Головна > Історія > 750-ті роковини смерті короля Данила Галицького

750-ті роковини смерті короля Данила Галицького


2-10-2014, 15:07. Разместил: orusia voznuk
750-ті роковини смерті короля Данила ГалицькогоБуремні події в нашій країні, боротьба за свободу, за свою землю, за честь та незалежність, якось не опосередковано, але ніби з невеличкими розбіжностями нагадує князівські міжусобиці. 750 років тому назад з тою ж самою проблемою зіткнувся молодий юнак – наш славнозвісний Данило Галицький. Наш мудрий князь, слава про якого розійшлась по всьому світу. Він зумів об’єднати Галицько-Волинські землі свого батька в єдину могутню державу. І ми зуміємо зібрати свою Україну, відкидаючи та знищуючи всіх ворогів. В нас є хороший приклад в історії. Саме цього року виповнюється річниця від дня смерті короля Данила Романовича. І, ніби, символічно, саме цього року в нас та сама боротьба. От тільки бояри, мають сильнішу зброю… і не розуміють того, що князями не стають – ними народжуються.
Данило Романович (давньорус. Данило Романовичъ; 1201–1264) – син князя Романа Великого та (за припущенням) візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни. Належить до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династії Романовичів.
Смерть князя Романа Мстиславовича була досить несподіваною для тодішнього світу але зіграла величезну роль для його противників і дала шанс ворогам з легкістю розділити між собою його неоціненний спадок. Та чи думали коли-небудь галицькі бояри та сусідні князі, що на перешкоді їхнього геніального плану стане маленьке хлоп’я та його мати???
Зовсім малим хлопчиком, у чотири роки Данилка посадили на престол Галицько-Волинського князівства. Одразу після звістки про смерть Романа проти його родини піднялося галицьке боярство. Анні з синами довелось залишити Галицько-Волинське князівство. Вже в кінці 1206 – на початку 1207 років князь сіверський Володимир Ігорович без особливих зусиль зайняв престол у Галичі, а Роман Ігоревич – у Звенигороді. Легко заволодівши Галицькою спадщиною, Ігоровичі, зазіхнули на володіння Романовичів. У 1208 році вибухнула так звана міжусобиця на Волині. За цей час Західна Волинь постраждала від навали литовців та ятвягів. Ігоровичі, відвойовуючи один в одного землю, нещадно нищили боярські опозиції. А тим часом, переховуючись у сусідніх державах виростав доволі розумний та наполегливий Данило. Перебуваючи в маленьких містах Тихомлі й Перемишлі, за словами галицького літописця «стали княжити там зі своєю матір’ю, на місто Володимир поглядаючи. Й мовили вони: «Як не крути, а Володимир буде наш».
В 1215 році за підтримки Краківського князя Лешка I Білого Данило став князем у Володимирі. Заволодівши містом, князі почали вести самостійну політику. Головну роль відігравав Данило як старший, а Василько став його помічником і союзником. Сам князь розумів, що він є опорою дому Романовичів, єдиний хто в змозі відновити Галицько-Волинське князівство. З гордістю повідомляє галицький книжник: «Данило поїхав разом з братом і захопив Берестя, Угровськ, Верещин, Стовп’я, Комів і всю Украйну», тобто відвоював Берестейську та Забузьку землі. Посилення Володимира як княжої столиці внаслідок приєднання Східної Волині (Луческа, Пересопниці та Чорторийська) дало змогу Романовичам почати боротьбу за Галич.
Коли Мстислав II Удатний, князь Торопецький, опанував Галич, він поріднився з Данилом, видавши за нього свою доньку Анну. Лешко I Білий, великий князь Краківский, посварившись з Мстиславом, вигнав його та посадив у Галичі королевича угорського Коломана. Мстислав із допомогою Данила вигнав угорців із Галича 1221 року. У 1223 — разом з іншими руськими князями брав участь у битві на р. Калка проти монголів. Він уперше стикнувся зі страшним ворогом – татарським іго.
У 1227 — галицькі бояри (передусім Судислав) умовили Мстислава II передати Галич не Данилу, а своєму зятеві, угорському королевичу Андрію.
У 1227 — Данило з Васильком проводить успішний похід на Луцьк проти Ярослава Ігоревича, який закінчився взяттям міста і приєднанням князівства до володінь Романовичів. Одразу після походу Данило передав Василькові Луцьк і Пересопницю. Об'єднавши Волинь, Данило передав її братові Васильку (1230), а сам розпочав боротьбу за Галицьку землю. 1229 року його прихильники в Галичі запросили Данила на престол. Він узяв місто в облогу та, попри спалення галичанами мосту через Дністер, захопив Галич. Данило відпустив захопленого в полон королевича Андрія.
У 1240-ві рр. — Данило на річці Угорці заснував місто Холм. Сюди, на західні кордони своєї держави, подалі від татарів, він переніс свою столицю з Галича. На заклик Данила її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. Головною спорудою Холма стала велична й багато оздоблена церква Іоана Златоуста.
Наприкінці 1240-х років Романовичі приєднують Чорну Русь та велику частину земель Ятвягії.
17 серпня 1244 — в битві під Ярославом війська Данила та його брата Василька розбили полки чернігівського князя Ростислава, галицьких бояр, угорців і поляків, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу над Галицько-Волинським князівством. Ця битва була однією з найбільших в історії Русі ХІІІ ст.
Вимушене підпорядкування татарам обтяжувало Данила. Він проводив походи на прикордонні з татарами землі по ріках Случ і Горинь, будував укріплення (Кременець і Данилів так і не були взяті татарами), шукав союзу з Заходом, зокрема, схилявся до пропозицій, що надходили від папи Іннокентія IV. Папський посол Плано Карпіні дорогою в Орду розмовляв з Васильком про поєднання церков.
Сам Данило погодився прийняти від Папи королівський вінець, і в грудні 1253 р. (січні 1254 р.) був коронований в Дорогочині. Того самого року Данило дав відсіч татарину Куремсі, що зробив спробу окупувати Галичину. Князь перейшов у рішучий наступ проти татар і не раз завдавав їм поразок.
Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.
Останні роки життя Данило Романович хворів, майже втратив зір. У 1264 році помер у своєму улюбленому місті Холмі. Літописець, оплакуючи його смерть, закінчує розповідь про Данила такими словами: « Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, і братолюбством він світився був із братом своїм Васильком. Сей же Данило був другим по Соломоні». Своє життя князь Данило провів у постійній боротьбі за батькові землі. А з його смертю припинило існування одне з наймогутніших князівств Східної Європи. Галицько-Волинська держава розпалась на дрібні князівства і все, що здобув його батько та він за короткий час стало лише красивою історією про сміливого, юного і непохитного князя Данила Галицького. Його нащадки не зберегли величну державу князя. Та теренах Волинської землі він воістину славний політичний діяч якому не було і не буде рівних.
Історики високо оцінюють вклад Данила Галицького у розвитку державотворення. Це не просто князь чи король – це велика людина, яка вела складну боротьбу на протязі всього життя. І тепер можна з впевненістю сказати, що з основною ідеєю свого життя він впорався – об’єднав Волинські та Галицькі землі в єдину державу.

750-ті роковини смерті короля Данила Галицького
пам'ятник у Галичі
750-ті роковини смерті короля Данила Галицького пам'ятник у Тернополі
750-ті роковини смерті короля Данила Галицького
пам'ятник у Львові
750-ті роковини смерті короля Данила Галицького
пам'ятник у Володимирі-Волинськову
750-ті роковини смерті короля Данила Галицького

750-ті роковини смерті короля Данила Галицького
відкриття парку ім. Данила Галицького у місті Холмі (Польща) у 2014 році

Орися Вознюк,
науковий співробітник ДІКЗ "Стародавній Володимир"

Повернутися назад