Нещодавно у соціальній мережі фейзбук на сторінці групи ВолодимирІнфо володимирчани пригадували застарілі слова, архаїзми, що вийшли з вжитку або мало використовуються нині. Молоде покоління вже не знає, що таке шопа, нецьки та обчаси. А ще буквально 40-50 років тому вони були у кожному господартві, у кожній оселі.
Адміністрація ДІКЗ "Стародавній Володимир" вирішила пояснити і показати на фото, що це за речі і, як вони виглядають.
почнемо з куфра або ж кофра. У мене вдома ще такий є. Слово має французьке походження (coffre — "скриня") - скриня або дорожня скриня з пружним каркасом. Кофри використовували, як дорожню валізу. Вони були дерев'яні. Пізніше - шкіряні.
Як недивно, але кофри використовуються і нині. Вони широко застосовується серед мотоциклістів та скутеристів. Перевагою кофрів є зміщення центру ваги в нижньому напрямку, завдяки чому підвищується стійкість транспортного засобу щеплення з дорожнім покриттям. Тепер - це своєрідний багажник або бардачок.

Поняття «вдягатися модно» походить з XVII ст. і, звісно, з придворної Франції. Мода ж в одязі — це зміна форм і зразків одягу, яка відбувається протягом порівняно коротких проміжків часу. І найбільш разюча зміна модних тенденцій відбулася якраз у 20-х роках ХХ ст.
Після закінчення Першої світової війни змінився не тільки образ та стиль життя, але й кардинально трансформувався одяг. Ідеал жінки з пишними формами переріс на жінку з хлопчачою фігурою. Коротка стрижка, мало об’ємна талія, невеликі груди – нові параметри стильної жінки, яка була вільна у виборі і боротьбі за власні права.
Епоха корсетів, довгих спідниць, закритих блузок потрохи відходила в минуле, як непрактична. Образ ідеальної жінки початку ХХ ст. змінився до невпізнання. Виваженість, манірність та архаїчність, що була виплекана століттями, - зникла, та такі радикальні зміни в одязі були зумовлені серйозними чинниками:
1. Перша світова війна (жінки освоїли нові професії);
2. Покращення соціального становища жінки (право голосу жінки на виборах).
Тож, що саме змінилося? Модний силует на початку 1900-х рр..– це впевнена жінка з пишними низькими грудьми та пишними стегнами. Блузки та сукні закривались спереду щільно та на початку ХХ століття мали напуск спереду — «голубину грудку» над вузькою талією, скошеною наперед. Талія часто підкреслювалась стрічкою або ремінцем. Вирізи супроводжувались дуже високими манжетами на ребрах. Спідниця часто ззаду тяглась по землі. На початку 1920-х років зміни були радикальні. Жіночий одяг перестав бути образом розкоші і вищого світу. На його пошиття почали використовувати значно менше тканини, таким чином збільшивши його різноманіття.

Скільки себе пам'ятаю різдвяні свята у нас проходили весело. А це 50-60-ті роки. Ялинку батько приносив з лісу і ставив у хаті не 1 січня, а на Різдво, в переддень Святвечора. Які були тоді ялинки бідові, але для нас дітлахів, це було за щастя, її вбирати. Іграшки на ялинці у нас були , якісь чудернацькі "бані", космонавти, собачки "бєлка і стрєлка", бо ж тоді у 50-ті роки першими злітали у космос собачки. Різні сніговики, сосульки, сріблясті шишки золотиста кукурудза. Бо те ж тоді саме за правління Хрущова простий радянський народ тільки і їв, що кукурудзяний хліб, то і іграшки на ялинці були відповідні, і політиці, і системі існування держави. З соломи, кольорового паперу і вати робили ланцюжки на ялинку, бо ж ще навіть звичайного"дощику" спочатку не було. Електрики в хатах не було , а продавались різнокольорові свічки на прищепках і їх чіпляли до гілок, запалювали ці свічки на ялинці, і не боялися, що може бути пожежа. Чіпляли на ялинку цукерки, пряники і горішки. Горішки обмотували у сріблясту фольгу з фантиків цукерок, впихали сірника всередину і за ниточку чіпляли на ялинку. Отакі у нас були ялинки, не те що тепер у внуків, та навіть моїх дітей, як підростали, то вже іграшки були нові, хоч радянські, але сучасніші.А наші ялинки стояли до весни, і ми діти не хотіли їх розбирати.

В рамках проєкту адміністрації ДІКЗ «Стародавній Володимир» «Володимир, яким ми його пам’ятаємо. Людські долі», я написала власні новорічні спогади. Маю надію, що Вам шановні читачі буде цікаво.
Що для мене особисто Новий рік? Найперше, це - очікування дива, а по-друге це - мандарини. Дуже добре пам’ятаю свою першу мандаринку. Я прокинулась новорічного ранку і побачила біля своєї подушки неймовірну яскраво-помаранчеву кульку. Я довго роздивлялась її, а потім взяла і поклала собі на долоню. Кулька була м’якенька і чудово пахла чимось незнайомим, але таким приємним. Намилувавшись, я справедливо вирішила, що це щось їстівне і вкусила її. Шкірка була несмачна, а ось те, що було всередині назавжди стало для мене смаком Нового року. Мені тоді було п’ять років. А в п'ятнадцять я перший раз відчула, що таке багато мандаринів. Була велика весела компанія і для дітей накрили стіл в окремій кімнаті, і принесли цілий пакет мандаринів. Пакет, сам по собі був гарний, яскравий і дефіцитний. А мандарини… це було справжнє Новорічне диво, принаймні для мене.

Адміністрація Державного історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир" просить Вас, дорогі читачі, поділитися різдвяними історіями зі свого дитинства. Кожен учасник отримає подарунок.

1938- 1939 рік. За Польщі багато українських і польських діток ходили до пшедшколя (дитячий садок), і я теж. Пшедшколє було організоване при костелі. Заклад утримувала монашка. У нас була вихователька, полька за походженням. Там ми гралися, нам читали казки, ставили вистави. Дітки були там тільки до обіду. Не спали. На сніданок давали смачні булочки з варенням і молоком. Всі разом ходили до костелу на службу Божу. До Різдвяних свят ставили велику, аж до самої стелі ялинку. Вона була вбрана у великі різнокольорові кулі, кольорові ланцюжки. До діток у садочок 6-го грудня ( у католиків) приходив Святий Миколай з білими вусами і довгою бородою, у червоному вбранні, у високій шапці, з величезним мішком за плечима. Діти з пшедшколя і з першого класу готували казкові вистави – «Попелюшка», яку зла мачуха заставляла важко працювати - вибирала мак з піску, і «Зачарована королівна». Медик, мій двоюрідний брат, був королем, ще була королева, а я була їхньою дочкою - королівною. Зла фея зачаклувала принцесу на мишку, а потім чари зникли і знову появилася маленька королівна. Усі раділи доброму закінченню казки. Мама пошила мені для вистави гарне вбрання з голубої ковдри. Я цим дуже пишалася. Діти танцювали навколо ялинки і розказували віршики, а Святий Миколай уважно слухав і потім роздавав подарунки. Батьки і дітки були задоволені.
Вдома на зимові свята теж ставили гарну високу ялинку. За Польщі продавалися великі скляні різнокольорові кулі. Гірлянди робили самі з соломки і тонкого кольорового паперу – бібули. А ще були панянки. Голова, руки і ноги продавалися у магазині, а платтячко робили з кольорового паперу. Так само робили і святих Миколайчиків. З бібули формували кулі: складали папір, певним чином його склеювали і розгортали, тобто робили об’ємну іграшку. Також чіпляли цукерки, горішки на нитці,яку приклеювали воском. Мама пекла коржики з діркою і вони теж ішли на прикраси. Пам’ятаю, зранку у день Св. Миколая мама сказала, що хтось постукав у шибку і пішла подивитись, хто це. За мить повернулась і сказала що Св. Миколай передав мені пакуночок, а сам дуже поспішав до інших діток, тож зайде іншим разом. Я розгорнула папір, а там була тканина на сукенку. На польське Різдво 25 грудня ходили в гості до Трояноських, бо вони були католиками, а сьомого січня запрошували їх до себе. Мама готувала бігос, голубці, пончики, хрустики. Заздалегідь пеклися ковбаси , шинка і сальтесон. На святковому столі були порізані лимони, медівник, пироги з маком, кисіль з вишень і узвар.

Направду, місто – це відображення його жителів, тих, котрі щодня йдуть на роботу, тих, хто підтримують у ньому красу та порядок, тих, хто розбудовують його і, тих, хто нищать…
Війни, зміна влади та політичного устрою – найбільші рушії руйнацій та оновлень. І не завжди нове – це краще… бо чужа ідеологія, нав’язана примусом, рано чи пізно впаде.
Тож, сьома наша розповідь про людей, що жили в місті на зламі епох, важких історичних подій та втрапили у вогнище найкривавішої світової війни. Хтось вижив, а хтось досі лежить в невідомій могилі.

Красуня Леся і млин на Староостровецькій

Леся Паєвська – надзвичайної вроди жінка, відома діячка УПА, розвідниця, просвітянка – чиє життя обірвалося в Лук’янівській в’язниці у далекому 1953 році. Про цю чарівну красуню в місті знають одиниці, адже проживала вона у Володимирі у той час, коли загарбники розривали карту Європи на дві половини, а України взагалі на ній не було.

• 865 років (1156 р.) з початку княжіння Мстислава Ізясловича у Володимирі

• 480 років з дня народження предстоятеля унійної церкви Іпатія Потія (12 серпня 1541 р. – 18 липня 1613 р.)

• 165 років з дня народження М.І. Теодоровича (1856 р.)

• 65 років від часу смерті А. В. Річинського (1956 р.)

• 255 років (1766 р.) з часу першого богослужіння в костелі Серце Ісуса (нині собор Різдва Христового)

У 2020 році адміністрація ДІКЗ "Стародавній Володими" випустила шостий збірник "Володимир, яким ми його пам'ятаємо. Людські долі". Ми та наші учасники з нетерпінням чекали на надіялися на презентацію, таку, яку щороку ми робимо для наших героїв. Але, на жаль, круглий стіл в цьому році не відбудеться через пандемію коронавірусу. Учасникам книги ми вже подарували, а з нового року публікуватимемо їхні розповіді на сайті заповідника. Цього року у нас 18 розповідей і кожна з них унікальна, зокрема:

Спонукала мене до написання цієї статті розмова з комуністкою, яка на всі лади розхвалювала «чудове, заможне і безтурботне» життя у Радянському Союзі під проводом комуністичної партії. І так шкодувала, що пройшли ці щасливі роки, казала, що зараз так все погано, і дуже бідкалася, що ніхто не хоче повертатися назад до Радянського Союзу, а там було все так гарно - і легко, і дешево, і все доступно.
Для кого?
Кому дали житло, яке конфіскували у господаря? Для кого були спецмагазини і спецпайки? Хто міг працювати на керівних посадах? Чиї діти могли вчитися у престижних ВУЗах і відпочивати у комфортабельних санаторіях? І хто міг побувати за кордоном, живучи і працюючи у Радянському Союзі?
А який імідж комуністична партія створювала СРСР за кордоном, яку пропаганду вела! При цьому закрили кордон і нікого не впускали і не випускали, щоб ніхто не довідався правди, щоб ніхто не побачив «щасливих» радянських людей.
Для багатьох із нас кордон відкрився порівняно недавно, і ми для себе відкрили новий європеиський світ з новими цінностями і відносинами між людьми. Ми побачили, що в тому «клятому капіталістичному» суспільстві люди не виживають, так як ми, а працюють і живуть, і держави про них дбають, а не про кишені можновладців. І всі хочуть жити, як в Європі, або й у самій Європі, бо люди вже втомилися працювати і нічого не мати, а тільки чути обіцянки та слухати про статки керівників держави. А хто ж керманичі? Чи не нащадки, чи не учні тих самих комуністів, що так вправно вели країну до примарного світлого майбутнього та жили за рахунок роботящого народу?

На шляху до ХХ ст., світ прагнув змін. Країни проводили реформи, прагнули задовольнити інтереси всіх верств населення. Все більшим захистом держави користувалася приватна власність, гарантувалась свобода підприємництва та ті чи інші ініціативи.
Світовим центром науки і культури була Європа. Нові відкриття швидко запроваджувалися у виробництво, покращувалася медицина, прогресувала наука і все більше задовольнялися потреби населення. Та не скрізь…
Володимир-Волинський залишався під окупацією Російської імперії, яка лише двайливо нарощувала кількість військових, забуваючи про тротуари, дороги, громадські вбиральні, а найбільше про промисловість.
Як згадує Олександр Цинкаловський у своїй книзі «Княжий город Володимир»: «За російських часів місто Володимир довго було забуте, брудне, без мощених шляхів, хідників, і лише численні гарнізони, які Росія тримала на пограниччі Австрії, почали згодом оживляти місто і його торгівлю. Ожило воно головно з 1908 рокку, коли побудовано воєнну залізницю, що сполучала Володимир з Ковлем…»