Я народилася 15 травня 1938 року у селі Залужжя на Граєвці. У мене вже була старша на п’ять років сестра і тато сподівався, що наступною дитиною буде хлопчик. Після пологів мама сильно захворіла і невідомо було чи виживе.
Якраз тата забрали на військові навчання. У нашій хаті жила одинока тітка з дитиною, бо чоловік помер. То глядіти ще одну дитину ніхто не хотів. Тітка зранку йшла на роботу, мама доживала в лікарні, а мене залишали на дворі саму, а ввечері дивились, чи дихаю. Не хотіли, щоб те дитятко жило. Люди в селі стали питатися: «Чого ж ви ту дитину викидаєте?».
У мами було дві бездітні сестри, то мене віддали туди. У селі шукали жінок, що кормлять грудьми своїх дітей і мене у них підкормлювали. Для мами вже приготували плаття, бо ніхто не сподівався, що вона виживе. Та все таки мама поправилась. Забрала мене від тіток до себе. За два місяці, що я була у тіток мене ні разу не помили. Старші сільські жінки порадили мамі викупати мене у відварі з коріння півоній. Мовляв, якщо дитина порожевіє, то буде жити, якщо ж пожовтіє – то не виживе. Мама так і зробила. Дитинка порожевіла. А щоб не плакала і спала, то в шматину клали потовчене макове зерно, загортали і давали дитині смоктати. Після цього дитя могло спати по дві доби. Лише треба було дивитись, чи дихає. Ось так я і росла.

В 1963 році ми вперше зустрілися на шахті №6 Великомостівська, коли почався набір робітників після здачі шахти в експлуатацию. Потім в 1980-1985 роках, коли разом працювали на шахті. А наступного разу 24 жовтня 2017 року.
Це був Перхач Зіновій Васильович, який народився в 1935 році в сім’ї українців в місті Перемишль (Польща). Жили вони серед поляків і ніколи не було випадків ворожнечі між поляками і українцями.
В 1939 році почалась війна. Перемишль окуповали німці. А коли почалась війна між Німеччиною і Радянським Союзом, німці почали вивозити людей на примусові роботи до Німеччини. Вивезли батька і матір. Батьки залишили
малого Зіновія у тітки, яка жила в Перемешлі.

Вперше адміністрація ДІКЗ "Стародавній Володимир" стала рекордсменом. Рекорд засвідчило представництво на Волині національного проекту "Книга рекордів України".
На території «Городище – Вали ІХ-ХІІІ ст» представник Національного проєкту «Книга рекордів України» Олександр Шустерук, вручив сертифікати адміністрації Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» Володимиру Пикалюку та автору роботи Сергію Ничипоруку за найбільший різьблений трон в Україні.
Трон виготовлений у рамках пленеру різьбярів «Князівський шлях до трону», під час якого майстри з різних куточків України створювали скульптури князів із дерева.
Дерев’яний трон має висоту 3 метри 30 сантиметрів, ширина 2 метри 67 сантиметрів. Рекорд встановили у категорії «Талант і майстерність у сфері культури та мистецтва».

Тепер у місті Володимир- Волинський є цікавий і унікальний рекорд, який сприятиме популяризації міста та розвитку туризму.

Друга театралізовану екскурсія у рамках проєкту «Князівський шлях до трону» у Володимирі-Волинському розпочалася ввечері. Світлана Федосєєва, завідуюча сектором обліку, паспортизації та наукових досліджень Адміністрації ДІКЗ «Стародавній Володимир», провела екскурсантів таємничими місцями Володимира, акцентуючи увагу на підземних ходах і підземеллях. У соборі Різдва Христового - спустилися в підземну церкву, де особливу увагу приділили єзуїтам, засновникам цього храму.

А біля воріт Городища, на екскурсантів чекав княжий охоронець, який не впускав нікого, поки не отримав відповіді на свої запитання. Та чи не роздинкою театралізованої екскурсії стала Біла пані, яка шукала свою сукню, і то тут, то там, являлася гостям дійства, наче справжній привид.

Театралізовану екскурсію у рамках проєкту «Князівський шлях до трону» провели у Володимирі-Волинському 28 вересня.

Гідом виступила Світлана Федосєєва, завідуюча сектором обліку, паспортизації та наукових досліджень Адміністрації ДІКЗ «Стародавній Володимир». Захід відбувався в супроводі акторів народного аматорського театру-студії «Різнобарв’я» та лицарського клубу «Айна Бера».

На кожній локації, обраній для екскурсії, театрали розіграли сцени з минулого міста, а екскурсовод розповіла про визначних князів, та їх роль у розбудові Волинського князівства.

Найпотужніша ініціатива культурної децентралізації "Малі міста – великі враження" цьогоріч стартувала у травні. Адміністрація Державного історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир" спільно з відділом проєктної діяльності Володимир-Волинської міськради перемогли в даному конкурсі з проектом "Князівський шлях до трону".
Метою проекту «Князівський шлях до трону» є інтеграція пам’ятки археології національного значення городище «Вали» у громаду Володимира-Волинського, шляхом забезпечення належних умов для проведення культурно-масових та мистецьких заходів на території пам’ятки та включення її у туристичні маршрути міста.

Я народилась 5 серпня 1931 року на Івано-Франківшині в селі Стратині, Рогатинського району, Станіславської області. Я землячка Роксолани. В дитинстві і гуси пасла, і корову. Мама Юстина ходила працювати на пана. Тато Дмитро за Польщі теж робив на пана, а потім – у колгоспі. Шив чоботи. Тато був у «Каменярах», а мама – в Союзі українок, дехто із села входив до Радикальної партії.
Дорослі частенько збиралися вечорами у нашій хаті. Поліція про це не здогадувалась, бо тато працював шевцем і, як темніло, мусив світити лампу. Люди читали книжки, сперечалися, розмірковували про життя, у розмовах часто звучало: «Таки мусить постати Україна, будемо мати свою державу…» Вдень із радянською владою, а вночі – з ОУНівською. Так жили у другій половині 40-х років й на початку 50-х. Батько лагодив взуття для наших хлопців, сестра Марина варила їжу для вояків.

Наукові співробітники Фєдосєєва Світлана та Вознюк Орися майже протягом року працювали над книгою "Сім вечорів з Наталією Назарівною Грабарчук-Цинкаловською". У книзі йдеться про родину великого дослідника історії Волині, професора, археолога Олександра Цинкаловського. Зокрема, автори книги, Світлана та Орися, намагалися якнайповніше відкрити ще невідомі сторінки історії родини.

Сьогодні жителі та гості міста мали змогу побувати в "машині часу". Адміністрація Державного історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир" та Народний аматорський театр-студія "Різнобарв'я" оживили фрагменти з життя племінниці Олександра Цинкаловського Наталі Назарівни Грабарчук (Цинкаловської).
Наукові співробітники Фєдосєєва Світлана та Вознюк Орися майже протягом року працювали над книгою "Сім вечорів з Наталією Назарівною Грабарчук-Цинкаловською".

Не можливо побудувати щасливу країну, якщо не пропустити її крізь власне серце, якщо не зібрати ті маленькі розкидані крихти історії, не підняти з глибин та не стерти пил із забутого джерела. Ти або твориш історію, або ти сам історія. А рідкісне поєднання цих двох фактів означає, що ти зумів, здолав і переміг…
Друга частина нашої розповіді - саме про тих міщан, які писали історію і стали самі вдалим прикладом для прийдешнього покоління. На жаль, нам не відомо, як склалося подальше життя більшої частини з них, але хочеться вірити, що вони прожили довге і щасливе життя.

Цинкаловські відкрили нащадкам княжий Володимир
Саме так коротко можна охарактеризувати батька володимирської історії - Олександра Цинкаловського. Він народився 9 січня 1898 року у місті Володимирі-Волинському. Його батько Микола родом з Київщини, а мати Христина – з польської дворянської родини Нітецьких. Саме дідусь Павло Нітецький був першим збирачем історії. Тому й не дивно, що Сашко так багато часу проводив з ним, слухаючи історії про місто, мандруючи разом по курганах та городищах.
Родина Цинкаловських була шанованою у місті. Саме в будинку Цинкаловських зароджувалася культурна інтелігенція. Історія, «Просвіта», розкопки, книги, свіжі газети, музика, пісні, друзі, тихі розмови, родинні свята, виховання, освіта, театральні вистави – все це було таким звичним тоді і таким милим серцю.