Під час розкопок археологи знаходять шиферні прясла, керамічний та металевий посуд, ливарні формочки, плінфу з написами. Найчастіше вони засвідчують власника речі: «княжа», «Спасова», «княжо есть», «Мстиславля корчага», «Давидова чара», «Молодило», «Янъка вдала пряслень Жирць». Іноді написи вказують на вміст посудини — «Ярополче вино», «гороухща»; побажання — «Благодатнеша плона корчага сия»; називають ім'я майстрів — «Максим», «Людота», «Костантин». На причорноморській амфорі-голоснику, видобутому із стін Успенського собору помітні чотири букви, що реконструюються в напис «Мстиславля», імовірно на честь засновника храму князя Мстислава Ізяславовича. [1] В.Б. Антонович та А.В. Прахов під час розкопок «Старої катедри» у 1886 р. зауважували, що на стінках голосників неодноразово зустрічалась видряпана літера «Д». На думку дослідників, ця буква поряд із виявленим тоді графіті воїна в латах та в острогах вказувала на посвяту храму Св. Дмитру. Буквенні позначення були виявлені також на плінфі зі «Старої катедри». [2]

Кінець ХV – початок ХVІ ст. став часом активізації урбанізаційного процесу на теренах Великого князівства Литовського (далі – ВКЛ). Він ніс за собою локацію (фундацію, закладання) якісно нових центрів територіальних осередків, наділених правом на самоврядування, та зміну політико-правового статусу тих міст, які вже були нанесені на просторову мапу означених земель. Великокнязівським чи королівським привілеєм на маґдебургію, мешканці міста переводились із права, нормами якого вони досі послуговувались (волинське, руське) на маґдебурзьке, передбачався алгоритм створення й функціонування міського уряду – маґістрату. Разом з тим, міщани-“майдеборчики” отримували низку прав та прероґатив політико-економічного спектру. Однією із таких переваг був дозвіл на спорудження ратуші (лат. praetorium, нім. rathaus, rat, пол. ratusz, староукр. ратуш) – адміністративно-судової будівлі, де відбувались засідання міської влади й вирішувались найважливіші справи маґдебурзького міста.

Я приїхав у Володимир Волинський в 1959 році. Дорога була настільки поганою, з вибоїнами,
що з Луцька довелося їхати маленьким «Пазиком» чотири години.

Якраз у той час завершувалось будівництво газокомпресорної станції. Київські та львівські
проектанти запланували спорудити цю газокомпресорну станцію біля птахофабрики. Тобто,
газопровід мав проходити Луцькою і Устилузькою вулицями. В кошторисі витрат планувалося
включити суму відшкодувань за причинені збитки. Тобто вулиці могли заасфальтуватись
саме за ці кошти уже в першій половині 60-х років.

Головою міста на той час був Кувшинов. Він не погодив проект, і тому в місті не було природного
газу ще майже 10 років, і жителі мусили користуватись балонним газом до початку
70-х років.

Стягайло Микола Лукич був начальником газокомпресорної станції , а в Луцьку «Волиньгазом» керував Іван Іванович Фурів. Потім він був головою міськради, а згодом - секретарем
КП. Фурів приїжджав до Стігайла у Володимир, щоб обговорити можливість використання
газу на підприємствах міста.

Управління культури Волинської обласної державної адміністрації
адміністрація Державного історико-культурного заповідника
«Стародавній Володимир» у місті Володимирі-Волинському
в жовтні 2016 року проводять Всеукраїнську наукову історико-краєзнавчу конференцію «Хроніки Ладомерії», присвячену 15 річниці створення Державного історико-культурного заповідника
«Стародавній Володимир»

Пропонуються такі напрями роботи конференції:
- Володимир-Волинський в історії Волині та України
- Володимир як центр соціокультурного, політичного та економічного життя давньоруського суспільства, осередок князівської влади, центр розвитку ремесла та торгівлі.
- Історичні постаті Володимира-Волинського. Дослідники історії міста.
- Пам’ятки та пам’ятні місця історії, культури та природи Володимира-Волинського.
- Релігія та церква в історії Володимира-Волинського.
- Традиційно-побутова культура міста.
- Володимир-Волинський як центр прикордонної українсько-польської та європейської інтеграції.
- Володимир-Волинський у воєнній та повоєнній історії краю.
- Проблеми вивчення та збереження пам’яток.
- Історія міського самоврядування.
- Загальні проблеми історичного краєзнавства і волинезнавства.

Запрошуємо Вас взяти участь у роботі конференції
Планується видати збірник матеріалів конференції.
Матеріали приймаються до 1 вересня 2016 року із врахуванням наступних вимог:
1. Обсяг роботи 4-10 сторінок тексту, набраного в редакторі Word (шрифт Times New Roman, 12 кегль, міжрядковий інтервал 1,5. Поля: зліва – 2,5 см, справа – 2 см, зверху – 2 см, знизу – 2 см. Оформлення списку літератури та джерел – 12 кегль, інтервал – 1).
2. Посилання на джерела та літературу в тексті у квадратних дужках, наприклад [1, 12] відповідно до списку використаних джерел та літератури (Джерела та література), що розміщується за абеткою наприкінці тексту.
3. Ілюстрації в електронному варіанті в форматі TIF (300 dpi) або JPEG з підписами до них.
4. Роботи подаються в роздрукованому і електронному вигляді (CD-диск). Можна надсилати на електронну адресу заповідника: v.v.zapovidnyk@gmail.com
5. Роздрукований паперовий варіант доповідей повинен бути підписаний автором з правого боку. Відомості про автора подаються на окремому аркуші (домашня адреса, індекс міста. телефон, місце роботи або навчання, вчене звання, науковий ступінь, посада).

Автори відповідають за повноту висвітлення досліджуваних питань, системність викладу, достовірність наведених фактів, посилання на джерела, написання власних імен, географічних назв, тощо. Статті друкуються в авторській редакції.
Оргкомітет залишає за собою право на відбір матеріалів для друкування згідно запропонованої теми.
Повідомлення про включення матеріалів до програми конференції, її конкретні терміни, запрошення на конференцію кожному автору буде надіслано додатково.
Матеріали доповідей прохання надсилати не пізніше вказаного терміну за адресою:

44700 м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 29, а/c 31
Адміністрація Державного історико-культурного заповідника
«Стародавній Володимир» в місті Володимирі-Волинському
Оргкомітет конференції
Телефон для довідок: Тел./факс: (03342) 3-89-89.
E-mail: v.v.zapovidnyk@gmail.com

Оргкомітет конференції.

Рік народження князя Мстислава невідовий. Історики ставлять приблизну дату – 1125 рік. Старший син великого князя київського Ізяслава та німецької принцеси Катерини. Отримав в уділ Переяслав. Брав активну участь у численних військових походах. Після смерті батька залишився в Переяславі і не барав участі в боротьбі за київський престол. Визнав Великим князем Ростислава І Мстиславича. Двічі займав київський престол. Перший раз – після смерті Ростислава Мстиславича у 1167 році. Та вже в березні 1169 року обороняв Київ від військ князя Андрія Боголюбського. Був змушений залишити місто і відступити на Волинь. Другий раз посів київський престол на кілька місяців у 1170 році.

Я родом з містечка Берестечка. У 1957 році я закінчила Львівський державний медичний
інститут, санітарно-гігієнічний факультет. Це був перший випуск на західній Україні лікарів
санітарного профілю. До Володимира-Волинського попала за направленням міністерства як
лікар- епідеміолог.

З Луцька до Володимира тільки двічі на день ходив автобус. А з Берестечка до Луцька і того
не було. Отже, до Луцька з Берестечка я летіла тримісним кукурузником. У Луцьку саме проводилося
будівництво доріг - кругом все розкопане…Мені потрібно було дістатися «Красного
» району у Луцьку. І я пішла пішком: відійду трохи з двома чемоданами і вертаюся за третім.
Я зустріла знайомого з Берестечка і він допоміг мені донести мої речі до «Красного».

В хаті в якій ми живемо було Гетто. Цю хату будувала моя бабуся. Вздовж вулиці Гайдамацької
росли дерева. Нас з хати виселили на Луцьку вулицю, навпроти хлібзаводу. Я пам’ятаю, що
ще під забором лазив до своєї хати, бо як виселяли то не дали нічого взяти. А вже після війни
нам дозволили повернутися додому. Батька забрали в армію. З фронту він повернувся без ноги.

Навпроти нашого дому, розповідала мама, жила графиня. Вона була звичайною селянкою,
тільки вийшла заміж за графа. Все господарство контролювала сама. А граф як їхав на фаритоні,
то завжди ставав та підвозив простих людей. Хороші вони були люди. Ніхто про них
нічого поганого не говорив.

На вулиці Шевченка були магазини. Перший – Ройтера. Він продавав воду та морозиво.
А другий і третій магазини були моєї бабусі. Прізвище Шепиляковська. Вона продавала свіже
м’ясо. Морозиво продавали на тарілочках. Були столики як у кафе. Пізніше побудували
дерев’яний кінотеатр. А поруч був скверик. За німців там стояла шибениця. У районі сучасного
універмагу теж була шибениця. Пам’ятаю, що не давали знімати повішених. Німці вішали
партизанів. На них були таблички. Тіла викрадали вночі.

Михайло Тележинський народився 26 січня 1886 року у селі Булаї Бердичівського повіту в родині священика. Після закінчення Київської духовної симінарії у 1913 році був посв’ячений в духовний сан. Та Михайло відмовився від священства адже вирішив посвятити своє життя мистецтву. 16 травня 1912 року одружився з Серафимою Караванською. А вже через рік у них народився син Валентин.
В 1917 році стає активним членом Центральної Ради. Після поразки УНР переїхав на територію Речі Посполитої. Поселився спочатку в Тернополі, а пізніше переїхав на Волинь у Володимир-Волинський. Михайло Тележинський досить швидко влився у володимирське громадське життя. Він увійшов до місцевої «Просвіти», а вже в 1922 році організував хор «Замочок», який став одним з кращих на Волині. Саме в той час він познайомився з Арсенієм Річинським, головним лікарем місцевої лікарні. Вони досить швидко здружилися. Обидва стали поборниками автокефалії та українізації церковної відправи. Були організаторами українського національно-церковного руху на Волині.

Наша родина із Холмщини. Жив я з батьками на Львівщині у містечку Куликів під Львовом.
А батькова мати із старшими синами жила тут у Лудині. Щоб приїхати батькові до матері
потрібно було їхати аж через Здолбунів, бо Сокаль приєднали до Радянського Союзу аж у 1951
році. Це була польська територія. Поляки віддали Сокаль, а Радянський Союз віддав Перемишль.

У 1953 році холмчаків почали вивозити на південь України, а саме в Херсонську область.
Південні області були заселені досить погано. Під таку роздачу попало наше село. Порозбирали
хати, худобу погрузили в товарняки і повезли на далеку Херсонщину. Та ми там довго не
прижилися, батькові не подобався клімат. Пам’ятаю, що саме в той час почали будувати Північно-
кримський канал. На Херсонщині я пішов у школу.