Власник маєтку у Будятичах. На той час село стало осередком з вивчення Волині. Археолог, голова братства св. Володимира у Володимирі-Волинському, перший голова Ради братства і хранитель давньосховища[22] О. Дверницький підготував «Краткую опись» пам'яток давньосховища. Є автором публікацій з історії та археології Волині:
Дверницкий Е. Н. Краткая опись предметов, находящихся в Древлехранилище православного Свято-Владимирского братства в г. Владимире-Волынском.- Киев, 1892.
Дверницкий Е. Н. Археологические исследования в г. Владимире- Волынском и его окрестностях.- Киевская старина, 1887. № 1. с.36-50.
Дверницкий Е. Н. Памятники древнего православия в г. Владимире-Волынском.- Киев, 1889.65с.[23]
Був ініціатором відбудови Успенського собору. Перший почесний громадянин Володимра–Волинського. Похований біля північної стіни Успенського собору.

З прийняттям християнства на Україні основним місцем поховання князя і його родини стають «отні храми». Знаючи звичай давньоруських князів будувати найважливіші храми поблизу своїх теремів, під захистом укріплень, можна припустити, що для побудови першого кафедрального храму у Володимирі не могли вибрати ніякого іншого місця окрім, як сусіднього пагорба, розміщеного в кількох кроках від городища. В будь якому випадку, якщо допустити, що у Володимирі колись був храм побудований князем Володимиром, або за часів його князювання, то місце де стояв цей храм треба шукати не за межами міста ( урочище Стара катедра), а в самому місті, яке судячи з топографічних умов, вже в найдавніші часи формувалося навколо двох високих пагорбів, що представляли собою природні укріплення, оскільки обидва знаходяться в трикутнику створеному р. Лугою та її притокою р. Смочею. Звичайно, цей перший храм міг бути дерев’яним, і тоді, до часів княжіння Мстислава ймовірно вже був досить старим. З іншого боку за сто п’ятдесят років, що пройшли з часу запровадження Володимирської єпископії, цей храм повинен був набути значення важливої місцевої святині. Тут же ймовірно була усипальниця володимирських князів , що закінчили свої дні у Володимирі. [1]

В жовтні – листопаді місто заполонили єврейські біженці, одні повернулися з колишнього радянського кордону, що так і не відкрився для них, інші нелегально проникли з окупованої німцями території. Новий радянсько-німецький кордон проходив вздовж Бугу, за дванадцять кілометрів від Володимира-Волинського. В першу неділю грудня в місті було встановлено комендантський час. На залізниці з’явилися так звані «телячі поїзди». З кожним днем їх ставало все більше і більше. Врешті ними були заставлені всі під’їзні шляхи. Розпочалася депортація «ворогів народу». В першу чергу це було пов’язано з ліквідацією польської системи управління. Без врахування політичних поглядів підлягали виселенню службовці колишнього державного апарату, судової влади, прокуратури, поліції, армії. Репресивні заходи вживалися і щодо членів їхніх сімей. Що стосується «осадників», то радянською владою вони були оголошені «злісними ворогами трудового народу». По місту ходили чутки про брутальне ставлення до населення під час нічних обшуків та арештів.
5 грудня 1939 року були проведені масові арешти та депортація.

Спроможність людини залишити глибокий слід в історії, а особливо в державотворенні, котра є творцем та охоронцем власної культури – це велика рідкість. Князь Роман Мстиславович зумів повною мірою приєднатись до числа тих, хто був центральною фігурою історичних реалій. С. Томашівський зазначив: «Незважаючи на те, що кожна епоха вшановує своїх героїв, критерій оцінки їх вартості сталий – це здійснення ними справ не тільки «великих» але й насамперед корисних для людей».
Роман був сином київського князя Мстислава Ізяславовича та польської княжни Агнеси. Політичну кар’єру розпочав ще будучи молодим юнаком. Київський літописець під 1168 роком занотував: «Прислали новгородці до Мстислава, просячи в нього сина, і той дав їм Романа». Це було за традицією, ще за часів київських князів. Після втрати Мстиславом престолу, він був змушений відступити у м. Володимир.

Відвідуючи незнайомі міста, ми робимо чимало знімків. На пам’ять, щоб показати рідним та знайомим. Згодом, аби поринути у приємні спогади, варто лише взяти в руки альбом зі світлинами, кожна з яких переносить нас в минуле. А як часто ми фотографуємо рідне місто? Володимир-Волинський невпинно змінюється, та ми, зустрічаючись з ним щоденно, рідко помічаємо ці зміни. І за кілька років ледве можемо пригадати, як виглядали знайомі нам з дитинства вулиці. І тільки світлини, що і донині подекуди зберігаються в старих родинних альбомах, допоможуть вам пригадати минуле та побачити те, чого вже давно не існує. У 1911 році Володимир-Волинський був невеликим повітовим містечком. «Перепис населення з 1910–11 рр. виявляє в Володимирі 15621 людей, з них – 6610 українців, 1901 – поляків, 7060 – євреїв. Були у місті 1 монастир, 5 православних церков, 1 римо-католицький костел, 1 синагога і 9 єврейських молелень. Зі шкіл слід назвати одну хлоп’ячу державну й одну жіночу приватну гімназію, міську школу й одну початкову школу. А також були ще два шпиталі, три парові млини, гута (виробництво скляних виробів), бровар (пивоварня), цегельня, 2 трачки (пилорами), 2 товариства взаємного кредиту. Бюджет міста рівнявся в 1911 році 35 тисячам карбованців» (О.Цинкаловський).

Середньовічний Володимир був великим містом зі складною системою оборони. Про довершеність і масштабність міської забудови в 1231 році висловився і угорський король Андрій під час вдалого походу на руські землі, про що збереглися літописні свідчення. „І коли він прийшов до Володимира, він, здивувавшись, сказав «Гóрода такого я не знаходив навіть у німецьких землях» - такий він був з оружниками, що стояли на нім: блищали щити і оружники, подібно до сонця”. Місто складалося з дитинця і окольного граду. Причому, розглядати дитинець, як аристократичний центр, а окольний град – як осередок ремісників і торгівців, дещо спрощено. Імовірно картина заселення міста була набагато складнішою. Цікаво вже те, що в багатьох випадках будинки, виявлені на дитинці, були біднішими ніж в окольному місті. До наших днів збереглися лише мізерні залишки валів і ровів, що оточували колись наше древнє місто.Спробу реконструкції плану давніх укріплень окольного міста Володимира в 30-х рр. XX ст. зробив О. М. Цинкаловський. Окольне місто з трьох боків було захищене валом і ровом, а з четвертого – р. Лугою.Вали починалися від сходу, з урочища Михайлівщина, що неподалік від Василівської церкви, і тягнулися до вул. Луцької, де була Київська брама. Звідти вал ішов у північному напрямку до болота-озера, що, хай і в набагато меншому вигляді,а ніж в ті далекі часи, але збереглися і донині. Від півночі місто захищало болото, яке ще наприкінці XIX ст. було абсолютно непрохідним, район залізничного вокзалу. В урочищі Шкаратани, розміщеному на півострові, що вклинюється в ці болота, в частині найбільш наближеній до міста, також проходить вал. Далі лінія валу повертала на захід і доходила до Ковельського тракту, до передмістя Зап’ятниче, де була П’ятницька брама, недалеко від нинішньої Миколаївської церкви.

Записано зі слів моєї бабусі Гринчук Петруні Георгівни.

1 квітня 1969 року моя бабуся вперше приїхала в місто Володимир-Волинський, одержавши направлення на роботу. Родом бабуся з Буковини, навчалася у Чернівецькому житлово-комунальному технікумі. За спеціальністю – промислове та цивільне будівництво. Бабуся дуже боялася, бо при розподілі на роботу, студенти говорили між собою, що на Волині одні болота і там нема, що будувати. Казали, щоб без гумових чобіт я суди не їхала, бо тут навіть асфальту нема. Приїхавши до Луцька, бабуся з подружкою Лідою, залишивши речі на вокзальному готелі, о 4 годині ранку, пішли дивитися чи асфальтовані вулиці міста. Заспокоївшись, що вулиці впорядковані, ми повернулись в готель і спокійно заснули. На другий день я поїхала у Володимир-Волинський у Рембуддільницю № 10 по вулиці Тельмана. Поселили у готель по вулиці Комсомольській, 18 (нині житло священиків по вулиці Миколаївська, 18).

Розповів мій дідусь Кікінчук Федір Федорович.
«Готуючись відзначати знаменну дату 1000-ліття Володимира-Волинського міська влада поставила перед собою ряд завдань щодо святкування ювілею. На той час у місті планували проводити багато заходів, виставок і святкових концертів.
17-18 вересня 1988 року у центрі Володимира-Волинського,на автостанції (яку на святкування перенесли до старих корпусів технікуму) під валами старого городища проводили Володимирський ярмарок. Я був головою Управління торгівлі міста, тому організація ярмарку лягала на мої плечі й голову райспоживспілки району.
Щоб показати і продати свою продукцію з'їхалися жителі не тільки міста і району, а й ремесляни з різних куточків України. Вони привезли гуцульську кераміку, вироби з дерева, одяг, взуття, продукти харчування.
Сьогодні торговий центр «Роксолана» прикрашає чудове панно Галицько-Волинського князівства. А тоді у 1987-1988 роках, коли добудували складське приміщення універмагу, то ця будова дала тріщину. Тому на Львівській кераміко-скульптурній фабриці зробили панно, яке б закривало цю тріщину.
Роботу виконували декілька років, і тільки в теплу і хорошу погоду. А змен-шений зразок зробили на керамічних сувенірних тарілках, які вішали на стіну. Їх і продавали на ярмарку, як згадку про 1000-ліття Володимира!»

багато міст відіграли таку помітну роль в історії України та Східної Європи за доби середньовіччя, як Володимир – давній центр Західного Побужжя, перша княжа столиця Волинського краю. Місто пройшло тривалий шлях розвитку від удільного князівського столу до столиці – Галицько-Волинської держави. Столиця Волинської землі, з 988 і по 1336 роки - Володимир-Волинський по праву носить титул найстаровиннішого міста Волині.
Звичайно, що на час першої писемної згадки про Володимир у 988 році, пов’язаної з його передачею київським князем Володимиром Святославовичем своїм синам – спочатку Борису, згодом - Всеволоду, місто вже існувало. Передача влади синам була свого роду адміністративною реформою яка сприяли послабленню впливу місцевої знаті та посиленню слов’янської держави.
В період свого найбільшого розквіту Володимир був одним із найбільших міст на території Київської Русі. На початку ХІІ ст. у місті налічувалося понад 20 тис. жителів. Піклування про місто князівської верхівки сприяло формуванню у Володимирі на початку ХІІ ст. власної архітектурно-мистецької школи. У ХІІІ ст. в місті було вісім кам’яних храмів. До найзначніших пам’яток архітектури князівської доби можна віднести Мстиславів храм, церкву св. Дмитра, що знаходилася в урочищі «Стара катедра», Василівську церкву. Поступово місто ставало не лише політичним і адміністративним центром, але й торгівельним осередком. На той час це було велике, багате, торгове місто, про що можна судити по кількості колоній чужоземців, про які згадується в літописах ХІІІ ст. Про значний культурний розвиток міста свідчать і відомості про перебування в ньому літописця Нестора, письменника Клима Смолятича. У Володимирі писався Галицько-Волинський літопис, в якому описані події з 1201 по 1291 рік.

Інформація про бабусю, яка поділилася спогадами.
Татарчук Галина Степанівна. Народилася 12 березня 1944 року . Проживає в Володимирі-Волинському з 1988р. Є дружиною Татарчука Леоніда Івановича.
Леонід Татарчук – самобутній художник, написав сотні картин і портретів, що перебувають у багатьох колекціях в Україні і на Далекому Сході – у Магадані та Хабаровську.