За 15 грош жителі Польщі, а саме Любліна, могли купити собі щоденну інформаційну газету "Голос Любліна". На її шпальтах доволі часто писали новини з Волині. 5 грудня 1925 року у газеті була опублікована "Хроніка Володимирська", де коротко описані актуальні новини нашого міста.
Святкування присяги Пруссії на вірність

22 числа минулого місяця у місцевій гімназії, як і у всіх інших школах, підпорядкованих Волинській піклувальній раді, відбулось святкування присяги Пруссії на вірність. Ранок розпочався з виступу директора пана Дзедзіча. Після завершення декламування всіх віршів, учні під керівництвом вчителя музики і літератури пана Сопліци заспівали кантату, складену Борисевичем і Свєжевскім.

Під владою Російської імперії провінційний Володимир-Волинський у 1825 році виглядав геть бідним.
За матеріалами "Статистическое изображеніе городовь і посадовь Россійской Имперіи по 1825 годь". Санктпетербургь, 1829 г., бачимо наступну картину:

Населення: 2260 ч., 2357 ж.
Будинки: 16 кам'яних, 447 дерев'яних.

Володимирський повіт

Володимирський повіт межує з Любомльським, Ковельським, Сокальським, Горохівським та Грубешовським повітами. Площа повіту становить 211,172 га, населення – 146, 000. З точки зору етнічного складу, Володимирський повіт на території Волині є майже повністю польським. Адміністративно повіт поділений на 7 гмін і 2 міста: Володимир і Устилуг.
Останнім часом санітарно-оздоровчий стан повіту покращився. Крім того позитивний вплив справила консолідація та перехід великих сіл на індивідуальний спосіб ведення господарства.
У галузі освіти зареєстровано 140 шкіл, з них: 1-го класу - 102; 2-го класу - 25; 3-го класу - 4; 4-го класу - 3 і 7-го класу - 6. Загальноосвітні школи відвідує 70 % дітей шкільного віку. У повіті є 220 вчителів.
Сільськогосподарські справи йдуть добре. Значна увага приділяється розведенню худоби, вирощуванню овочів, що здійснюються на теренах багатьох сіл взірцевими господарствами і Спілками Сільської Молоді. Особливо заохочується вирощування кормових буряків і моркви.

Поняття «вдягатися модно» походить з XVII ст. і, звісно, з придворної Франції. Мода ж в одязі — це зміна форм і зразків одягу, яка відбувається протягом порівняно коротких проміжків часу. І найбільш разюча зміна модних тенденцій відбулася якраз у 20-х роках ХХ ст.
Після закінчення Першої світової війни змінився не тільки образ та стиль життя, але й кардинально трансформувався одяг. Ідеал жінки з пишними формами переріс на жінку з хлопчачою фігурою. Коротка стрижка, мало об’ємна талія, невеликі груди – нові параметри стильної жінки, яка була вільна у виборі і боротьбі за власні права.
Епоха корсетів, довгих спідниць, закритих блузок потрохи відходила в минуле, як непрактична. Образ ідеальної жінки початку ХХ ст. змінився до невпізнання. Виваженість, манірність та архаїчність, що була виплекана століттями, - зникла, та такі радикальні зміни в одязі були зумовлені серйозними чинниками:
1. Перша світова війна (жінки освоїли нові професії);
2. Покращення соціального становища жінки (право голосу жінки на виборах).
Тож, що саме змінилося? Модний силует на початку 1900-х рр..– це впевнена жінка з пишними низькими грудьми та пишними стегнами. Блузки та сукні закривались спереду щільно та на початку ХХ століття мали напуск спереду — «голубину грудку» над вузькою талією, скошеною наперед. Талія часто підкреслювалась стрічкою або ремінцем. Вирізи супроводжувались дуже високими манжетами на ребрах. Спідниця часто ззаду тяглась по землі. На початку 1920-х років зміни були радикальні. Жіночий одяг перестав бути образом розкоші і вищого світу. На його пошиття почали використовувати значно менше тканини, таким чином збільшивши його різноманіття.

Направду, місто – це відображення його жителів, тих, котрі щодня йдуть на роботу, тих, хто підтримують у ньому красу та порядок, тих, хто розбудовують його і, тих, хто нищать…
Війни, зміна влади та політичного устрою – найбільші рушії руйнацій та оновлень. І не завжди нове – це краще… бо чужа ідеологія, нав’язана примусом, рано чи пізно впаде.
Тож, сьома наша розповідь про людей, що жили в місті на зламі епох, важких історичних подій та втрапили у вогнище найкривавішої світової війни. Хтось вижив, а хтось досі лежить в невідомій могилі.

Красуня Леся і млин на Староостровецькій

Леся Паєвська – надзвичайної вроди жінка, відома діячка УПА, розвідниця, просвітянка – чиє життя обірвалося в Лук’янівській в’язниці у далекому 1953 році. Про цю чарівну красуню в місті знають одиниці, адже проживала вона у Володимирі у той час, коли загарбники розривали карту Європи на дві половини, а України взагалі на ній не було.

• 865 років (1156 р.) з початку княжіння Мстислава Ізясловича у Володимирі

• 480 років з дня народження предстоятеля унійної церкви Іпатія Потія (12 серпня 1541 р. – 18 липня 1613 р.)

• 165 років з дня народження М.І. Теодоровича (1856 р.)

• 65 років від часу смерті А. В. Річинського (1956 р.)

• 255 років (1766 р.) з часу першого богослужіння в костелі Серце Ісуса (нині собор Різдва Христового)

На шляху до ХХ ст., світ прагнув змін. Країни проводили реформи, прагнули задовольнити інтереси всіх верств населення. Все більшим захистом держави користувалася приватна власність, гарантувалась свобода підприємництва та ті чи інші ініціативи.
Світовим центром науки і культури була Європа. Нові відкриття швидко запроваджувалися у виробництво, покращувалася медицина, прогресувала наука і все більше задовольнялися потреби населення. Та не скрізь…
Володимир-Волинський залишався під окупацією Російської імперії, яка лише двайливо нарощувала кількість військових, забуваючи про тротуари, дороги, громадські вбиральні, а найбільше про промисловість.
Як згадує Олександр Цинкаловський у своїй книзі «Княжий город Володимир»: «За російських часів місто Володимир довго було забуте, брудне, без мощених шляхів, хідників, і лише численні гарнізони, які Росія тримала на пограниччі Австрії, почали згодом оживляти місто і його торгівлю. Ожило воно головно з 1908 рокку, коли побудовано воєнну залізницю, що сполучала Володимир з Ковлем…»

Час безжально постирав хутори, фільварки та навіть цілі села на мапі Володимир-Волинського району, не жаліючи ні дорогих панських будинків, ні мальовничих вуличок, ні навіть величавих костелів та церков. І все це в наслідок печальних сторінок України, адже саме політичні процеси стали основними рушіями змін не лише на краще, а й на гірше.
Олександр Цинкаловський у своїй праці «Стара Волинь і Волинське Полісся», залишив для нашого покоління величезний скарб, поєднавши в книзі топоніміку, географію, історію і навіть економіку. І хоч вже пройшло більше сотні літ (краєзнавчий словник охоплював період до 1914 року), на карті Володимирщини ще гордо несе свої води річечка Гнида, що бере початок біля села Гряди Іваничівського району, а тоді села Калусів –польської колонії (нині не існує), та вже ледь животіючи дотягується ще до могутнього Західного Бугу. Але навряд чи хто вже згадає де колись був Лизаветин чи Зигмунтівка. І лише Жабка в Ківерцівському районі може похвастатись, що трохи виросла в розмірах, якщо в кінці ХІХ ст. там було 128 жителів, то зараз 239. Жабчани ніколи не мали церкви. І протягом віків побудувати церкву було їхньою мрією. Мрія збулася 27 грудня 2015 року. У селі Жабка відкрили храм на честь великомученика Юрія Переможця. [4]
У двотомнику Олександра Цинкаловського є безліч корисної та цікавої інформації. Працюючи з метеріалами, для мене було головним не тільки знайти щось невідоме мені чи пересічному громадянинові, а й частково продовжити його роботу. Я обрала для себе список сіл Володимирського повіту. Це топоніми, яких зараз нема на карті, подекуди їх назви кумедні та цікаві. Я позначила їх на карті сучасного Володимир-Волинського району (хоча є й місця лише приблизні) та частково знайшла інформацію, про те, що сталося з цими населеними пунктами і чому вони зникли.

Вулиці, наче маленькі струмочки міської забудови, поховалися за розкішними кронами величних дерев. Де вони, ті Трактати Легіонів, вулиці Городецькі, Криволуцькі, Домініканські, Шинкарські… Де ті міщани, що походжали між чепурними будинками, запрошували до себе гостей, відвідували вистави та різноманітні клуби? Де ті дерева, що берегли в собі згадку минулих віків? Роки, що пролетіли з вихором війн, незгод, голоду та болю, нещадно стерли старе обличчя міста, принісши натомість чужу пропаганду, ворожу владу і розпач. А за цією бідою ще одна – жорстока війна, котра перемолола чи не все населення міста. Хтось вижив, а хтось навіки лишився у величезній ямі далеко на околиці міста. Сусідні будинки порожніли… товарні вагони везли лікарів, вчителів, господарів у жорстоку даль, щоденні розстріли обривали чиюсь молоду неписану долю, а натомість їхні будинки наповнювалися чужими речами, чужими людьми… Тож шоста наша розповідь, про міщан, які покинули рідний Володимир, чи то в пошуках кращої долі, чи загинули від рук тоталітарних режимів.

Минуле і майбутнє – наче два різні віддалені світи, що ледь зв’язані тонкою ниткою, що рветься, плутається й зникає. Життя, що біжить на зустріч не завжди складається з щасливих моментів. Не маючи власної держави – українці пережили чимало окупацій, втратили сотні, а то й тисяці матеріальних, культурних цінностей, поклали завелику кількість власних жертв, аби нарешті достукатися до бурхливого світу з єдиною метою – ми нація нескорених!!!
Тож відмічаючи 1032-гу річниці від перщої згадки про місто Володимир, пропонуємо поглянути, як змінилося населення міста, його етнічний склад! Олександр Цинкаловський у книзі «Княжий город Володимир» наводить статистичні дані перепису населення за 1931 рік. Населення міста Володимир нараховувало 27. 177 осіб, з них – 10.402 євреї, 11.210 поляків, 5025 українців, 283 росіяни, 246 німців, та 7 інших національностей.