dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина сьома
Інформація по новині
  • Переглядів: 674
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 4-01-2021, 15:50
4-01-2021, 15:50

Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина сьома

Категорія: Історія

Направду, місто – це відображення його жителів, тих, котрі щодня йдуть на роботу, тих, хто підтримують у ньому красу та порядок, тих, хто розбудовують його і, тих, хто нищать…
Війни, зміна влади та політичного устрою – найбільші рушії руйнацій та оновлень. І не завжди нове – це краще… бо чужа ідеологія, нав’язана примусом, рано чи пізно впаде.
Тож, сьома наша розповідь про людей, що жили в місті на зламі епох, важких історичних подій та втрапили у вогнище найкривавішої світової війни. Хтось вижив, а хтось досі лежить в невідомій могилі.

Красуня Леся і млин на Староостровецькій

Леся Паєвська – надзвичайної вроди жінка, відома діячка УПА, розвідниця, просвітянка – чиє життя обірвалося в Лук’янівській в’язниці у далекому 1953 році. Про цю чарівну красуню в місті знають одиниці, адже проживала вона у Володимирі у той час, коли загарбники розривали карту Європи на дві половини, а України взагалі на ній не було.
Вперше, про дружину власника млина по вулиці Староостровецькій (нині вул. 20 липня), розповіла мені Наталя Назарівна Грабарчук: «Ця жінка мала неймовірну вроду. Приїхала до нас з глибокої Гуцульщини. Була дуже розумна й витончена, вміла причарувати до себе одним поглядом. Будинок в якому жило подружжя Паєвських не зберігся до нашого часу. Чоловік Лесі тісно дружив з Арсеном Річинським, він навіть допомагав Паєвському владнати справу з документами на млин, адже Паєвські не мали польського громадянства і з цим була тоді справжня морока. Власника млина звали Діонісій, але всі його називали по-простому Денисом».
Життєвий шлях гуцулки Лесі привідкрила й журналістка газети «Слово правди» Ірина Надюкова, яка навіть побувала на батьківщині молодої упівки. Пані Ірина підготувала свої дослідження для наукової конференції «Хроніки Ладомерії»: «Народилася Олександра (Леся) Томич у 1908 році в родині священника на Косівщині. Батько невдовзі помер. Дідусь, бачачи, що дівчинка має нахили до науки, дав їй гарну освіту. Невдовзі Леся прибула на Волинь вчителювати».
Ймовірно, саме на Волині молода дівчина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Діонісієм Паєвським. Сам Паєвський теж немісцевий. Він воював в армії УНР і змушений був тікати на підконтрольну польську територію. Інтелігентна сім’я ідеально влилася в тодішню сформовану українську «Просвіту». Леся підтримувала «Союз українок». Родина часто збирала в себе вдома друзів, однодумців. У 1936 році в подружжя народився син Юрій.
«Біда довго не застала чекати. Прийшли перші совєти, і, звісно, сім’ю розкоркулили. Будинок відібрали, лишили тільки кухню. А в тепле гніздечко в’їхав сам начальник НКВС. Родина опинилася в списку на виселення. Рятуючись, сім’я розділилася. Леся, будучи вагітною вдруге, з сином Юрієм, повернулися на Косівщину, а Денис перебрався через Буг і потрапив до німецького концтабору», - розповідає Ірина Надюкова.
Невідомо, коли саме Леся вступила до лав ОУН, але було це ще до Другої світової війни, і все своє життя вона присвятила національно-визвольній боротьбі. Мала псевдо "Орися". Лесю схопили наприкінці 1952 року і доправили до Лук’янівської в’язниці у м. Києві. Її розстріляли 8 квітня 1953 року. В останньому листі до рідних вона написала: «Ми всі загинемо, але ми свідомо вибрали цю дорогу, бо таких як ми, треба було і буде треба, як зразок прийдешнім борцям за волю України».
Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина сьома
Леся Паєвська

Ворота в’язниці назавше зачинилися за спиною директора польської гімназії

Леон Кісель народився 3 квітня 1889 року в Оструві Галицькому поблизу Перемишля (нині село Острів у Польщі в гміні Перемишль Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства) у великій, збіднілій дворянській родині. У Перемишлі він закінчив молодшу школу з відзнакою. У 1917 році отримав диплом середньої школи та поступив на юридичний факультет Львівського університету імені Яна Казимира (Львівський національний університет імені Івана Франка). Брав участь у війні проти українців в битвах за Садову Вишню, Угри та Любінь Велький (знаходилися у складі ЗУНР). Був поранений. Перейшовши через річку взимку, дістав запалення легень, а тому був звільнений з військової служби у серпні 1919 року. Брав участь у війні з більшовиками, як доброволець в 1920 році. Нагороджений пам'ятною медаллю за війну 1918-1921 років.
Восени 1920 року продовжив навчання на філософському факультеті у Львові. А також закінчив польську філологію в 1927 році. Готуючи докторську дисертацію для університетської стипендії, почав викладати на Волині. Спочатку завідував гімназіями в Рівному, Здолбунові, а у 1934 році прибув у Володимир-Волинський де очолив Державну гімназію імені Миколи Коперника.
Ось як описує батька його донька Беата Кісель: «Він був людиною великого розуму і з великим романтичним серцем.».
Коли у Володимир прийшли перші совєти, звісно, Леону Кіселю не пробачили участь у війні проти більшовиків. Але він до кінця не вірив, що його можуть арештувати. Був фанатом своєї роботи, надіявся, що навчання в гімназії поновлять, але одного вечора до родини завітали «гості».
Беата Кісель згадувала:
«Це була середа, 11 жовтня. Ми вечеряли за столом. Пам’ятаю, що на вечерю був шніцель з маринованим огірком. Раптом моя мама змінилася на обличчі і вказала на групу солдатів, що повертали з вулиці через ворота до нашої квартири. Вони зайшли озброєні, на них були блакитні шапки прикордонників. Офіцер наказав обшукати помешкання. Солдати перевернули шафу, особливо старанно гортали книги, яких було багато у професора молодшої школи - польської студії.
Батька забрали до володимирської в’язниці. Мати злягла тяжко хвора. Ми з сестрою ходили до воріт в’язниці. Нам сказали, що раз на місяць ми можемо принести чисту нижню білизну, калісони та шкарпетки, кусок мила. Одного разу отримали від нього записку: «Я здоровий» ... В одній записці батько вже в 1940 році згадав про золотий перстень, узятий в нього, годинник з красивим пеліканом. Звичайно, нам ці цінні речі ніхто не віддав».
Леона Кіселя було розстріляно в Биківні, про, що свідчить меморіальна дошка, яка розміщена там же. Відомо, що розстріли в Биківні (так звані "Бикивнянські могили") це - місце розстрілу польських офіцерів із так званого «списку катинського». Так НКВС розправлялися з українськими та польськими представниками інтелігенції, які не підтримували більшовицьку владу на території Західної України в 1939 році.
Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина сьома
Родина Леона Кіселя


Родина власника фабрики рослинної олії розстріляна у П’ятиднях

Вільям Цукер народився 22 серпня 1927 року. Його батько мав маленьку фабрику, яка виробляла рослинну олію. Мешкала родина на околиці міста (на жаль, не відомо точно на якій саме околиці). У сім’ї було три брата і дві сестри. Один брат працював дантистом. Батько помер у 1939 році.
Під час Другої світової війни єврейська родина постраждала. Оскільки сім’я вважалася фермерською, їх не одразу забрали в гетто. Але все таки матір і сестер розстріляли в П’ятиднях. Брата дантиста німці не чіпали, він лікував їм зуби. Згодом йому вдалося втекти. Брати кілька місяців поневірялися в лісі, поки брата дантиста не спіймали польські партизани, а Вільяма – російські.
Після війни брати повернулися у Володимир. Згодом два брата виїхали в Польщу. Про третього брата, на жаль, не згадується. Після Польщі Вільям поїхав в Німеччину, де перебував у таборі переміщених осіб та американській зоні. У 1949 році він переїхав у Нью-Джежерсі, США. Пізніше мешкав у Буффало.

Орися Вознюк
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Березень 2024 (1)
Лютий 2024 (4)
Січень 2024 (3)
Грудень 2023 (3)
Листопад 2023 (4)
Жовтень 2023 (4)
^