dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 2100
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 14-06-2013, 10:06
14-06-2013, 10:06

Ладомир. Володимир. Володимир-Волинський. Княжа доба. Історія четверта

Категорія: Історія

Князь Володимир Великий багато міст відіграли таку помітну роль в історії України та Східної Європи за доби середньовіччя, як Володимир – давній центр Західного Побужжя, перша княжа столиця Волинського краю. Місто пройшло тривалий шлях розвитку від удільного князівського столу до столиці – Галицько-Волинської держави. Столиця Волинської землі, з 988 і по 1336 роки - Володимир-Волинський по праву носить титул найстаровиннішого міста Волині.
Звичайно, що на час першої писемної згадки про Володимир у 988 році, пов’язаної з його передачею київським князем Володимиром Святославовичем своїм синам – спочатку Борису, згодом - Всеволоду, місто вже існувало. Передача влади синам була свого роду адміністративною реформою яка сприяли послабленню впливу місцевої знаті та посиленню слов’янської держави.
В період свого найбільшого розквіту Володимир був одним із найбільших міст на території Київської Русі. На початку ХІІ ст. у місті налічувалося понад 20 тис. жителів. Піклування про місто князівської верхівки сприяло формуванню у Володимирі на початку ХІІ ст. власної архітектурно-мистецької школи. У ХІІІ ст. в місті було вісім кам’яних храмів. До найзначніших пам’яток архітектури князівської доби можна віднести Мстиславів храм, церкву св. Дмитра, що знаходилася в урочищі «Стара катедра», Василівську церкву. Поступово місто ставало не лише політичним і адміністративним центром, але й торгівельним осередком. На той час це було велике, багате, торгове місто, про що можна судити по кількості колоній чужоземців, про які згадується в літописах ХІІІ ст. Про значний культурний розвиток міста свідчать і відомості про перебування в ньому літописця Нестора, письменника Клима Смолятича. У Володимирі писався Галицько-Волинський літопис, в якому описані події з 1201 по 1291 рік.
Інформація до новини
  • Просмотров: 1358
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 6-06-2013, 15:02
6-06-2013, 15:02

Патронацтво Василівської церкви

Категорія: Публікації

Василівська цекрваПраво патронату – це церковне право за яким певній особі чи закладу надається сукупність прав і обов’язків. Це право застосовувалося якщо були певні заслуги перед церквою (пожертвування земельної ділянки, зведення церков). Особа, що мала патронат, мала право висувати свого кандидата на вакантну посаду в церкві, по відношенню до якої існує патронат. Римо-католицьке право патронату ділилось на патронат світський – коли право патронату належало світській особі, духовний – коли право патронату належало духовній особі чи церковному закладу. Патронат був наділений ще й почесними правами – це місце на хорах під час богослужіння, місце в церковних процесіях, поминання в церковних молитвах, нагляд за управлінням церковним майном та право на аліменти від церкви у разі бідності через несприятливі обставини, без власної вини.[8]
Інформація до новини
  • Просмотров: 1099
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 6-06-2013, 14:26
6-06-2013, 14:26

Спогади про Татарчука Леоніда Івановича – самобутнього художника

Категорія: Історія

Інформація про бабусю, яка поділилася спогадами.
Спогади про Татарчука Леоніда Івановича – самобутнього художникаТатарчук Галина Степанівна. Народилася 12 березня 1944 року . Проживає в Володимирі-Волинському з 1988р. Є дружиною Татарчука Леоніда Івановича.
Леонід Татарчук – самобутній художник, написав сотні картин і портретів, що перебувають у багатьох колекціях в Україні і на Далекому Сході – у Магадані та Хабаровську.
Інформація до новини
  • Просмотров: 1122
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 29-05-2013, 15:48
29-05-2013, 15:48

Любартівські читання

Категорія: Новини

22-23 травня 2013р. В Луцьку у заповіднику «Старий Луцьк» відбулася ХІ - а наукова конференція «Любартівські читання».
Любартівські читанняВступне слово говорив директор Державного історико-культурного заповідника міста Луцька Павло Рудецький, дякував місцевій владі за їхню підтримку та сприяння. «Основа мета заходу - дати якнайбільше інформації щодо історичних пам’яток, культури, архітектури, археології, для науковців, студентів та всіх небайдужих, хто цікавиться історією нашого краю. Справа в тім, що конференція є фаховою, її учасники займаються саме тематикою Волині, міста Луцька. Конференція зібрала широке коло науковців з усієї України. Це представники Києва, Львова, Рівного, Острога, Нетішина, Володимира-Волинського. Тематика конференції є дуже широкою – це культура, архітектура, історія, археологія різних історичних епох. Інформацію подають з посиланнями на джерела, архівні документи, старі ілюстрації», - розповів директор Державного історико-культурного заповідника Павло Рудецький.
«Це надзвичайно важлива подія у житті міста, адже скільки б ми не вивчали його історію, завжди залишаються куточки, куди не дістатися. І завдяки таким конференціям можна почерпнути щось нове, привідкрити таємничу завісу древнього Лучеська», - зазначила начальник відділу розвитку туризму управління міжнародного співробітництва та туризму міської ради Наталія Бунда.
Інформація до новини
  • Просмотров: 1810
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 24-05-2013, 15:04
24-05-2013, 15:04

Від Светольда до Адама Кисіля

Категорія: Публікації

Від Светольда до Адама Кисіля

Светольд (Свенельд)Родовід Кисілів сягає далеких літописних часів великих князів руських Святослава і Володимира, та бере свій початок від Київського воєводи Светольда. Згідно з легендою, Кисілі отримали своє прізвище від одного літописного епізоду, що описує облогу печенігами Києва. Гідно стояв перед ворогами Стольний Град, бо так вірно і мужньо захищав його воєвода Светольд. Побачивши, що захопити місто без облоги не можливо, ворог вирішив заморити голодом мешканців міста. Воєвода Светольд зрозумів наміри ворога, наказав викопати дві ями, та наповнити одну борошном, а іншу – водою і заквасити тісто. Коли напекли хліба, воєвода попросив жителів міста налити в колодязь киселю і тільки після цього сам закликав ворожих посланців у місто, показавши їм свій хліб і колодязь з киселем. Печеніги побачили, що не можуть перемогти киян і відступили від міста. За таку кмітливість, воєводі Светольду, князь Володимир подарував герб і дав прізвисько Кисіль, чи то від квашення хліба, чи то від колодязя з киселем. Родовий герб, подарований Светольду у 1054 році, мав назву «Намет» або «Светольдич» і був із зображенням білого намету на червоному полі з хрестом і двома зірками.
Інформація до новини
  • Просмотров: 2161
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 24-05-2013, 14:34
24-05-2013, 14:34

Ладомир. Володимир.Володимир-Волинський. Історія друга. Дуліби. Бужани. Волиняни.

Категорія: Історія

Хто такі словяни? Звідки прийшов народ, що заселив величезні території Європи і Азії. Хто вони наші пращури: арії, сармати, скіфи, осетини, гуни, чи тюрки? Існує безліч теорій походження народу до якого ми з вами належимо. Ми словяни. Дуліби. Бужани. Волиняни.

Ладомир. Володимир.Володимир-Волинський. Історія друга. Дуліби. Бужани. Волиняни. Існує кілька поглядів щодо згадки в літописі даних племен, а саме – чи йдеться про три різні племені чи про зміну назви одного й того ж. Представники першого – І. Крип’якевич М. Кучінко вважали і вважають, що йдеться про одне плем’я, назви якого змінювалися в такій послідовності: дуліби – бужани – волиняни. Друга точка зору полягає в тому, що дуліби розглядаються як предки двох окремих племен – бужан і волинян. Його дотримувались М. Грушевський та Л. Нідерле. Третій належить українському археологові В. Ауліху, який вважав, що на Волині в ранньому середньовіччі проходила не зміна назв одного племені, а почергове переселення племен: дулібів, бужан і волинян. Попри різницю в поглядах, названі дослідники не заперечують існування на Волині даних племен.
Отже, в ранньому середньовіччі на Волині проживало східнослов’янське населення, відоме в різний час під назвами дуліби, бужани і волиняни. Логічно було б вважати, що це не були різні племена. Інакше незрозумілим є безслідне зникнення дулібів, що мали бути численними, бо навіть утворили свій могутній племінний союз. І куди поділися бужани, що нібито змінили їх, а згодом самі поступилися місцем волинянам? Очевидно, потрібно трактувати їх як три послідовні назви одного й того ж племени на різних етапах його історичного та суспільно-політичного розвитку.
Інформація до новини
  • Просмотров: 2762
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 16-05-2013, 15:39
16-05-2013, 15:39

Ладомир.Володимир.Володимир-Волинський. Віра наших предків. Історія третя...

Категорія: Історія

Ладомир.Володимир.Володимир-Волинський. Віра наших предків. Історія третя...Наші далеки предки: дуліби, бужани, волиняни - жили в світі насиченому магією. Боги були їхніми дідами і прадідами, а духи, добрі і злі, супроводжували їх в повсякденному житті. Нам сьогоднішнім важко зрозуміти їхні ритуали та містерії, ми надто віддалилися від матінки природи. Проте віра наших далеких предків, яку багато хто вважає забутою й до сьогодні живе в наших повсякденних звичаях. Давайте запитаємо себе: "Чому не можна передавати будь які речі через поріг, чому на весіллі розбивають тарілку, а переселяючись в новий будинок першим пускають туди кота?" Ми все ще багато пам’ятаємо, але самі не знаємо звідки ця пам'ять, і про що вона нагадує. Народні дохристиянські вірування або язичництво — це величезний загальнолюдський комплекс світоглядів, вірувань, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть. Весь космос для древніх слов'ян був таким же живим, як і люди, і кожен елемент всесвіту оживлюється: небесні світила, каміння, річки, дерева. Основним законом життя для древніх слов'ян була істина: "світ так ставиться до тебе, як ти ставишся до кожної його частинки". Унікальність віри слов'ян полягала в тому, що усе у світі єдино — боги, природа і люди, які називали себе онуками, але ніяк не рабами богів. Тобто люди і боги були кровними родичами, а не чужими один одному створіннями. Простір і час були оповиті тьмою, аж доки не з'явилося Око (Деміург) — творець Вирію, Всесвіту, Землі й всього сущого на ній.
Інформація до новини
  • Просмотров: 2402
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 16-05-2013, 10:55
16-05-2013, 10:55

Династія князів Сангушків

Категорія: Публікації

Династія князів Сангушків
Герб князів Санґушків. Рицар на коні — Погоня, свідчить про походження Санґушків від великого князя литовського ГедимінаУ кожного старовинного міста були знатні родини які неодмінно залишали по собі певний слід. Славне колись столичне місто Володимир мало визначних заступників і меценатів. Династія князів Сангушків гербу «Погоня», своїм корінням сягає глибокої сивини століть і на сьогодні нараховує 17 поколінь. Одні дослідники виводять рід Сангушків від руських князів Рюриковичів, інші – від литовських Гедиміновичів чи Ольгердовичів. Важливим комплексом для дослідження проблеми походження князів є родинний архів Сангушків, який зберігається у Краківському державному воєводському архіві у Польщі. З політичних та інших міркувань тогочасним Сангушкам було вигідно стверджувати, що їх рід бере початок з Литви. Коли у 1321 році литовський князь Гедимін завоював Волинь, його син Любарт примусив волинських князів присягнути йому на вірність.Про родинні зв’язки Сангушків найкраще писав польський знаток геральдики і генеалогії Юзеф Вольф. За його дослідженнями родоначальником прізвища вважається князь Семен Федькович, один із синів Федора Ольгердовича, що в середині XV ст. володів селами Ковель і Ратно.
Інформація до новини
  • Просмотров: 1881
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 25-04-2013, 15:01
25-04-2013, 15:01

Ладомир – Володимир – Володимир-Волинський. Історія перша

Категорія: Історія

Ладомир – Володимир – Володимир-Волинський. Історія першаВ цьому році нашому місту виповнюється 1025 років. Тоді у далекому 988 році князь Володимир, ім’ям якого названо наше місто, віддав його в уділ своєму синові Всеволоду. З короткого повідомлення древнього літописця нам достеменно відомо, що в 988 році тут, на широких заплавах річки Луги, вже існувало не просто поселення, а місто зі своєю інфраструктурою, не просто місто, а столиця Володимирського князівства, політичний, економічний, військовий та культурний територіальний центр. І розпочнемо з далеких-далеких часів, коли з земель на яких ми нині живемо почали сходити льодовики. Вони почали танути приблизно 20 тисяч років тому, відходячи все далі, змінюючи ландшафти та залишаючи за собою кам’яну пустелю. Поступово багата на річки та болота земля перетворилася на тундру. В ті далекі часи зникли неандертальці, які протягом десятків тисяч років мандрували землями Європи. Просторами лісотундри бродили незліченні стада мамонтів. О. Цинкаловський писав, що в місті Володимирі та в урочищі Білі Береги знайдені кістки та зуби мамонта. Випасалися багатотисячні стада північних оленів. Первісні мисливці-збирачі та рибалки поступово обживали місця по берегах річки Луги, в тому числі і ті, де нині розташований Володимир-Волинський. Люди, які жили тут у ті прадавні часи, освоїли вогонь, будівництво теплого та міцного житла з дерева, кісток та шкіри тварин. З шкір упольованих тварин вони шили і одяг. Цікаво, що чоловічий та жіночий одяг мало чим різнився. Це були сорочки без розрізу спереду, що одягалися через голову. Використовували легке взуття типу мокасин. Зшивали шкіри кістяними голками, за нитки слугували сухожилля впольованих тварин. Вони навчилися обробляти дерево, кістки та каміння, виготовляти знаряддя праці: скребки, різці, ножі, шила, голки, лощила, кайла, гарпуни, наконечники для дротиків та списів.
Інформація до новини
  • Просмотров: 1292
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 25-04-2013, 14:25
25-04-2013, 14:25

Авторитет князівського імені в Литовсько-Польській державі

Категорія: Публікації

Авторитет князівського імені в Литовсько-Польській державіКнязівство – це своєрідне феодальне утворення правителем якого був князь. Деякі князівства ніколи не мали державного устрою, а були лише територіями у географічних межах інших князівств чи держав. У загальному розумінні князівство – це маленька монархія або територіальне утворення де править князь нижчого рангу. Утворення таких «маленьких монархій» можна прослідкувати на Україні після занепаду Галицько-Волинської держави. Саме тоді коли на Волині вигас родовід славного князя Романа, біля правлячого керма став Бореслав, син мазовецького князя Тройдена і Марії, сестри романовичів. Князь Борелав прийняв православну віру та взяв ім’я Юрій ІІ. На знак прихильності до Литви володимирський князь Юрій ІІ навіть узяв собі за дружину дочку великого князя Гедиміна Офку (Євфемію). Попри своє польське походження князь Юрій ІІ не любив поляків та не досить ладив із місцевою аристократією. Самі ж бояри організували проти нього змову і у 1340 році отруїли його. Цього ж року влада у Володимирі перейшла до сина литовського князя Гедиміна – Любарта, перемістивши столицю до Луцька.[1]

Хмарка тегів

Архів новин

Березень 2019 (3)
Лютий 2019 (4)
Січень 2019 (5)
Грудень 2018 (4)
Листопад 2018 (5)
Жовтень 2018 (3)
^