dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 215
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 27-11-2019, 12:14
27-11-2019, 12:14

Розова Ольга Михайлівна

Категорія: Публікації

Народилась я у місті Володимирі-Волинському 12 лютого 1947 року. По закінченню війни, солдати поверталися у свої військові частини. Таким чином, мій тато, родом з Калінінської області, опинився у Володимирі. Військових
розселяли по квартирах і він попав на квартиру, де вже жила моя мама, неподалік від педучилища. Їхні кімнати були поряд. Так вони познайомилися і невдовзі одружилися.
Я росла у простій робочій сім'ї. Тато був шофером, а мама - бухгалтером на плодоконсервному заводі. До школи в перший клас я йшла у коричневій формі, білому фартушку, з білими бантами, у білих шкарпетках і у туфельках з поясочком. Це не забувається ніколи.
Моя перша вчителька Ангеліна Вікторівна Слободян – чудова жінка. Ми жили тоді у будинку біля плодоконсервного заводу. А в будинку напроти, де була метеостанція, жила наша вчителька. Тож ми були сусідами. З нашої вулиці п’ятеро дівчаток – дві Іри, Галя, Рая і я ходили в один клас. Ми дуже любили свою вчительку, завжди до неї горнулися.
[center]Розова Ольга Михайлівна
1 а клас семирічної школи Володимир Волинський 1955 рік

У наступний клас я переходила з похвальними листами. У п’ятому класі на кожний предмет був інший вчитель. Класною керівничкою була Ніна Михайлівна Крохмалець - вчителька географії. З п’ятого класу вона почала
привчати нас до подорожей. Ми ходили у походи, на екскурсії. Та і взагалі у цій школі були хороші вчителі. Олександр Гнатович Шевченко – директор школи, чудова людина. Вчителі безкорисливо допомагали дітям.
Залишалися з учнями після уроків і пояснювали тему по два рази, по три, а то і більше, поки дитина не зрозуміє матеріал. Вони вчили нас доброзичливості, передавали нам свої знання та життєвий досвід, раділи нашим
успіхам, переживали разом з нами неприємні моменти. А ми любили їх.
На 8 березня для вчительок власноручно виготовляти відкритки з кольорового паперу, дарували тюльпани. Хлопці дівчатам купували ручки, а дівчата хлопцям спортивні значи, що були тоді дуже модними.
Діти дуже любили шкільні Новорічні ранки. Вчили віршики про Зиму. На бал-маскарад рідко хто мав костюм, дівчата приходили у святкових платтячках і в бантиках. На уроках праці виготовляли ланцюжки з кольорових обкладинок зошитів, щоб прикрасити зал. Багато ялинкових іграшок робили з кольорового паперу. Із соломки робили хлопчиків і дівчаток (тепер ми знаємо, що це ангелочки). З нами в класі вчився Смичук. Його тато завідував ковбасним цехом, що був там де зараз редакція «Слово правди». Туди привозили свинячі тушки на соломі. Той хлопчина завжди нам постачав солому. Отже, підручний матеріал, з якого можна було
щось зробити у нас завжди був.
[center]Розова Ольга Михайлівна
Випуск Педучилища, 1967 рік

Учні нашого класу були дуже дружними. Починаючи з 1954 року і по сьогоднішній день ми товаришуємо. Часто робимо зустрічі випускників. Навчаючись у школі ми не забували про пустощі. Якось на уроці хімії вчителька Євгенія Юріївна задала мені питання і казала відповідати з місця. Я відповіла, та й хотіла сісти, а Вова Кучинський, що зараз працює водієм в АТП, забрав мого стільця, і я покотилася під стіл. Я як встала, як вліпила
йому ляпаса! Казав, що пам’ятає його по сьогоднішній день. Коли я вчилася у школі №2 (червона школа), то в старших класах у хлопців було трудове навчання, а дівчата вчили піонерську справу, і після закінчення школи могли працювати піонервожатими. Піонерську справу читала Раїса Леонтіївна.
Нам так набридли ці уроки, що ми тікали з них. Одного разу пішли в кіно. Раїса Леонтіївна пішла за нами, зайшла в кінозал і сказала: «11-Б! Прошу на вихід!» Ми сиділи тихо, як миші, і не відізвались. Вчителька подумала, що нас там не має і пішла.
Але, коли ми пішли в кіно з уроку російської літератури, яку читав Іщенко Дем’ян Федотович, і коли в кінотеатрі знову оголосили: «11-Б! На вихід!», то ми швиденько підхопилися, і один за одним повиходили, бо ж то
директор читав російську літературу. У старших класах проводили цікаві вечори, різноманітні вікторини.
Пам’ятаю, читала на сцені вірш про комсомольця, який загинув у роки війни. Для виступу пошила синє платтячко з білим комірцем і білим галстуком. Раз на місяць проводили збори дружини.
Важливим етапом у житті школярів був вступ до лав комсомольської організації. Треба було вивчити біографію Леніна, його основні праці, знати статут комсомольської організації, коли і чому почалася революція і Велика
Вітчизняна війна, до яких наслідків це призвело. Обов’язково треба було знати уряд СРСР, керівні органи комсомолу, керівників області, району, міста. Підготовчі заняття з учнями проводила піонервожата, розповідала матеріал, а ми записували необхідну інформацію у зошити. Також вона роздавала книжечки, які треба було уважно опрацювати.
[center]Розова Ольга Михайлівна Випускний

Перед вступом у комсомол рекомендації для кожного учня давала рада дружини, яка складалася з голів загонів та когось із керівників школи. Задавали різноманітні запитання, діти переживали, боялися. Руки, ноги
трусилися, вночі перед тим не можна було заснути. Заповнювали анкету і писали рекомендацію ради дружини ім. Олександра Матросова. А ще треба було мати рекомендації від двох комсомольців. Рекомендацію могла написати піонервожата, або хтось з молодих вчителів (тобто вони ще були комсомольцями), або хтось зі старшокласників. На основі рекомендацій у райкомі комсомолу приймали в комсомол. Секретарем райкому комсомолу був Анатолій Грабовський. Ох і боялися його! Запитував про уряд СРСР, про всіх керівників, статут треба було знати на зубок. На остаток питав: «А тато твій де працює? Як він працює? Тато переможець соціалістичного змагання? Які газети виписують вдома? »

[center]Розова Ольга Михайлівна Дід Кицюк Мирон Афанасійович. Парафія с. Лудин і с.Рогожани
[center]Розова Ольга Михайлівна Престольне свято у селі Лудин на літнього Миколая

Проводили збори дружини. На урочисті лінійки збиралися всі піонерські загони. 19-го травня на День Піонерії ходили до лісу. Тоді була популярна військово-патріотична гра «Зірниця». На полігоні діти ділилися на дві команди - радянських воїнів і німців. Звичайно німцями ніхто не хотів бути. Серед завдань були стрільба, біг з перешкодами, естафета, орієнтування на місцевості. Палили вогнище, готували їжу на кострі, співали патріотичні пісні. То було цікаво і весело.
Діти приїжджали додому задоволені і розповідали друзям і батькам про свої успіхи. А 22-ге квітня також було великим святом для школярів, то був День народження Леніна. У цей день першачків приймали у жовтенята, а
старших жовтенят приймали в піонери. Це робили на урочистій лінійці.
У школі кожного тижня випускали стінгазету. Кожен клас по черзі. Газета мала три колонки. Перша стаття була передова – про життя школи, друга – про життя класу і третя – критика.
Статті містили інформацію про державні свята, збори комсомольської дружини, життя ради загону. Писали який клас скільки зібрав металобрухту та макулатури, скільки посадили дерев. У третій колонці зазвичай були
карикатури. Висміювали тих, хто запізнювався на уроки і двійочників. Нашим класним керівником з дев’ятого класу був Юрій Максимович Хіляк. Взимку на вихідних ми ходили на лижах аж до Зимненського монастиря
і понад річкою.
Не було жодного літа, щоб ми не були в Карпатах. Він вмів організувати нас до любої справи, навчив нас дружити, переживати та допомагати один одному. Часом дружба між дівчатами і хлопцями переростала у закоханість. Деякі пари одружилися і жили щасливо. Іра Кокульська товаришувала з Колею, вони одружились і живуть по сьогоднішній день. Рая Польська і Йосип Цаль-Цалко теж одружилися після школи. Раї вже не має. Зіна Тускова і Коля Гаврилюк живуть в Калінінграді.
Були просто симпатії між дівчатами і хлопцями. Юрій Максимович та й інші вчителі ніколи не висміювали ці стосунки, але і підлітки поводилися пристойно. Всілякі пакості в школі ми також робили дружно. А як інакше? Тож не можна було підвести клас!
Завжди дружно готувалися до державних свят. Одного року я йшла на парад у костюмі СРСР з довгими стрічками. Учні, що представляли республіки, трималися кожен за свою стрічку. На 9-е травня через площу їхали машини з імітацією землянок, окопів. З дерева робили каркаси, обкладали гілками, мохом.
А біля тих землянок сиділи хлопці у формі. Обов’язковою фігурою на всіх парадах була «Родина Мать». В її образі була Лєна Гаврилюк з школи №3. Вона стояла на машині у довгій червоній сукні з чорною шаллю. Завжди був урочистий мітинг.[center]Розова Ольга Михайлівна[/center]
На 1-ше травня робили гілочки з яблуневим цвітом. З тоненького паперу вирізали квіточки. Серединку замальовували пензликом у червоний колір і прикріплювали до гілочок. Обов’язковим атрибутом цього свята були кольорові кульки. Також кожна школа мала плакати з зображенням комуністичних лідерів, комуністичну символіку, транспаранти з комуністичними гаслами.
На паради модно було виставляти спортивну колону. Волейболісти і футболісти йшли у спортивних костюмах і в руках тримали м’ячі. Біля трибуни м’ячі піднімали вверх. Колона дівчат ішла у білих спідничках і тенісках. В
руках несли по дві булави, що виточувались хлопцями на уроках праці. Перед трибуною дівчата виконували різні вправи. Також виступали гімнасти, акробати. Всі мали різні костюми. Діти хвилювалися перед виступами, але то були захоплюючі видовища. Завжди цікаво було дивитися за колоною райспоживспілки. Жінки йшли у модному одязі та взутті. На травневі свята був показ модних суконь, плащів, туфель. А на осінні свята працівники торгівлі йшли у модних пальто і нових чоботах. Оскільки в магазинах цього не можна було купити, бо то був дефіцит, і
його розбирали по блату, то хоч на демонстраціях можна було побачити модні товари.
[center]Розова Ольга Михайлівна[/center]
Дуже добре пам’ятаю випускний вечір. Дядько прислав з Канади тканину і мені пошили чудове плаття у складочку, купили гарні білі туфельки. Колготок тоді ще не було. Дівчата носили тоненькі панчохи. В одинадцятому класі всі дівчата пообстригали волосся. До перукарні ніхто не ходив.
Хто підкрутив волосся, хто трохи підчесав, самі собі робили зачіски. На випускний вечір ішли з батьками. Ми святкували в одному класі, а батьки сиділи у другому. Спиртного не було. Випускний вечір був у школі. Ми мали
свій духовий оркестр. Грала музика, ми танцювали. Коли батьки розійшлися по домівках, ми пішли на річку зустрічати сонце. Школу закінчила на відмінно і пішла вчитися у педучилище на вчителя початкових класів. Ті знання, які я отримала у педучилищі мені дуже пригодилися в інституті. На заняттях з методики викладання математики і української мови студенти слухали мене. Викладачі вже знали, що студенти після Володимир-Волинського педучилища мали такий багаж знань, що їм можна було доручити читати лекції.
Вищу освіту здобувала заочно. Закінчила педагогічний факультет. Працювала рік у Ківерцівському районі. Викладала малювання, співи, підміняла вчителів математики і української мови. А ще я була піонервожатою.
На педагогічній нараді перед навчальним роком виявилось, що я наймолодша у колективі.
Вчителі завжди мене підтримували та допомагали. За традицією тієї школи після урочистої лінійки, коли всі діти розходилися додому, вчителі ішли до когось одного в гості додому і святкували початок навчального року.
Перший раз я попала у компанію вчителів. Мені було цікаво. Всі поприходили парами, тільки я одна. Пізніше пришов Орест – фізик, розповів мені про школу, і так ми з ним заприятелювали. Потім його забрали на роботу в
політехнічний інститут.
У тому селі, де я працювала, трапився неприємний випадок. Сторожа магазину замордували і кинули у колодязь. Це трапилося взимку. Міліція кругом все обшукала. Я з піонервожатою і учнями ходили на лижах по всіх
полях і шукали його. Але знайшли його, обв’язаного колючим дротом, аж навесні у закинутій криниці, коли тіло почало розкладатися. Моя мама, дізнавшись про це, благала повернутися додому.
У Володимирі я пішла в райком комсомолу до Рибочки Павла Івановича. Він запропонував місце піонервожатої у школі в Устилузі. То був 1968 рік. Школа була у старому приміщенні біля границі. Хороший педагогічний
колектив. Директор – Кіт Богдан Михайлович, а завуч - Боритюк Лариса Володимирівна. У бібліотеці завжди було багато учнів. Бібліотекарем був Шклярук Іван Іванович. Там я пропрацювала рік. Потім Іщенко Дем’ян Федотович - директор школи №2, перевів мене у свою школу піонервожатою. Через пів року у школі обирали секретаря
комсомольської організації. Мене направили на засідання парткомісії. Я трохи переживала, бо мої дядьки були за кордоном: один в - Канаді, а другий – в Англії, а ще і дід був священиком. За радянських часів це було майже
злочином. Та все обійшлося і в 1972 році я стала комсоргом школи №2. Коли у 1971 році виходила заміж, мій дід хотів, щоб ми з чоловіком взяли шлюб. Але ж я була секретарем комсомольської організації! Ні про які церковні
обряди і мови не могло бути. На той час це вважалось пережитками минулого. Дід довго на мене ображався, але все таки пробачив. За те він хрестив мої діток, але вдома, бо до церкви йти не можна було. А на Всеношну вчителі мусили чергувати біля церкви і записувати, хто з дітей прийшов святити паски.
Звичайно вчителі цього не любили, бо родинні традиції були сильнішими за комсомольські і в кожного вдома це Велике свято шанували. Учнів, яких бачили біля церкви, виключали з комсомолу, оголошували на шкільних
лінійках догани, батькам на роботу писали листи.
[center]Розова Ольга Михайлівна[/center] Суботник перед пасхою. Тростянецька школа. Ківерцівський район, 1968 рік
Після декретних відпусток з 1978 по 2000 рік працювала вчителем початкових класів і була головою профспілки. У початкових класах з дітками готували різноманітні свята: свято Букварика, Новорічні ранки, свято Весни,
свято мами, день Чомучки. Молодші діти завжди горнулися до своєї вчительки, як курчата до квочки.
За ними постійно треба було наглядати, бо траплялися всякі непередбачувані ситуації. Після уроків діти могли залишатися у школі в групі продовженого дня. Вони обідали, спали і вчили з іншою вчителькою домашні
завдання. З дітьми завжди було цікаво.
Потім мене обрали секретарем партійної організації, а згодом і головою райкому профспілки. Якось на День вчителя ми по кафедрах готували різні номери для вечірки. Клара Анатоліївна, завуч по виховній роботі каже: «Мы подготовили сногсшибательный номер!». Але не хотіла розповісти який саме. Ми з нетерпіння чекали того вечора. Коли вже кожна кафедра представила щось своє - частушки, чи вірші, чи сценку, чуємо оголошення: «Внимание! Лебединое озеро!». І тут виходять Клара Анатоліївна, маленька повненька жіночка, а з нею - високий кремезний чоловік.
Обоє в пачках з накрохмаленої марлі, а Клара Анатоліївна ще і в рожевих майтках на резинці. На головах мали корони. Взялися за руки і танцювали під музику. Ми так сміялися, що аж сльози нас заливали.
У 1999 році у місті був великий страйк вчителів. Головою міста тоді був Мамедов. Вчителям по пів року не платили заробітну плату. Звичайно в зарплаті ми програли, бо за ті дні не заплатили. Працівники Профспілки взялися відстоювати права вчителів. Їздили у столицю на страйки, пікетували Верховну Раду, кабінет міністрів. Найбільш болюче питання – це заробітна плата працівників освіти. Хоч уряд і задекларував підвищення вчителям зарплати, але насправді цього не відбулося, та навіть більше – до кінця року не вистачає навіть на ту мізерну плату величезної суми. А де її взяти? Зараз відправили лист до міністра освіти Гриневич і до голови кабміну Гройсмана з проханням розібратися у цій ситуації. У цьому питанні допомагає наш депутат Ігор Гузь.
Тобто уряд, по суті, намагається пересварити між собою людей і направити їхній гнів проти місцевої влади. Мовляв, ми вам гроші виділили, а на місцях їх не дають. Але ж це не правда.
[center]Розова Ольга Михайлівна[/center] Служба в Успенському соборі, 60 -ті роки

Раніше ми мали путівки на санаторно-курортне лікування. Потім розподілом путівок став займатися соцстрах. Виплати лікарняних, тарифікація ставок, техніка безпеки, звільнення працівників освіти, щорічні винагороди
погоджуються рішенням профспілки, на Новий рік розподіляємо дитячі подарунки. Для дітей членів профспілки освіти даємо пільгові путівки у табір «Супутник».
[center]Розова Ольга Михайлівна[/center]
Хресний хід на Успіння навколо Успенського собору
Коли піднялися ціни на газ, електроенергію, продукти харчування, ми їздили страйкувати під Верховну Раду. Проблема у тому, що на це депутати не звертають уваги. Вони живуть в іншому світі. Під час одного пікету до нас навіть виходив Яценюк з обіцянками. І тоді, пригадую, підвищили зарплату вчителям. Для активу профспілки намагаємось організувати екскурсії. Їздили по замках Львівщини, були у Зарваниці, в Умані, відвідали Хмельницьку область. Побачили багато церков і монастирів України. Нещодавно були у Києві в резиденції Януковича. До нас також приїжджала київська делегація.

Спогади записала Кучерява Р.І.
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Грудень 2019 (1)
Листопад 2019 (3)
Жовтень 2019 (5)
Вересень 2019 (3)
Серпень 2019 (1)
Липень 2019 (3)
^