Народився 23 липня 1944 року в місті Володимир-Волинський, де проживаю по сьогоднішній день.
Пам’ятаю центр міста, коли він був ще сильно понищений. Добре знаю де був табір і як багато людей там загинуло. Захоронення були в таких довгих ямах, кагатах метрів по двісті. Трупи зверху спочатку засипали крейдою, а потім землею. На ті захороненнях довгий час звозили сміття. Пізніше сміття вивезли, горби розрівняли і зробили дорогу. Дорогу робили півколом, вона йшла повз меморіал і до птахофабрики.
Там, де зараз птахофабрика, раніше були склади. Туди була проведена залізнична колія. Залізницею приходило обладнання для шахт, що будувалися в Новолинську. Хоча саме місто тоді тільки зароджувалося. Ця залізниця існує і зараз. Вона іде біля будинку офіцерів, де сільгоспхімія і до самої птахофабрики. Раніше та залізниця тягнулася аж до Грубешова. Зараз вона доходить тільки до «сьомого тупіка». Саме тут розвантажували обладнання для шахт і далі везли його до Нововолинська на вантажівках. В той час не було залізничної колії до Нововолинська. Її проклали тільки тоді, як почали видобувати вугілля і його потрібно було вивозити. Тоді від Іванич проклали залізницю до Нововолинська.

13 лютого 2018 року Володимирі-Волинському відбулася наукова конференція «Олександр Цинкаловський – велич особистості» до 120 річниці з Дня народження видатного історика, археолога та етнографа України.

Організували всеукраїнську конференцію управління культури Волинської ОДА, адміністрація ДІКЗ «Стародавній Володимир», Волинський краєзнавчий музей, Волинська обласна організація Національної спілки краєзнавців України, відділ культури та туризму Володимир-Волинської міськради, управління освіти Володимир-Волинської міськради, Володимир-Волинська гімназія ім. О. Цинкаловського.

13 лютого у Культурно-мистецькому центрі відбудеться історико-краєзнавча конференція, приурочена до 120-ти річчя від дня народження видатного земляка, історика, краєзнавця Олександра Цинкаловського
"Олександр Цинкаловський - велич особистості". Адміністрація ДІКЗ "Стародавній Володимир" презентуватиме перевидану книгу Олександра Цинкаловського "Княжий голод Володимир". Початок 11.00

Волинь, яка входила до складу Російської імперії на початку ХХ ст. була найвідсталішим регіоном, не тільки економічно, але й культурно. До Першої світової війни українці Волині не мали жодної школи з українською мовою викладання. Та все ж деякі проблиски українського світла мали місце і в шовіністичній Російській імперії, яка забороняла свободу національного розвитку, і в польській державі, яка теж не відставала з утисками. І якби швидко не змінювалася політична карта, свідомі українці прагнули відродити свою державу, адже потяг нашого народу до свободи був надзвичайно сильним. Проблиском світла в суцільній експансії була «Просвіта», як організація культурно-освітнього спрямування.

Народилась я в селі Мокрець Турійського району 28 серпня 1926 року. Жила у великій родині, нас було семеро дітей (чотири дівчини та три хлопці). Я була передостання. Батько був господарем, мав 14 га землі. А перед самою війною мав купити ще пів гектара, бо то колись так повелося ще за Польщі, як має дівка два гектари у посаг, то і заміж швидко беруть, а як не має, то і не хочуть брати. Сім’я була велика, з нами жила ще бабуня. Тато мав машину, що молотила, віялку, січкарню та всі інші приладдя для господарки. Собі помолотить, та й людям допомагав. Доводилось допомагати по господарству і працювати часто.
Згадую, що як ходили в школу, то інші діти страшенно бідували, не було чого взути, то ходили в постолах, а в мене чоботи були. Я лише одного разу в постолах ходила, які вкрала в брата. Мене не пускали йти колядувати, бо негоже, щоб багатого батька дочка колядувала. Я так хотіла піти з дівчатами, а батьки сховали мої чоботи, тому я й вхопила братові постоли і побігла до сусідів. Так ми й пішли під кожну хату. Хто яйце дав, хто 5 коп. чи 10 коп., хто пирога, хто, що мав. Пішли до однієї дівчина, звали її Люба, на жаль, вона померла ще дівчиною, повиїдали начинку з пирогів, а гроші поділили між собою.

«Кобзар був на Волині, а Гоголь – українець». Ці сталі постулати відомі кожному українцеві та волинянину зокрема. А ще якихось кілька десятків років тому цього ніхто не знав. Першовідкривачем цих історичних фактів став уродженець нашого міста Олександр Миколайович Цинкаловський, 120- річниця від дня народження якого минула 9 січня. Про цю людину написано та сказано чимало. Його ім’я буквально повернули із забуття і зараз ставлять в один ряд з такими вченими як М. Грушевський та Н. Полонська-Василенко. Та якою б відомою людина не була, вона в першу чергу залишається частиною родини, з якою її пов’язало саме життя. Так вже склалося, що Олександр Миколайович не мав власних дітей, а єдиною близькою йому ріднею в наш час є Наталя Назарівна Грабарчук-Цинкаловська, котра доводиться йому племінницею. Найбільше пані Наталя любить розповідати про нелегку життєву долю Олександра Цинкаловського.

Місто Володимир стародавнє і мальовниче. Школа № 1, що була до Другої світової війни єврейською, а з 1939 року стала першою українською школою на Волині. В ній працювали вчителями молодших класів: подружжя Гнатюків Ольга Миколаївна і Дмитро Миколайович, Гітман Віра Григорівна - єврейка, Перський Микола Михайлович, ГнатюкПетро Олексійович, вчитель співів Сотнічук Й.М. та інші (вже не пам’ятаю), вкладали серце і душу у навчання та виховання молодого підростаючого покоління. На зміну їм прийшли нові, бо всі названі пішли на пенсію, та й зараз їх давно немає в живих. Йшли роки, на зміну їм прийшли з вузів, з середніх і вищих закладів, вчителі які вперто трудилися, добивалися хороших успіхів у роботі, давали хороші знання учням, привчали до фізичної праці. Такими були: Успенська Т.Й., Товкач Л.Г., Подзізей О.Т., Хільчук Т.К., Теребус С.М., Гітман В.Г., Сокіл Л.О., Голод Н.Я., Добринюк Т., Голіброда Є.С., Салій Л.В. Вчителі старших класів предметники: Детюк М.М., Магера О.М., Дідун В., Шевченко Н.З., Онищенко Г.П., Сенчишак М.І., Туркевич Б.О., Шевченко Н.З., Нагрода Є.П., Клименченко В.П., Махончук С.О., Кондратюк П.С., Католик Н.Ф., Матвеєв В.І., Офман М.Л., Купира П.П., Мучник Р.А., Падалко І.Є., Калапуша О.Д., Щічко Л.О., Семенець М.І.. Юрченко Н.М., Чабан Л.І., Фурман А.М., Суходубова Т.М., Тищенко О. Л., завучі Пальцун А.Я., Стеценко Я.К., Потурай В.М., Детюк А.Л., Мусійчук В., Омельчук І.Д., Юзефович О.В. Директори: Гриценко І.М., Гуменний В.Д., Мусійчук Д.Т., Тарасюк І.Й.

Матеріали приймаються до 15 січня 2018 року із врахуванням наступних вимог:
1. Обсяг роботи 2-5 сторінок тексту, набраного в редакторі Word (шрифт Times New Roman, 12 кегль, міжрядковий інтервал 1,5. Поля: зліва – 2,5 см, справа – 2 см, зверху – 2 см, знизу – 2 см. Оформлення списку літератури та джерел – 12 кегль, інтервал – 1).
2. Посилання на джерела та літературу в тексті у квадратних дужках, наприклад [1, 12] відповідно до списку використаних джерел та літератури (Джерела та література), що розміщується за абеткою наприкінці тексту.
3. Ілюстрації в електронному варіанті в форматі TIF (300 dpi) або JPEG з підписами до них.
4. Роботи подаються в роздрукованому і електронному вигляді (CD-диск). Можна надсилати на електронну адресу заповідника: v.v.zapovidnyk@gmail.com

Народилася я в 1929 року у селі Ліски, Володимир-Волинського району.
До війни батьки побудували в селі велику, хорошу дерев’яну хату. Вони займалися господарством. У них було 5 гектарів землі, був свій ліс. Свій ліс вони не хотіли різати, бо діти ростуть, а нас у батьків було п’ятеро. Тому на хату ліс купували у держави. А тут війна, окупація. Німці весь наш ліс вирізали.

З часу утверження міста Володимира, як західного форпосту Київської Русі до нашого часу не дійшло майже ніякої інформації. Загальноісторичні факти стверджують, що в 988 році князь Володимир Святославович заснував град на землях волинян і бужан і нарік його своїм іменем – Володимир. Великий князь Київський віддав місто в уділ своєму сину Всеволоду. Про це в літописі під 988 роком читаємо: «Володимир, отож, просвітився сам, і сини його, і земля його. А було в нього синів дванадцять: Вишеслав, Ізяслав, Святополк і Ярослав, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис і Гліб, Станіслав, Позвізд, Судислав. І посадив він Вишеслава в Новгороді, а Ізяслава в Полоцьку, а Святополка в Турові, [а] Ярослава в Ростові. І коли помер найстарший, Вишеслав, у Новгороді, то посадив він Ярослава в Новгороді, а Бориса в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава в Деревлянах, Всеволода у Володимирі, Мстислава в Тмуторокані.…»