dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Публікації » Історія встановлення пам'ятника Т.Г. Шевченку у Володимирі-Волинському
Інформація по новині
  • Переглядів: 1629
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 6-03-2014, 11:59
6-03-2014, 11:59

Історія встановлення пам'ятника Т.Г. Шевченку у Володимирі-Волинському

Категорія: Публікації

Історія встановлення пам'ятника Т.Г. Шевченку у Володимирі-ВолинськомуКобзар – таке ім’я дав народ славетному поетові Тарасу Григоровичу Шевченку. І донині його ім’я є уособленням волі, сили духу, пророчого дару. Кобзар – хранитель народної душі, її одвічний охоронець, один з духовних наріжних каменів української державності.
Аби вшанувати пам'ять великого сина українського народу та в честь його 200-річного ювілею 2014 рік в Україні оголошено Роком Тараса Григоровича Шевченка. Однією з найбільш популярних та особливих форм вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка є спорудження пам’ятників. Пам'ятники Великому Кобзареві встановлені в усіх обласних центрах України, багатьох містах і селах не тільки нашої країни, але і далеко за її межами. Загалом, в світі встановлено понад 1100 пам'ятників поету. Це найбільша кількість монументів, встановлених одній особі. Одним з перших у монументальній шевченкіані, принаймні достеменно першим в історії, повнофігурним пам'ятником Тарасові Шевченку є пам'ятник в місті Ромни, встановлений в 1918 році. Одним із найкращих називають монумент у Харкові. В нашому місті пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку встановлений 25 травня1993 року. Розповідаючи про цей пам’ятник, варто згадати, що 22 квітня 1990 року під час панахиди над символічною братською могилою у парку «Слов’янський» був піднятий український прапор. Саме тоді мешканці міста виступили з ініціативою створення у Володимирі-Волинському пам’ятника Шевченку. Ініціативу громадян підтримала міська рада.
Андрій Васильович Микита розповів як звернувся до друзів, що працювали на Львівській кераміко-скульптурній фабриці з проханням допомогти у створенні пам’ятника Великому Кобзареві. Щоб здешевити пам’ятник, скульптор погодився виготовити його у власній майстерні і відмовився від авторського гонорару. Відмовився від грошової виплати і архітектор цього проекту.
Аби більш повно відновити події, пов’язані з історією встановлення у нашому місті пам’ятника Великому Кобзареві, я звернулася до редакції газети «Слово правди». Редактор газети Михальчук Антоніна Андріївна люб’язно надала можливість попрацювати з архівом редакції. У газеті «Слово правди» від 14 квітня 1992 року я знайшла невелику статтю, де розповідається про засідання координаційної ради. Саме тієї, на якій обговорювалося спорудження в нашому місті пам’ятника Шевченку. Зазначалося, що думка про спорудження пам’ятника визріла давно, і її вже почали реалізовувати. Зібрано 50 тисяч карбованців, укладено договір з Львівською кераміко-скульптурною фабрикою. Почалося обговорення місця, де має стояти пам’ятник. Фахівці, які взялися за втілення проекту, запропонували місце біля кінотеатру імені Т.Г.Шевченка. Проте виникли певні заперечення. Було зауважено, що щільна забудова та сусідство з комендатурою, перукарнею, громадською вбиральнею не зможуть дати тієї інтимності, душевної чистоти, з якими повинні приходити до поета люди. Зійшлися на тому, що найкраще місце для пам’ятника - парк «Слов’янський». Була озвучена і проблема браку коштів. Кераміко-скульптурній фабриці треба було заплатити 200 тисяч карбованців, а було зібрано лише 50. Саме тому координаційна рада через газету «Слово правди» звернулася до всіх підприємств, колгоспів, організацій, установ, громадян з проханням підтримати матеріально це добре починання, перерахувати кошти у фонд будівництва пам’ятника. Було зазначено, що зробити все це треба в найкоротші строки. Прохання про збір коштів було висловлене Н. Юринець - членом міськрайонної організації Товариства «Просвіта» імені Т.Г. Шевченка в газеті від 2 березня 1993 року під промовистим заголовком «Буде пам’ятник Шевченку». Було зазначено, що незабаром день народження національного генія – Тараса Шевченка. І було б добре, якби у цей день люди могли підійти до його постаменту, покласти квіти, вклонитись. Далі автор зазначає, що пам’ятник Тарасу Шевченку уже є, але на його встановлення не вистачає 500 тисяч карбованців. Автор замітки висловлює прохання до всіх шанувальників поета: робітників і службовців, трудівників села, пенсіонерів, вчителів та учнів, виділити із своїх скромних заощаджень по кілька десятків, сотень карбованців. «Відгукніться люди добрі. Допоможіть встановити пам’ятник, він для нас сьогодні потрібен більше, ніж будь коли. Адже Шевченко – це Україна, а Україна - це Шевченко. Хай у нашому Слов’янському парку буде ще одне святе місце.»
Але далеко не всі були згодні з рішенням щодо розміщення пам’ятника в парку «Слов’янський». 30 березня 1993 року в газеті «Слово правди» надруковано замітку під назвою «Пам’ятник Тарасу…. на городах». Жителька міста Володимира-Волинського І.Лукашук звернулася до редакції газети аби висловити свою думку.
Вона розповіла, як одного разу, йдучи через парк «Слов’янський», побачила, що демонтують дитячу карусель – вважай чи не єдину дитячу радість у місті. «Питаю в людей, зайнятих цією роботою:
- Навіщо?
- Тут буде пам’ятник Тарасу Шевченку.
Телефоную до Я. Царука, а він:
- Це місце через газету «Слово правди» в порядку дискусії визначила
громадськість.»
Далі вона просить: шановні друзі, відмініть це рішення. Ви поставите пам’ятник на поталу варварам. Подивіться, що вони зробили в цьому парку з пам’ятників нашим волинським князям. Та й місце це болотисте, без жодного деревця, поряд з городами. Вона просила
аби всі, кому дороге ім’я великого Шевченка, домоглися , щоб пам’ятник великому поету був у людному місці, в центрі міста.
Пані Лукашук була не єдиною, хто висловив свої сумніви щодо вдалого розміщення пам’ятника Великому Кобзареві. В газеті від 13 квітня 1993 року в статті під назвою «Де стояти Кобзареві» читаємо, що жителі вулиць Василівської, Луцької, 36, провулку Паркового звернулись до депутата Володимир-Волинської міської Ради народних депутатів В.П.Скромного із заявою про зміну земельної ділянки для встановлення пам’ятника Т.Г. Шевченку. Вони вважали, що місце, де були розташовані дитячі атракціони, вибране невдало, що пам’ятник в такому випадку буде віднесено на задвірки будинків сусідніх вулиць. Натомість було внесено ряд пропозицій, де встановити скульптуру Кобзаря. Зокрема на місці паркової скульптури Лукаша та Мавки, на площі Героїв, біля районного вузла зв’язку або на розі вулиць Ковельської – Генерала Шухевича. (колишньої Осипенка).
Тут же зазначено, що на цей депутатський запит відповів художник міського управління архітектури і містобудування А.В.Микита. Оскільки інформація, щодо виготовлення та встановлення пам’ятника викладена Андрієм Васильовичем дуже чітко та стисло, цитую її повністю: «Ще 1990 року на основі конкурсних пропозицій і досить гласно вирішувалось питання встановлення пам’ятника Кобзареві в нашому місті. Із 16 запропонованих варіантів громад кістю міста, як найбільш придатна якраз і вибрана територія першої черги парку «Слов’янський», яка, до речі, згідно з рішенням міськвиконкому від 21 січня нинішнього року названа майданом Т.Г. Шевченка. Всім відомо, що саме в цьому районі вперше в місті було піднято на флагштоку державний прапор України, закладено камінь про встановлення в майбутньому пам’ятника Т.Г. Шевченку. На основі цих конкретних пропозицій і був розроблений проект, а невдовзі на Львівській кераміко-скульптурній фабриці виготовлений пам’ятник, автором якого є
Ю.Ю. Гав’юк. Кована мідь, мармурова крихта на декоративному цементі використані для виготовлення пам’ятника, вартість якого, разом з постаментом склала (за тодішніми цінами) понад 500 тисяч карбованців. Крім того, для встановлення цієї скульптури і благоустрою території потрібно затратити мільйон 862 тисячі карбованців. Таким чином загальна вартість пам’ятника становитиме два мільйони 362 тисячі карбованців. На спорудження пам’ятника Кобзареві громад кість міста зібрала 51 тисячу карбованців. Решта витрат проведена з міського бюджету.»
Андрій Васильович зазначив, що встановити пам’ятник на майдані Т.Г.Шевченка планується з настанням тепла. Його буде відмежовано від житлових будинків за допомогою зеленої стінки.
І ось цей день настав, читаємо в газеті«Слово правди» за 29 травня 1993 року. «Вклонімося його генію», - так називалася стаття , присвячена відкриттю пам’ятника Тарасу Шевченку. «Володимир-волинці не просто чекали цього дня, чекали з нетерпінням і хвилюванням. Автор розповідає як стікалися «людські струмочки» з усіх кінців Володимира-Волинського в парк «Слов’янський». Як лягали до підніжжя кованого з міді пам’ятника генію українського народу живі квіти в знак великої любові і вічної пам’яті.
- Слово – це теж зброя. Яка допомагала українському народові долати всі заборони і перешкоди на нелегкому шляху до незалежності. - Про це вів мову тодішній заступник голови облдержадміністрації В.Ворон. І завершив свій виступ словами: - Культ Шевченка у нас – безприкладний культ, якого не знайдеш більше ніде. В усіх культурних народів є великі поети, але ніде не має того, щоб дні їх народження і смерті святкувалися щороку врочисто, як Великдень. Автор статті описує події того дня піднесено та натхненно.
«З підсилювача над майданом, який тепер носить ім’я безсмертного Тараса, линуть слова великої любові до неперевершеного поета і мислителя, геніального пророка і демократа, чий віщий голос не дав заснути Україні, з чиїм іменем ідентифікується нині українство по всій земній кулі. З ними до учасників свята звернулися представник президента України в районі В.Фальчук, голова міськрайонної організації товариства «Холмщина» В. Гуковський, архітектор пам’ятника, художник міського управління архітектури і містобудування А.Микита, голова Волинської організації Спілки письменників України поет В.Гей. Під піснеспів церковного хору розпочинається освячення пам’ятника. Його провів владика Волинський і Луцький Української Православної Церкви Київського патріархату Серафим. А над майданом лине пісня на слова поета. То завершує свято хор міського професійно-технічного училища.»
Як не дивно і несподівано це прозвучало, але головний подарунок українців до ювілею Шевченка – це майдан. Все своє життя він боровся за свободу. Сьогодні неможливо говорити про Шевченка і не говорити про майдан. І в нашій пам’яті завжди залишиться невеликий сюжет, де один з небесної сотні - Сергій Нігоян читає Шевченка. Слова поета нині як ніколи відповідають духові часу, він живий, бо назавжди залишиться в наших серцях, як незламний борець за волю України.

Федосеева С.А.,
завідуюча відділом обліку,
паспортизації та наукових досліджень
ДІКЗ "стародавній володимир"
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.