dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 1876
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 17-03-2016, 15:28
17-03-2016, 15:28

Киба Ярослав Григорович

Категорія: Публікації

Я приїхав у Володимир Волинський в 1959 році. Дорога була настільки поганою, з вибоїнами,
що з Луцька довелося їхати маленьким «Пазиком» чотири години.

Якраз у той час завершувалось будівництво газокомпресорної станції. Київські та львівські
проектанти запланували спорудити цю газокомпресорну станцію біля птахофабрики. Тобто,
газопровід мав проходити Луцькою і Устилузькою вулицями. В кошторисі витрат планувалося
включити суму відшкодувань за причинені збитки. Тобто вулиці могли заасфальтуватись
саме за ці кошти уже в першій половині 60-х років.

Головою міста на той час був Кувшинов. Він не погодив проект, і тому в місті не було природного
газу ще майже 10 років, і жителі мусили користуватись балонним газом до початку
70-х років.

Стягайло Микола Лукич був начальником газокомпресорної станції , а в Луцьку «Волиньгазом» керував Іван Іванович Фурів. Потім він був головою міськради, а згодом - секретарем
КП. Фурів приїжджав до Стігайла у Володимир, щоб обговорити можливість використання
газу на підприємствах міста.

На нашому консервному заводі в рік використовували біля 5 тисяч тонн вугілля. І Фурів
запропонував на підприємстві використовувати газ замість вугілля, що мало бути в 5 разів
дешевше. На другий день він зателефонував у Дрогобич до проектанта і запросив його до
Володимира-Волинського, щоб обговорити проект консервного заводу.

Через два тижні проект газифікації заводу був готовий, і Фурів запросив мене до Луцька
для обговорення і уточнення всіх, пов’язаних з цим питань.

Завод проклав 1720 метрів труби діаметром 100 мм. Частину пообіцяв виділити Фурів, а
другу частину небхідно було знайти самим. Я поїхав до Нововолинська на шахти, до директора
рудоремонтного заводу Хайкіна,- і проблема була вирішена. Побудовано газорозподільну
станцію біля котельні заводу, підключено три парових котли.

Але ж саме головне - не було операторів газових котлів. І я знову звертаюся до Івана Івановича:

-Що будемо робити?
-Приїжджай на 3-4 дні в Луцьк, - каже.
Мене призначили в котельню, дали хорошого інструктора, щоб я міг все за ним записувати;
забезпечили відповідною літературою. І я став першим заводським газовим оператором: навчився сам робити необхідні заміри і навчив кочегарів експлуатації котлів на газовому
опаленні.

5 серпня 1965 року о 3 годині і 10 хвилин ми запалили факел над котельнею заводу. Через 10
хвилин було запалено природний газ у першому котлі заводу і вперше на підприємстві міста.
Через 5 - 6 місяців РТП і хлібозавод підключились до газової труби, прокладеної консервним
заводом.
Згодом протягли газову трубу від консервного заводу і до першого відомчого будинку, двоповерхового,
що знаходиться напроти хлібозаводу.


У 1971 році на консервному заводі була встановлена югославська потоковомеханізована
нова лінія томатної пасти , завдяки якій за добу переробляли 75 тонн помідорів. Кинули клич
по наших колгоспах, але помідорів все одно не вистачало. І тоді з Закарпаття нам почали поставляти
помідори машинами і вагонами. Робота кипіла.

В районі Білих берегів була гідроелектростанція. Завдяки дамбі у річці Лузі в артсвердловині
на заводі підтримувався певний рівень води.

На території заводу стояло 400 тонн помідорів, і в той час за розпорядженням міської влади
без попередження розібрали дамбу. Впав рівень води на півтора метри по всьому місту. Відцентрові
насоси артвердловини працюють, а води нема…

Поїхали в Нововолинськ. і там дістали новий насос. Але і цей води у башту не подав. Поставили
другий, третій – картина аналогічна. На дворі температура повітря сягала +35 градусів.
Помідори починали псуватись.

Всі гарячково шукали вихід. Завод не зупинявся. Технологічні лінії в обох цехах працювали.
З вуглерозвідки через дорогу протягнули пожежні шланги для подачі води, але їх не вистачало.
Розфасовували томати в банки вручну. Але що то за робота? Лінія томатної пасти, що
зупинилась через відсутність води, за добу могла переробляти 70 тонн помідорів.

Заміряли тиск води в артсвердловині і виявили, що він понизався на 1,5 м. А тиск низький – не вистачає води. Звернулися до Володимира Селінного, начальника вуглерозвідки, щоб дав
скоросхоплюючого цементу. Насувалась катастрофа. Ще кілька днів і сировина стане не придатна
для переробки. Керівництву «світила» в’язниця. Вкопались на 1,6 м глибше в артсвердловину,
встановили завчасу підготовлений каркас відцентрового насоса, забетонували його і
через 24 години встановили насос, і аж тоді появилась довгоочікувана вода.
Завершили роботу біля 8 години ранку. Через чотири години запустили лінію. Навіть не
можна собі уявити, яке то було щастя для цілого колективу! За 4 доби завод переробив помідори,
які були на грані псування.

Консервний завод було організовано 3 квітня 1945 року, коли ще не закінчилась війна, на
місці млина Шильмана, який в свою чергу діяв на базі жіночого римо-католицького монастиря.
У другому його млині відкрили хлібозавод. Якраз перший цех заводу і розміщувся на
місці жіночого монастиря, стіни якого були півтораметрові. Розбираючи стару прохідну заводу,
робітники на горищі знайшли етикетки на манну крупу, яка одержала 3 золоті медалі на
Лейпцігській виставці, що засвідчує про непогані дані якості Волинської пшениці.

Єврейська синагога була на колишній вулиці Старожидівській.

На завод прийшов головним інженером Капустинський Михайло Ульянович, фронтовик.
Закінчив єдиний у Радянському союзі Одеський інститут консервної промисловості. На заводі
почали варити повидло. Після війни не було цукру у вільному продажу, а тому для виробництва
його централізовано постачали з Києва. Згодом почали варити джем і варення. Перше
повидло пішло на лікарні, дитячі будинки. За нашою продукцією люди стояли у довжелезних
чергах. Це ж було перше повоєнне повидло!

Ми власними силами працівників заводу побудували автоклавний відділ та відділ дитячого
харчування. Вперше на Волині на нашому заводі продукцію стерилізували. Капустинський
скомплектував першу примітивну лінію по виробництву сиропів і маринадів.

Не вистачало фахових кадрів. Вищу освіту мали головний інженер Капустинський М.У. і
завлабораторією – практик- консервник, а я за спеціальністю був біохімік.

Тоді Капустинський запропонував організувати на заводі курси майстрів консервного виробництва,
які здійснили 12 випусків курсантів. Їх закінчило більше 400 чоловік з Дніпропетровської,
Тернопільської, Рівненської та Волинської областей з різних підприємств. Готували
начальників цехів, майстрів, змінних хіміків. Невстигаючих практично не було. Навчання
було доволі інтенсивним. Щоденно дві години теорії і три години практики: тобто від миття
банок і сировини до оклейки готової продукції. Кожен окремий процес треба було засвоїти.
Я викладав технологію, устаткування, головний бухгалтер – звітність, завлабораторією - теххімконтроль.
Більшість наших випускників згодом здобули середню спеціальну і вищу освіти
і стали директорами, головними інженерами, завлабораторіями тощо.

Пригадую цікавий випадок, пов’язаний з нашими курсами. Юля Федчук з Федорівки, випускниця
першої школи, навчалася у нас на курсах. Найскладнішим для дівчат було вивчити
будову автоклава і вакуумного апарата. На курсах було правило: якщо хтось малював на дошці
схему апарата та розказував принцип його роботи, то мав гарантовану «п’ятірку» і весь наступний
матеріал уже легко засвоював. Потім Юля поступила в Одеський інститут консервної
промисловості. На одній із лекцій професор єврей Фан-Юнг розповідав про вакуумний
апарат і запропонував студентам:

- Кто мне завтра нарисует схему и принцип работы вакуумного аппарата, получит за семестр
«пятерку».
Хлопці сидять мовчать, а Юля піднімає руку. Намалювала схему, розказала про принцип
роботи. І професор здивовано питає:

- Что вы кончали?
- Курси Киби.
- Это что-то за границей?
-Та ні. Киба - то в нас у Володимирі-Волинському, головний інженер заводу.
Якось нас, всіх головних інженерів-консервників Радянського Союзу, зібрали в Одеському
науково-дослідному інституті на перепідготовку на два тижні. Професор Фан-Юнг читав нам
лекцію, а потім щось згадав і питає:

- Киба среди вас єсть?
Ну, думаю, щось сталось на заводі, мабуть. А він пригадав студентку, яка вправно намалювала
схему вакуумного апарата:

- А Ви знаете, что мне рассказывала эта Ваша Федчук? Так расскажите как Вы ее научили.
И кто это все придумал? Чья это идея была?
І я йому розказав про нашого головного інженера Михайла Капустинського, про курси,
про те, що на практиці можна скоріше і значно більше навчитися, ніж за голою теорією.
За час керівництва облхарчопрому Корчева Михайла Сергійовича, колишнього замполіта
партизанського загону, на заводі розпочався значний прогрес. Він дуже довіряв молодим людям,
заохочував до роботи і сам був досить ініціативним і далекоглядним. Так званим «господарським
» способом побудували двоповерховий овочевий цех, автоклавний відділ, склади
для зберігання готової продукції. Завод на той час випускав 7 млн. умовних банок. Умовна
банка – чотиристаграмова.

Згодом вирішили випускати дитяче харчування. Для цього, згідно з інструкціями, які видавались
у Москві, в існуючому фруктовому цеху скомплектували потоково-механізовану лінію,
стіни обклали білою плиткою. Устаткування зроблене було з нержавіючої сталі. Написали
офіційного листа у Київ, щоб отримати дозвіл на виробництво цих дефіцитних консервів.

Приїхали представники інженерної та проектної служб, лабораторії, санстанції. Вони все
оглянули і написали свої зауваження аж на 19 пунктів. Питали про кадри. А в нас вже був
готовий наказ на всі три зміни: по майстру і по хіміку на кожну зміну.

З делегацією по відділу дитячого харчування ходили В. Вороневич - виконроб, головний
механік В.Борусевич та електрик, і записували зауваження. Кваліфікованих робітників і майстрів
та змінних хіміків у нас вистачало. На другий день ми запросили представників, щоб
пройшлись ще раз по цеху. А вони кажуть:

- Навіщо? Ми вже все бачили.
Ну але я їх вмовив. Давайте, кажу, ще раз пройдемося по ваших зауваженнях. Виявляється,
уже 16 пунктів зауважень усунено . Залишилось всього 3 пункти, і то спеціалісти працюють
по їх ліквідації.

Ми з директором їздили у Київ. Боялись, що не дадуть добро на запуск лінії дитячого харчування.
А міністр нам подякував за роботу, сказав, що зекономили для держави 7 мільйонів
карбованців, ще й премію дав.

Зорганізували ковбасний цех. Завдяки нашій продукції місто стало відомим на всю Україну,
а згодом і за кордоном. На заводі споруджено 28 басейнів, кожен місткістю на 30 тонн, для
квашених овочів, чи капусти, чи огірків, чи помідорів. Квашена капуста в бляшаних банках
відправлялась за кордон в Афганістан і на Кубу, і мала великий попит.

Спочатку робота на заводі була сезонною: влітку перероблялись фрукти і овочі, а восени –
яблука. Коли збудували засолювальні басейни, робота продовжувалась аж до грудня – лютого.
Заводу пощастило з директорами: високої культури і класним фахівцем був Михайло Капустинський. Коли його забрали на хлібозавод, райком поставив очільником голову колгоспу
Олексія Якимюка. Освіту мав чотирикласну, але від природи був доброю людиною, шанував
кадри: і керівників і робітників. Нікого не залишав у біді і не зловживав своїм становищем.
При ньому побудовано овочевий, тарний і засолювальний цехи, мехмайстерню, склади готової
продукції.

З приходом директора Віктора Павловича Скромного було побудовано холодильник на
1010 тонн одноразового зберігання плодо-овочів; побудовано три п’ятиповерхові будинки по
вулиці Карбишева на 150 квартир, завдяки чому питання черги на житло було зняте; взято у
Фалемичах підсобне господарство на 270 га землі, де вирощувались овочі, зелень, необхідні
для виробництва і побудувано забійний і ковбасний цехи, водонапірну башту, заасфальтовано
50% доріг тощо. Запущено було нову лінію виробництва майонезу. Це була його ідея. На той
час у Радянському Союзі було всього лише 5 майонезних ліній, закуплених в Англії ще перед
другою світовою війною: у Москві, Ленінграді, Києві, Мінську і Львові. Ми поїхали на Львівський
жиркомбінат, щоб ознайомитися з виробництвом майонезу. Привезли їм у подарунок
нашу продукцію - тушонку, бо завжди чиясь продукція видається смачнішою. Взяли у них
документацію, вивчили технологію виробництва.

Випустили першу партію майонезу, і вирішили, що його має продегустувати хтось із фахівців.
На Львівському жиркомбінаті була завідуюча лабораторією, що мала вже 78 років. Вона
працювала на тому заводі з 16 років. Директор заводу теж працював там багато років. Скуштувавши
наш майонез , вона і каже:

- А, пам’ятаєте, ми теж колись випускали такий самий майонез?!
До складу майонезу входило 11 компонентів і він був точно такий як по англійському рецепту.
І львів’яни залишили собі цілий ящик нашого майонезу на виставку.
Коли я прийшов на завод 19 жовтня 1959 року, там виробляли всього 20 видів продукції і 4
млн. умовних банок (МУБ), а коли йшов на пенсію у 1996 році – 120 видів і 19 МУБ. Щорічно
перероблялося 8-9 тисяч тонн сільськогосподарської сировини. Напочатку 1970 року завод
перший на Волині освоїв виготовлення березового соку. За 20-22 дні переробляли 1800-1850
тонн соку. І так щороку. Це допомогло відчутно злагодити сезонність виробництва, забезпечити
робітників працею і раціонально використовувати виробничі потужності, скло- та ящикотару.
Адже сезон переробки соку припадав на 20-25 березня і до переробки сільськогосподарської
продукції дефіцитну тару торгівля повертала на завод.

Швейна фабрика

Цех швейної фабрики розміщувався у двоповерховому будинку навпроти теперішньої
міської ради. По війні швейних машинок не вистачало і керівник-фронтовик проблему вирішив,
приймаючи на роботу осіб, які мали власні машинки. Мануфактура теж була дефіцитом,
то в населення приймались замовлення на виготовлення з їхнього матеріалу. Лише з
приходом директора Антона Салагацького справи стрімко налагоджувались: бачачи, що в існуючому
приміщенні перспектив практично не має, він вибрав місце і «господарським » способом
побудував фабрику, яка певний час була ведучою в усіх питаннях якості і асортименту
в області. До 1987 року на фабриці працювало 2,5 тисячі чоловік, в основному випускників
міських шкіл.

Хлібозавод

Хлібозавод організований на базі другого млина єврея Шильмана, який перед війною виїхав
у Польщу. Хліб пекли в примітивній печі на поді, пізніше формовий, який поміщали у піч
за допомогою дерев’яних лопат і витягували коцюбою. Пекарі зі спецодягу мали лише косинки
та фартухи. Транспорт був гужовий. За хлібом містянки займали чергу з 4-5 години ранку. В
одні руки продавали лише 2 буханці. Директорами почергово були Вшивцев, Блохін – офіцери
у відставці. По справжньому розпочався технічний прогрес з приходом головного інженера
Олександра Діка. Згодом, коли стала керівником Наталія Поліщук, потужність заводу було
доведено до 20 тонн хлібобулочних виробів на добу і понад п’ятдесят найменувань. ЇЇ велика
заслуга полягає в тому, що вона в період перебудови зберегла завод (на Волині їх 7 збанкрутувало)
і найцінніше – кадри. Виготовлена була проектно-кошторисна документація на новийхлібозавод, потужністю 120 тонн продукції на добу, споруджено адмінприміщення і всі цехи.
Але Радянський Союз розпався і цими будівлями вдало і розумно скористався «Гербор», що в
короткий термін перепрофілював його під сучасне підприємство, на якому працювало від 700
до 1,5 тисячі містян. І це у той час, коли у місті оголошено банкрутами понад 10 підприємств,
з яких звільнено понад 3 тисячі робітників.

Пляжі

Їх було 4. За школою-інтернатом, на Білих берегах, біля Зарічанського моста, навпроти консервного
заводу, де глибина ріки досягає 2-2,5 м. Чистота води була просто ідеальна: людина
вільно могла бачити свої ноги у воді. Початок роботи цукрового заводу поклав край відпочинку
людей біля води. Річка почала замулюватись і заростати рослинністю. Зовсім зник пляж
консервників: дорогу до нього в кінці вулиці Дубнівської перекрито забудовою. Все заросло
будяками. А ним користувались жителі 5-ти і 9-типоверхівок та люди з прилеглих вулиць, де
проживає понад 3 тисячі мешканців. Забудовник обіцяної дороги-стежки на пляж не обладнав.


Розкопки

Коли робили благоустрій, біля самого костелу на глибині 50-60 см виявили скелети жінок,
дітей і дорослих. Справу до кінця не довели. Перезахоронення не було, і досі не відомо, чиї
злочини там заховані.

Будівництво СШ №3

Щоб заховати від людського ока величаву культову споруду, якою сьогодні є Собор Різдва
Христового, компартійці закрили її триповерховою школою, яка, простоявши близько 10
років, почала інтенсивно тріскатись. Проектанти розробили заходи: укріпити фундаменти
рідким склом, якого вгатили туди немало. Але Г- подібна школа і далі тріскала. Довелося розібрати
її крило, що розміщувалось по вулиці Шевченка, і залишити лише її фасадну частину,
де тепер розміщуються управління архітектури, земельний відділ і ПП «Універсам». Всякі дії
чи заходи, що направлені проти Бога, ще не мали і ніколи не матимуть успіху. А при відбудові
собору Різдва Христового знайдено 2 протитанкові міни. Чиясь зла рука мала намір знищити
святиню, але не вийшло!

Підземні переходи

Від Собору Різдва Христового до Костелу є 2 мурованих переходи попід вулицею Ковельською.
Старожили розповідали, що вони є від Собору Різдва Христового до Миколаївської
церкви, і від неї – у сторону Овадно. У них рятувались люди від різних ворогів.

Черепи

При копанні фундаментів під приміщення на консервному заводі всюди натрапляли на
скелети, які лежали безладно. Знайдено 2 черепи, в яких в тім’яній частині були вбиті довгі
цвяхи, що були загнуті вверх до носа від підборіддя.

Військовий цвинтар

В районі дороги, що веде від казарм до Верби, був військовий цвинтар, який радянська влада
знищила при будівництві автомагістралі. І на цьому відрізку дороги від заправки до Семидерев
часто відбуваються дорожні аварії.

Районний чи міськрайонний Будинок культури

Завдяки першому секретарю райкому партії Владлену Рубчеву, у місті було побудовано Будинок
культури, який на той час названо районним, бо місто ще не мало статусу обласного
підпорядкування. Збудовано Будинок культури за кошти колгоспників району і підприємств
міста: АТП забезпечувало транспортом, будівельні організації і підприємства – робітниками.
Наприклад, консервний завод виділяв мулярів, штукатурів, електрозварювальника , а також
трактор. Вважаю, що пора назвати Будинок культури не районним, а міськрайонним, і він
повинен бути у підпорядкуванні міської влади тому, що він знаходиться у місті і ним в однаковій
мірі повинні користуватися мешканці та організації міста і сіл району.

Водоканалізація

Велика заслуга в їх існуванні належить заступнику голови райвиконкому Миколі Майоренку,
який опікав цю ділянку роботи, виконроба Миколи Цьовха, і Петра Власюка, майстра.
Споруджували в кінці 60 років по центральних вулицях міста, які відразу асфальтували і
благоустроювали.

Банкрути

Винзавод. На базі млина в кінці 50-х років утворено винзавод, який щорічно заготовляв і
переробляв 4-5 тис. тонн ягід і фруктів на плодово-ягідне вино. Реалізовував його в основному в Росію. Працювало в сезон більше 100 робітників.

Цегельня

Вона у війну була суттєво пошкоджена. Згодом її відновили і вона виробляла понад 20 млн
штук цегли на рік, завдяки якій відновлювались понищені війною підприємства, будувались
житлові будинки в місті і в селах. Але на початку 90-х років заступник голови облвиконкому
сказав:

- Нам у Володимирі не потрібен завод. Цегли достатньо виготовляють Нововолинський і
Затурцівський заводи.

І з його «легкої» руки підприємство зникло і близько 100 працівників залишились без роботи.

Молококомбінат

Збудований напочатку 70-х років, оснащений прогресивним імпортним устаткуванням,
виготовленим із нержавіючої сталі. Крім традиційної продукції виготовляв єдине у Західній
Україні сухе молоко. Завдяки клану Єрємєєва припинив своє існування. Частково перебазував
устаткування, спеціалістів і сировину на Ковельський аналогічний комбінат. Майже 120
працівників позбавлені були роботи. А наш комбінат експортував сухе молоко у 5 країн світу,
одержуючи за це іноземну валюту.

Спогади записала Кучерява Романна Іванівна
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Жовтень 2021 (1)
Вересень 2021 (2)
Серпень 2021 (1)
Липень 2021 (4)
Травень 2021 (2)
Квітень 2021 (3)
^