Святий Онуфрій Великий - єгипетський ранньохристиянський святий та пустельник, один з Отців Церкви. Постать Преподобного Онуфрія, високого тонкого чоловіка з довгою білою бородою, яка спадає до його ніг, служить глибоким прикладом для східних християн сотнями літ.
Онуфрій є покровителем подорожуючих, породіль, родин що є бездітними, покровителем достатку в родині. Фігури святого, в старовину, частенько ставили на перехресті доріг, щоб святий беріг подорожуючих; у монастирях, надбрамні церкви-каплиці називали на його честь, щоб він вимолював ласки для тих, хто приходить до монастиря, чи відходить з нього. Онуфрій мав ласку покликання від Бога, він покинув заможне життя, обрав монашу убогість, але завжди пам’ятав про потреби родин, і завжди молився за них, щоб Бог опікувався ними і їм нічого не бракувало, особливо, цінував молодь і дітей – «це цвіт майбутньої святості», - стверджує передання його слова. З теренами Галицько-Волинської держави пов'язується поширення культу св. Онуфрія серед східних християн.
Онуфріївський монастир знаходився на Велесовому острові, оточеному болотами і зарослому лісом, по лівій стороні р. Луга, навпроти Мстиславового храму, в 1 версті від сучасного храму.
Коли і ким був побудований монастир – невідомо. Вперше про нього згадується в жалубі, поданій в міський Володимирський суд 2 липня 1578р., про напад на монастир польських жовнірів і наруги над племінницею тамошнього священика.[1]
Пізніше про нього згадується в описі церков і майна єпископії Володимирської, складеному 13 квітня 1593р. при передачі цієї єпископії Іпатію Потію, при чому в числі майна значиться монастир в гаю Святого Онуфрія на острові р. Луга.[2]
Монастир був ліквідований в XVII ст. і церква його стала прихожанською. В візитії Володимирських церков 1695р. – вже згадується тільки одна церква без монастиря. Церква згадується як дуже стара, вона настільки змарніла, що вже не можна було в ній проводити літургію. В церкві залишався лише престол із цільного дуба з образом св. Онуфрія і декілька образів в іконостасі. Все церковне майно і навіть дзвони передані в інші міські церкви. Онуфріївська церква в той час (1695р.) вважалася ще прихожанською при с. Шистів і володіла земельними ділянками біля с. Новосілки; ці села як і раніше входили в склад кафедральних єпископських маєтків.[3]
Коли ліквідована Онуфріївська церква – невідомо.

1.Актова книга Київ. Центр. Архіву, № 940, л.89
2.Архів пвд-зах Росії, ч.1, т.1, стр. 373
3.Дверницького Е.Н. «Памятники древнего православия в городе Владимире-Волынськом». - К., 1889.- стр. 51-52

Орися Вознюк,
науковий співробітник ДІКЗ "Стародавній Володимир"