В житті кожної людини, особливо тієї, що вже пройшла свій віковий тест, настають і неодмінно часи, коли необхідно оглянутись назад, віднайти все те, що врізалось у пам’ять і що викристалізувало певну громадянську позицію. Людська пам’ять має два реальні прояви - вона або креативна, або, що найстрашніше, вона може бути мстива. Якщо перший прояв робить людину щоразу доброзичливою та миролюбивою, то другий – породжує протиріччя, сварки і навіть бажання помститись, не забути про минуле, а використати його як розплату.

У 1939 році на наші землі прийшли совєти і відразу почали наводити порядки. Хто багатший – той ворог. Хто бідний – той друг. Бідними були лише ліниві, п’яниці, дурні і зрідка ті, кому не повезло в житті. Бідні звинувачували у своїх нещастях багатих, але працювати не хотіли. Почали розкуркулювати господарів, забирали худобу, реманент, робили комуни, організовували колгоспи. Про комуну в Нехворощах мені розповідав один чоловік. В комуні до сніданку скликали дзвоном у рейку. Всі сходилися їсти. Далі розподіляли роботу. Знову скликали на обід. З’їли одну корову, потім кабана. Збіжжя теж у комуні було – кашу варили. Як їсти - то збігалися з усього села. А як працювати – то нікого не можна було знайти. За рік добро розкуркуленого пана з’їли, і вирішили що комуна не підходить, що треба жити як колись, кожен сам за себе.

Святий Миколай зберіг, не дав загинути у холодних водах північного моря. Шторм налетів несподівано. Зранку світило сонце і легкий вітерець грайливо наповнював вітрило «Північної красуні». А вже по обіді він перетворився на холодне колюче страховисько, яке граючись переганяло крижані брили, наче вмілий пастух отару овець.
Нам пощастило, що поряд було велике місто Штранзульд. Знайшлися добрі люди які підняли на свій корабель і пасажирів, і залогу, і частину вантажу. Серед врятованого вантажу було і 34 сувої сукна. Врятований вантаж міські власті не віддали. Товар можна повернути лише довівши бургомистру, що сукно належить саме нам, і нікому іншому.
Берегове право - середньовічний звичай, в основі якого лежить право власника узбережжя на присвоєння «дарів моря». За цим звичаєм при аварії судна все, що викидалося на берег (саме судно, його залишки, вантаж, екіпаж та пасажири), ставало власністю володільця узбережжя. Останній задля збагачення нерідко йшов на злочинну змову з лоцманами, влаштовуючи фальшиві сигнали і маяки, що призводило до штучних аварій і завдавало шкоди міжнародній торгівлі та мореплаванню. Тому з часом було визнано, що берегове право може застосовуватися тільки в випадку морських аварій, які сталися внаслідок природних причин (ураганів, штормів, туманів, зіткнень суден зі скелями тощо). В ряді країн було прийнято жорсткі закони щодо осіб, винних у штучно створюваних аваріях, пограбуванні потерпілих суден. В листі від 3 травня 1324 р.від радників та громади міста Володимира до радників і громади міста Штранзульда відображена інша картина. У цьому випадку йдеться про незастосування поширеного в середньовіччі так званого берегового права. [41]

«Шановним мужам і визначним панам радникам і громаді у Штральзунді – радники і громада міста Володимира [засвідчують] свою вірність, а також схильність до всього та готовність.
Хай буде відомо вам, у нашій присутності було висловлено протест [у тому], що Бертрам Русин і Микола, пред’явник даного документа, наші брати і співгромадяни, мали на судні, що недавно через загрозу льоду, затонуло у межах володаря Ругії, 34[сувої] сукна, серед них 14 іпренських, інші дорненські та попренські. Їх придбав собі цей же Микола у Фландрії і склав на згаданому судні, щоб перевести поклавшись на свою долю та успіх. Ці сукна були їхніми і нічиїми іншими як тоді так і тепер; до того ж ці ж Бертрам і Микола тоді були, як і тепер є, нашими найвидатнішими громадянами. Крім них ви і до нас повинні мати непохитну і певну повагу.
Для засвідчення цієї справи до теперішнього[документа] підвішено нашу печатку.

До 100-річчя першої володимир-волинської української школи ім. Т.Г. Шевченка
Ми й досі плачемо на ріках вавилонських,
Сумуємо серед непривітних сторін;
Що хвилі згадуєм красу палат сіонський,
І рвемося душею до своїх руїн.
Ф. Невестюк
Перша світова війна, попри величезну трагедію стала поштовхом до піднесення національної свідомості українців. Перебуваючи під впливом Литви, Польщі, Росії українське населення за всі роки окупацій збідніло і вороже ставилось до будь-чиїх намірів знову перерозподілити владу. Коли світова війна прорвала сокальський кордон, то у галичан, зародилася думка використати добру нагоду й навязати взаємні стосунки з українським населенням Волині, збудити в нього національну свідомість та подати йому помічну руку в час воєнних злиднів під окупацією чужинецької армії. Нова австрійська влада теж особливо не хотіла займатися проблемами простого люду але хотіла утвердитись і мати підтримку у місцевих. Розуміючи всю складність ситуації, військове командування вирішило розмістити на Волині окремі підрозділи Українських Січових Стрільців. Стрільці могли виїхати на Волинь лише за дозволом команди австрійської армії, а потребу такого виїзду треба було умовити користю для неї. В цій цілі поставлено команді армії проект вислати на Волинь кількох старшин УСС для вербування між українським населенням Волині охотників до легіону УСС.[11]

На Волині реставраційні роботи наша майстерня почала в с. Зимно на Святогірському монастирі та у Берестечку на фарному костелі. Цей костел був побудований в честь завоювання Волинню поляками. І в той же час заборонили завершити будівництво православної церкви. Так вона і лишилась на рівні першого ярусу недобудованою. Коли ж наші робітники взнали ці факти, то припинили реставрацію костелу.
Далі почалися реставраційні роботи у Володимирі. Першим об’єктом був костел Іоакима і Анни. Проект передбачав, що у костелі буде концертний зал, а внизу у підвалі – кафе.
Наступний об’єкт - митрополичі палати за Успенським собором. Там закладалася Берестейська унія. Іпатій Потій там готував документи для створення унії. Виходить, що Євросоюз створювався у Володимирі.

Як виглядало місто майже століття тому, що змінилось, що зникло, ми неодноразово бачили на старих світлинах. А хто ходив по тих вуличка, хто радісно зустрічав новий день, хто поспішав на важку працю і хто просто жив, ми бачимо не так часто. Адміністрація історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир" пропонує до перегляду третю серію "Володимирчанки у світлинах".

У Володимирі-Волинському провели І Всеукраїнську наукову історико-краєзнавчу конференцію, присвячену 15-тій річниці створення Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир»
Організаторами конференції стали: управління культури Волинської обласної Державної адміністрації, адміністрація Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир», відділ культури і туризму виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради.