dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 235
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 22-11-2017, 10:35
22-11-2017, 10:35

Червінська Маргарита Костянтинівна

Категорія: Публікації

Про війну мені розповідали вже батьки. Адже я була зовсім маленька. Мені мама розповідала, як вона мене народжувала. Це була війна. 1942 рік. Німці в хаті, а в неї схватки. Терпиш-терпиш, але не в силі терпіти, бо то ж страшенні болі. Була, звичайно, акушерка. А тато переживає, бо від німців можна всього чекати. Це була якраз ніч. Один німець спитався, що таке коїться. Тато сказав, що народжує дружина. «О, діти, то добре», - відповів німець. І не один з них нічого більше не казав. Сиділи в своїй кімнаті і не виходили. Ось так мама мене народила.
Червінська Маргарита Костянтинівна
1934 рік. Тато Костянтин (зліва), м. Володимир-Волинський






Червінська Маргарита Костянтинівна
1934 рік. Тато Костянтин

























Мій тато входив до організації «Союзу Українців», був активним її членом та навіть давав гроші на фінансування. Ще у нашій гімназії ім. Олександра Цинкаловського є фотографія на якій є мій тато, Арсен Річинський і Цинкаловський. Саме тоді організація мала назву «Союз Українців» – це був не «Союз Українок», а саме українців. Це був 1936 рік. Тут збиралися освічені, культурні українці. Ставили різні сценки, вечори які збагачували духовно. Проводили різні вікторини, ігри. Батьки мої одружилися в 1935 році. На той час мій батько був купцем, він заготовляв худобу і відправляв її в Польщу. Таким чином, будучи ще хлопцем, побудував хату. Він не хотів іти в приймаки. Свою дружину привів у власний дім.
Тата мого було звати Мазуркевич Костянтин, а маму – Корнелюк Віра. Мама народилась в с. Вілька (нині вже села нема). Розповідала, що це було неймовірно красиве село, природа дуже мальовнича. Коло садиби був садок, який спускався аж до річки, а Західний Буг тоді був судноплавний. Ходили катери і кораблі. А влітку приїжджали багато людей з міста, просто відпочивати, помилуватися природою. Розповідала мама ще таку історію, що бабуся попросила діда в неділю піти наловити риби. Пішов дідусь та й закинув невід, а саме пройшов катер. Сонечко пригріло… Дідусь тягне невід і не може витягнути і свариться сам до себе, що вічно тій бабі чогось хочеться, ну все, точно якогось утопленика зараз витягну. Тягнув, тягнув та й пішов кликати на підмогу. Витягнули сома, який заважив більше 100 кг.
Червінська Маргарита Костянтинівна

"Союз українців", м. Володимир-Волинський
Червінська Маргарита Костянтинівна

Мені запам’ятався один випадок про який розповідав батько. Він тоді працював на лєгпромі (швейна фабрика) начальником постачання. І він мусив їздити за товаром у Луцьк. А тоді транспорту до Луцька не було ніякого. В основному треба було ловити грузовий попутний транспорт. Це була свого роду буда, на якій ставилися лавки і так їхали. Одного разу поїхав тато до Луцька з портфелем в якому були гроші. Він мав домовитись про постачання тканин. І машина на повороті вже як доїжджати до Луцька попала в аварію. І тата без свідомості забрали одразу в лікарню. А портфель загубився. І перше, як тато прийшов до пам’яті, то одразу запитався про портфель. Проходить день, вже все добре почав усвідомлювати, лежить і думає не про те, що живий лишився, а де ж його портфель. І говорить сам до себе: «Ну все – тюрма!!! Мене чекає тюрма». Йому вже було все одно як його лікують. Бо на той час згубити таку суму грошей – це тюрма. Але на другий день приходить слідчий і приносить портфель. Каже: «Ваш?» Тато зрадів, каже: «Мій». Ніхто й не заглянув до портфеля, а може і заглядав. Все було на місці. Це був 1948 рік. Саме той період де в Сибір відправляли за те, що не так глянув, а за те, що згубив державні гроші й поготів.
Червінська Маргарита Костянтинівна

Батьки Маргарити. 1936 рік. Весільна фотографія
Спочатку я ходила в початкову школу у селі Льотниче. Саме Льотниче – це було тоді місто за переїздом. Вже пізніше воно відділилося. Вулиця називалася Гноїнська і це все було в межах тодішнього міста. Після війни – Льотниче стало окремим населеним пунктом. То я закінчила 4 класи у Льотничому, а в 5 клас пішла у першу жіночу школу. І вже здається у 1954 році об’єднали чоловічі і жіночі школи. І я перейшла в другу школу. Директором школи був Горлач, а закінчувала навчання при Іщенкові. Це був хороший вчитель, літератор, дуже цікаво проводив уроки, давав додаткову інформацію. Помер він ще досить молодим у 54 роки.
Ще пригадую, як я навчалася в школі, то суботніки завжди організовували на Пасху. Вдома всі збираються на свято, а я біжу на суботнік. Одного року суботнік в нас був у нинішньому парку Гагаріна, а тоді там було єврейське кладовище. Під’їхали грузові машини, хлопцям дали ломи, молотки щоб розбивати ті надгробки і грузити на машини. А дівчата розгортали землю і розрівнювали все. В тоді в мене було таке неприємне враження, так не по собі було. А зараз ще й будинок там побудували. Це такий дуже неприємний спомин.
Червінська Маргарита Костянтинівна
1933 рік. Родина солтиса Коритницької гміни Корнелюка Степана
Пригадую ще один випадок. У 9 класі я була комсоргом. На Чистий четвер, а моя сім’я була віруюча, мама прихворіла і не могла піти в церкву за страсною свічкою, тому послала мене. Я пішла з дівчатами до церкви. Нас було 4 дівчат. Свічки замотали в газети в кілька слоїв, бо ж пляшок не було. Йдемо з церкви з свічками. А біля пошти стоїть наша класна керівничка і вона нас побачила. Що це в школі було! Скандал! На другий день у класі збори комсомольські. Комсомолка, активістка, відмінниця і вона в церкву пішла. Кричала на мене. Я прийшла додому і кажу мамі, що мене зі школи виженуть. А мама каже: «Не переживай, кажи, що ти пішла в церкву подивитись, як в музей, на пам’ятку. І там всі зі свічками були, от і мені дали, то не значить, що я в це вірю». Я вже так кажу, як мама вчила. Але ж ні! Зібрали загальношкільні збори і на тих зборах всі виступають, позорять мене. Довели мене до того, що я захворіла. Зняли мене з комсорга. Стояло питання про виключення мене з комсомолу, а тоді без комсомолу нікуди не поступиш.
Я дуже хотіла бути фармацевтом, так мені подобалось, коли заходила в аптеку і бачила працівників в білих халатах і чепчиках. Мені здавалося, що це – неземні люди. Це – професія надзвичайна. І після школи я саме хотіла на фармацевта. Школу я закінчила з двама четвірками. Повинна була мати срібну медаль, але перед тим був випуск де наплутали з оцінками. Був великий скандал. То вже моєму випуску нікому не дали медалей. Зі мною вчилась Таня Свідерська, а тоді ще Оніщук, вона пізніше керувала статистичним центром довгий час. Нам обом мали дати медалі, але не дали. Я Таню загітувала поступати до Житомира в фармацевтичне училище. Поїхали ми, але недоїжджаючи до Луцька, Таня передумала їхати далі. Їхав з нами зубний технік, цілу дорогу її агітував, нащо вам та фармація, будете тільки міліграми міряти і важити. Поступайте в Луцьку на фельдшерів, то будете «хазяйками» по селах. А Таня сама родом з Хоболтови, послухала його і сказала, що не поїде в Житомир. Я її просила і молила. А вона ні і все. А, що ж ми тоді, ніде не були, нічого окрім свого міста і села не бачили, було лячно. Здали ми екзамени в Луцьку, але не пройшли конкурс ні я, ні вона. І так після цього, вона пішла в школу бухгалтерів, а я рік пропрацювала на пошті на телеграфі. Через рік я поступаю в медичне училище, а вона йде працювати бухгалтером у колгосп. Пізніше вона поступила в інститут. Таня була сильним математиком. Ще трохи попрацювала в колгоспі, а потім перевелась у Володимир в статистичний центр. А я закінчила медучилище, приїхала в місто і працювала в лікарні.
Червінська Маргарита Костянтинівна

1956 рік. Маргарита з батьками
14 років я відпрацювала операційною медсестрою. Робота була дуже важкою. Зараз легше, бо відпрацював години і все, а раніше після відпрацьованого часу, з 16.00 і до ранку ургентний на дому. І в любу хвилину приїжджали і забирали готуватись до операції. Бувало так, що простоїш цілу ніч і на другий день знову треба було працювати. Але не плакали ми, працювали, справлялися. Був такий випадок в моєму житті, мене вдарили, можна сказати, по моєму самолюбству, обізвавши, нас медсестер, чортовими недоучками. Після цього я вирішила, що буду далі вчитися. І я поступаю у Львівський медичний університет. Після закінчення навчання, я знову повертаюся в лікарню і йду вже працювати лікарем в відділення переливання крові.
Червінська Маргарита Костянтинівна
Мама з сестрами. 1955 рік
На цьому місті де зараз офіс Сергія Ковальчука був літній кінотеатр, а ближче до церкви був гарний сквер, росли дерева і майже зовсім не було видно зруйнованого храму. Ще пам’ятаю по вулиці Шевченка невеличкі торгові павільйончики і де площа теж були невелички магазинчики. А як ставили «шпіля» на площі, то ми всі збиралися на нього по 3 рублі. І то всі організації здавали. «Шпіль» будували за наші гроші, а не державні. І то 3 рублі, то було багато, враховуючи, що зарплата в середньому була десь 40 рублів. Зарплати були тоді досить низькі.
Вже за моєї пам’яті на валах була тублікарня. А раніше дітьми, то ми бігали по валах. Про в’язницю ніхто ніколи не говорив, казали, що там ніби розстрілювали, і знаходили людські кістки. Це все було заборонено розповідати.
З розваг у місті було кіно і то, дякуючи спадку з закордону, який мав дістатися Жиромському Льоні. Йому не дали спадок, а побудували кінотеатр. Особливо ми полюбляли індійські фільми. Ще тоді була війна з В’єтнамом, то показували різного роду воєнні ролики про В’єтнам. Приїжджали і зірки естради: Магомаєв, Оксана Білозір, Лев Лєщенко, Толкунова. Були і танці. Тансплощадка біля кінотеатру Космос, в залізничному клубі. Вхід був 20 копійок.
Червінська Маргарита Костянтинівна
1935 рік

Спогади записала
Вознюк О.А.
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.