dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 486
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 18-05-2017, 09:52
18-05-2017, 09:52

Новосад Богдан Володимирович

Категорія: Публікації

Народився 28 квітня 1939 року у селі Дубники, у звичайній селянській сім’ї. Село було розташоване поміж Білином і Володимиром. Довкола села були колонії (хутори) - Водзінек, Водзінов, Спащизна, Стасік, Калінувка, Білозовщина, Ганусин, Заславок, у яких жили переважно поляки. У колоніях було від кількох до 20 дворів.
Села зараз не має. За чутками, після І Світової війни загинуло 10 чоловік, а після ІІ Світової – близько 100 чоловік. Село проіснувало трохи більше 300 років і налічувало 120 дворів. Господарі мали у своїх дворах сажівки. Отже, риба на столі завжди була. Значна частина села у війну згоріла. Моя мама полька за походженням. Під час операції «Вісла» у 1946 році її батьки та родичі виїхали до Польщі. Батько виїхати не міг, бо допомагав чотирьом сестрам. Його батько помер, бо не мав чим оплатити лікування. За Польщі це було дуже дорого – 35 злотих на день. Лишилися 4-и молодші сестри, яким він замінив батька. Наймолодша, так його і називала – татом. Їй було півтора року. На плечі батька лягла турбота про всю сім’ю. Старший брат одружився і жив окремо.
Батька забрали в армію. І ми з мамою супроводжували його до Устилуга до моста. Взимку 1944 року німці спалили наше село. Мама сама запрягла підводу, склала які-не-які пожитки, посадила нас і приїхала до Володимира до своєї тітки. Вона жила в районі підстанції біля танкового полку. Мала два будинки. В одному ми жили та ще одна сім’я. Я з тітчиною сестрою ходив до школи – вона у третій клас, а я - в перший. Школа була у панському маєтку Водзіновських. А трохи далі і село було Водзінов. Невеличке – з півтора десятка хат будо. Там мій дід жив по маминій лінії. Замолоду він їздив до Америки на заробітки. Потім повернувся, купив землю, побудував дім, купив реманент. Мав до 20-ти га землі, три пари коней.
Пережили там зиму і весною повернулися у село, бо там було багато землі і треба було щось сіяти, щось садити. Від нашої хати залишилася тільки піч у кропиві і будяках, вищих за мене. Правда вцілів хлів. Дещо прибрали, щоб можна було жити. У 1952 році, закінчивши Ворчинську семирічку, поступив у чоловічу школу №2 – червону школу. У цій школі було три десятих класи. Директором був Пальцун Артем Антонович. В минулому – капітан, танкіст, трохи контужений. Суворий, але справедливий. Ходив по коридору з метровою лінійкою. Всі його боялись, навіть вчителі. Вимоги у школі були високі і знання ми отримали хороші. Навчання було платним – 150 карбованців в рік. Був випадок, коли хлопця відрахували зі школи, бо батьки не мали як заплатити за навчання. Міські учні вчилися у класі «А», а учні з сіл – у класах «В» і «С». Жили на квартирах у родичів, або знайомих. Я взимку теж жив на квартирі, а весною і восени їздив до школи на велосипеді. У Володимирі пам’ятаю дерев’яний кінотеатр, за теперішнім офісом Ковальчука. Був дуже зруйнований. Стеля була розмальована зірками, і справжні зірки було видно через вентиляційні люки. У 1955 році закінчив школу і 1-го жовтня пішов працювати у станцію юних техніків і вів гуртки -радіотехнічний та моделювання сільгоспмашин.
На другий рік поступив у Львівський філіал московського енергетичного інституту на заочне відділення. Далі – армія. А далі робота в школі села Бобичі. І знову я повернувся у станцію юних техніків.
Всі послідуючі організації у які я переходив були новоствореними. Як же була створена станція юних техніків?
Після визволення міста від німців жителі розпочали відбудову міста, насамперед шкіл та культурних закладів. У 1945 році на базі технічних гуртків 4 школи (семирічки) з ініціативи вчителя фізики Волошинського В.М. була відкрита дитяча технічна станція – перша у Волинській області. Наочних посібників не було, і тому перед юними умільцями було поставлене завдання допомогти своїм наставникам обладнати кабінети необхідною наочністю. Учні виготовили розрізну азбуку, рахівницю, малюнки, таблиці множення, гербарії, акваріуми, велику кількість наглядних посібників з фізики. Чотири школи міста устаткували фізичні кабінети, в яких все було зроблено руками дітей.
У січні 1945 року під час вчительської конференціїї експонувалась виставка понад 430 саморобних приладів, виготовлених вчителями і учнями міста. Перше місце зайняли школи №7 та №4. Це був перший звіт юних умільців і їх наставників перед громадою міста.
Найвизначнішими з цих робіт були: вітродвигун, потужністю 320 вт., виготовлений юними техніками ДТС Павлом Дубенюком, Миколою Гриньом і Юрком Мазурком під керівництвом Буктевича М.П.; діюча модель парової турбіни, виготовлена Орестом Стрижовцем; телефонний апарат Ліди Сопчак; модель генератора, виготовленого Гришею Бигметом; електромотор Зіни Новикової; електродзвоник Петра Шемчука; детекторні радіоприймачі Федора Ткачука і Жені Рись. З часом роботи юних техніків ставали складнішими. У дитячій технічній станції і в школах почали створювати різні гуртки: авіамодельні, автомодельні, судномодельні, радіоконструкторські та інші. Учні почали виготовляти більш складні прилади, пристрої, моделі. Деякі з них мали радіокерування.
У 1955 році у Володимирі відкрилася міська станція юних техніків. У 1958 році при СЮТ відкрито першу колективну УКХ радіостанцію – першу в області. Під керівництвом Яновича П.І. – директора СЮТ, начальника радіостанції та Броницького Є.Д.- керівника радіотехнічних гуртків за 1959-60 роки було встановлено більше 1000-і звязків з аматорами Радянського Союзу.
У 1956-1957 роках проходила олімпіада, основна мета якої була допомогти школі та позашкільним закладам обладнати щойно створені столярно-слюсарні майстерні. Головним тоді було виготовлення столярного та слюсарного інструменту: рубанків, шерхебелів, фуганків, молотків, зубил, стамесок та виготовлення діючих верстатів. Учні шкіл під керівництвом вчителів виготовляли інструменти, макети і моделі сільськогосподарських машин та механізмів, які з успіхом використовували на пришкільних ділянках. У подальшому було сконструйовано ще багато станків та корисних пристроїв, таких як: станок для електродугового зварювання металів (1963р.) виготовлений членами технічного гуртка СШ №3 та комутатор «ЦБ - АТС», який був встановлений в приміщенні аптеки №11(1965р.), станок для дрібнення кормів, виготовлений учнями Устилузької СШ (1966р.), автомат для подачі дзвінків виготовлений учнями Лудинської СШ (1966р.), ряд екзаменаторів та репетиторів з різноманітними програмами, що були виготовлені у школах району у кількості понад 30 штук.
У 1961 році завідуючий станції юних техніків поступив у медичний інститут і станція залишилась без керівника. І Войтюк Марія Іванівна з відділу освіти призначила мене директором станції. Керівниками гуртків спочатку працювали наші вихованці, що провчилися у нас 3 роки і закінчили школу.
Загін юних техніків району у 1961 році налічував 2175 чоловік, які відвідували заняття 146 гуртків 13 профілів.
За період з 1965р. по 1970 р. в школах району силами гуртківців і вчителів було обладнано 28 кабінетів фізики, 13 кабінетів хімії, 15 загальнотехнічних кабінетів. Юні техніки СШ №3 виготовили і встановили навколо школи 120 м металевої огорожі, юні техніки СШ №4 провели до школи водопровід, юні техніки СЮТ відремонтували і встановили автоматизовану сушильну шафу і потужний дистилятор в аптеці №11, юні техніки СШ №1 виготовили та встановили селекторний зв’язок між кабінетами, встановили в піонерській кімнаті телевізор. Внесли певний вклад і юні раціоналізатори. У СШ №3 вони встановили станок для електрорізання металів. Учні СЮТ удосконалили настільний фрезерний станок, виготовили оригінальної конструкції ділильну головку для нарізання зубців шестерней, сконструювали дві навчальні машини для першокласників.
Роботи учасників СЮТ постійно демонструвались на обласній виставці, і часто на республіканській.
Колектив СЮТ разом з вихованцями вели значну шефську допомогу для деяких організацій. Зробили комутатор в аптеку №1. В інфекційній лікарні зробили міні АТС на 17 номерів.
Тараненко - директор цукрового заводу, дав новенькі телефонні апарати. Таким чином зв’язок був між приймальнею і палатами. Для військкомату зробили автоматичний набір номерів сільських рад району. Для аптеки №11 ремонтували дистилятор, автоклав; у лікарні у фізкабінеті ремонтували медтехніку.
Разом з учнями зробили першу обчислювальну машину «Першокласниця». Вона виконувала різноманітні математичні дії. Журнал «Юний технік» дав нам патент на неї. Ця машина була на виставці ВДНХ України та СРСР. У 1972 році у місті було створено машинно-лічильне бюро. Потім на його базі зробили інформаційно-обчислювальну станцію, що була оснащена обчислювальними машинами – табуляторами, величиною як стіл, і вагою до 1-ї тонни. А в 1975 році вже було відкрито інформаційно-обчислювальний центр статистики. Там я працював головним інженером. Головною задачею було налагодити бухгалтерський облік у колгоспах. Процес обліку треба було механізувати. Був великий рух документації. І під кінець кожного місяця нам привозили для обробітку 90% всієї документації. У нас було 70 операторів, 10 інженерів-програмістів, 12 інженерів-електроніків, 8 механіків, 4 техніки, головний інженер, 1-й заступник начальника, заступник по статистиці, заступник математичного забезпечення, який відповідав за програмне забезпечення машин. Машини часто ламалися. Перші диски були об’ємом у два мегабайти. У 1980 році надійшли перші радянські машини ЕОМ (ЄС 1841) і були встановлені у різних підприємствах; на міжрайбазі, на оптовій базі, на хлібозаводі, у воєнторзі. Програми на них я вже писав сам. Потім знову отримали нові машини - СМ1600. Машини працювали на перфокартах та перфострічках. Пізніше купили два магнітні диски Р 800, на які записували інформацію. З розпадом Радянського Союзу ця діяльність занепала. Почалися скорочення. Інженери і програмісти пішли працювати викладачами інформатики.
З 1992 року пішов у станцію переливання крові на посаду інженера контрольно-вимірювальних приладів і автоматів. Колектив був великий. Інженерів було п’ятеро: інженер-холодильшик, інженер КПА, інженер –механік, у кожного було по два техніки-помічники. За рік ми всю апаратуру переобладнали. Зробили все по своєму. Вона була у радянському стилі – громіздка і незручна. У 1996 році ми вже мали повністю переобладнаний центр.
Перші радянські комп’ютери коштували від 9 до 11 тисяч карбованців – як «Волга».

Спогади записали Кучерява Р.І. та Гринчук П.Г.

Новосад Богдан Володимирович
Будинок піонерів і Станція юних техніків
Новосад Богдан Володимирович
Вивчення апаратури технічних засобів навчання
Новосад Богдан Володимирович
Вчитель фізики Калапуша Л.М. і учень Сватко Павло налагоджують 25-ваттний підсилюван НЧ для радіостанції, 1958 рік
Новосад Богдан Володимирович
Голова РК ДТСААФ Сільченко С.П. і директор СЮТ Новосад Б.П. обговорюють план районних масових заходів на 1970 рік
Новосад Богдан Володимирович
За роботою на колективній радіостанції RB5KEG Зв'язок проводить Янович П.І. 1959 рік
Новосад Богдан Володимирович
Районні змагання по запуску повітряних куль 1969 рік
Новосад Богдан Володимирович
Районні судномодельні змагання 1962 рік
Новосад Богдан Володимирович
Команда СЮТ - чемпіон області 1958 року. Яцина Микола, Хільчук Микола, Савчук Ростислав, Йосенко Володимир.
Новосад Богдан Володимирович
Заняття авіамодельгого гуртка проводить керівник гуртка Купира П.П.
Новосад Богдан Володимирович
Будівництво солярно-столярної майстерні
Новосад Богдан Володимирович
Новосад Богдан Володимирович
Новосад Богдан Володимирович
Новосад Богдан Володимирович
Новосад Богдан Володимирович
Новосад Богдан Володимирович
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.