Я родом з Київщини. Але живу на Волині уже 43 роки. У Володимир-Волинський я приїхав
у 1973 році. Місто мене вразило. Чудова річка з прозорою водою, багато стародавніх і
величних храмів. По вулиці Луцькій тоді ще не було багатоповерхових будинків, неподалік
був міський пляж.
Багато їздив по Україні і зрозумів, що на Волині люди жили краще, ніж по інших регіонах.
У Володимирі дуже багата природа. Тут і річки, і озеро, і ліси. У місті і навколо я нарахував
більше 10 церков. Володимир - чисте акуратне містечко. Воно всім подобається: і жителям, і
гостям.
На Волині не було такої злочинності як на сході. Я працював у слідчих органах, то ж добре
це знаю. Робота психологічно важка, часто пов’язана з вбивствами, смертю. Пригадую випадок,
як довелося розслідувати ЧП в «Семидеревьях». Військові поверталися із бані, коли їхню
колону протаранив КАМАЗ. 30 чоловік лежало побитих, понівечених…І все це треба було
описати та зафотографувати. Важко психологічно було.
Пам`ятаю, як на свята у Володимирі завжди були концерти. І П’єха, і «Самоцвєти», і «Пісняри
» до нас приїжджали. Кожну суботу і неділю у районному будинку культури завжди були
концерти.
Пам`ятаю, як у парку ім. Гагаріна святкували проводи Зими. Всі жителі міста збиралися.
Духовий оркестр грав, дітки на санчатах, на качелях каталися. Працювали буфети. Можна
було перекусити щось смачного.
А влітку, коли було день міста, святкували на озері «Лісному». Приїжджало 3-4 машини
артистів. З кузовів грузових машин робили сцену, танцювали, співали. А потім все затихло. То
було у 80-х роках. Якось взимку до прокуратури прийшло зо 100 рибаків. Мало будівлю не рознесли.
А виявилося, коли скреснув лід, і рибаків пустили до озера, риба в озері задихнулась.
Ніхто з єгерів її в люті морози не рятував, ніхто не робив продух, але і рибаків не пускали.
Весною це все і виявили. На місце злочину виїхали працівники прокуратури, рибінспекція з
Луцька, санітарна служба. Перед нами постала жахлива картина. Кругом валялось море мертвої
риби, що почала розкладатися. Деяка була величиною в ріст людини. Ніколи не думав, що
така велика риба там водиться. Єгері старалися саму велику рибу закопати, щоб не дуже в очі
кидалося. Судили цих людей за халатність. Рибінспектори з Києва нарахували збитків на 2,5
млн. рублів. Наш суд нарахував 1 млн. рублів, присудив єгерю три роки в’язниці і сплатити 80
тис. рублів. З тих пір на озеро років зо 5 нікого не пускали. Вода була отравлена. Риба почала
розкладатися. Пробували озеро трохи чистити. Санітарною службою постійно бралися проби
води і встановлювався рівень небезпеки. З часом озеро трохи очистилося. І тільки в 90-х роках
люди почали потрохи знову приходити до озера. Хто купатися, хто рибу ловити. Пам’ятаю, як
закладався парк Слов`янський біля річки Луги. Там тепер є пам`ятник Т.Г.Шевченку, а раніше
тут був дитячий майданчик і каруселі.
Спогади записали:
Кучерява Р.І. та Гринчук П.Г.
у 1973 році. Місто мене вразило. Чудова річка з прозорою водою, багато стародавніх і
величних храмів. По вулиці Луцькій тоді ще не було багатоповерхових будинків, неподалік
був міський пляж.
Багато їздив по Україні і зрозумів, що на Волині люди жили краще, ніж по інших регіонах.
У Володимирі дуже багата природа. Тут і річки, і озеро, і ліси. У місті і навколо я нарахував
більше 10 церков. Володимир - чисте акуратне містечко. Воно всім подобається: і жителям, і
гостям.
На Волині не було такої злочинності як на сході. Я працював у слідчих органах, то ж добре
це знаю. Робота психологічно важка, часто пов’язана з вбивствами, смертю. Пригадую випадок,
як довелося розслідувати ЧП в «Семидеревьях». Військові поверталися із бані, коли їхню
колону протаранив КАМАЗ. 30 чоловік лежало побитих, понівечених…І все це треба було
описати та зафотографувати. Важко психологічно було.
Пам`ятаю, як на свята у Володимирі завжди були концерти. І П’єха, і «Самоцвєти», і «Пісняри
» до нас приїжджали. Кожну суботу і неділю у районному будинку культури завжди були
концерти.
Пам`ятаю, як у парку ім. Гагаріна святкували проводи Зими. Всі жителі міста збиралися.
Духовий оркестр грав, дітки на санчатах, на качелях каталися. Працювали буфети. Можна
було перекусити щось смачного.
А влітку, коли було день міста, святкували на озері «Лісному». Приїжджало 3-4 машини
артистів. З кузовів грузових машин робили сцену, танцювали, співали. А потім все затихло. То
було у 80-х роках. Якось взимку до прокуратури прийшло зо 100 рибаків. Мало будівлю не рознесли.
А виявилося, коли скреснув лід, і рибаків пустили до озера, риба в озері задихнулась.
Ніхто з єгерів її в люті морози не рятував, ніхто не робив продух, але і рибаків не пускали.
Весною це все і виявили. На місце злочину виїхали працівники прокуратури, рибінспекція з
Луцька, санітарна служба. Перед нами постала жахлива картина. Кругом валялось море мертвої
риби, що почала розкладатися. Деяка була величиною в ріст людини. Ніколи не думав, що
така велика риба там водиться. Єгері старалися саму велику рибу закопати, щоб не дуже в очі
кидалося. Судили цих людей за халатність. Рибінспектори з Києва нарахували збитків на 2,5
млн. рублів. Наш суд нарахував 1 млн. рублів, присудив єгерю три роки в’язниці і сплатити 80
тис. рублів. З тих пір на озеро років зо 5 нікого не пускали. Вода була отравлена. Риба почала
розкладатися. Пробували озеро трохи чистити. Санітарною службою постійно бралися проби
води і встановлювався рівень небезпеки. З часом озеро трохи очистилося. І тільки в 90-х роках
люди почали потрохи знову приходити до озера. Хто купатися, хто рибу ловити. Пам’ятаю, як
закладався парк Слов`янський біля річки Луги. Там тепер є пам`ятник Т.Г.Шевченку, а раніше
тут був дитячий майданчик і каруселі.
Спогади записали:
Кучерява Р.І. та Гринчук П.Г.