dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 116
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 7-06-2022, 12:04
7-06-2022, 12:04

Камінський Євген Володимирович

Категорія: Публікації

Вся наша родина походить з Горохова. Дід Іван був українцем, а баба Анна – полячка. У них було семеро дітей. Бабуся покинула діда і перебралася за Буг у Польщу, забравши з собою дочок, Іван лишився з синами. Пізніше вони намагалися з нами спілкуватися, але за часів Сталіна всі боялися мати родичів за кордоном.
Батько трохи служив у польській армії. Коли німці напали на Польщу і перейшли кордон, батька забрали в радянську армію.
Лінія фронту проходила по річці Турія. Всіх, хто жив уздовж річки евакуювали під Рожище. Бабуся Єлизавета не пережила дорогу і її поховали у селі Трилісці. Через певний час повернулись назад, а хатів нема, все розібране і складене в бліндажі, всі садки вирізані. Спочатку жили у баби Лікери. Їсти було нічого. Якраз було по жнивах. Мама ходила пішком з під Гайків копати картоплю аж під П’ятидні, і в мішку на плечах приносила додому. А нічого ліпшого не було. Дуже бідували. А ще збирали у лісі потайки від лісничого смолянисту лучину, вдома запалювали і світили, бо свічок не було.
Якось я лежав хворий, мама була на роботі, а приїхали якісь люди і почали зривати солому з даху. Це робилось для того щоб з хутора переселялись до села. То був 1948 рік і якраз запроваджувалась колективізація, потрібні були робочі руки. Ніхто добровільно не хотів іти у колгосп. Голова колгоспу викликав маму та й каже: «Як бандерам, то ти допомагала, а як радянській владі – то ти не хочеш!» Мама відповідає: « То ти ж сам був…», а він до неї з матюком: «Мовчи!» і знову за своє: «В колгосп не хочеш іти!» А вона: «То ти ж сам в бандерівцях був!» А то часто так бувало, що комуністи перевдягались у бандерівців і ходили по селах, і так дізнавались, хто що думає. То ж люди все знали, та і хто б цього чоловіка поставив головою колгоспу, якби він був бандерівцем.
Працювати у колгоспі на трудодні ніхто не хотів, бо це була робота за дармо, тільки обіцяли, що колись заплатять, але мусили коритися, бо інакше – суд, і по статті або в тюрму, або на Сибір.
По закінченні війни батько не повернувся додому. Два роки відсидів у «дизбаті». Думали, що загинув. У мами тим часом появився другий чоловік. Батько мусив вибратися, тож подався у Рівне. З вітчимом у мене стосунки не склалися. Їздив до батька у Рівне. Дружина його до мене дуже добре ставилась. Коли померла і він одружився знову, то почав мене уникати.

Камінський Євген Володимирович

Євген Камінський. Велосипед і спортичний костюм - нечувана розкіш

По ініціативі мого вітчима Собіпана ми переселилися в Овадно. Жили під лісом. Трохи далі була школа. На стінах величезними буквами було написано «Да здравствует Великая Социалистическая революция!» Там де зараз дитячий садок раніше була церква. А там, де будинок культури, колись була панська комора.
Поряд з нашою хатою була районна лікарня. Для потреб лікарні тримали підсобне господарство.
Щоб якось допомогти мамі я за 30 копійок на місяць доглядав лікарняних корів, їх було четверо. Я взагалі тварин любив. Одна із корів билася. Поки я цього не знав, то ми з нею добре ладили, я міг її навіть погладити. А вже потім боявся, не підходив близько. Ця руда корова страшенно не любила людей у білих халатах. Як тільки десь помітить, то біжить як собака. Поплатилась за це – продали її на м'ясо.
У лікарки-педіатра, єврейки, ми з мамою вручну пиляли складометр дров, а потім я їх порубав. За це нам дали поїсти. Ніхто ніяких грошей не платив. Ходив ціле літо босий, аж до заморозків. Найгірше було по жнивах. Стерня колюча, ноги до колін в ранах, особливо п’ятки. Звичайна куфайка і кірзові чоботи були нечуваною розкішшю.
Спочатку мама мила підлогу у школі, а потім перейшла у лікарню посудомийкою і до підсобного господарства. Зате могла взяти додому недоїдки. Отак і виживали. А вітчим казав мамі: «Я буханку хліба заробив, а ти маєш заробити дві – одну для себе а другу для свого сина». Хліба не можна було купити вдосталь. Всім не вистачало. Але мали свій город і тому не голодували.
Вчитися я не дуже любив. Пам’ятаю, коли вмер Сталін, то вчителі ходили заплакані і казали: «Що ж то буде? Наш Батько вмер…»Діти з цього приводу не переймалися, їм аби не вчитися. Про вчителів нашої школи казали: «не було куди подітись, то пішов вчителювати». Отакі кадри були і вчили нас аби як. Спортивного обладнання в школі взагалі не було. А спорт я любив понад усе. Як я мріяв про спортивний костюм і про спортивне взуття! Але всього цього просто не було.
На уроках трудового навчання ми різали і рубали дрова, копали грядки, носили воду. То це все я навчився робити добре. А ще цілими класами нас виводили у поле шукати колорадських жуків. Показали намальованого жука на сірниковій коробці і ми довго шукали, але так нічого і не знайшли.
Чомусь тоді у школі хлопці часто билися. Вчителі реагували на це дуже швидко – сповіщали, і навіть на роботу, а вже вдома батьки били, як «мокре жито». Після уроків дітей залучали до роботи по господарству.
Виховані в дусі соціалізму, Різдво і Паску не святкували, наші свята буди - травневі і жовтневі. Почали святкувати Новий рік. Це штучне свято з новими героями появилось на противагу Різдву, щоб з часом стерти з людської пам’яті народні традиції. А на Паску завжди влаштовували суботники з прибиранням. Всім мусово було з’явитися, бо інакше – то були великі неприємності.

Камінський Євген Володимирович

Мама Євгена

На закінчення школи мені пошили костюм «на виріст». Штани діставали аж до грудей. На то швець сказав: « Все добре є ! Виростеш!» А що в піджаку рукави задовгі, то теж нічого – закотити можна.
Після школи поступив на спортивний факультет в Луцький педагогічний інститут. Закінчив його з відзнакою і працював вчителем фізкультури в Овадно, а потім з 1990 року у Володимирі у школі №2.
В оваднівську школу я прийшов працювати у 1976 році. Матеріально технічна база була практично на нулю. Коли ж почали будувати нову школу, то забезпечення теж стало іншим. У спортзалі разом був і актовий зал. Зробили щити з кільцями для гри у баскетбол для старших учнів на одних стінах, і для молодших – впоперек залу. За літо разом з учнями розмалювали спортивний зал. Там можна було побачити спортсменів з усіх видів спорту. Розбили підлогу на участки для ігор і пофарбували у різні кольори. Помалу придбали і інші спортивні знаряддя. Учні почали виборювати призові місця у районних та обласних змаганнях.

Камінський Євген Володимирович

Євген Камінський

Для радянських людей у той час існувало багато обмежень. У сім’ї шанували релігійні свята, а держава їх не визнавала. Та люди правдами і неправдами дотримувалися своїх традицій. Щоб посвятити паски доводилось їхати в інше село. Там біля церкви вже чатували партійці і видивлялися, хто ризикнув прийти на богослужіння. Потім мали неприємності, навіть з роботи знімали. У селі бібліотекарка хоронила чоловіка, як годиться, з попом. Після цього до неї на роботу приїхали з перевіркою і через три неділі звільнили. Мовляв, вона не відповідає займаній посаді. Її викликали на партійні збори, щоб пояснила такий свій вчинок. А вона їм відповіла: «Така була остання воля мого чоловіка». Для комуністів то був нечувано зухвалий вчинок.
Коли я працював в оваднівській школі, з вчителем історії трапився такий випадок. Він любив примовляти, що зробить «відміточку» у партійному квитку. Мав братів. Одні були в бандерах, другі комуністами. Поїхав він у гості до двоюрідного брата, а той був начальником колонії у Ковелі. Разом випили і знову почалась мова про «відміточку» у партійному квитку. Привезли його додому уже забитим, скинули перед хатою, мовляв він п’яний. Поки додивились, що мертвий, то за тими вже і слід простиг. То будо десь у 80-х роках. Суд був. Начальнику колонії присудили 9 років тюрми. Він навіть не переживав. А закінчилось тим, що відбував строк умовно.
У 1990 році ми у Володимирі побудували житло і я перевівся у школу №2. Прийшлося звикати до нових умов.

Спогади записала Кучерява Р.І.
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Червень 2022 (2)
Травень 2022 (5)
Лютий 2022 (3)
Січень 2022 (3)
Грудень 2021 (3)
Листопад 2021 (4)
^