dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 285
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 27-08-2021, 15:01
27-08-2021, 15:01

Бащук Олександр Юхимович

Категорія: Публікації

Я народився на саме Благовіщення – 7-го квітня.
Мама померла в 1946 році і моїм вихованням займалася бабуся. Вона була простою селянкою, вела своє господарством. Знала багато приказок та прислів’їв: «Кому война, а кому мать родна», «Якби знав де впадеш – соломки підстелив би». Батько незабаром одружився вдруге. З мачухою відносини у мене не склалися. Дуже сварливою вона була.
Ходили в усьому домотканому. Ще з осені готували льон. До Різдва пряли, після свят ставили верстат і ткали полотно. Шили одяг спочатку вручну, а потім в мачухи появилась машинка, то вона вже більше шила.
У нашому селі школи не було, ходили у сусіднє. У піонери нас не приймали. Ми тільки в книжках читали і розглядали картинки про те, як живуть при радянській владі піонери: одягнені в білі сорочки, в пілотках, в туфлях. Ми тоді ходили в домотканому одязі і босі. Як ми їм заздрили! Думали, що то конкретні люди десь так добре живуть, і що тільки нам тут так погано. В комсомол теж боялися поступати, бо «хлопці з лісу» приходили і лякали. На той час були популярні такі плакати: під зображенням «серп і молот» був напис – «смерть і голод»; ВЛКСМ – «вибирай лопату, копай собі могилу». Ми боялися страшенно. Боялися усього. Коли підходив вік поступати в комсомол, а це десь було у 8-му, чи 9-му класі, то був жах. Директор школи отримав вказівку від партії, що всі учні старших класів мали бути комсомольцями. Для цього десятикласникам були роздані анкети і вони мусили заставити всіх старшокласників їх підписати, могли навіть побити за відмову. Ми страшенно боялися слова «анкета», але виходу не було, мусили підписувати. Потім ці анкети завезли у Камінь-Каширський райком комсомолу і викликали учнів групами, щоб вручити документи.
Я народився на саме Благовіщення – 7-го квітня.
Мама померла в 1946 році і моїм вихованням займалася бабуся. Вона була простою селянкою, вела своє господарством. Знала багато приказок та прислів’їв: «Кому война, а кому мать родна», «Якби знав де впадеш – соломки підстелив би». Батько незабаром одружився вдруге. З мачухою відносини у мене не склалися. Дуже сварливою вона була.
Ходили в усьому домотканому. Ще з осені готували льон. До Різдва пряли, після свят ставили верстат і ткали полотно. Шили одяг спочатку вручну, а потім в мачухи появилась машинка, то вона вже більше шила.
У нашому селі школи не було, ходили у сусіднє. У піонери нас не приймали. Ми тільки в книжках читали і розглядали картинки про те, як живуть при радянській владі піонери: одягнені в білі сорочки, в пілотках, в туфлях. Ми тоді ходили в домотканому одязі і босі. Як ми їм заздрили! Думали, що то конкретні люди десь так добре живуть, і що тільки нам тут так погано. В комсомол теж боялися поступати, бо «хлопці з лісу» приходили і лякали. На той час були популярні такі плакати: під зображенням «серп і молот» був напис – «смерть і голод»; ВЛКСМ – «вибирай лопату, копай собі могилу». Ми боялися страшенно. Боялися усього. Коли підходив вік поступати в комсомол, а це десь було у 8-му, чи 9-му класі, то був жах. Директор школи отримав вказівку від партії, що всі учні старших класів мали бути комсомольцями. Для цього десятикласникам були роздані анкети і вони мусили заставити всіх старшокласників їх підписати, могли навіть побити за відмову. Ми страшенно боялися слова «анкета», але виходу не було, мусили підписувати. Потім ці анкети завезли у Камінь-Каширський райком комсомолу і викликали учнів групами, щоб вручити документи.
Недалеко від залізничного вокзалу, де зараз кафе «Троянда» був будинок культури і трохи на підвищенні - великий танцмайданчик. Місцеві жителі називали її «желєзка». Зверху на високому ясені вішали радіоприймач, музика грала, хлопці і дівчата веселились, танцювали. Сходилась значна частина молоді з Володимира і з навколишніх сіл. Кожний вечір там хлопці затівали бійку і завдавали нам роботи. З хуліганами проводили виховну роботу і згодом деякі навіть нам допомагали. Якщо комусь ввечері розбили носа, то на ранок ми вже знали кому розбили і хто це зробив. За це ми їм багато дечого прощали, але тільки не кримінал. А в народі їх називали «королі желєзки».
Щоби працювати слідчим поступив у Київську академію, де вчився заочно. Вчитись і працювати було не просто. Кримінальні справи у сейфі чекали мого повернення з сесії, ніхто інший ними не займався. З першого дня робота у Володимирі почалася з розслідування вбивства. Наша слідча група виїхала на місце злочину біля с. Березовичі. В калюжі крові лежала зарізана жінка. Розпитали людей і вияснили що це зробив її чоловік. Жінка працювала рахівником у конторі, а її чоловік працював шофером – возив зерно. Хтось сказав, що дружина зраджує його. Чоловік ішов додому з нічної зміни і перестрів свою жінку, що вранці йшла на роботу, і не довго думаючи завдав їй кілька ножових поранень. Почали шукати чоловіка, а він десь зник. Перекрили дороги, провели роботу з лісниками, щоб допомогли шукати. Через два дні в лісі знайшли машину, а ще через місяць – чоловіка, що повісився. Скоїв такий страшний злочин і сам пішов з життя, а двоє дітей залишилися сиротами.
Найгірше розкривалися злочини пов’язані з наркотиками. Цією отрутою найчастіше торгували цигани. Біля автостанції завжди крутилася стара циганка і в неї завжди при собі був шприц з «ширкою», але тільки один. Вона його продавала і знову приносила з дому нову порцію. Завжди викручувалась, що то для особистого вжитку, що вона, мовляв, хвора, і що більше в неї нічого нема. Цигани завжди цим займалися.

Спогади записала Романна Кучерява
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Вересень 2021 (2)
Серпень 2021 (1)
Липень 2021 (4)
Травень 2021 (2)
Квітень 2021 (3)
Березень 2021 (3)
^