dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 127
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 17-05-2018, 10:57
17-05-2018, 10:57

Ілюк Тамара Олександрівна

Категорія: Публікації

Ілюк Тамара ОлександрівнаНародилася я в селі Лишнівка Маневицького району. Тато, Мишковець Олександр Микитович, працював в Лишнівці головою сільради, а мама – Омельчук Люба Власівна була вчителькою. Мама приїхала з села Жадьки Житомирської області. Її направили в Лишнівку на роботу.
Мій тато був родом з села Городок Маневицького району. Він походив з багатодітної сім’ї. В їхній родині було шестеро синів і одна дочка. Під кінець війни батька демобілізували та направили вчитися. Коли він закінчив курси вчителів йому прийшла повістка в армію. Батько міг залишитись в рідному селі і вчителювати, або іти в армію. Його мама, моя бабуся сказала:
- Краще йди в армію, бо тут тебе все рівно вб’ють.
Він пішов в армію. Його направили на Далекий Схід. Тоді, в 1945 році війна з японцями ще не закінчилася. Батько разом з військом пройшов пішки через всю Маньчжурію Якось під час наступу його частина дуже швидко пішла вперед. Авіація, що підтримувала наступ, прийняла їх військовий підрозділ за японський і почала бомбардування. В тому бою тато отримав осколкове поранення в ногу.
Інформація до новини
  • Просмотров: 160
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 8-05-2018, 12:20
8-05-2018, 12:20

Дядіо Алла Феодосіївна

Категорія: Публікації

Дядіо Алла ФеодосіївнаУстилуг… Містечко мого дитинства. Багато років минуло з того часу. Мені уже 74-й рік. Що запам’яталось з того життєвого шляху, спробую занотувати.
Мій дід Степан Якович Корнелюк, родом з села Вілька, що розкинулось понад самим Бугом (від Устилуга в напрямку до села Видранка, тепер село Пархоменкове). Село було вільне, не панське. Дід був заможним селянином, мав господарство, землю, пасіку, великий сад. Був старостою у селі. Бабуся Марта родом з Лужкова. Прадід – Костюк Іван. Мали вони п’ятеро дочок і двох синів – Євгена і Феодосія (мій батько).
У 1939 році знову відбувся розподіл України. Прийшла Радянська влада. По селу пройшов кордон. Почали терміново вивозити людей, хто чим мав тим і їхав, забирали свої пожитки найпершої необхідності. Решта – йшла під знос. Село Вілька було стерте з лиця землі. На той час діти діда Степана вже мали свої сім’ї, залишився нежонатим молодший Феодосій – мій тато. Вивезли їх під Луцьк, де були німецькі колонії. Важко було звикати до таких умов життя, а старшим людям особливо. Там тато зустрів свою суджену – Панасюк Лідію Семенівну з с. Боратин (нині село Веселе) і в 1940 році вони одружилися.
Інформація до новини
  • Просмотров: 277
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 26-04-2018, 14:17
26-04-2018, 14:17

Нікітін Геннадій Андрійович

Категорія: Публікації

Нікітін Геннадій АндрійовичМоя сім’я походить з південного Уралу з міста Челябінська. Жили ми на станції «Потаніно».
Батько у 1935 році був зв’язковим на залізниці. Мав броню і на фронт його не забрали. Дуже рано пішов з життя - в 35 років. Мама, а їй тоді було 27 років, залишилась з трьома дітьми. Не мала ніякої освіти. Коли були організовані лікнепи, трохи навчилася читати і рахувати. Згодом померли брат і сестра. Мама пішла працювати на залізницю стрілочницею, а потім ходила перевіряти колію та виявляти неполадки. Морози були дуже сильними і рейки тріскалися та розколювалися. Зі спорядження мала лише важкий молоток і петарди, які виставлялися по обидва боки аварійного місця на колії, щоб можна було попередити про небезпеку. За зміну мала пройти 12 кілометрів. Цілий день мама була на роботі. Я жив сам по собі: сам кашоварив, як вмів. Дитинство було голодним. Часом з хлопцями ранньою весною, як тільки зійде сніг, ходили на поля збирати колоски. Говорили, що коли зерно перезимує на землі на морозі, то стає отруйним. Тому нас ганяли з тих полів і кінна міліція, і охоронці з колгоспу. А їсти ж ми хотіли, то й знову йшли туди.
Створили біля нас два колгоспи. Розкуркулили людей - вихідців з України, майно забрали, а самих заслали на Урал і на основі їхнього господарства організували колгосп. Він був успішним. Видно, що колишні господарі заклали хорошу основу господарства. Другий колгосп організували місцеві жителі і щось там не так йшло. Голови колгоспів мінялися один за другим. То один зап’є, то другий… Ми з мамою ходили в колгосп на сезонні роботи. Для мене справжнім задоволенням було частування після виконаної роботи. Наварять смачного червоного борщу – ото вже я відводив душу. А ще часом давали свинячу, або телячу голову додому. То було справжнє свято.
Інформація до новини
  • Просмотров: 311
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 12-04-2018, 09:51
12-04-2018, 09:51

Гаманович Галина Василівна

Категорія: Публікації

Народилась 8 травня 1945 року. У нашій сім’ї було шестеро дітей. Спочатку жили по вулиці Поштовій, а потім на Спортивній, далі - по Осипенка. Мама розповідала, що коли по вулиці вели військовополонених, то місцеві мешканці виносили і кидали їм хліб, картоплю, а за пляшку горілки, чи шмат сала взагалі можна було викупити полоненого, сказавши, що це брат чи родич. Перший чоловік мами – офіцер танкового полку, загинув під Москвою. Мама вдруге вийшла заміж і мене виховував вітчим, як рідну.
Вчилася у дівчачій школі № 5. Директором була Крініцька Марія Василівна. Першого вересня у другий клас я прийшла до школи ще на світанку – о четвертій годині, дуже переживала, що спізнюся. А школа була закрита. Я постукала у двері і сторож мене впустив до середини. Я присіла на лавку, та й заснула. Аж діти прийшли і мене розбудили. Ну треба ж так!
Інформація до новини
  • Просмотров: 224
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 5-04-2018, 10:54
5-04-2018, 10:54

Янкевич Жанна Євгеніївна

Категорія: Публікації

Янкевич Жанна ЄвгеніївнаНародилася у сім’ї військовослужбовця 1 січня 1941 року. Тато з мамою одружилися в Славуті у 1941 році. Мама працювала провізором в аптеці, тато закінчив Київський ветеринарний інститут. У 1941 році тата перевели в Шепетівку. Коли почалася війна, батька забрали на фронт у званні офіцера, а мама зі мною поїхала до своєї мами у село Велика Ведмедівка, недалеко від Хроліна у Шепетівському районі Хмельницької області. Тато походив з Дунаєвецького району. У селі, де він народився, є костел з органом, що збереглися до цього часу. Ксьондз жив у бабці на квартирі.
Інформація до новини
  • Просмотров: 435
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 22-03-2018, 15:01
22-03-2018, 15:01

Камінська Надія Петрівна

Категорія: Публікації

У 1948 році батька забрали в в’язницю. Мама у цей час була в санаторії у Рівному і там народила донечку, тобто мене. По сьогоднішній день ніхто не знає, де батько. Казала мама, що батька посадили за політику. Він був росіянином, а мама – українкою.
Жили у Володимирі. Потім рідний дядько мами забрав нас в Охнівку. Жили в землянці. Через трохи – пішли на квартиру, жили окремо. Мама влаштувалася працювати дояркою. Мене не було кому доглядати, тож мама прив’язувала мене за ногу до яблуні, інакше я могла наробити шкоди у городі, була вертка і все хотіла знати. Ось так і жили.
Чомусь добре запам’яталося, як помер Сталін, хоча мала лише 5 років. Біля гучномовця стояло багато людей, всі плакали і казали, що то їхній батько помер. Я повернулась до мами і запитала: «Чи то теж мій батько?» Вона промовчала. Підійшла односельчанка і сказала: «Слава Богу! Може наші батьки і чоловіки повернуться з тюрми додому.» Її чоловік повернувся, а мій батько - ні.
Тітку мамину посадили в в’язницю за бандерівщину. Вона торгувала в магазині. З лісу прийшли хлопці і сказали, щоб дала їм сірників, продуктів, тільки щоб нікому про них не розказувала. Звичайно, вона дала і сірників, і хліба. А виявилось, що то були переодягнені НКВДисти, перевіряли, як населення відноситься до совєтів і націоналістів. Тій жінці присудили 15 років в’язниці. Її мама мала в Лісках хату і покликала мою маму Марію жити до себе.
Інформація до новини
  • Просмотров: 294
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 28-02-2018, 11:34
28-02-2018, 11:34

Луцюк Іван Федосійович

Категорія: Публікації

Народився 1941 року в селі біля Кременця. Пригадую, як прийшли перші совєти. Мені тоді було чотири роки. У мами був кожушок, чоботи, бо жили ми не погано. Прийшли хлопці з лісу і кажуть: «Снимай сапоги и тулуп». А мама впирається: «Тож воно все маленьке, жіноче. Навіщо воно вам? А в мене троє діток!» Не послухали, все забрали, казали, що їм і таке згодиться.
Батько на був на війні аж під Азовським морем. Як німці добре притисли, що було або під кулі йти, або топитися в морі, то він втік. Вдень відлежувався у борозні, а їв, що знайшов на полях. Через п’ять днів дістався додому. А вже вночі приходять партизани знову: «Збирай манатки. Раз був у полоні, іди з нами в ліс.» Мусив іти з ними. Добралися аж до Станіслава на Франківщині. Був поранений, потрапив у госпіталь. Щоб оправдати довіру, мусив вступити до партії. Так, як поранення було важким, то його залишили у Станіславі, запроваджувати радянську владу. Пам’ятаю фотографію, там батько у червоних чоботях стоїть на балконі і якусь жінку обнімає. А вдома у мами якраз народилася моя сестричка. Бідували. Добре, що хоч корова була, то вижили. Вранці її забирали у колгосп в ярмо, землю орати, а ввечері обдерту відпускали. То мама видоїть корову, на жорнах змеле насіння з буряків, розмішає з молоком, та й напече таких млинців, що б хоч щось було дітям дати. Батька нема, та й нема. От мама одягнула куфайку, мала пару рублів і поїхала до Станіслава шукати чоловіка. По дорозі в поїзді її обікрали урки. В Станіславі вона вимагала, щоб чоловіка повернули додому або перевели в Кременець на роботу. Повернувшись, батько 15 кілометрів мусив ходити до Білогір’я під Кременцем. Спочатку дали старого німецького велосипеда. А вже перед пенсією, то і машини почали ходити до села, можна було під’їхати. Мав рушницю, то ходив по полях, коли зайця підстрелить, коли лисицю. Вже дітям щось було. Так і вижили.
Інформація до новини
  • Просмотров: 324
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 23-01-2018, 10:47
23-01-2018, 10:47

Кригер Любов Несторівна

Категорія: Публікації

Кригер Любов НесторівнаНародилась я в селі Мокрець Турійського району 28 серпня 1926 року. Жила у великій родині, нас було семеро дітей (чотири дівчини та три хлопці). Я була передостання. Батько був господарем, мав 14 га землі. А перед самою війною мав купити ще пів гектара, бо то колись так повелося ще за Польщі, як має дівка два гектари у посаг, то і заміж швидко беруть, а як не має, то і не хочуть брати. Сім’я була велика, з нами жила ще бабуня. Тато мав машину, що молотила, віялку, січкарню та всі інші приладдя для господарки. Собі помолотить, та й людям допомагав. Доводилось допомагати по господарству і працювати часто.
Згадую, що як ходили в школу, то інші діти страшенно бідували, не було чого взути, то ходили в постолах, а в мене чоботи були. Я лише одного разу в постолах ходила, які вкрала в брата. Мене не пускали йти колядувати, бо негоже, щоб багатого батька дочка колядувала. Я так хотіла піти з дівчатами, а батьки сховали мої чоботи, тому я й вхопила братові постоли і побігла до сусідів. Так ми й пішли під кожну хату. Хто яйце дав, хто 5 коп. чи 10 коп., хто пирога, хто, що мав. Пішли до однієї дівчина, звали її Люба, на жаль, вона померла ще дівчиною, повиїдали начинку з пирогів, а гроші поділили між собою.
Інформація до новини
  • Просмотров: 180
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 11-01-2018, 14:21
11-01-2018, 14:21

Старченко Марія Андріївна

Категорія: Публікації

Місто Володимир стародавнє і мальовниче. Школа № 1, що була до Другої світової війни єврейською, а з 1939 року стала першою українською школою на Волині. В ній працювали вчителями молодших класів: подружжя Гнатюків Ольга Миколаївна і Дмитро Миколайович, Гітман Віра Григорівна - єврейка, Перський Микола Михайлович, ГнатюкПетро Олексійович, вчитель співів Сотнічук Й.М. та інші (вже не пам’ятаю), вкладали серце і душу у навчання та виховання молодого підростаючого покоління. На зміну їм прийшли нові, бо всі названі пішли на пенсію, та й зараз їх давно немає в живих. Йшли роки, на зміну їм прийшли з вузів, з середніх і вищих закладів, вчителі які вперто трудилися, добивалися хороших успіхів у роботі, давали хороші знання учням, привчали до фізичної праці. Такими були: Успенська Т.Й., Товкач Л.Г., Подзізей О.Т., Хільчук Т.К., Теребус С.М., Гітман В.Г., Сокіл Л.О., Голод Н.Я., Добринюк Т., Голіброда Є.С., Салій Л.В. Вчителі старших класів предметники: Детюк М.М., Магера О.М., Дідун В., Шевченко Н.З., Онищенко Г.П., Сенчишак М.І., Туркевич Б.О., Шевченко Н.З., Нагрода Є.П., Клименченко В.П., Махончук С.О., Кондратюк П.С., Католик Н.Ф., Матвеєв В.І., Офман М.Л., Купира П.П., Мучник Р.А., Падалко І.Є., Калапуша О.Д., Щічко Л.О., Семенець М.І.. Юрченко Н.М., Чабан Л.І., Фурман А.М., Суходубова Т.М., Тищенко О. Л., завучі Пальцун А.Я., Стеценко Я.К., Потурай В.М., Детюк А.Л., Мусійчук В., Омельчук І.Д., Юзефович О.В. Директори: Гриценко І.М., Гуменний В.Д., Мусійчук Д.Т., Тарасюк І.Й.

Інформація до новини
  • Просмотров: 387
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 22-12-2017, 11:58
22-12-2017, 11:58

Семчук Віра Савеліївна

Категорія: Публікації

Семчук Віра Савеліївна Народилася я в 1929 року у селі Ліски, Володимир-Волинського району.
До війни батьки побудували в селі велику, хорошу дерев’яну хату. Вони займалися господарством. У них було 5 гектарів землі, був свій ліс. Свій ліс вони не хотіли різати, бо діти ростуть, а нас у батьків було п’ятеро. Тому на хату ліс купували у держави. А тут війна, окупація. Німці весь наш ліс вирізали.
Назад Уперед

Хмарка тегів

^