dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Публікації » Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля, Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував Олександр Цинкаловський. (Нова е
Інформація по новині
  • Переглядів: 191
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 29-11-2018, 11:34
29-11-2018, 11:34

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля, Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував Олександр Цинкаловський. (Нова е

Категорія: Публікації

У 1914 році професор Олесандр Цинкаловський уклав свій краєзнавчий словник «Стара Волинь і Волинське Полісся», який побачив світ у 1984 році в далекій Канаді. Що змінилося з того часу? Де віхи занепаду та розквіту населених пунктів? Чи пережили вони війни, колективізацію, укрупнення та інші політико-господарські системи? Та головне, чи є ще ті села, по яких мандрував Олександр Цинкаловський?
У Всеукраїнській науковій історико-краєзнавчій конференції, приуроченій до 120-ти річчя від дня народження видатного земляка, історика, краєзнавця Олександра Цинкаловського, яка відбулася у місті Володимирі-Волинському 13 лютого 2018 року, у моїй статті «Коцюр, Ганджаба, Домбрувка та Шельонт – топоніміка у працях Олександра Цинкаловського, або села яких більше нема на карті Володимир-Волинського району», йдеться про населені пункти, які зникли або були перейменовані (в радянський час), як через політичні так і природні чинники.
На жаль, за період незалежності України у Володимир-Волинському районі зникло три населені пункти: Октавин, Гевин та Кладнів. На межі зникнення перебувають такі села, як: Орані, Новини, Дарницьке, Маркелівка, Людмільпіль, Марія-Воля, Писарева Воля, Вілька Фалемицька (приєднана до села Фалемичі).
Чим живуть нинішні села, які балансують між забуттям і відродженням, вирішили поцікавитись Вознюк Орися, Вознюк Ярослава та Ізотова Тетяна, у спільній краєзнавчо-журнальстській експедиції.
Писарева Воля
До села з мелодійною назвою під’їжджаємо по дорозі, що пролягає крізь поле із майже висохлими меліоративними каналами. З усіх боків, куди не глянь – мальовничі ліси. У Писаревій Волі, що належить до Оваднівської ОТГ, і ще не так давно був десяток дворів та два десятки жителів. Нині ж тут постійно проживають лише дві родини – пенсіонерів Сватків та фермерів Петруків. У Фермера Вролодимира Петрука – двоє малих дітей.
Писарева Воля – село унікальне і неповторне у своєму роді. Споконвіків тут жили люди, які вміли так пожартувати, що не один заїжджий тримався за боки від сміху. Наприклад, ще й зараз серед жителів Володимир-Волинського району ходить дотепний анекдот про цей населений пункт: «Ліси навколо Писаревої Волі багаті на гриби, і щоосені грибниками тут аж кишить. От якось і заблукала група грибників у цих лісах. Проходивши кілька годин лісом, вони аж під вечір натрапили на хати і зрозуміли, що це – село. Підійшовши до першої ліпшої хати, побачили бабусю, яка справно тягнула воду з колодязя, запитали, коли буде автобус у місто. На що почули: «Що ви, дітки, я в місті останній раз ще після війни, у 40-х роках, була».
Володимир Петрук пригадує, що в дитинстві село було чудовим. Кожна сім`я мала неменше, як трьох дітей. Було 25 дворів. Люди працювали в колгоспі. Збудували тваринницьку ферму на 400 голів худоби, довжиною 50 метрів з банею для персоналу. Діяла вона лише два роки, а тепер від неї і сліду немає – все розібрали. Тодішній перший секретар райкому партії Ростислав Чапюк велів прокласти у Писаревій Волі асфальтовану дорогу. Тоді це був 1988 рік, а нині 2018 і дорога ще й досі в непоганому стані.
У краєзнавчому словнику Олександра Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» про Писареву Волі – ні слова. Жодної інформації про село у інтернеті. Втім усі нечисленні жителі села знають, що таку назву село отримало після того, коли цар дав «вольну» одному своєму писареві, котрий оселився в цих землях та займався тут гончарством. На його честь і назвали населений пункт. А залишки його глиняних робіт і досі віднаходять у тамтешніх полях під час земляних робіт. Розповідає Володимир Петрук, що ця місцевість дуже приваблює і так званих «чорних археологів», які часто приїжджають сюди з металошукачами та віднаходять чимало монет. А також зазначає, що до того, як село назвали Писаревою Волею, воно мало іншу назву – Ганусівка.
Невеличка згадка про населений пункт Володимирського повіту, Вербської волості з такою назвою є і у словнику О. Цинкаловського. Краєзнавець пише, що в кінці 19 століття у селі Ганусівка було 20 домів і 119 жителів. І, що Ганусівка знаходилась за 22 км від Володимира.
По сусідству із фермерами Петруками – хатина, з якої сім’я виїхала аж в Австралію, до рідні, котра емігрувала туди ще у 1929 році. Але про Україну та рідне село не забувають, тому вже цього літа приїдуть навідатись до рідного обійстя. Приїжджають у село і поляки – нащадки тих, хто тут жив і загинув. Адже була в історії Писаревої Волі і така кривава сторінка. Село спалювали тричі – востаннє це зробили поляки у 1943 році, від яких люди втікали до лісу та у сусідні села.
Довгожителями Писаревої Волі є родина Миколи та Галини Сватків. Їхня хата першою зустрічає гостей села. Вони, як ніхто інший, знають про трагічну історію села. Микола Сватко, з малих літ живе у Писаревій Волі: «Коли почалася війна, наше село спалили поляки з німцями. Ми пішли по селах у біженці, жили в Олевську. Як німці відступали - забрали нас у колону і гнали до Німеччини. Загнали за Буг на 38 кілометрів, там нас перехопили совєцькі війська. Ми повернулися у село Ставки, пожили там деякий час, а потім збудували у Писаревій Волі невеличку хатину.
28 років Микола Сватко пропрацював в управлінні меліорації, обкошуючи 12 кілометрів каналів. З 30 працівників – був найкращим косарем. Одного разу його фото хотіли повісити на дошку пошани в обласному центрі та відмовився, бо не хотів виділятися.
78-річна пані Галина живе у Писаревій Волі з 1970 року, коли село було більш людним. Розповідає, що з часом воно стало все більше занепадати, бо молодь виїжджала до міст, не бачачи тут перспектив, а старші люди потрохи відходили у Засвіти. Як каже пані Галина, «усі будемо у Руді», адже саме на кладовищі цього села хоронять жителів Писаревої Волі.
На подвір’ї у Сватків є незвичний для наших країв колодязь – журавель, який пан Микола називає «звід». Його викопав разом із батьком. Спільно посадили і три тополі, які вже 70 років тріпочуть під волинськими вітрами.
Писарева Воля

Леонтій Дмитрук

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Орані
У яворових чагарниках загубилося древнє волинське село Орані. Нині в них мешкає лише 7 людей. Майже усі – пенсіонери, які доживають тут свій вік. Більшість хат давно покинуті, лише у трьох живуть люди.
Чимало оранців переселилося до сусіднього села Новосілки. 87-річна Ганна Огороднійчук є своєрідною берегинею оранської історії. Бабуся розповідає про поляків та євреїв, які за часів її молодості спільно та мирно жили в Оранях. Пригадує стерту з лиця землі будівництвом дороги Поклонну гору. Каже, нібито, коли наступали татари до гори йшли на поклон та в молитвах просили аби орда оминула село. Згодом на горі була братська могила воїнів загиблих під час Першої світової війни. Коли будували дорогу, то їхні рештки перезахоронили на сільському кладовищі.
У 1940-му тут було близько 70 будинків, де мешкали 400 людей. «Були в селі такі хати, які ми називали «восьмаками», адже збудовані як вісім будинків під одним дахом, а ще були такі ж, але менші – «чвораки», де жили вже чотири сім’ї, – розповідає панні Ганна, поринаючи у спогади дитинства. Добре пам’ятаю польських панів Рихлєвських, котрі мешкали в Оранях. То були файні люди, дружно жили з українцями. Потім у їхньому маєтку облаштували сільську школу, до якої я ходила. В селі мирно співіснували люди різних національностей – українці, поляки та євреї».
Олександр Цинкаловський у краєзнавчому словнику «Стара Волинь і Волинське Полісся» зазначає:
«Орані або Орани, с. Володимирського повіту, Хотячівська волость, 9 км від Володимира, при річці Студинці, притоці р. Бугу. В кінці ХІХ ст. було там 22 домів і 229 жителів, дерев’яна церква на місці старої (з XVI ст.), водяний млин. Оселя ця дуже стара і згадується в 1545 році, коли вона належала до Семена, Павла, Андрія і Мацька Оранських, які зобов’язані були забезпечувати 1 городню володимирського і 1 луцького замків. В 1570 р. частиною Оранів володіли Юхно, Григорій і Павло Оранські, а в 1577 році з частини Оранів платив Матвій Вольський, Григорова Оранська і Семен Рязанович. Тоді власне згадується там церква і піп».
Чи міг помислити у далекому 1545 році пан Оранський, коли засновував це село, що через сотні віків від його вотчини залишиться лише кілька хат. Приміром, ще у ХІХ столітті у Оранях було 22 будинки і 229 жителів. В 30-х роках ХХ століття Орані були відомі далеко за межами Волині та України. Вода з Оранського джерела під назвою «Вода Оранська» – помічна при хворобах шкіри, експортувалася до Європи. Є дуже цікава легенда, пов’язана з джерелом та донькою пана Оранського. Остання мала якусь хворобу шкіри і жодні мазі та відвари не допомагали вилікувати спотворене обличчя дівчини. Та хтось із панських кріпаків порадив їй щодня вмиватися водою із джерела, що било неподалік церкви на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Панська донька послухала пораду селянина і щодня ходила до джерела вмиватися. Результат не забарився – за кілька тижнів її шкіра очистилася і обличчя засяяло чистою красою. Після цього випадку селяни не тільки з Орань, але й з сусідніх сіл почали шанувати джерело як святе місце. На Богоявлення та інші свята вірні ходили туди процесією від храму освячувати воду. А пан налагодив постачання цілющої оранської води в Європу.
Наприкінці 50-х років ХХ ст., в часи хрущовських гонінь на церкву, Покровський храм було зруйновано. Після зруйнування церкви у занепад прийшло і святе джерело. Русло замулилося, заросло кущами. Дізнавшись про історію давнього джерела, кілька років тому монахи Низкиницької обителі взялися за роботу – розчистили святиню від мулу та очерету. Джерело присвятили пророку Іллі. Та все ж природа знову бере своє і оранські джерела, ховаючись попід горою та старезними вербами, тихо заростають очеретом. Пани Оранські покинули своє село у 1939 році, коли сюди прийшла радянська влада зі своїм новим антипоміщицьким порядком, що не визнавав приватну власність, а все намагався зробити колективним. Друга світова війна теж не пройшла безслідно повз це село. У 1943 році, в бою з польською поліцією, загинув уродженець Оранів курінний УПА Микола Шліхта.
Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е



Заболоття
Заболоття, зрозуміло, отримало свою назву від заболоченої місцевості. Лісиста місцевість, маленькі річки – все це зіграло головну роль у формуванні даного населеного пункту. Олександр Цинкаловський залишив кілька відомостей про село:
«Село у Володимирському повіті, Коритницька волость, 17 км від Володимира. Урочища в полях Підбілок, Голянти, …угнева береза, Підкринички, Мочар, Наровець, Придатки, Довге поле, За брід, Нецький кут, Курган, За курганом, Пролази, Деревища, Сіножаті, Проворотє, Верески, …зівські болота, Замчисько. Урочище Замчисько серед боліт, перстеневе, округле городище, де виступає перепалена глина і кремінь. В кінці ХІХ ст. було там 34 доми і 282 жилелів».
Звісно, про таку кількість жителів нині мова не йде, бо Заболоття населяють 4 родини. І загальна кількість населення становить лише 11 осіб. Але Заболоття не втрачає надії. Там чудовий зв’язок, тиша та спокій. Мабуть, щоб там жити зараз, потрібно було народитись саме тут, адже та самота, яка яскраво проглядається в кожному вікні, наче поглинає людину і закутує у ті дрімучі зарослі, які вже не один рік поглинають людські будівлі.
На колись гамірних трьох вулицях Заболоття жило більше сотні людей.
Дивуємось тому, що у такому віддаленому селі чимало хат збудовано з добротної білої цегли. Наш провідник у цих краях Олександр Ольховський відразу ж пояснює, що ці будинки звів колгосп. Колгосп цей був названий на честь Ворошилова і мав у віданні два села – Турівку та Заболоття. До речі, колгосп очолював рейтинги успішності останнім знизу, але все ж якісь гроші мав, а тому житло будував.
Саме такими словами розпочинає розмову з нами уродженець села Михайло Мартинюк. Мовляв, за Польщі у Заболотті було 110 дворів: 10 польських сімей, 1 – єврейська. Пригадує, що школи у селі не було, тож аби здобути знання щодня долав до Стенжарич 7 кілометрів в одну сторону.
Розповідає пан Михайло, що чимало заболотчан життя розкидало по світу, декого в Аргентину, декого у США, але дехто повернувся на вічний спочинок у рідну землю. У війну зник Михайло Терещук, але за часів хрущовської відлиги написав рідним з Англії, мовляв, живий. Заповів кремувати і поховати його на Батьківщині. Родина останню волю виконала і тепер щорічно прилітає з Англії на провідну неділю до батькової могили.
Коли прямуємо до ще однієї хати, біля якої помітили людину, мимоволі стишуємо нашу браву ходьбу. Примушує це зробити щось чорне і велике, яке здаля нагадує здорову вгодовану собаку. Але підійшовши ближче бачимо, що це в’єтнамська свинка з виводком своїх дитинчат, просто пасеться. Вона відреагувала на нашу появу, накивавши ратицями до хліва, але згодом цікавість взяла гору і свинка вийшла до спільного фото з господарем. Яким було наше здивування, що господарем доволі просторого обійстя виявився поляк за національністю Кшиштоф Писара. От кого-кого, а зустріти поляка у напів зниклому волинському селі не сподівалися.
Охайне обійстя Степана Рибая, який є сусідом пана Кшиштофа, відразу ж кидається в очі. Пофарбовані ворота, підметене подвір’я по якому походжають чепурні кури. А коли з хати на розмову виходить сам 88 річний господар, розумієш, що і він справжній господар. Народився пан Степан у селі Сліпче Грубешівського повіту, як то кажуть за Бугом. Але його родина була змушена покинути обжиту землі і податися в Україну, бо так тоді вирішило найвище державне керівництво. Спочатку оселилися в селі Стрілецьке. Саме в ньому купили хату та землю його батьки. А малому Степанку, було тоді лише 8 років. Потім колективізація стерла це село з волинської землі. Довелося шукати новий прихісток. Тож родина переїхала в Заболоття. Чоловік пригадує, що раніше в Заболотті було біля 80 будинків.
Прямуємо до наступної хати, адже нам про неї вже встигли розповісти сусіди, бо це інтернаціональна родина – чоловік-поляк з дружиною-українкою та чотирма дітками. Назустріч виходить не менш здивований господар - Кшиштоф Писара. Як з’ясувалось, живе у Заболотті вже три роки. Економіст та філософ за освітою, що здобув в цій науці ступінь доктора, працював у польському банку та мав власний бізнес, а нині із задоволенням господарює на українському селі. «Познайомились з Тетяною в Польші у моєму рідному місті Лодзь, куди вона приїхала на роботу. Мені одразу впала в око миловидна українка, яку зустрів на швейній фабриці. Побралися, народили троє діток, але дружина дуже сумувала за Батьківщиною, тож вирішили переїхати в Україну. Спершу винаймали в Білині хатину, де народили ще одну дитину, а потім придбали власне житло тут у Заболотті. Віддали за цю хату тисячу доларів. Пізніше придбали у цьому ж селі іще одну хату», - розповідає пан Кшиштоф і демонструє залишки повикорчовуваних нетрів, які ще три роки тому оточували будинок. Окрім чималого господарства, адже мають Писари ще теличку та кози, утримують і власний бізнес – викупили старі сільмаги в Селиськах та у Турівці, де за прилавком працює дружина Тетяна.
Заболоття порадувало нас і подивувало, адже тут ще таки є життя, яке попри намагання природи остаточно підкорити людські творіння, виривається з її рук і раз по раз перекрикується голосами одиноких сусідів.
Ще якихось кілька років... Кому залишилося десять, кому п’ять – але все таки природа візьме своє і життя покине ці забуті села раз і назавжди. Тому наша невеличка експедиція є доволі важливою, адже ми запишемо в історію останні розповіді про селян, які попри певні труднощі залишаються вдома. «Ми тут все життя прожили, тут і помремо», - останні слова наших героїв, які викликають гіркоту та тривожний щем.

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е

Панські Орані, справжнього писаря Писарева Воля,  Заболоття без болота… Землі по яких майже 100 років тому мандрував  Олександр Цинкаловський. (Нова е


Вознюк Орися, Вознюк Ярослава, Ізотова Тетяна
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Грудень 2018 (2)
Листопад 2018 (5)
Жовтень 2018 (3)
Вересень 2018 (4)
Липень 2018 (7)
Червень 2018 (5)
^