та монахи, що вчили людей любити Бога і вести зразкове життя. І Польща стане як колись, коли після ксьондзів, найвпливовіші особи візьмуться до роботи. І жінка та офіцер, як сказав каплан, але ніколи не скаже ксьондз, є найголовнішими особами, - якщо хочеш знати, шевський ти дьогтю.
Я покидаю доморощеного філософа і бачу одинокого інваліда в кіоску, до якого віддавна ніхто не приходить ні по газету, ні по цигарки і який завзято розігрує сам з собою партію шахів.
Володимир-Волинський, що колись називався Лодомиром; у 981 р. в історичних джерелах є про нього згадка у Нестора: «Володимир Великий ішов на Ляхів і взяв місто їх – Лодомир».
Пригадую собі: «Володимиром-Волинським названий досить пізно. Можливо в пам’ять про князя Володимира... Казимир Ягеллончик подарував магдебурзьке право... Раніше тут був оборонний замок, один з найбільших на східних землях, поруч з замками Луцька та Кременця».
Під впливом цих спогадів, бажаючи якнайшвидше знайти якийсь слід про прадавнє місто, я пришвидшую кроки.
З-за дахів, переважно одноповерхових дерев'яних будинків та зелених дерев, відблискує щось рожеве, витончене, шпичасто-загострене. Я наближаюсь, приймаючи це за якийсь новий передміський костелик, але виявляється, що це кірха німецьких колоністів.
Вузькими, автентичними, нерівними вулицями підходжу до якоїсь оновленої, але дуже старої каплиці. Православної? - Мабуть ні, вона орієнтована на захід, хоча вона має куполи, на яких заломлюються промені сонця так, що кожен купол виглядає, як ніби на ньому лежить велика веселкова квітка з зубчастими пелюстками.
Сьогодні - це православна церква, хоча раніше була греко-католицькою каплицею Св. Йосафата. Володимир, зрештою, є містом, де народився цей святий...
Нарешті – костел фарний, збудований у 1752 р. з фундації ксьондза біскупа Оранського. Ще давніше стояв тут дерев'яний костел, який збудувала княгиня Анна Збаразька, але він згорів в 1736 р. Стиль костелу безумовно бароковий. Особливо різьблений головний вівтар може бути представлений студентам, які вивчають історію мистецтва, як приклад найчистішого бароко
вільного від будь-яких домішок. У костелі є ніші заповнені дарами, стара статуя Ісуса із натхненним та зосередженим обличчям. Перед нею постійно моляться багато людей. Це є чудодійний Господь Ісус Володимирський, чиє волосся росте. Раз на рік ксьондз повинен його підстригати. Чи це постійне диво не є нагадуванням, що Провидіння опікується Волинню по-особливому?
Прямо з костелу я заходжу до кс. каноніка Б. Галіцького з’ясувати щось про життя релігійних об’єднань у Володимирі. Ксьондз з охотою та ласкою дає мені інтерв’ю для "Kurjerа Poznańskiеgo". Тут є церковні братства, але насправді активна лише Католицька Акція Zw. Młodzieży Żeńskiej i Zw. Młodzieży Męskiej, а Zw. Niewiast i Zw. Mężów знаходяться в стані організації.
Інтелігенція і прості люди цікавляться тут справами релігійними. В одну і в другу організацію входять переважно жінки. Вони є пристрасними апостолами Акції.
Ксьондз-канонік веде мене до великого, сучасного будинку. - Це є
Католицький дім ім. кс. Бс. A. Szelążka. Єдиний такий великий на Волині, який постав головним чином завдяки фундації і старанням кс. Бс. і кс. каноніка Галіцького.
Приємна, світла кімната призначається для засідань правління, але може
легко прийняти 60 осіб. У кімнаті є вішалки біля дверей, лавки та столик.
Друга кімната, також повністю обставлена, вона більша - для зустрічей
секцій. Кімнати скромно прикрашені, але справляють приємне враження. І той хто сюди зайде, не почувається, як у державній установі, а так, як у себе вдома.
На першому поверсі є один великий зал на 300 сидячих місць і 100 стоячих. Високі стелі, великі вікна з матовим склом, електричні лампи, все це справляє враження не тільки зручності, але навіть певного комфорту. У ньому знаходиться читальний зал і бібліотека релігійно-моральних діянь, в якій вже є близько 300 книг.
З Католицького дому я йду поглянути на старий Єзуїтський костел. – Величезні каштани, що пильнують його спокій на майданчику перед ним, в цю пору не затінюють костел. Вази, що прикрашають браму, через яку заходимо на подвір’я і мур, що його оточує, здаються білими при яскравому світлі сонця. Цей костел перейшов від єзуїтів до Св. оо. Василіан, перед тим, як його забрала російська влада і виселила ченців. Костел передали православній церкві і спотворили невдалими перебудовами.
Повернутий католикам лише у відродженій Польщі, проте, важко сказати чи був він повністю адаптований для потреб латинського обряду.
Ще оглядаю замок часів Казимира Великого, за часів правління якого Володимир після багатьох боїв і поразок, нарешті дочекався миру і спокою.
Залишаючи православний собор і меншу церкву та капличку я піднімаюся на залишки валів, що колись оточували замок і місто. Я не буду писати яким є вигляд з валів і, що ми відчуваємо, коли звідти дивимося на Володимир. Приїжджайте і побачите! Вам пора ближче познайомились з Волинню.
Чекаємо на вас, жителі Познані!
І. ТЖАСКОВСЬКА-ЗАВАДЗЬКА.
Переклад - Кучерава Р.І. та Вознюк О.А.