Так вона і жила в нас. По аптеках скупляла ліки і передавала синові. Той німець - конвоїр, завше заходив до нас у суботу, чи в неділю. Міг навіть трошки випити, закусити, говорив з нами. Через нього передавали ліки. Зіновій заходив зрідка, боявся, щоб хтось не побачив, бо була б біда усім. Згодом приїхали її рідні – чоловік, донька і зять. А, що моя мама мала їм казати? У нас було дві кімнати. В одній вони жили, а в другій ми, та ще Зіновій з німцем заходили.

Мама походила з села Тростянка з багатодітної сім'ї. Її батько тримав спиртзавод. Коли почалася І Світова війна всі втікали на схід. Один з її братів працював у Києві на залізниці "плательщиком", тобто виплачував заробітну плату і влаштував її працювати в притулок для дітей під Києвом. Разом з нею було ще три дівчини з Володимира та з Когильно. До притулку часто навідувалися військові – їсти шукали. Одної ночі білі, другої – червоні, всі їсти хотіли. Їжу для дітей з притулку доводилось просити у місцевих жителів. А тут і ще й вояки відбирали. До однієї з дівчат став приходити офіцер. Згодом вони почали жити разом і в них народився хлопчик. Одного вечора, офіцер не прийшов додому. Зостався лише медальйон, якого він одягнув на сина. Бідна жінка з розпачу не знала, що робити. Хотіла повернутися додому до свого села, але в дорогу з немовлям лячно було наважитись. Голод і страх підштовхнули її на важкий вчинок. Неподалік жила заможна сім’я, яку не зачіпали ні одні ні другі. Нещасна жінка тепло закутала дитинку і принесла її у двір тієї багатої хати і поклала на східцях. До неї вибігла собака, жінка злякалась, але собака навіть не гавкнула і нікого не зачепила. Бідолашна сховалася за кущами і чекала, що буде. Дитина почала плакати, а в неї серце розривалося від болю, стояла, як вкопана і дивилася. «Піду заберу свою крихітку і будь, що буде», – промайнуло в думці. Тільки вона підійшла до хвіртки, як в хаті засвітилося світло і вийшли господарі. Жінка заціпеніла від страху, а ті побачили дитинку, обійшли кругом хати, заглянули туди-сюди, нікого не знайшли, та й забрали її до хати. А жінка перехрестилась і заплакала: «Таки ж не дадуть пропасти».
Пройшло багато років. Жила вона у селі Когильно недалеко від Володимира. Вийшла заміж, мала доньку. Ніхто з місцевих не знав про її першу сім’ю і дитину.

Сучасний термін фотоательє з'явився у 1950- х роках. А до цього часу подібні заклади просто називались "Фотографія". А на теренах підконтрольних Польщі - Zakład Fotograficzny.
Відповідно термін фотографія почали вживати у кінці 1930-х років. До цього фотографія на бумазі називалася "фотографічна карточка" або просто "фотокарточка".

У селі Свійчів Володимир-Волинського району до Другої світової війни був величний католицький костел.
Збудував його у 1787 році Фелікс Чацький і називався він - костел Різдва Пресвятої Діви Марії.

Друга світова війна відкрила одну з найтрагічніших сторінок в історії цього села. У 1943 році німці спалили сільську церкву, і довгі десятиліття свійчівці не чули церковного передзвону, який би закликав їх до храму. У цьому ж році фашисти підірвали мурований католицький костел. Саме на місці, де був костел і стоїть нині залізний хрест.

Старожили згадують, що костел німці ніяк не могли підірвати, ніби якась невидима сила охороняла його. Мабуть, цими охоронцями були щирі молитви польської громади. І лише жорстоко вбивши кілька десятків поляків, нелюдам вдалося підірвати костел.

Біленький сніжок прикрив володимирську землю і місто поринуло у тихий зимовий сон. Пропонуємо Вам поглянути на зимові краєвиди, відображені невідомим фотографом.

1. 1199 - Утворення Галицько-Волинської держави (820 років);
2. 1324 – надання Володимиру магдебургського права (695 років);
3. 1249 – народився володимирський князь Володимир Василькович (770 років);
4. 1269 – помер князь Василько Романович (750 років);
5. 1569 – Люблінська унія (450 років);
6. 1799 – У пожежі згорів домініканський Троїцький костел (нині не існує (220 років);
7. 1919 - Бій за Володимир-Волинський між польськими військами та армією УНР (100 років);
8. 1929 – Побудовано будинок лікаря Шахтера; пиміщення колишнього фінвідділу (90 років);
9. 1929 – Утворення «Союзу українок» у Володимирі-Волинському (90 років);
10. 1889 – Побудова будинку поштового відомства (Адмінспоруда, вул. Устилузька, 19 (130 років);
11. 1844 – перші поховання на Ладомирському кладовищі (175 років).

“Фотограф ізолює і зберігає момент часу: важливий або незначний, залежить від розуміння теми фотографом і його майстерності.” (Едвард Вестон)
Різні жіночі долі - щасливі, замріяні та сумні. Хто застиг на цих столітніх світлинах? Панни, випадкові перехожі чи просто красуні, якими зачарувався фотограф, знімаючи маленькі вулиці старого міста? Як склалося їхнє життя та до якого віку вони дожили? Так хочеться віднайти бодай якусь відповідь, розповісти неймовірну історію з життя, оповиту таємницями й загадками. Але панни, що застигли на фото, поховали свої історії навіть від пильних очей фотографа.

У 1914 році професор Олесандр Цинкаловський уклав свій краєзнавчий словник «Стара Волинь і Волинське Полісся», який побачив світ у 1984 році в далекій Канаді. Що змінилося з того часу? Де віхи занепаду та розквіту населених пунктів? Чи пережили вони війни, колективізацію, укрупнення та інші політико-господарські системи? Та головне, чи є ще ті села, по яких мандрував Олександр Цинкаловський?
У Всеукраїнській науковій історико-краєзнавчій конференції, приуроченій до 120-ти річчя від дня народження видатного земляка, історика, краєзнавця Олександра Цинкаловського, яка відбулася у місті Володимирі-Волинському 13 лютого 2018 року, у моїй статті «Коцюр, Ганджаба, Домбрувка та Шельонт – топоніміка у працях Олександра Цинкаловського, або села яких більше нема на карті Володимир-Волинського району», йдеться про населені пункти, які зникли або були перейменовані (в радянський час), як через політичні так і природні чинники.
На жаль, за період незалежності України у Володимир-Волинському районі зникло три населені пункти: Октавин, Гевин та Кладнів. На межі зникнення перебувають такі села, як: Орані, Новини, Дарницьке, Маркелівка, Людмільпіль, Марія-Воля, Писарева Воля, Вілька Фалемицька (приєднана до села Фалемичі).
Чим живуть нинішні села, які балансують між забуттям і відродженням, вирішили поцікавитись Вознюк Орися, Вознюк Ярослава та Ізотова Тетяна, у спільній краєзнавчо-журнальстській експедиції.

В 1886 році у Володимирі-Волинському зусиллями групи ентузіастів на чолі з архітектором Адріаном Праховим розпочалися дослідницькі роботи на стародавньому Успенському соборі, докорінно перебудованому в середині XVIII ст. на пізньобарокову греко-католицьку катедру. Дана перебудова виявилась катастрофічною для собору.
1 червня 1890 р. на засіданні Імператорської Археологічної комісії було заслухано звіт А. Прахова щодо необхідності відновлення Успенського собору. До звіту дослідник додав 37 аркушів з креслениками, акварелями, фотографіями. Але його проект було відхилено. Натомість в 1895 р. було реалізовано проект відбудови архітектора Г. Котова.
Яких саме руйнувань зазнав найвеличніший собор Волині і чому негайно потребував реставрації, видно з фотографій професора А. Прахова.

У Володимирі-Волинському відбулася ІІІ Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція, присвячена 1030-й річниці заснування міста Володимира-Волинського.
Конференцію організували та провели Управління культури, з питань релігій та національностей ВОДА та адміністрація Державного Історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир".
З вітальним словом до її учасників звернулися директор ДІКЗ «Стародавній Володимир» Володимир Пикалюк, заступник начальника управління культури Волинської ОДА Віталій Стрільчук та начальник відділу культури та туризму Володимир-Волинської міської ради Роман Віслобоков. Останній вручив подяки від міської влади ряду науковців та краєзнавців.