dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 628
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 23-03-2017, 11:10
23-03-2017, 11:10

Нагорняк Наталія Станіславівна

Категорія: Публікації

Ми з батьками жили у місті Красилів Хмельницької області. Батько був агрономом, а мама домогосподаркою. В сім’ї було 10-ро дітей. Я була 8-а.
У 1946 році почалася засуха і настав голод.
Моя старша сестра жила у Володимирі. Була заміжня за військовим. Мама часто приїжджала у Володимир за продуктами, бо тут було дешевше.
У 1946 році ми всі переїхали у Володимир. Спочатку бідували, але потроху життя наладилось.
Інформація до новини
  • Просмотров: 968
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 10-03-2017, 11:32
10-03-2017, 11:32

Солодуха-Лисюк Антоніна Володимирівна (Продовження)

Категорія: Публікації

Солодуха-Лисюк Антоніна Володимирівна (Продовження)Народилася я у 1953 році у маленькому мальовничому селі Вєров Володимир-Волинського району, правда села вже зараз немає. Його у 60-ті роки двадцятого століття знищила соціалістична система такої великої країни, як Радянський Союз. Село було невеличке за Польщі, воно рахувалось, як «колонія». Розташоване на узвишші, землі там бідні піскові, хати були під стріхою, блискучою бляхою і червоною черепицею. Побудовані ще до війни. Спогади мого дитинства - це хата, потопаюча в білих ружах, які дивовижно пахли, ми часто з них варили варення, називали його «розове варення». Ружі росли майже біля кожної хати білі, рожеві, червоні, навіть там, де стояла колись садиба панів Корбинів, про цю сім’ю описано більш детально у спогадах Ірини Ігорівни Корбин в першій книзі «Володимир, якого ми пам’ятаємо». Справа в тому, що садиба панів Корбинів була не в Зорі, а у Вєрові, хоча теж на околиці села, бо земель, хоч піщаних у панів було багато і ще луків, боліт і лісу.
Інформація до новини
  • Просмотров: 512
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 10-03-2017, 11:17
10-03-2017, 11:17

Солодуха-Лисюк Антоніна Володимирівна

Категорія: Публікації

Солодуха-Лисюк Антоніна ВолодимирівнаМоя родина по батьковій лінії походить з великої селянської родини. Проживали вони в невеличкому селі Вєров Володимир-Волинського району, поблизу села Пузів і Селиски (поміж тими селами). Наскільки я знаю, з розповідей мого батька Лисюка Володимира Семеновича у його діда Івана було 14 дітей, хтось помер ще маленьким, але 10 синів і дочок дорослого віку досягли, і створили свої сім’ї.
Знову ж з розповідей батька, якого я запитувала як і чому він народився у м.Севастополі, він мені розповідав історію, яка започаткувала його життя, і тим самим колись на початку 20-го століття внесла корективи в життя сім’ї мого прадіда Івана. Як ми знаємо у Володимирі в ті часи будувались казарми, які і досі у нас називаються «царськими». В ті часи політика імперської Росії була така, щоб захистити свої західні рубежі. Адже Волинь знаходилась під гнітом Росії з 1795 р. після третього поділу Польщі. І тому у Волинській губернії, ростягаючись від Житомирщини до кордонів із Польщею, починаючи з кінця 19 століття у невеликих містечках розпочалося будівництво військових споруд, тобто казарм і відповідно розбудова інфраструктури. Не минуло це і Володимира-Волинського, який розташований майже на кордоні. Тут дислокувався 149 Чорноморський пок із Криму, солдати якого і виконували згідно плану Головного штабу військового міністерства царської Росії роботи по будівництву цих об’єктів.
Інформація до новини
  • Просмотров: 377
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 2-03-2017, 11:32
2-03-2017, 11:32

Корніюк Володимир Зотікович

Категорія: Публікації

Я працюю у Володимирі з січня 1955 року.
Закінчив сільськогосподарський інститут. Працював спочатку в Іваничах на тракторній бригаді у МТС. А потім перейшов у профтехучилище. Директором був Кужіль. Мені на той час було 25 років.
Цей навчальний заклад розпочав роботу в 1948 році. В училище механізації сільського господарства почали набирати учнів, які вже закінчили 7 класів. Часто приймали і без освіти. Головне, щоб людина хотіла вчитися і отримати професію. Училище випускало причіплювачів тракторних агрегатів, трактористів і комбайнерів.
У післявоєнний період гостро не вистачало кваліфікованих робітничих кадрів.
У 1954 році було засноване Володимир-Волинське технічне училище № 3, що підпорядковувалось Житомирському міжобласному управлінню трудових ресурсів. 8 вересня був виданий наказ № 1 по технічному училищу № 3 міста Володимира-Волинського про, те що Дрогайцев Яків Омелянович, він же директор Володимир-Волинської школи механізації, приступив до виконання обов’язків директора технічного училища на підставі телеграми Житомирського обласного управління трудових резервів. А вже 23 вересня 1954 року відповідно до наказу, виданого на основі наказу начальника міжобласного управління трудових резервів від 17 вересня 1954 року, директором Володимир-Волинського технічного училища № 3 був призначений Кужель В’ячеслав Антонович. Він прибув і Ковеля із залізничного депо. Ходив у шинелі інженера залізничника. Його політичні переконання не завжди були зрозумілі для багатьох членів колективу. Але він був ерудитом у багатьох галузях, чудовий педагог, що приходив на допомогу у будь-який час як молодим педагогам. так і учням.
Почалася наполеглива та цілеспрямована організаторсько-підготовча робота в усіх напрямках створення навчального закладу. Навчальний рік повинен був розпочатися не пізніше початку жовтня – до відзначення 37 річниці жовтневої революції. Це було завдання місцевих і обласних органів компартії. На той час без подібних зобов’язань і звітів про їх виконання неможливо було уявити життя будь якої установи чи організації, будь-якого господарства, а особливо їхнього керівництва.
Інформація до новини
  • Просмотров: 686
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 27-02-2017, 10:38
27-02-2017, 10:38

У "Стародавній Володимир" завітав Сергій Синюк

Категорія: Новини

У "Стародавній Володимир" завітав Сергій Синюк24 лютого відбулася презентація книги відового краєзнавця, письменника та журналіста Сергія Синюка.
Свою нову книгу "Тисячоліття волинської книжності", присвячену книговидавництві Волині від найдавніших часів, автор привіз саме у Володимир, адже в нашому місті книговидавництво стояло на високому рівні.
Сергій Синюк показав яка багата та різноманітна література волинського краю. У книзі йдеться про людей, які в різні часи писали книги саме на великій, історичній Волині. Ізяслав Мстиславич та Василько Романович, Ольга Романівна - берегиня волинської книжності, Агатангел Кримський, Василь Суразький і Борис Харчук - людина, якій радянська влада наказала написати протилежний Уласові Самчукові роман з такою ж назвою «Волинь» та інші, всі вони творили на історичній Волині.
Директор заповідника "Стародавній Володимир" Володимир Пикалюк по закінченню презентації подарував Сергію Синюку книги про Володимир-Волинський та вручив Подяку за вивчення історії України та популяризацію історико-культурної спадщини.
Інформація до новини
  • Просмотров: 323
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 21-02-2017, 12:03
21-02-2017, 12:03

Тисячоліття волинської книжності

Категорія: Новини

Адміністрація Державного історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир" запрошує 24 лютого о 14.30 в КМЦ на презентацію книги прозаїка, поета, краєзнавця Сергія Синюка "Тисячоліття волинської книжності: літературознавчі лекції ".
"Отже, про що чи про кого книга. Перші три нариси стосуються «дуже давньої» літератури – ще часів Київської Русі. У нарисі «Онук Мономаха» йдеться про князя Ізяслава Мстиславовича, його ролі в розвитку книжності на Волині. І не лише Волині. Але хто в нас знає щось про цього князя, про його культурну діяльність? А постать надзвичайно цікава. Він та його книжники приклалися до появи Київського літопису. При його дворі сформувався гурток вчених людей. Серед них філософ Климент Смолятич, якого при допомозі князя обрали київським митрополитом. До речі, це був один із небагатьох русичів на київському митрополичому престолі. Бо на нього константинопольський патріархат переважно висвячував греків.

Справжнім детективом є нарис «Король Лодомерії» про князя Василька Романовича, який опинився в тіні свого брата Данила, котрому вперто накидають псевдо «Галицький». Тут Сергій Синюк вдається, здавалось би, до ризикованих, але цікавих і небезпідставних гіпотез, доводячи, що саме під керівництвом Василька була створена перша частина т. зв. Галицько-Волинського літопису (насправді цей літопис писався на Волині)".
Петро Кралюк
Тисячоліття волинської книжності
Інформація до новини
  • Просмотров: 472
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 15-02-2017, 12:24
15-02-2017, 12:24

Толкаченкова Любов Олексіївна

Категорія: Публікації

Народилася я на Смоленщині в Починківському районі в селі Слали у 1927 році. Школи в нашому селі не було і треба було добиратися в інше село за 5 кілометрів. В школі я встигла провчитися один рік. У 1934 році почалася колективізація. Заставляли всіх іти в колгосп. У нас було хороше господарство: корова, кінь, вівці, качки, гуси. Бабуся подарувала нам гарний будинок з різними коморами. Підлога в ньому була дерев’яна, а не глиняна. Також у нас був великий сад. І от нас записали «середняками» та обклали великими податками. Якби записали в «кулаки», то вислали б до Сибіру. Батьки не погодились з таким становищем. Вирішили все продати і виїхати. Так ми і поневірялись. В кінці кінців купили землянку. Там була кімната і маленька кухонька з великою піччю. Вгорі були малесенькі віконечка. Це було неподалік від військового аеродрому. І батько влаштувався туди шефповаром. Там ми прожили 4 роки. І цю військову частину перевели в Білосток. Ми теж туди переїхали. Жили у парковій зоні на краю міста. За кілометр від нас був військовий аеродром. В Білостоці я вчилася у школі №13. У 1941 році закінчила сьомий клас. Мені дуже хотілося поїхати в піонерський табір. Але мрія моя не здійснилась. Почалася війна. На аеродром падали бомби. Горіли амбари, де стояли військові літаки. Один снаряд попав і в наш будинок у крайню квартиру. На щастя там ніхто не жив. Ми вибігли, та й питаємо, що відбувається. А військові і самі не знають, спочатку думали, що це маневри. Кругом все горіло, люди кричали. А моя мама у цей час приймала роди у своєї подруги. Народився хлопчик - Володя Новиков. Якраз 22 червня на початку війни. Зараз живе у Рівному. На другий день, коли трохи стихло, пішли в місто, взнати чи то війна. А там - руїна. Будинки зруйновані. Кругом лежать трупи…
А напередодні приходив якийсь солдат і казав, що завтра будуть німці. Але йому ніхто не
Інформація до новини
  • Просмотров: 1224
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 2-02-2017, 11:31
2-02-2017, 11:31

Корнійчук Вячеслав Володимирович

Категорія: Публікації

Корнійчук Вячеслав ВолодимировичНародився у 1959 році у селі Певжа Млинівського району Рівненської області. Закінчивши ПТУ №6, працював у Дніпропетровську. Служив в армії під Саратовим у ракетних військах. Далі працював у Луцьку на ГПЗ. А далі – у Володимирі-Волинському на будівництві в організації «Волиньпромбуд». Через рік отримав квартиру. А далі перейшов у реставраційну майстерню.
У 1986 році почали відбудовувати собор Різдва Христового та реставрувати костел Іоакима і Анни.
Коли будували теплотрасу, зі сторони площі натрапили на фундаменти глибиною 1,80 м. Будівля костелу побудована на основі з глиняного замка П-подібної форми. Коли ж копали під теплотрасу біля собору Різдва Христового, такого глиняного замка не знайшли. Можливо він десь іще нижче є. Отже, можна припустити, що там є ще одне приміщення (ще один нижній поверх). При будівництві ливневої каналізації на глибині 1,5 м в районі тумби з рекламою натрапили на поховання, тобто зараз ми ходимо по кістках братської могили.
У цьому похованні було багато кісток, пересипаних вапном, пряжки від ременів та ялові чоботи.
Інформація до новини
  • Просмотров: 823
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 20-01-2017, 09:20
20-01-2017, 09:20

Зима у Володимирі-Волинському. 1918 рік

Категорія: Публікації

Зима у Володимирі-Волинському. 1918 рік
Інформація до новини
  • Просмотров: 519
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 12-01-2017, 09:38
12-01-2017, 09:38

Захарова Мирослава Іванівна

Категорія: Публікації

Захарова Мирослава ІванівнаМоя мама походила з аристократичної сім’ї, а батько був польським осадником. Жили ми у Несвічі. Там я ходила до школи. Першого вересня мене одягнули у біле гарне платтячко, на голові зав’язали великий білий бант, одягнули гарні туфельки. Так батьки повели мене до школи у перший клас. Дуже гарне село було, а в ньому була польська колонія «Анатолія». Там була комендатура, аптека, школа. На горбочку стояв дуже гарний костел, до якого вели чудові сходи, а навколо росли величезні дуби. У війну його спалили.
Окремого приміщення для школи не було, і один чоловік відступив у своєму будинку кілька кімнат, і ми там вчилися. До обіду одна зміна, а після обіду – друга. Там я провчилася до третього класу, а потім мене перевели в іншу школу у селі Чаруків (25 км від Луцька). В батька були коні, і взимку він мене завозив до школи і забирав після уроків додому. В неділю всі учні збиралися біля школи, і парами, взявшись за руки, йшли – українці до церкви, а поляки до костелу. У школі в нас були уроки релігії. До римо-католиків приходив ксьондз, а до православних – батюшка. Ніякої дискримінації не було. Ніхто через це не сварився. Так нас на той час виховували. Мені було цікаво, то я ходила і сюди, і туди. Неподалік від костелу жили чехи, а трохи далі – німці. Ми з дітьми разом гралися, і я навчилася «шварготати» по-німецьки.