dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 308
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 18-07-2017, 10:25
18-07-2017, 10:25

Дердюк Віра Григорівна

Категорія: Публікації

Дердюк Віра ГригорівнаНародилася я в 1925 році в селі Дігтів. Дитинство в селі було метушним і важким. Хоча я не можу сказати, що ми жили якось бідно. Ми все мали, хоча тяжко працювали. З-за Польщі в школу я не ходила, бо її в селі в нас не було. Була 4-річна школа у польській колонії Смолова, що біля нашого села. У ту школу вже ходила моя менша сестра. Українці та поляки жили приязно. Бувало, що ходили один до одного в гості. Але поляки завжди ставили себе так, ніби вони вищі нас.
Поблизу нашого села жив пан Готовський. У нього був великий і красивий маєток. Ми, малі діти, милувалися ним і часто туди бігали. Чого вартий був лише той один маєток, який мав три поверхи та покриті позолотою сходи. На панській землі, біля маєтку, розміщувалися млин, кузня та господарські споруди. Пан розводив рибу та мав табуни коней. Мама мені казала, що ті коні продавали десь закордон. Я можу тепер сказати, що таких господарів у нас нема. Коли розпочиналися жнива, пан найманим робітникам з навколишніх сіл - платив гроші щодня. А після закінчення жнив справляв такі обжинки, на які з’їжджалися з усіх навколишніх сіл. На панському подвір’ї виставляли столи з їжею та напоями і кожен міг їсти і пити досхочу. А тривали обжинки, як мінімум, три дні.
Інформація до новини
  • Просмотров: 290
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 6-07-2017, 14:08
6-07-2017, 14:08

Савицька Єлизавета Григорівна

Категорія: Публікації

Савицька Єлизавета ГригорівнаЯ народилась у 1932 році у місті Устилузі у селянській сім’ї. Татова мама Єлизавета була полькою, а тато Василь – українець, був ковалем. Мамина мама Косюк Степанида походила з польської родини, а тато Косюк Омелян - українець, селянин. Діди і прадіди жили в Устилузі з 1700-го року, переїхали сюди з Любомля.
До війни містечко Устилуг було чистим та охайним. Тут жило багато жидів. Багатші жили і мали магазинчики у центрі, вздовж вулиці аж до Бугу. Їхні магазини були по обидві сторони центральної вулиці (від костелу до молитовного дому) і далі по Хотячівській вулиці. Навпроти магазину Луга (де зараз живуть Тамара Мальцева, Софія Грома) жила багата жидівка, що торгувала бляхою. То якраз були її будинки. Бідніші розташувалися по вулиці Хотячівській. По тій вулиці з ліва з краю жив фотограф, а трохи далі за ним жив бургомістр. Садиба мого дідуся доходила до кінця нашої вулиці і межувала з садибою багатого жида Розенфельда. Далі по вулиці жили українські селяни – Киселюки, Косюки, Данило Стецюк (потім у його хаті жив директор школи Кіт Б.І.), Дружуки. За церквою жили поляки Левандовські, Жабіцькі, пані Жмудська. З донькою Жабіцькіх я товаришувала. Ми були однолітками, разом гралися, ходили на поле. Далі жили Гайдуки. Та вулиця вела на право на Хотячів, а на ліво – до Дудерева. Там була садиба заможного українського селянина Вишневського.
Інформація до новини
  • Просмотров: 364
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 29-06-2017, 10:14
29-06-2017, 10:14

Кожуховська Антоніна Андріївна

Категорія: Публікації

Кожуховська Антоніна АндріївнаНародилася я у селі Стенжаричі. До війни тато робив в місті на залізниці, а мама весь час була в селі.
Коли почалась війна було дуже страшно. Стенжаричі тоді входили до складу Польщі. Тата забрали на війну, а нас у мами було восьмеро дітей. Тата на війні вбили. Ми із Стенжарич втекли в Мусир і там чекали поки пройде фронт. Жили у лісі. Пам’ятаю, що було дуже холодно по ночах. Ми виїхали до Мусира на возах і так з тими кіньми тиждень пробули в лісі. Колись і не було такого як зараз - взяв ковдру і накрився. Було якесь полотняне рядно і солома. У Мусирі те саме, кулі над головами свищуть. Найстаршому моєму братові було вісімнадцять років.
В лісі ми жили не одні, було нас кілька родин із Стенжарич. Приїхали якісь «стрибки», так їх називали. Чи вони були якимись військовими чи партизанами, я не знаю, але вони нам сказали втікати, бо нас поб’ють в цьому лісі. А ми лежимо на землі, мама розстелила якесь рядно, ніч темна нічого не видно. Коні стоять в іншій стороні. Старший брат прийшов і каже, що нема коней, хтось вкрав. Ті «стрибки» кажуть, що нам треба їхати за Устилуг, бо там безпечно. А як же їхати як коней вкрали? Вони дали нам коня і воза. Нашого хтось вкрав, а вони віддали свого. А на возі ж були усі речі. Так і все пропало.
Інформація до новини
  • Просмотров: 225
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 8-06-2017, 14:52
8-06-2017, 14:52

Ромащук Зінаїда Йосипівна

Категорія: Публікації

Вибір професії мені посланий долею. Біля нас жило багато військових. Багато було українців, росіян, поляків. Всі по роботах, то ж потрібно було комусь за дітьми дивитися. Ще з дитинства сусіди мені доручали приглянути за меншими дітьми.
Я наймолодша в родині Ромащуків. Народилася у 1945 році в селі Кам’янка Апостоловського району Дніпропетровської області, куди нас виселили з Грубешівського повіту. Кліматичні умови на Дніпропетровщині завжди були специфічні. Сусід Федір сказав нашому татові тікати, бо буде засуха, і діти не виживуть. Стояла спека і земля була потріскана. Батько запряг корову, разом з мамою зібрали речі, які ще могли бути. Так ми поверталися на Батьківщину – на Волинь. Нас дітей везли на возі. Корова наша називалася Красуля. Батьки обмотували їй копита ганчір’ям, щоб не збила ратиці. У сестри Марії була чорна курочка, яку вона дуже любила і тримала її всю дорогу на руках. Часто старші діти йшли пішки, бо корова не давала ради тягнути. Час від часу доводилося зупинятися серед поля, щоб відпочити і нам, і корові. В дорозі часто траплялися злодійські напади, а тому необхідно було по черзі вартувати. Їхало чимало таких возів - переїзди були довготривалими і виснажливими. Після довгих пошуків пристанища у Володимирі-Волинському - спершу необхідно було поневірятись у волинських селах безпритульними.
Інформація до новини
  • Просмотров: 539
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 31-05-2017, 11:08
31-05-2017, 11:08

Лучинець (Ромащук) Марія Йосипівна

Категорія: Публікації

Лучинець (Ромащук) Марія ЙосипівнаНародилася я 1938 року на Покрову.
Наша сім’я належить до переселенців. Наш тато - з Грубешівського повіту. Мама - з Любомльського району, з села Бережці. В 6 років мама лишилась сиротою. Брат, на 20 років старший від неї, завів її до пана в Грубешівський повіт у найми. Потім по тому селу протягнули кордон. Так мама і виросла по наймах. Там зустріла нашого тата - Йосипа Ромащука. Там у 1939 році їх застала війна. Німці переслідували євреїв. Тато перевозив човном через Буг євреїв у Радянський Союз. Потім тата загнали в Німеччину на роботу. Три з половиною роки там був. Коли почалася війна, ми ще жили за Бугом. В нашій хаті певний час жили німці. Нас вони не зачіпали. Казали до мами: «Матко, не плач. Тут війни не буде. Ми підемо далі.» Часом давали дітям цукерки, але я боялась брати. Коли ж давали мамі, то з маминих рук брала.
Якось у селі в одної вдови вкрали свиню. Вона заявила про це коменданту. Німці пішли по селу шукати злодія. А в одній хаті батько з сином над плитою смалили те порося. Їх вивели на вулицю, зібрали всіх селян і привселюдно розстріляли. Та жінка падала на коліна, просила, що б їх лишили живими… Вона ж не знала який у німців порядок.
Коли фронт ішов через наше село, перед нашою хатиною впала бомба, утворилась величезна яма.
Інформація до новини
  • Просмотров: 502
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 18-05-2017, 09:52
18-05-2017, 09:52

Новосад Богдан Володимирович

Категорія: Публікації

Новосад Богдан ВолодимировичНародився 28 квітня 1939 року у селі Дубники, у звичайній селянській сім’ї. Село було розташоване поміж Білином і Володимиром. Довкола села були колонії (хутори) - Водзінек, Водзінов, Спащизна, Стасік, Калінувка, Білозовщина, Ганусин, Заславок, у яких жили переважно поляки. У колоніях було від кількох до 20 дворів.
Села зараз не має. За чутками, після І Світової війни загинуло 10 чоловік, а після ІІ Світової – близько 100 чоловік. Село проіснувало трохи більше 300 років і налічувало 120 дворів. Господарі мали у своїх дворах сажівки. Отже, риба на столі завжди була. Значна частина села у війну згоріла. Моя мама полька за походженням. Під час операції «Вісла» у 1946 році її батьки та родичі виїхали до Польщі. Батько виїхати не міг, бо допомагав чотирьом сестрам. Його батько помер, бо не мав чим оплатити лікування. За Польщі це було дуже дорого – 35 злотих на день. Лишилися 4-и молодші сестри, яким він замінив батька. Наймолодша, так його і називала – татом. Їй було півтора року. На плечі батька лягла турбота про всю сім’ю. Старший брат одружився і жив окремо.
Батька забрали в армію. І ми з мамою супроводжували його до Устилуга до моста. Взимку 1944 року німці спалили наше село. Мама сама запрягла підводу, склала які-не-які пожитки, посадила нас і приїхала до Володимира до своєї тітки. Вона жила в районі підстанції біля танкового полку. Мала два будинки. В одному ми жили та ще одна сім’я. Я з тітчиною сестрою ходив до школи – вона у третій клас, а я - в перший. Школа була у панському маєтку Водзіновських. А трохи далі і село було Водзінов. Невеличке – з півтора десятка хат будо. Там мій дід жив по маминій лінії. Замолоду він їздив до Америки на заробітки. Потім повернувся, купив землю, побудував дім, купив реманент. Мав до 20-ти га землі, три пари коней.
Інформація до новини
  • Просмотров: 340
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 27-04-2017, 10:12
27-04-2017, 10:12

Грабарчук Наталя Назарівна

Категорія: Публікації

Грабарчук Наталя НазарівнаНародилася 12 травня 1933 року в місті Володимирі-Волинському.
Наша сім’я була невелика – мама, тато та я. Мама була вчителькою, а батько, за часів Польщі, - секретарем у адвоката Сапригіна. Він закінчив лише перший курс юридичного факультету Київського університету. Потім пішов «у революцію», був шифрувальником у Боженка. Трохи згодом він, цілковито розчарований в революції, був змушений втікати з Києва. Він поїхав у село Хмелівку Володимир-Волинського району. Його не хотіли пропускати через кордон. Він пояснював, що повертається додому, до батька. Один з солдат запитав у другого:
– І що з ним робити?
На що той відповів:
– Дай йому копняка і хай котиться додому!
Діставшись до рідної хати, він мимоволі став свідком розмови мачухи з його батьком. Мачуха переживала, що тепер син повернувся і захоче землі, то може його вбити поки ніхто не бачив, що він повернувся.
Мій батько не став слухати далі, швидко зібрався і пішов до Володимира, до знайомого адвоката, у якого проходив практику, і який взяв його до себе на роботу.
Я пам’ятаю себе десь років з чотирьох. Мама хворіла на туберкульоз кісток. За мною доглядала бабуся Цинкаловська Христина Павлівна та дідусь.
Мама мала діагноз такий самий, як у Лесі Українки. Вона перенесла дуже складну операцію у Львові. Їй поставили штучний суглоб. Лікування було успішне. По операції вона деякий час ходила на милицях. Коли я перший раз побачила її на милицях, злякалася і заплакала. Мені чомусь було дуже тяжко на це дивитись. А потім звикла. Головне тепер мама була зі мною. Вона читала мені книжки.
Інформація до новини
  • Просмотров: 252
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 21-04-2017, 08:49
21-04-2017, 08:49

Тимчишина Лідія Хомівна

Категорія: Публікації

Я була в молодіжній націоналістичній організації яка, як вважалося тоді, шкодила радянський владі. Це було, коли навчалась у 9 класі. Організацію розкрили 1950 року. Я легко відбулася на відміну від моїх однокласників. Забрали мою подругу найближчу Ларису Лисюк та Олександра Каліщука – відомого поета та композитора. Вислали їх в республіку Комі в місто Інта. Були вони в засланні до 1956 року. Коли повернулися – то все життя прожили у Нововолинську. Лариса вже померла. З Олександром зідзвонюємося часто. А ще одного однокласника зустріла в церкві. Я ходжу в собор Різдва Христового. Підходить до мене чоловік і каже:
- То ви, Ліда?
- Я вас не пізнаю, - відповідаю я.
- То я Міша Морозюк!
І так через 49 років ми зустрілися в церкві. Пригадую його високим, красивим, у вишиванці. Ми всі ходили в школу в чому хто мав. Я ходила у маминій спідниці. А у Міши була вишиванка. Ще досі пам’ятаю, яка вона була.
Я народилася у селі. За Луковом ще 7 км.
Інформація до новини
  • Просмотров: 405
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 14-04-2017, 09:46
14-04-2017, 09:46

Козар Галина Аполлонівна

Категорія: Публікації

Козар Галина АполлонівнаНародилася 1938 року в селі Волосківці Менського району Чернігівської області. Батько – учасник Великої Вітчизняної війни, працював директором школи, а мама – вчителем біології. Садочків тоді ще не було, то я цілий день з бабусею була, сиділа на печі.
У 1945 році пішла в школу у перший клас, а в 1955 році закінчила школу із золотою медаллю і вступила до Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця. А в 1957 році, коли був заснований Тернопільський медичний інститут, перевелася туди на 3 курс.
Інформація до новини
  • Просмотров: 645
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 23-03-2017, 11:10
23-03-2017, 11:10

Нагорняк Наталія Станіславівна

Категорія: Публікації

Ми з батьками жили у місті Красилів Хмельницької області. Батько був агрономом, а мама домогосподаркою. В сім’ї було 10-ро дітей. Я була 8-а.
У 1946 році почалася засуха і настав голод.
Моя старша сестра жила у Володимирі. Була заміжня за військовим. Мама часто приїжджала у Володимир за продуктами, бо тут було дешевше.
У 1946 році ми всі переїхали у Володимир. Спочатку бідували, але потроху життя наладилось.
Назад Уперед