Головна > Історія > Наталя Назарівна Цинкаловська-Грабарчук

Наталя Назарівна Цинкаловська-Грабарчук


19-09-2014, 11:03. Разместил: orusia voznuk
12 школаПісля першої світової кривавої бійні мешканці Володимира підіймали своє місто з руїн. Чимало з них, займаючись сільським господарством, рятували своїх земляків від голоду, наприклад Березовські, Балицькі, Панасевичі, Антонюки та інші. Показовою в цьому відношенні була вулиця Гноїнська (нині Шухевича). Вулиця відома своїми статечними господарями. Цікавим було поєднання ознак сільського побуту і тяжіння до городської культури. Одно було незмінно притаманне українцям: образи у вишитих рушниках, Біблія та Кобзар - на полиці етажерки, а в скрині - вишита сорочка, смушева шапка та крайка – символічний відгомін козацької вольності. Часто-густо будинки були вкриті акуратно підстриженими снопками, оточені загатами, сіни з земляними долівками, що у передсвяткові дні змащувались червоною глиною, а в кімнаті дерев’яні підлоги, вискоблені до первородного стану. Обов’язковим атрибутом українських «городских» світлиць були фікус, етажерка з різноманітним дріб’язком, такими як слоники, канарейка в клітці, у заможніших були дзеркальна шафа, канапа, абажур (часто саморобний). На вікнах (до половини) перкалеві фіранки, оздоблені мереживом та вишивками дівчат – рукодільниць.30-ті роки Стеля з балками. На підвіконнях вазони, здебільшого фуксія, та килимки на стінах. Хідники на підлогах. Зовні вікна, на ніч закривалися віконницями. У заможних господарів хати були під бляхою. Відкриті веранди. Особлива увага приділялася облаштуванню обійстя. Судячи із зовнішнього вигляду житлових будівель, стає зрозумілим різний соціальний статус володимирчан. Наприклад, вулиця Луцька; Садиба Стахурських – статечних господарів міста - завершувала один архітектурний стиль (якщо так можна назвати) Володимир-Волинська. А далі, аж до самого ринку, де нині починається «Слов’янський парк» (над річкою Смоча) з обох сторін вулиці знаходились невеличкі будиночки євреїв-торгівців. Виглядали вони так. З фасаду бакалійні крамнички (і чого тільки в них не було) з різноманітними продуктами харчування. А якщо врахувати, що селяни їхали на базар з Луцького тракту, то «предприимчивие» власники склепів (так тоді польською мовою називались крамниці) завозили і продавали керосин (нафту), дьоготь, оселедці, а з так званих колоніальних товарів помаранчі (апельсини), цитрини (лимони). Якщо не маєш грошей, можна взяти на «рати» - в кредит. Власник записував боржників у велику комірну (амбарну) книгу під копієчні проценти. З тильної сторони будинку була одна кімната з кухнею, де мешкала здебільшого велика родина власника крамниці. Вони вміли економити, думаючи про майбутнє своїх дітей. Наприклад збирав кості тварин, маючи худосочну шкапину, а вчив свого сина в Сорбоні. А деякі наші українці говорили своїм дітям: «Вмієш читати, писати, рахувати. Досить. Іди працюй на землі. З науки хліба не їстимеш». Вода і хліб умови існування людини. Яким же було водопостачання у Володимирі. Полени. Криниці. Джерела.
Наталя Назарівна Цинкаловська-ГрабарчукМлини Володимира. Відгук про їхню високоякісну продукцію, сягав далеко за межі міста та краю в цілому. Досить сказати, що Варшава закуповувала Волинську муку на виготовлення кондитерських виробів. На розі колишньої Староостровецької вулиці, що впиралася в залізничну колію височів млин пана Паєвського. Ця, дещо похмура, велична споруда з червоної цегли, звертає на себе увагу перехожих і в наш час. Старожили Володимира і до сьогодні пам’ятають дружину пана Паєвського (власника млина) Лесю Паєвську, гуцулку, молоду жінку надзвичайної краси, українську патріотку. Вона була активним діячем «Союзу українок». Трагічно склалася її доля: за участь в національно-визвольному русі України, вона біла замордована в катівні НКВС. кінець 70-х роківУчні (гімназисти), ходили не в різноманітному одязі, а в форменному. У хлопців – мундурки, а у дівчат, здебільшого сатинові чорні халатики з білими комірцями На кашкетах у хлопців та беретах у дівчат були металеві значки (емблема навчального закладу), на яких вказувались клас та школа, що й сприяло хорошій дисципліні та контролю за учнями. Поштові працівники теж мали свій форменний одяг темного кольору, і, що цікаво, свій транспорт. В день суботній та й напередодні вечорами, в п’ятницю євреї не працювали. Вони відзначали своє свято в сімейному оточенні. Пісна їжа, свічки в підсвічниках, молитви… Хасиди в ярмулках з молитовниками в руках поспішали в синагогу. Заборонялося працювати, будь що робити. То ж діти гоїв (не євреїв) особливо з бідних родин залюбки запалювали піч, чи плиту за декілька грошей (копійок). Володимирчанам добре запам’ятались китайські комівояжери (коробійники), як з лоток, чи коробок тримали на 7 (перекинуті через плече) заходили в оселі містян і пропонували купити колоніальні товари. Діти радо зустрічали комівояжерів дивуючись їхнім товарам та національному одягу. Жінки віддавали перевагу виробам з натурального китайського шовку.

Спогади записала Федосєєва С.А.

Повернутися назад