dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 270
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 31-10-2019, 10:16
31-10-2019, 10:16

Ярощук Дана Лук’янівна

Категорія: Публікації

Я народилася 15 травня 1938 року у селі Залужжя на Граєвці. У мене вже була старша на п’ять років сестра і тато сподівався, що наступною дитиною буде хлопчик. Після пологів мама сильно захворіла і невідомо було чи виживе.Якраз тата забрали на військові навчання. У нашій хаті жила одинока тітка з дитиною, бо чоловік помер. То глядіти ще одну дитину ніхто не хотів. Тітка зранку йшла на роботу, мама доживала в лікарні, а мене залишали на дворі саму, а ввечері дивились, чи дихаю. Не хотіли, щоб те дитятко жило. Люди в селі стали питатися: «Чого ж ви ту дитину викидаєте?».
У мами було дві бездітні сестри, то мене віддали туди. У селі шукали жінок, що кормлять грудьми своїх дітей і мене у них підкормлювали. Для мами вже приготували плаття, бо ніхто не сподівався, що вона виживе. Та все таки мама поправилась. Забрала мене від тіток до себе. За два місяці, що я була у тіток мене ні разу не помили. Старші сільські жінки порадили мамі викупати мене у відварі з коріння півоній. Мовляв, якщо дитина порожевіє, то буде жити, якщо ж пожовтіє – то не виживе. Мама так і зробила. Дитинка порожевіла. А щоб не плакала і спала, то в шматину клали потовчене макове зерно, загортали і давали дитині смоктати. Після цього дитя могло спати по дві доби. Лише треба було дивитись, чи дихає. Ось так я і росла.
Ярощук Дана Лук’янівна

Під час війни, коли була сильна стрілянина, або проводили облави, селяни часто втікали до лісу. Мама брала корову, перину, щось поїсти і так ховалися в лісі, а часто і ночували. Одного разу, ночували у стайні в Устилузі,
навпроти старої аптеки. В нашій хаті жив старший німецький офіцер. Німці нас не ображали, ставилися до нас добре. В одного з них була така сама дитина, як я. Він любив зі мною займатися: носив мене на руках, щось розповідав, щось показував. Приносив мені смачну їжу, солодощі, грався зі мною. Міцно тримав мене за витягнуті руки і кружляв зі мною. Мені це подобалося, а мама переживала. Перед відступом, коли вже стало відомо, що програють, німці влаштували прощальну вечірку. В садку поставили імпровізовані з дощок столи
і лавки. Звичайно, той німець взяв і мене з собою. Було цікаво, але коли вони підхопилися з лави, дошка злетіла і впала мені на ногу. Скільки то було плачу! Він мусив все покинути і занести мене до мами. На прощання дали нам цілу торбину цукерок.
Ярощук Дана Лук’янівна

Пригадую, мама розповідала, як німці вивозили і розстрілювали євреїв у П’ятиднях. В Устилузі був лікар Музиканський, сам єврей. Допоміг багатьом уникнути смерті. Німці не встигли його забити. У Стенжаричах мав сім’ю і коли зрозумів, що порятунку не буде, вимостив підводу сіном, поклав жінку, дитину і сам ліг коло них, і всім зробив смертельні ін’єкції. Похоронені вони на території школи в Устилузі.
З війни тато не повернувся. Мама працювала у колгоспі. Я ходила у сільську школу в Залужжі. Бідно жили. Добре, як в хаті був кусочок хліба, а влітку - ще і ягоди. Вилізеш на вишню і поїсиш, скільки дістанеш. Збирали
насіння з диких трав – любили кругляшки калачиків. Взимку спасала картопля.
До школи ходили в чому, хто мав. Я ходила в одязі, з якого виросла моя сестра. Мама пошила мені шматяну сумку на зошити і книжки. Влітку босими ходили. В старших класах на всі пори року мала одні чоботи. На фізкультуру мама мені пошила чорні штани із сатину, тоді його називали «чортова шкіра». У п’ятий клас вже треба було ходити в Устилузьку школу. Трохи далеко було йти, але школа була більша, ставили більше завдань,
брали участь у художній самодіяльності. На показове змагання вчителька фізкультури пошила мені марлеве плаття, пофарбувала у рожевий колір і накрохмалила. З учнів збудували живу піраміду і я була на самому верху.
Ходили співати в хорі. Хор вів Іван Іванович Шклярук. Проводили конкурси танців.
Ярощук Дана Лук’янівна

Ми з сестрою мусили допомагати мамі по господарству. Була своя корова. Тримали порося, курей. Треба було назбирати трави для худоби. Ходили босі. Вранці мама будить до роботи. На дворі холодно, але треба йти. То пильнуємо з сестрою, де корова попісяє, та швидше біжимо, щоб на тому місці ноги погріти. Ось таке було
дитинство. Треба було за всім доглядати. Зате на Пасху мали копчену в димоході шинку. Мама пекла паски і мазурки, а ми їх прикрашали і фарбували яйця у цибулинні. Змалечку нас мама до церкви не брала, бо бачила, що вночі діти вередували, спати хотіли. То вона сама ходила на Всеношну. А коли я була
старшокласницею, то вже комсомол не пускав. У десятому класі зібралися в хаті однокласниці – Іри (зараз на місці тієї хати стоїть магазин «Зодіак» біля автостанції) зустрічати Новий рік. Не було грошей на покупки, то хто що мав з дому поприносили. Ще з літа приготували вишняк до свята. Ялинку вбрали гірляндами і іграшками з паперу, бо інших не було. На Різдво ходили колядувати по селу. Ми такі раді були, як нам давали пиріг, або кусочок сала. Ніхто грошей не давав, люди бідно жили. На вихідні ходили в кіно на вечірні сеанси і на танці.
Якось ми помітили, що наша вчителька з української мови Макарусь Катерина Антонівна теж прийшла.
На другий день, всіх, хто був на танцях викликала до дошки. На п’ятірку ми, звісно, не відповідали, але все таки щось говорили. Але Катерина Антонівна всім виставила двійки, бо ми, мовляв, не мали часу вчитися. Ось така
була строга вчителька.
Ярощук Дана Лук’янівна
Після школи Райком комсомолу направив мене на роботу у Ворчин піонервожатою. 8 кілометрів в одну сторону і 8 кілометрів в зворотному напрямку. Дорога йшла через ліс, то ще треба було додому в’язку дров принести. На весну чоловік двоюрідної сестри дав мені велосипед. І треба ж такому трапитись; мені ніколи не зустрічалися вовки, але інші діти їх часто бачили. Я колись йшла через колишній панський сад і побачила, що всі діти
сидять на деревах. Я запитала, що сталося? А вони розказали, що неподалік бачили зграю вовків. Ну от я їду по доріжці і просто на мене вибігає лис. Я від несподіванки злякалась, впала, з колеса зробилася вісімка. Іду до дому і плачу, бо ж нема за що відкупити велосипед. Але вдома до мене поставились з розумінням, ще й підбадьорювали. Казали, добре, що жива лишилась.
Ярощук Дана Лук’янівна

Пізніше пішла на курси бухгалтерів у Володимирі. Поки заробила собі на чоботи, то цілий рік виходила у туфлях, і взимку також. Згодом вийшла заміж. Пригадую, зарплати була така маленька, а ще треба було платити хазяйці за квартиру, що ніяких обновок не можна було купити. Мала їхати з чоловіком до його батьків в Іваничі, а вдягнути щось новішого не було. Двоюрідна сестра позичила мені голубе плаття. То так я і поїхала, а потім віддала його назад. Працювала в Іваничах у культвідділі. Народилися діти і ми переїхали до Володимира.
Ярощук Дана Лук’янівна

Трохи працювала бухгалтером у цеху по виробництву меблів. Цех був там, де зараз Смиковий базар. А вже з 1-го червня 1967 року працювала в Райвно, а чоловік - в Райсоюзі. Разом закінчили Львівський кооперативний
технікум. В Райвно я пропрацювала головним бухгалтером аж до 1993 року, паралельно вела профспілку. На пенсії спочатку працювала по сумісництву, а згодом перейшла у профсоюз. Голови профспілки нагороджувались
безкоштовними путівками за кордон. Спочатку перевіряли в КДБ біографію. Розказували, як треба поводитися
за кордоном. Вони завжди супроводжували екскурсійні групи, спостерігали, хто, що робить і, хто, що говорить. Були в Югославії, Румунії, Польщі. Чехословаччині. Два тижні відпочивали на Сутоморі в Югославії. Поряд з
пляжем, де ми відпочивали був дикий пляж для нудистів. Дехто з наших ходив туди подивитись. В райвно зі мною працювали чудові люди – Трасковський – головний бухгалтер, Раїса Борусевич – заступник.
Ярощук Дана Лук’янівна


Спогади записала Кучерява Романна
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Листопад 2019 (2)
Жовтень 2019 (5)
Вересень 2019 (3)
Серпень 2019 (1)
Липень 2019 (3)
Червень 2019 (2)
^