dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 1206
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 23-06-2018, 10:21
23-06-2018, 10:21

Сиротюк Ганна Антонівна. Друга частина

Категорія: Публікації

Мій батько працював касиром на вантажній станції. До них раз на місяць приїжджала «автолавка», привозили товари. Якось тато купив мені гумові чоботи. Це було щось неймовірне, так вони блищали. Ніяк їх з бурками не можна було порівняти. Чи з тими чунями з клеєними калошами. Я навіть в мороз ті чобітки вдягала, бо ж гарні і блискучі і ні в кого таких немає. То дурниця, що ноги промерзають. Устілку з соломи постелю, ноги заверну в «ганучу». А мама сварить:
- Вдягай валянки, мороз!
- Ні мені не холодно! – Відповідаю я їй.
Як брат женився то дуже гарно пекли коровай. Зібралися коровайниці місили тісто і весь цей час співали. Дуже гарно співали. Після того, як коровай ставили в піч, коровайниці мили руки у великій мисці. Потім гуртом бралися за краї миски виносили на вулицю і виливали. Мені здається, що тоді вилили в садку, під грушу, у нас така гарна груша росла.
Жінка брата вчила нас співати й танцювати. Вона прикривала двері до кухні, де мама варила їсти і в невеликій кімнаті, де було небагато вільного місця, бо стояло два ліжка, вчила нас танцювати і співати. Я тоді вчилася в четвертому класі.
У нашому селі на весілля йшли парами. Чоловік обов’язково ніс під рукою хліб загорнутій в хусточку. Це означало, що молодим зичать добра, бажають їм жити в багатстві, щоб були з хлібом. Зазвичай на весілля пекли свій хліб, але подавали на столи і той, що приносили гості. І навіть коли хліб вже купляли в магазині, то на весілля несли хліб лише своєї випічки. Часто до того хліба в кишені була пляшка самогонки. Але зазвичай пили тоді мало. Я була в десятому класі коли одружувався мій двоюрідний брат. Ми пішки йшли в сусіднє село і всю дорогу співали:

- Ой, по під лісок битая доріжка,
Ой, по під лісок битая доріжка.
Тудою їхав (ім’я хлопця) з боярами,
Тудою їхав (ім’я хлопця)з боярами.
Йому дорогу калина заступила,
Йому дорогу калина заступила.
Вийняв шабельку став калину рубати,
Вийняв шабельку став калину рубати.
Не рубай мене гострою шабелькою,
Не рубай мене гострою шабелькою.
Прикрий мене красною китайкою,
Прикрий мене красною китайкою.

Дівчата – світилки (зі сторони молодого, від молодої - дружки), як приходили з молодим до хати молодої, біля порога співали:

- На день добрий цьому,
А, хто в цьому дому,
Старому й малому,
Й богові святому.

Так співали допоки не відкривалися двері і молодого запрошували заходити в хату. Коли пара йшла додому молодого то дружки співали:

- Соловей не щебече, зозуля не кує,
Син веде невістку матінка не чує.

Цей куплет повторювався кілька раз.
В нашому селі дівчата не гадали, не пам’ятаю такого.
На Івана Купала збиралася молодь і вирішували у кого вони будуть гуляти. Тоді вирубувалась верба, закопувалась в землю, це називалось - «ставити гилечко». На цю вербу дівчата вішали віночки і шишки. Шишки ми робили вишень. На цей час вишні ще тільки достигали. Ми прикладали їх пучечками до палички і обв’язували шнурочками чи нитками. Виходили такі довгі гарні шишки. Потім дівчата ходили навколо «гилечка» та співали:

Ой на Івана на Купала вийшла дівчина (ім’я дівчини) як та панночка….

Дослівно вже й не пам’ятаю. А далі, вже як набридало танцювати, хлопці налітали на те «гилечко» і розламували. Старались відламати гілку де були вінок чи шишка. Далі ту гілку закидали на огірки, тоді врожай буде хороший. Вогнищ ми не палили і не пам’ятаю, щоб вінки на воду пускали. В цю ніч молодь веселилася в різних кінцях села, десь збиралися старші дівчата, десь молодші. Біля нашої хати теж збиралися, співали, танцювали. Завжди хтось із гармошкою нагодитися. Мама варила у великій каструлі молоду картоплю, ліпила вареники з вишнями і виносила нас частувати.
По селах біля Володимира ще довгий час зберігався звичай, коли наречена, одягнувши вишиту сорочку, вишиту керсетку, спідницю розшиту стрічками, вінок зі стрічками, йшла разом з подружками «в прохачі», запрошувати гостей на весілля. Вінки тоді продавалися на ярмарку. Їх робили з різнокольорового паперу вкритого парафіном. Додавали різні «балябошечки». Зелені листочки теж в парафін вмочували, гарно їх розпрямляли. Якщо майбутня наречена не мала свого народного вбрання то позичала у подруг. Приходили кланялись:
- Просили тато, мама і я прошу до нас на весілля….
В Монастирищі я закінчила десять класів і в 1959 році приїхала у Володимир, де вже жила моя сестра. Пішла на роботу, на швейну фабрику. Поступила в Рівненський промисловий технікум. Вчилася заочно. Закінчила його і далі працювала на швейній фабриці.
Сиротюк Ганна Антонівна. Друга частина

Спочатку я працювала в закрійному цеху «нумерувальником». Ми тоді шили бавовняні костюми. Якщо тканина була товста, то робили 75-100 настилів, коли тонша – 120 настилів. Дуже важливо було розкласти тканину правильно по кольору та напряму ворсу. Я нумерувала деталі. Писала на них номери крейдою, або пришивала до деталей невеликі клаптики тканини з номерами. В 1959 році на фабриці шили спецівки і дитячі вельветові костюми. Верхню частину цього костюму називали футболкою. Футболка кроїлася на кокетці. Вельвет привозили з залізницею Херсону. З вагонів тюки перевантажували на машини і привозили на фабрику. Вельвет був бавовняний, в основному коричневого і чорного кольору. Коричневого було кілька відтінків, темніший і світліший. Всі ці речі в місті майже не продавали. Це було державне замовлення і ми їх відправляли згідно з документами. Вантажили на машину, їхали на залізницю і там перевантажували у вагони. Речі, виготовлені на нашій фабриці, продавали в магазині на Заріччі. Продавці приїжджали на фабрику і отримували на складі товар, згідно документів.
Цех опалювався грубками. Була жіночка – техпрацівниця, яка топила печі і замітала в цеху. На обід бувало хтось приносив картоплю і ми її варили в лушпайках, а хтось посмачену олією капусту. Сідали ми обідати всі разом. Там де зараз редакція був м’ясокомбінат. І там пекли пиріжки з лівером, які коштували чотири копійки. Вони були дуже смачні і тісто, і начинка. Ми збирали гроші і хтось з дівчат йшов купувати пиріжки. Магазину здається там не було, просто можна було попросити і купити свіжих пиріжків там, де вони випікалися. Ці пиріжки продавалися в міських магазинах.
Сиротюк Ганна Антонівна. Друга частина

Закрійний цех працював тільки в першу зміну. Після роботи ми їхали в колгосп, допомагати селянам. Нас везли на вантажних машинах, де в кузові навіть не було лавочок. Долівку просто притрушували соломою. Пам’ятаю, як вперше виїхала з міста в напрямку Ковеля, то відразу за мостом побачила яскраво червоне поле. Дівчата сміючись сказали, що це червоне море. У мене вдома поля чисті, зрідка десь блисне волошка чи мак, та і тих не зірвеш, не можна толочити поля, бо то хліб. Повернули ми на Овадне, а там – синє поле. Я дуже люблю волошки, тож ахаю і дивуюсь вголос. А дівчата сміються і кажуть, що то голубе море. Завезли нас, вже й не пам’ятаю куди, полоти кукурудзу. Я полю, а перед моїми очима стоїть те волошкове поле.
Якось ми рвали льон. Тоді гаряче було, а ми йшли рядками і залишали за собою пучки льону. Ті що йшли за нами збирали їх і в’язали в снопи.
Восени ми збирали картоплю. Трактор виорював, а ми копачками розгортали і визбирували. З нами працювала жінка з села. Ближче до обіду вона побігла попорати господарство, а повернулась з великою мискою меду та пирогами. Ми надзвичайно задоволені сиділи і їли пироги, вмочуючи їх в мед. Ми їздили в село, бо треба було допомагати. Їздили і в суботу, адже тоді субота була робочим днем. За цю працю нам ніхто не платив.
В 1959 році швейна фабрика була невелика. Ми допомагали будувати нові цехи, прибирали територію, вивантажували цеглу. Виходили на комсомольські суботники, в неділю, і на Пасху.
Сиротюк Ганна Антонівна. Друга частина

На території фабрики була столова. Спочатку вона розміщувалась в напівпідвальному приміщенні. Готували там смачно і страви коштували дуже дешево. На території фабрики був і дитячий садочок. Коли побудували новий садочок поблизу фабрики, то на тому місці де був старий, побудували нову велику столову. Були також бібліотека, магазин, перукарня, приймав стоматолог. Для стоматолога, в третьому цеху, на третьому поверсі був виділений кабінет. Пізніше кабінет стоматолога перенесли в медпункт. Там чергувала медсестра. Біля котельні обладнали кабінет жіночої гігієни. Була гаряча вода, душ і навіть біде. Це було дуже зручно. З часом ми перейшли на іншу спеціалізацію і почали шити сорочки, чоловічі та дитячі. Тоді я вже працювала контролером. В нас були замовники з Німеччини і Чехії.
Коли я приїхала в місто Володимир, то воно, в основному, було одноповерховим. Дороги були вимощені бруківкою. Де зараз міськрада, був скверик. Там стояли лавочки та росли високі червоні капи. Повздовж дороги, що вела від скверику до ринку, стояли маленькі дерев’яні магазинчики. Згодом там побудували магазин «Галантерея». В магазині продавали вишиті сорочки, парфуми. На розі вулиць Ковельської та Леніна розміщувався кутовий магазин та одинадцята аптека. На площі ще не було п’ятиповерхового будинку. На його місці був скверик. В місті було багато сквериків і всюди росли квіти.
Сиротюк Ганна Антонівна. Друга частина

Собор Різдва Христового був не діючим. Його огородили парканом. Перед собором також був розбитий скверик. Там росли дуже гарні багаторічні гвоздики. А в двоповерховому будинку біля собору Різдва Христового був готель. Там де зараз кафе «Імпреза» та магазин іграшок була центральна алея парку імені Гагаріна. В центрі алеї стояв пам’ятник першому космонавту. По обидва боки від пам’ятника були розбиті клумби, а обабіч клумб зроблені асфальтові доріжки. Повздовж доріжок стояли зручні лавочки. Я йшла повз парк мало не щодня поспішаючи на роботу.
Був ще один парк, біля річки Луга. Пишні дерева, гарні клумби з квітами. Відразу за валами починалася річка - велика, глибока і широка. На річці було багато човнів. Мало не відразу по приїзді хлопець, що працював на фабриці механіком запропонував мені разом з подругою, покататися з ним на човні. Мені було трохи не по собі, бо у нас в селі такої великої води не було. Я навіть плавати не вміла, але сміливо сіла в човен. Ми доплили до моста, що на Заріччі і повернулись назад. Тоді це був єдиний в місті міст через річку Лугу.
Там де зараз автостанція і частково універмаг був базар. В неділю і четвер зі всіх сіл туди з’їжджалися вози і там, прямо з возів продавали м'ясо, городину, різний крам. І критий ринок вже був побудований. З обох боків приміщення були розміщені різні магазини. Самий крайній з боку площі був магазин «Риба-м’ясо». Свинина була по карбованцю дев’яносто п’ять, яловичина по карбованцю сімдесят п’ять. М’ясо рубали прямо в магазині і відразу продавали. Крайній від дороги був овочевий магазин. Там же був магазин коопторгу, де продавали різні крупи, пшеницю і насіння льону. Далі був магазин, де продавали горілку і вино. І з іншого боку базару теж були магазини. Відкриті прилавки були ближче до будинку культури. Там продавали яйця, молоко, сир. За три карбованці можна було принести додому повний кошик їжі.
Сиротюк Ганна Антонівна. Друга частина

Де зараз магазин «Маяк» був звичайний гастроном. Біля нього була аптека. З вулиці до аптеки вели дерев’яні східці. В місті було лише дві аптеки і одна з них розміщувалась біля сірого двоповерхового будинку, де раніше було ДАІ. А, що розміщувалося в тому будинку в 1959 році я вже й не пам’ятаю. Далі по вулиці, так само як і зараз, стояв одноповерховий будинок, а ще далі ресторан «Дружба». Ресторан був в місті був тільки один, а кафе з’явилися вже пізніше, мабуть в семидесятих роках. Ще була друга столова, вона працювала вдень. За рестораном були різні магазинчики. Навпроти ресторану – велике приміщення колишнього монастиря, де розміщувалося профтехучилище. Вже був побудований кінотеатр Шевченка. Міська баня була там де зараз ЖЕК, вірніше відразу за тим будинком. Тоді там було багато різних приміщень. Де ДОСАФ, ближче до вулиці Ковельської, була пекарня. Там пекли дуже смачні булочки і там завжди пахло свіжою випічкою. Магазину при пекарні не було, але можна було попросити і купити булочок. До самого військового містечка тягнулися одноповерхові будинки.
Виділявся великий будинок млина. Під час збору врожаю, біля млина по вулиці Ковельській стояла ціла черга машин з зерном. Якось ввечері на млині щось загорілося. Молодь, яка в той час гуляла на вулиці, допомогла гасити пожежу. Сама вулиця Ковельська була викладена бруківкою, а тротуари - квадратними плитками. Звичайно не всюди, місцями була просто добре втоптана земля.
Пам’ятаю тоді були відкриті Собор і Василівська церква. Всередині собор був в хорошому стані, стіни гарно розписані, висіли ікони. Туди багато людей приходило. Особливо на великі свята. Тоді і в середину не неможливо було зайти. Звичайно нам заборонялося ходити до церкви, але люди все одно ходили.
Ходили на демонстрації. Молодь була така натхненна, бадьора. Радо зустрічалися, вітали один одного. Перед парадом на площі грав духовий оркестр, ми танцювали. Трибуна стояла на площі, біля пам’ятника Леніну. Ми колонами виходили з вулиці Івана Франка, йшли повз трибуну і далі на вулицю Ковельську. А військові заходили з Ковельської, проходили повз трибуну і крокували до ресторану, а там вже розходились. Там же стояла військова техніка, туди збігалися хлопчаки аби подивитись на неї.
Після параду ми прогулювалися, сиділи в сквериках, пригощаються морозивом. Тоді продавали дуже смачне вершкове морозиво. Велика продовгувата металева коробка була обкладена льодом. Поряд стояли ваги. Продавщиця накладала морозиво в картонні стаканчики і зважувала. Трохи згодом почали продавати морозиво в вафельних стаканчиках. Продавали квас, газовану воду. Навіть був один магазинчик де продавали тільки газовану воду.
Сиротюк Ганна Антонівна. Друга частина

Ввечері ми прогулювались по «стометрівці». Вона йшла від вулиці Шевченка до вулиці Тельмана. Ми ходили, розмовляли, нас зачіпали хлопці. Дівчата часто саме там знайомились з хлопцями. Прогулявшись по вулиці, ми йшли в скверик, на місці колишньої третьої школи. Там стояли лавочки, було багато клумб з квітами. Ближче до вулиці, там стояв невеликий магазин, де продавали хліб. Після прогулянки ми йшли в кіно чи на танці. Де зараз церква в військовому містечку, тоді був військовий клуб. Ми ходили туди в кіно і на танці. Але я ходила туди лише зрідка. Там була особлива публіка. Дівчата, які туди ходили були дуже гордовиті. Ми ходили в клуб залізничників. Він був там, де зараз будинок пристарілих. Біля клубу ріс великий ясен і навкруги того ясена була зроблена дерев’яна підлога. Вся ця територія була огороджена. Було спеціальне підвищення для музикантів. Там часто грав духовий оркестр, так само як і в будинку офіцерів. Ми танцювали вальси, краков’як, польки. Мені дуже подобався вальс бостон, але я так і не навчилась його танцювати. Пам’ятаю в «железці» було дві пари, які чудово танцювали вальс-бостон, з такими гарними переходами. Ми були просто в захваті спостерігаючи за ними. На танці одягали легенькі штапельні сукні. Тоді були модні сукні за коліна. Шалевий комірець, довгий рукав, цікавої форми фігурні вирізи на грудях. Часто одягали просто білу блузку і чорну спідницю. Це могла бути спідниця кльош. Зимою танці були в середині клубу. Та зимою ми менше ходили на танці. Тоді тільки почав будуватись цукровий завод. Було багато будівельників. Для них відкрили клуб. Він був з боку цукрового заводу ближче до міста. Ми і туди ходили в кіно і на танці.
Там де зараз пологовий будинок, тоді була районна лікарня. Будинок мав дуже гарний парадний вхід. А навколо лікарні був великий гарний сад. Там росло багато таких дерев, що не скрізь їх і побачиш. Самшити, туї, яблуні, груші, біла акація. Як розцвітала акація то навколо розходились чудові пахощі. Хворі, які були ходячі, виходили в садок, проходились, сиділи на лавочках. З часом частина дерев повсихала, а інші просто повирізали. Згодом побудували ті два бараки, де зараз «шкірвен» відділення. Тоді там розміщувалася терапія. В іншому приміщенні, по правій стороні, була неврологія. Де колись була жіноча консультація, розміщувалась поліклініка. Там була реєстратура, приймали хірурги, був кабінет офтальмолога.
Сиротюк Ганна Антонівна. Друга частина

На розі вулиці Ковельської та Луцької був двоповерховий будинок огороджений дерев’яним парканом. Далі, де п’ятиповерховий будинок і магазин «Ольга» не було нічого. Ця територія також була огороджена дерев’яним парканом і біля того паркану стояв дерев’яний будинок автостанції. Каса була відгороджена, а місце для відпочинку відкрите. Автобуси ходили до Луцька, Ковеля. Багато рейсів було до Нововолинська. Місто будувалося, відкривалися шахти і чимало людей їздило туди на роботу. По селам також ходили автобуси, але мало, кілька рейсів на день. Коли я їхала додому то спочатку сідала на автобус до Ковеля. Автобус був маленький квадратний «пазік». Ми проїжджали Вербу, а відразу, за знаком Володимир-Волинський район, дорога повертала наліво. Та дорога була ґрунтова і дуже розбита. Там, де проходить сучасна дорога на Ковель було болото. Саме його ми об’їжджали, а виїжджали там де зараз стоїть знак Турійський район. Далі вже була шосейка викладена з каменю дуже вузька. З обох сторін від дороги було болото. Якось автобус застряг. Я дуже переживала, що не встигну на поїзд, але обійшлося. З Володимира ходив поїзд на Ковель, але тільки один раз і то зранку.
Чоловік моєї сестри працював на шахті у Червонограді. Якось він поїхав на роботу, але в шахту його не спустили, сказали – дизентерія. Поклали до лікарні в Нововолинську. Сестра не могла поїхати, бо була на останньому місяці вагітності. Тому поїхала я. Везла відвар глоду, густого червоного кольору, який порекомендувала наша сусідка. В той же день до нашої хати прийшла санітарна інспекція, щоб провести дезінфекцію. Але я не дозволила, сказала щоб краще почистили наш туалет, який був надворі. Вони розсипали в туалеті якийсь порошок.
Я вийшла заміж в 1964 році. Весілля не було, просто розписалися. Ми з чоловіком їздили на екскурсію в Брест. Їхали на вантажній машині, що називалося таксомотор. Звичайна вантажівка, над кузовом натягнутий тент, всередині дерев’яні лавки. Тоді, в 60-тих все в Брестській фортеці було, як по війні, вікна вибиті, стіни побиті.

Спогади записала Федосєєва С.А.
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Березень 2024 (1)
Лютий 2024 (4)
Січень 2024 (3)
Грудень 2023 (3)
Листопад 2023 (4)
Жовтень 2023 (4)
^