dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 1881
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 16-05-2013, 10:55
16-05-2013, 10:55

Династія князів Сангушків

Категорія: Публікації

Династія князів Сангушків
Герб князів Санґушків. Рицар на коні — Погоня, свідчить про походження Санґушків від великого князя литовського ГедимінаУ кожного старовинного міста були знатні родини які неодмінно залишали по собі певний слід. Славне колись столичне місто Володимир мало визначних заступників і меценатів. Династія князів Сангушків гербу «Погоня», своїм корінням сягає глибокої сивини століть і на сьогодні нараховує 17 поколінь. Одні дослідники виводять рід Сангушків від руських князів Рюриковичів, інші – від литовських Гедиміновичів чи Ольгердовичів. Важливим комплексом для дослідження проблеми походження князів є родинний архів Сангушків, який зберігається у Краківському державному воєводському архіві у Польщі.З політичних та інших міркувань тогочасним Сангушкам було вигідно стверджувати, що їх рід бере початок з Литви. Коли у 1321 році литовський князь Гедимін завоював Волинь, його син Любарт примусив волинських князів присягнути йому на вірність. Про родинні зв’язки Сангушків найкраще писав польський знаток геральдики і генеалогії Юзеф Вольф. За його дослідженнями родоначальником прізвища вважається князь Семен Федькович, один із синів Федора Ольгердовича, що в середині XV ст. володів селами Ковель і Ратно. На зламі XV та XVI ст. рід розділився на дві головні лінії: Коширсько-Несухоїжську та Ковельську. Перша лінія, що володіла Коширським повітом згасла у 1591 році зі смертю бездітного князя Романа Романовича перервалась Несухоїжська гілка Сангушків і в 1653р. зі смертю бездітного князя Адама-Олександра перервалась гілка Коширська. Друга лінія Ковельська нині ще представлена одним князем Павлом Францишком Романом Сангушко 1973 року народження який проживає в м. Сан-Паулу (Бразилія). Протягом певного часу Сангушки займали високі посади у Великому князівстві Литовському і Речі Посполитій, а саме вони були маршалками волинськими, старостами Луцькими і Володимирськими, Житомирськими і Братславськими, Київськими воєводами. Князівський рід Сангушків мав родовий герб під назвою «Погоня», з написом «З переконанням». Династія князів Сангушків До XVII ст. князі Сангушки перебували в православній вірі. Найбільшим меценатом православних храмів був Федір Андрійович Сангушко. Князь був старостою Володимирським (1531-1547рр.). Давав кошти на храми в Бересті (Брест), Володимирі, Луцьку. Був покровителем Видобицького монастиря в Києві і Зимнівського монастиря на Волині. Побудував церкву св. Миколая в Мілецькому монастирі (с. Мільці Старовижівського району). Перша письмова згадка про монастир датується 1522р. і розповідає про те, що монастир був деякий час родинним гніздом князів Сангушків. За легендою, перебуваючи на полюванні біля монастиря у 1540 р. його вперше відвідав князь Федір Андрійович. Він боляче відреагував на вбогість монастиря та вражений суворим життям ченців, збудував для них мурований храм. Надалі обителлю монастиря опікувались і інші Сангушки. У 1523 р. польський король Сигізмунд І видав князю Василю Михайловичу Сангушко, дарчу грамоту на патронацтво над Василівською церквою у місті Володимирі. Звідси стає зрозумілим, що церква потребувала допомоги, адже сильно змарніла. Князь Сангушко зайнявся благоустроєм церкви та утримував її. Пізніше передав право на патронацтво церквою Петру Загоровському. Окрім Василівської церкви, князі Сангушки опікувались і нині не існуючим св.-Михайлівським монастирем. Відомо, що в 1502р. він був у числі їх володінь. Від князя Андрія Олександровича Сангушко монастир дістався його сину – Феодору Андрійовичу. Сангушко-Роман-Федорович-1.jpgВ другій половині XVI ст. родину Сангушків прославив князь Роман Федорович, улюбленець короля Сигізмуда Августа. Був блискучим полководцем часів Лівонської війни. В 1569 р. князь Роман розбив поблизу Умані татарів. За свої подвиги він одержав братславське і вінницьке староство. В якості братславського воєводи Роман Сангушко був присутній на Люблінському сеймі, котрий юридично закріпив створення об’єднаної польсько-литовської держави – Речі Посполитої. Помер князь у 34-му віці. Саме тоді було добудовано родинний замок в Зяславі (нині Ізяслав Хмельницької області). Наступні десятиріччя Сангушки продовжували відігравати помітну роль в політичному житті. Григорій Львович Сангушко-Коширський був брацлавським каштеляном, а його син Адам-Олександир в 1621-1630рр. обіймав посаду подільського та волинського воєводи. У 1636р. робив спробу для з’єднання УПЦ з Католицькою церквою і був посередником між папою Урбаном VIII і митрополитом Петром Могилою. Родоначальником Ковельської лінії, яка в середині XVIII ст. осіла на південно-східній Волині був князь Василь Михайлович Сангушко – староста Ковельський, який отримав титул князя Ковельського. В XVIII на поч. ХІХ ст. Сангушки на Волині представлені сім’ями Ієроніма та Януша. На час прийняття братів до складу Волинського дворянського депутатського зібрання в 1802р. Ієроніму було 54 роки, а Янушові – 48. Ієронім мав п’ятеро дітей: Євстафія, Маріанну, Дороту, Йосипа та Теклю. В Януша було троє спадкоємців – Карл, Констянтин і Климентина. Обидва брати мали чин генерал поручика Російської армії. Євстахій Ієронімович СангушкоЄвстафій Ієронімович Сангушко отримав освіту в Франції та був генералом польського війська у 1792 році. Одружився з Клементиною Чорторийською. Мав від неї двох синів – Романа та Владислава. Після одруження батько виділив йому Антонійський маєток (с. Антоніни Красилівський рн. Хмельницької обл.). А після смерті батька у 1821р. до нього перейшла величезна родова спадщина. Йому належали величезні маєтки на Волині і Київщині. У 1817р. був призначений предводителем дворянства Волинської губернії. Князі Є. І. Сангушко був одним із найбільших польських магнатів, володів окрім земель шістьма суконними фабриками, двома паперовими і однією свічковою фабрикою. Крім цього володів частинами Корецької та Городницької порцелянових фабрик. Є.Сангушко займався розвитком бурякоцукрового виробництва. Займався розвитком цукроварень. Старий князь шукав зв’язки за кордоном, тому всі його заводи були оснащені механічним обладнанням, доставленим з Англії та Бельгії. Євстафій Сангушко мав прекрасні оранжереї, де працювали наймані німецькі садівники. Сангушки були найбільшими землевласниками Волині, їм належало 100 000 десятин землі. Є. Сангушко розводив знамениті на всю Європу табуни чистопородних коней, які закупляв в Аравії. Його коні брали участь у кінних бігах, які влаштовувались під час проведення ярмарок. У 1847 р. князь Роман Сангушко спробував ліквідувати кріпосне право у своїх маєтках. Почав із відмежування селянських угідь від господарських, надав право селянам за бажанням змінити панщину грошовою виплатою. Останній із Славутської гілки Сангушків Роман Владиславович, володіючи значними капіталами, приділяв особливу увагу кінному заводу та кумисній здравниці. Кумисна лікарня розташовувалась на річкою Горинню в сосновому лісі. Навколо лісу стояли красиві дерев’яні «вілли», які здавалися приїжджим. Лікувальний кумис готувався досвідченими майстрами кримськими татарами, які були спеціально запрошенні князем. Грузини поставляли сюди боржомі. У кумисну здравницю Сангушків з’їжались на лікування хворі на туберкульоз не тільки з Волинської губернії а й з усієї Росії. Князь Євстафій (1842-1903), небіж Романа Сангушка – був діячем консервативного напрямку, маршалком галицького сейму, намісником Галіції (Галичини). Як і весь його славний рід, князь Євстафій ніколи не шукав дешевої популярності. Помер князь на 61році життя. Здається він зробив все, що міг зробити для свого краю. Любив Польщу, був одним з її великих учителів. Завжди шукав того, що єднає, а не того, що роз’єднує. Роман Владиславович СангушкоРід Сангушків зберегла ізяславська княжна, яка у 1917 р. втекла через підземелля замку після жорстокого вбивства її батька, котрий не дозволив їм рубати свій ліс. Влітку 1917 року зі Здолбунова до Славути був передислокований 264-й піхотний запасний полк Російської імператорської армії, у підрозділі почався розлад і командування з метою запобігти погрому гебрейського населення вимушене було перевести вояків. Додатковим аргументом, слугувала наявність у маєтку Романа Санґушка добре вишколеної лісової варти, числом шістнадцять інгушів. На початку жовтня селяни села Радошівка почали самовільну порубку князівського лісу, отож варта була виряджена на місце інциденту. Відсутність противаги стала причиною того, що російські солдати вчинили напад на маєток Романа Санґушка в Славуті. Старий князь зустрів бунтівників на ґанку власної домівки і запитав їх про те, чого вони хочуть? У відповідь дезертири скинули 85-річного стариганя на багнети і почали грабунок палацу. Вона і стала бабусею єдиного князя Павла Францишека Романа Сангушка який і досі продовжує династію цього роду (мешкає у Бразилії). Суконна фабрикаЦікаво те, хто б не писав про Сангушків, обов’язково захоплювався їхньою шляхетністю і добротою. Сангушки були багатими але вправними господарями. Володіючи значними капіталами, родовита знать вкладала його в будівництво промислових підприємств. Сангушки любили землю на якій народжувались і жили, розвиваючи економіку та культуру. Досягнення княжого роду в цьому відношенні було одним з найвищим в історії Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Російської імперії.


Орися ВОЗНЮК,
науковий співробітник
ДІКЗ «Стародавній Володимир»
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
<
ОЛЯ

6 жовтня 2013 13:30

Інформація по коментарю
  • Група: Посетители
  • ICQ:
  • Реєстрація: 21.09.2013
  • Статус: Користувач offline
  • Публікацій: 0
  • Коментарів: 7
Мені дуже сподобалася ця стаття!!!!Про Сангушків чула але не знала, що вони відігравали таку важливу роль.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

^