Родом я із села Юрківка Звенигородського району, що на Черкащині. Мій батько був вчителем історії, мама працювала в колгоспі. Мама походить із родини, що вимерла під час голоду 32-33 років. Батько мамин мав магазин. Із приходом радянської влади його магазин конфіскували, виселили з будинку, де жила вся родина. Жили в старенькій бабусиній хатині. Поля не мали, жили тільки за рахунок магазину. Коли все відібрали, мамин батько залишився без роботи, без засобів для існування. А ще було шестеро голодних дітей. Мама була найстарша. Разом з сусідами виїхала на Донбас. Працювала у їдальні: мила посуд. Таким чином вона врятувалась і вижила. Решта членів сім’ї померли від голоду. Прийшли більшовики. Всі були у шкіряних курточках. У селі відразу знайшлися такі, що примкнули до них, бо не мали ніякої роботи і ніяких турбот. Зрадити односельчан для них було дуже просто. Вони відразу видали всіх сільських патріотів. Коли незабаром прийшли німці, то вони переметнулися до них, бо ж знову мали можливість показати всіх: хто голова колгоспу, хто голова сільської ради, бригадир, секретар, – тобто всіх тих, хто працював на керівних посадах. А німцям того і треба було. Всіх скинули в загальну яму і живцем закопали. Територію охороняли. Але ми,діти, там ходили і бачили, що земля довгий час ворушилась. Мені це добре запам’яталося, бо закопали рідного дідового брата, який був головою сільської ради.
Батько мого тата був учасником війни 1914 року. Мав поранені ноги, все життя ходив на милицях. Коня, воза, плуга забрали під час розкуркулення. Отже, навіть не мав чим землю обробляти.