А моя мама жила в Стрийцях. Розказувала, що поляки часто вночі влаштовували облави, в селі казали, що то їхнє військо крайове нападало. Були і порядні поляки, які попереджали про облави і казали, щоб українці десь переховувались. Односельці організовували чергування по вулицях у селі, пильнуючи, щоб не загорілася яка хата і полум’я не перекинулось далі. Кожної ночі горіло якесь село, вбивали людей, то мусили спасатися, як могли. Трохи приходили боронити мирне населення бандерівці. Були день, два та й ішли назад. То потім вже українська поліція захищала. Для чого людей так натравлювали один на одного? З споконвіків на цих землях жили українці. Перед І Світовою війною, батькова родина змушена була виїхати в Росію в Курган. По закінченні війни вони повернулися до рідної домівки. Все було на місці, ніхто нічого не понищив. Цікаво, що не знали своєї національності, а називалися православними, ходили в польську школу. До війни ніякої національної ворожнечі не було. Жили на одній території, родини були змішані, жили мирно.

Я народився 11 травня 1944 року в Грубешові, а в серпні батьки вже переїхали сюди на Волинь. Становище було скрутним – або вб’ють, або треба втікати. Зібрали деякі речі на підводу і поїхали. Головне, що батько заховав у соломі швейну машинку, бо сам був кравець. На кордоні нас зупинили і поляки ще дещо забрали з пожитків. А дядька нашого відвели кудись. Цілу ніч катували, зуби повибивали, забрали верхній одяг. Потім вели на розстріл до Бугу. Дуже хотів жити і тому якось штовхнув одного і другого конвоїрів, та шубовснув у воду. Кілька годин сидів під водою, дихаючи через очеретину. Поляки довго ходили шукали його, стріляли по воді. Потім покинули, вирішивши, що він загинув. Врешті дядько виплив на протилежний берег, добрався до першої хати. Йому дали який-не-який одяг і він пішов дорогою до Володимира. По Луцькій вулиці дійшов аж до моста через Риловицю і побачив свою корову, впізнав її. Родина поселилася у покинутій маленькій занедбаній хатинці. Корова паслася неподалік. Таким чином дядько знайшов своїх рідних.

Перший костел Іоакима і Анни був дерев’яним. Збудований орієнтовно в 1554 році. Кошти для побудови дала княгиня Анна Збаразька - представниця українського (спольщеного) князівського і магнатського роду. Швидше за все меценатка народилася у Києві, адже її батько був одним із тодішніх київських «чиновників». Анна відмовилася виходити заміж. Причини цього невідомі. Прийняла католицизм та довгий час була під опікою своїх небожів Криштофора та Юрія Збаразьких. Мала великі земельні володіння на Волині, в тому числі і в Володимирі. Під час повстання під проводом Богдана Хмельницького, вимушена була залишити свої володіння на Волині. Померла, ймовірно після 1652 року, адже подальших відомостей про княжну не має.

Пропонуємо перегляду щирі та гарні світлини наших наймолодших земляків. Маленькі оченята та широкі посмішки, передають атмосферу вже таких для нас далеких років. Вже і сотня років пробігла з того часу, щоли четар Микола Саєвич вів за руку діточок до першої української школи. Вже не дзвенить дзвоник на урок єврейським дітям і вже нікого не колихають в дерев'яній колисочці причепленій до стелі. Вже не походжають ноженятка по холодній росі та не має постолів. А дитячі ніжки звикли до гарненьких кросівок і лакованих туфлів.

Мстислав Данилович – був четвертим сином короля Данила Галицького. Точна дата його народження невідома, так само як і дата смерті. Опис його життєдіяльності в Галицько-Волинському літописі чітко дає зрозуміти далекоглядність князя, як політика. Молодий князь неодноразово брав участь у походах проти ятвягів та литовців.
Мстислав володів Луцьком і Дубном. У 1287 році його двоюрідний бездітний брат Володимир Василькович вирішив передати свої землі Мстиславу: «Брате, мій, Мстиславе! Цілуй мені хреста на тім, що ти по моїм животті не одбереш від княгині моєї нічого, що я ємсь їй дав, і од сеї дитини, од Ізяслави – таки, не оддаси ти її неволею ні за кого ж, а куди буде княгині моїй вигодно, то туди її оддати».

У зв’язку з дорожніми роботами, які пов’язані з заміною дорожнього покриття на вулиці Луцький у районі автостанції спричинився обвал. Ширина 70х60 см. Глибина 90 см. Працівниками адміністрації ДІКЗ «Стародавній Володимир» було проведено зовнішнє обстеження. Ймовірно, це підвал ХVІІІ ст.
06.07.2017 року було повторне обстеження спільно з археологом адміністрації ДІКЗ "Стародавній Володимир" та складено Акт обстеження дорожнього покриття покриття у м. Володимирі-Волинському по вул. Данила Галицького (поруч з пішохідним переходом до АС міста, проїжджа частина).

Управління культури Волинської обласної державної адміністрації
адміністрація Державного історико-культурного заповідника
«Стародавній Володимир» у місті Володимирі-Волинському
в жовтні 2017 року проводять Всеукраїнську наукову історико-краєзнавчу конференцію «Хроніки Ладомерії», присвячену 1025- й річниці заснування єпископської кафедри у Володимирі

Пропонуються такі напрями роботи конференції:
- Володимир-Волинський в історії Волині та України
- Володимир-Волинський, як центр релігійного життя. Церква в історії Володимира-Волинського.
- Володимир, як центр соціокультурного, політичного та економічного життя давньоруського суспільства, осередок князівської влади, центр розвитку ремесла та торгівлі.
- Історичні та релігійні постаті Володимира-Волинського. Дослідники історії міста.
- Пам’ятки та пам’ятні місця історії, культури та природи Володимира-Волинського.
- Володимир-Волинський у воєнній та повоєнній історії краю.
- Проблеми вивчення та збереження пам’яток.
- Історія міського самоврядування.
- Загальні проблеми історичного краєзнавства і волинезнавства.

Запрошуємо Вас взяти участь у роботі конференції
Планується видати збірник матеріалів конференції.
Матеріали приймаються до 1 вересня 2017 року із врахуванням наступних вимог:
1. Обсяг роботи 4-10 сторінок тексту, набраного в редакторі Word (шрифт Times New Roman, 12 кегль, міжрядковий інтервал 1,5. Поля: зліва – 2,5 см, справа – 2 см, зверху – 2 см, знизу – 2 см. Оформлення списку літератури та джерел – 12 кегль, інтервал – 1).
2. Посилання на джерела та літературу в тексті у квадратних дужках, наприклад [1, 12] відповідно до списку використаних джерел та літератури (Джерела та література), що розміщується за абеткою наприкінці тексту.
3. Ілюстрації в електронному варіанті в форматі TIF (300 dpi) або JPEG з підписами до них.
4. Роботи подаються в роздрукованому і електронному вигляді (CD-диск). Можна надсилати на електронну адресу заповідника: v.v.zapovidnyk@gmail.com
5. Роздрукований паперовий варіант доповідей повинен бути підписаний автором з правого боку. Відомості про автора подаються на окремому аркуші (домашня адреса, індекс міста. телефон, місце роботи або навчання, вчене звання, науковий ступінь, посада).

Автори відповідають за повноту висвітлення досліджуваних питань, системність викладу, достовірність наведених фактів, посилання на джерела, написання власних імен, географічних назв, тощо. Статті друкуються в авторській редакції.
Оргкомітет залишає за собою право на відбір матеріалів для друкування згідно запропонованої теми.
Повідомлення про включення матеріалів до програми конференції, її конкретні терміни, запрошення на конференцію кожному автору буде надіслано додатково.
Матеріали доповідей прохання надсилати не пізніше вказаного терміну за адресою:

44700 м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 29, а/c 31
Адміністрація Державного історико-культурного заповідника
«Стародавній Володимир» в місті Володимирі-Волинському
Оргкомітет конференції
Телефон для довідок: Тел./факс: (03342) 3-89-89.
E-mail: v.v.zapovidnyk@gmail.com

Оргкомітет конференції.

27-го липня у приміщенні Культурно-мистецького центру відбувся круглий стіл “Володимир, яким ми його пам’ятаємо”. Вже в четверте адміністрація ДІКЗ “Стародавній Володимир” зібрала історії жителів Володимира-Волинського.
Цього року у науковому збірнику «Володимир, яким ми його пам’ятаємо» - тридцять унікальних і цікавих розповідей про місто, людей, будинки, події, початок війни, розстріли на валах, УПА, поляків і т.д.