dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Публікації » Волчак Ольга Ігорівна. Володимир, яким ми його пам'ятаємо (Людські долі)
Інформація по новині
  • Переглядів: 1658
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 2-09-2015, 11:30
2-09-2015, 11:30

Волчак Ольга Ігорівна. Володимир, яким ми його пам'ятаємо (Людські долі)

Категорія: Публікації

Мій тато родом зі Стрия, а мама - з Володимира.

Родина моєї мами налічує п’ять поколінь священиків.

Родина мого дідуся походила з Шацька. Їх було двоє братів. Дідусь Євген закінчив гімназію
і поступив в Луцьку духовну семінарію, далі - у Варшавський університет, де п’ять років
вивчав теологію і дістав звання магістра теології. Після того був висвячений в священики і
одружився з бабусею.

Перший його приход був в Білорусії в Барановичах. Це було недовго, лише рік чи два, а далі
більше тридцяти років він служив у Василівській церкві настоятелем. Це були тяжкі роки:
війна, окупація. Але окупанти священиків не зачіпали. Приїхав він сюди десь в 1933 чи 1934
році.

Жити було тяжко, дідусь з бабусею завжди жили дуже скромно і не вирізнялися поміж
своєї пастви. Я пам’ятаю, як моя бабуся вечорами штопала дідусеві ризи, підрясники. Але тоді
всі люди бідно жили. Бабуся розповідала, що дідуся викликали в КДБ і намагалися залучити
до співпраці, але він відмовився. Мабуть, через те він ніколи на мав високих звань, які тоді
неможливо було отримати без дозволу партії. Я добре пам’ятаю, як часто до нього приходили
люди за порадою. Дідусь завжди допомагав людям. Поговоривши з людьми, він зачинявся в
кімнаті. Йому треба було помислити над тими питаннями, і я бачила як його поради допомагали
людям.

Він дуже багато молився, поважав всі конфесії. Я пам’ятаю, як дівчинкою йшла з ним по
місту, він зупинявся біля кожного храму, і, не важливо, чи це був костел чи кірха, чи то було
місце, де церкви навіть були складами, він скидав капелюха. Він був дуже освіченою людиною.
Пам’ятаю, як ми з молодшим братом приходили до нього і він питав мене: тобі розповісти
правду чи казку і ми завжди просили його розповісти правду. Він нам дуже багато цікавого
розповідав. З ним було дуже цікаво і дуже легко спілкуватися. Він завжди був з книжкою.
Дуже любив читати. Любив працювати в саду. Коли він помер, мені було тринадцять років. Це
було в 1968 році. На похорон мого дідуся зібралося мало не все місто. Людей ніхто не кликав,
це було заборонено, але вони зібралися самі. Батька тоді ледве не виключили з партії за те, що
він був на похороні священика.


Батька мого дідуся звали отець Іосиф. З Даміаном Герштанським вони були родичами, це
були різні гілки однієї родини.

Бабуся, як і інші матушки, була домогосподаркою. Вона народилася в селі Скірче Луцького
повіту, закінчила гімназію, а потім інститут благородних дівиць у Луцьку. Він так і називався,
десь навіть були світлини з того часу. Дівчата всі в однаковій формі, в шапочках. Це була така
школа, яка готувала дівчат до сімейного життя. Крім фізики, математики та інших звичайних
дисциплін, вона вивчали німецьку мову, французьку. Їх вчили готувати, поводити себе в товаристві.
Вчили як поводити себе з чоловіком. Вона отримала дуже хорошу освіту. В житті вона
була дуже скромною і дуже мудрою. Вона була моєю улюбленою бабусею. Мені кажуть, що я
на неї схожа. Бабуся померла в 2000 році.

В дідуся з бабусею була одна дочка - моя мама Тетяна Євгенівна з дому Герштанських. Вона
народилася в 1933 році. Моя мама була відмінницею, але медалі не отримала, бо була донькою
священика. Вона закінчила Львівський медичний інститут, фармацевтичний факультет, і все
життя пропрацювала провізором в аптеці.

Батько – Гарун Ігор Миколайович, 1929 року народження, родом зі Стрия. Його батько був
майстром на заводі «Металіст». Мама була домогосподаркою. Він закінчив медичний інститут,
вони там з мамою і познайомилися. Після закінчення інституту отримали направлення в
Камінь-Каширський, де я і народилася у 1955 році. А потім приїхали у Володимир, то вже тут
і працювали. Мій батько 45 років пропрацював хірургом. Все життя пропрацював у нашій лікарні
в хірургічному відділенні. Коли він приїхав у Володимир, то тут разом з ним було лише
два хірурги. Володимирська центральна лікарня була там, де зараз роддом. Головний вхід був
зі сторони парку, ці сходи є і сьогодні. Тата вдома я не пам’ятаю. День і ніч він був в лікарні.
Тільки він приходив додому, як за ним знову приїжджала швидка. Він працював до 68 років.
Був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, мав багато інших відзнак.

Мама все життя працювала провізором, вона була зав лікарняною аптекою, а потім працювала
завідуючою 119-ї аптеки, тої, що біля пошти.

Яким я пам’ятаю місто?

Під костелом Іоакима та Анни було кафе «Ліра».

В Юріївській церкві був будинок офіцерів, там були танці, але я туди ніколи не ходила. В
кірці була спортивна школа.

Церкву Різдва Христового використовували як господарський склад. Миколаївська церква
також використовувалася як склад.

Пам’ятаю парк, гойдалки в парку, вовка та червону шапочку. Алею в парку, де стояв
пам’ятник Юрію Гагаріну.

На розі, навпроти автостанції, стояв двоповерховий будинок, там була швейна фабрика.
Під тим будинком були великі підвали. Вони і сьогодні там є, хоча будинку вже немає.

Василівська церква ззовні майже не змінилася. Навіть в середині той самий колір панелей,
плитка на підлозі. Пам’ятаю, в церкві було дуже багато вишитих ікон. А ікона Богоматері була
в алтарі. До неї йшли як до чудотворної ікони, і зараз її виставили, аби люди могли доторкнутися
до неї. В церві зараз відновлюються дві ікони. Я це спостерігаю вже протягом кількох
років. Де зараз навколо церкви ростуть туї, колись росли клени. Від них було дуже багато
сміття, і вони все хилилися на огорожу, здавалося, що от-от впадуть і зламають її.

Біля церкви є три могили: Даміана Герштанського, його дружини і зятя. Але де і хто похований
невідомо. Сусанна Володимирівна, онука Даміана Герштанського, була надзвичайна
вишивальниця і квіткарка. У неї був величезний квітник, з усього міста до неї приходили за
насінням.

У соборі був розписаний тільки центральний неф. Там було дуже багато ікон, настоятелем
собору був отець Саковський. Пам’ятаю, вчителі чергували біля церкви на великі свята, а потім
подавали списки тих, хто приходив до церкви. Свій шлюб я брала таємно, бо комсомольцям
не можна було вінчатися.

Річка була широкою і глибокою, вона розливалася на весь парк. Вона була глибока і повноводна.
Ми ходили купатися.

Після мого діда у Василівській церкві служив отець Закидальський, після нього Маркевич,
а потім Сергій Депо. Отець Сергій Депо був справжнім священиком. Матеріальне для нього
нічого не значило. Такі священики стають дуже сильними. До отця Сергія люди приходили,
приїжджали з різними негараздами до його останніх днів. Його часто провідував ксьондз
Лешек.
Волчак Ольга Ігорівна. Володимир, яким ми його пам'ятаємо (Людські долі)

Василівська церква 50-ті рр.
Волчак Ольга Ігорівна. Володимир, яким ми його пам'ятаємо (Людські долі)

Йосип Герштанський з дочкою (1938 рік)
Волчак Ольга Ігорівна. Володимир, яким ми його пам'ятаємо (Людські долі)

о. Йосип Герштанський
Волчак Ольга Ігорівна. Володимир, яким ми його пам'ятаємо (Людські долі)

о. Євген Герштанський
Волчак Ольга Ігорівна. Володимир, яким ми його пам'ятаємо (Людські долі)

Волчак Ольга Ігорівна. Володимир, яким ми його пам'ятаємо (Людські долі)

Парафіяни проводжають свого священика Герштанського в останню путь (1968 рік)

Спогади записали: Федосєєва С.А. та Вознюк О.А.
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.