Під час розкопок археологи знаходять шиферні прясла, керамічний та металевий посуд, ливарні формочки, плінфу з написами. Найчастіше вони засвідчують власника речі: «княжа», «Спасова», «княжо есть», «Мстиславля корчага», «Давидова чара», «Молодило», «Янъка вдала пряслень Жирць». Іноді написи вказують на вміст посудини — «Ярополче вино», «гороухща»; побажання — «Благодатнеша плона корчага сия»; називають ім'я майстрів — «Максим», «Людота», «Костантин». На причорноморській амфорі-голоснику, видобутому із стін Успенського собору помітні чотири букви, що реконструюються в напис «Мстиславля», імовірно на честь засновника храму князя Мстислава Ізяславовича. [1] В.Б. Антонович та А.В. Прахов під час розкопок «Старої катедри» у 1886 р. зауважували, що на стінках голосників неодноразово зустрічалась видряпана літера «Д». На думку дослідників, ця буква поряд із виявленим тоді графіті воїна в латах та в острогах вказувала на посвяту храму Св. Дмитру. Буквенні позначення були виявлені також на плінфі зі «Старої катедри». [2]

Кінець ХV – початок ХVІ ст. став часом активізації урбанізаційного процесу на теренах Великого князівства Литовського (далі – ВКЛ). Він ніс за собою локацію (фундацію, закладання) якісно нових центрів територіальних осередків, наділених правом на самоврядування, та зміну політико-правового статусу тих міст, які вже були нанесені на просторову мапу означених земель. Великокнязівським чи королівським привілеєм на маґдебургію, мешканці міста переводились із права, нормами якого вони досі послуговувались (волинське, руське) на маґдебурзьке, передбачався алгоритм створення й функціонування міського уряду – маґістрату. Разом з тим, міщани-“майдеборчики” отримували низку прав та прероґатив політико-економічного спектру. Однією із таких переваг був дозвіл на спорудження ратуші (лат. praetorium, нім. rathaus, rat, пол. ratusz, староукр. ратуш) – адміністративно-судової будівлі, де відбувались засідання міської влади й вирішувались найважливіші справи маґдебурзького міста.

Рік народження князя Мстислава невідовий. Історики ставлять приблизну дату – 1125 рік. Старший син великого князя київського Ізяслава та німецької принцеси Катерини. Отримав в уділ Переяслав. Брав активну участь у численних військових походах. Після смерті батька залишився в Переяславі і не барав участі в боротьбі за київський престол. Визнав Великим князем Ростислава І Мстиславича. Двічі займав київський престол. Перший раз – після смерті Ростислава Мстиславича у 1167 році. Та вже в березні 1169 року обороняв Київ від військ князя Андрія Боголюбського. Був змушений залишити місто і відступити на Волинь. Другий раз посів київський престол на кілька місяців у 1170 році.

І. Огляд військово-політичних подій
Щоби мати загальне уявлення про політичне тло коротко нагадаю про основні військово-політичні події у місті впродовж Великої війни та перших повоєнних років. Є певний історіографічний та публіцистичний штамп, що у Києві за кілька років влада мінялась від 14 до 20 разів. У Володимирі ситуація була не така драматична. Глобально влада змінилась двічі – коли місто окупували австро-угорці і коли Володимир зайняли поляки плюс два невеликих періоди нестабільності – кінець 1918 - початок 1919 рр. (австрійці виїхали, українці запізнювались) і липень-вересень 1920 р. (більшовики).
Основними військово-політичними подіями 1914-1920 рр. у Володимирі були:
3 серпня 1914 – початок наступу австро-угорських військ на Володимир;
літо 1915 – масова евакуація міста російською владою;
серпень 1915 – відступ з міста росіян та вступ авcтро-угорців;
листопад 1918 - відʼїзд з міста останніх загонів колишнього австро-угорського війська;
початок січня 1919 – вступ до міста польського війська;
21-24 січня 1919 – бій за Володимир між польською та українською арміями. Володимир під контролем Армії УНР;
кінець січня 1919 – відновлення польського контролю над містом;
липень 1920 – місто захопили більшовики;
15 вересня 1920 – поляки відновлюють свою владу у Володимирі.

У 1956 році до Нововолинська приїжджав Хрущов. На Донбасі була заворуха. Повстали
голодні шахтарі. Вбили голову профспілки. Було багато смертельних випадків. І Хрущов приїхав
попередити повстання у Нововолинську.

Я почала працювати у бібліотеці з 1 червня 1965 року. Попередню завідуючу забрали у райком
партії, а мене з Устилуга перевели на її місце.

За радянських часів у будівлі районної бібліотеки для дітей знаходилась. редакція газети.
Потім там був гуртожиток. А вже потім бібліотека. У той час держава виділяла кошти
на придбання літератури. У Луцьку був бібліотечний колектор, де всі бібліотеки замовляли
книги. Там була історична література та різноманітна професійна. Для колгоспників було
багато книжок. Замовляли також періодику через Союздрук – журнали та газети. «Знамя»,
«Октябрь». Великі міста, такі як Київ, Львів, Харків, випускали свої журнали, де була поезія,
проза, політика. І люди їх брали читати, бо то було цікаво.

Володимир-Волинський з кожним роком змінюється, та ми, проживаючи тут щоденно, майже не помічаємо цих змін. І так – століття за столітям… Час невпинно стирає будинки, парки, замки, маєтки і навіть цілі вулиці. І, ось цьоро року, місто вже відзначає свою 1027-му річницю.
Історія нашого міста славетна і легендарна. Починаючи від невеличкого племінного осередку, до західного форпосту Київської Русі, від славетної столиці Галицько-Волинської держави до зруйнованого вщент литовським князем Любартом замку Казимира, від звичайного польського повітового містечка до єврейського осередку, від воєнного окупованого міста до сучасного тихого Володимира-Волинського. Але це ж така купа літ… І хто її вже пам’ятає?

Князеві Володимиру Святославичу належить виняткове місце у вітчизняній історії. Народився Володимир близько 960 р., коли його батько, Святослав Ігорович, був ще юним спадкоємцем великокнязівського престолу, а Руссю правила княгиня Ольга. Матір'ю Володи¬мира була Малуша, ключниця палацу Ольги. Отже, він був незаконнорожденим сином.
До прийняття християнства Володимир утримував численні гареми. 300 наложниць у нього було у Вишгороді, 300 — у Білгороді, 200 — у Берестові. Але дітей від них у розрахунок не брали. Літописці фіксували лише "законні шлюби" князя і нащадків від них. Навколо цих численних шлюбів тривають дискусії. Вишгород розташовувався у 16 верстах (17 кілометрів) від Києва. Білгород, про існування якого достеменно відомо на той час, знаходився на березі Ірпеня, кілометрів за тридцять від Києва. Нині - це село Білогородка. І все ніби впорядку, де ж іще тримати гарем, як не в своїх резиденціях, але не всето й правда. Головне - ні в Берестові, ні у Вишгороді, ні в стародавньому Білгороді під час розкопок не виявлено величезних палат в яких мали б міститися сотні наложниць з персоналом, що їх обслуговував.

Цього року минає 1000 років з часу смерті Великого князя київського Володимира Святославовича. Постать та велич князя не потребує особливого представлення, адже Володимир є по праву батьком усієї Русі. За його діяльність народ ще за життя назвав його Великим князем, а після смерті возвів до лику святих. Володимир Святославович був завойовником як і його предки – мужнім, безстрашним воїном. Дружби з князем жадали європейські королі і візантійські імператори.
Він був молодшим сином князя київського Святослава Хороброго та Малуші (дочки древлянського князя Мала) – коханки князя, котра була ключницею княгині Ольги. Будучи незаконнорождженим з дитинства він зазнавав утисків і насмішок від старших братів. Але батько не цурався свого сина, а навпаки дуже любив тому і довірив йому Новгородський престол. Там він прокняжив сім років. Святослав Хоробрий загинув у битві з печенігами на Дніпровських порогах. Смерть батька стала на руку його сину Ярополку. Заволодівши престолом він убив свого брата Олега, що володів древлянською землею. Володимир, аби не повторити долю убитого брата, втік у Скандинавію. Вже там, заручившись добрячою підтримкою варяг, повернувся в Новгород. Вигнавши з Новгорода посадників Ярополка, оголошує йому війну. Володимир, зібравши велике військо, 11 червня 978 року, переможцем входить у Київ.

Місто Володимир ще з давна величаво красувалося куполами храмів. За різними версіями їх нараховувалось більше 2-х десятків. До нашого часу вони не достояли адже були дерев’яними.
Св. Миколаївська церква знаходилась на Жидівській вулиці, поблизу кам’яної єврейської синагоги. Коли і ким побудована – невідомо. Безсумнівним є тільки те, що вона існувала вже в першій половині ХІІІ ст. Перша згадка про неї відноситься до 1235р. В Іпатіївському літописі від 1235р. згадується, що Великий Галицько-Волинський князь Данило Романович, збираючись на війну проти галичан і князів Болоховських, моливсь Богу і святому архієрею Миколаю, щоб показав чудо своє.

У вересні 1941 року почав діяти концтабір відомий під назвами «Офлаг-ХІІ», «Шталаг-365», «Норд-365». В адміністративному апараті працювало приблизно 50-60 німців. Очолював їх полковних Едвін Потьєц, що підпорядковувався командуючому таборами військовополонених в Україні генерал-майору Вольфу. Динаміка ув’язнених змінювалась, іноді кількість полонених досягала 8 тис. осіб. За весь час через табір пройшло до 42 тис. полонених. Табір розміщувався на території військового містечка у Володимир-Волинському і складався з двох відділень. Перше – по вулиці Ковельській (військові казарми). Це відділення для офіцерів. Рядових солдатів розміщували на західній околиці міста по вулиці Устилузькій. Табір розташовувався у 10 чотириповерхових казармах-корпусах з надвірними побудовами та господарськими будинками на околицях міста, був огороджений колючим дротом, охоронявся німецьким батальйоном № 736. Військовополонених розподілили на роти, батальйони та полки під командуванням старшого командного офіцерського складу. Усі військовополонені були поділені за національною ознакою. З наближенням німецько-радянського фронту табір евакуювали на територію Німеччини. Тут загинуло до 25 тис. осіб.