dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » Коцюр, Ганджаба, Домбрувка та Шельонт – топоніміка у працях Олександра Цинкаловського або села яких більше нема на карті Володимир-Волинського району
Інформація по новині
  • Переглядів: 1408
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 26-10-2020, 10:45
26-10-2020, 10:45

Коцюр, Ганджаба, Домбрувка та Шельонт – топоніміка у працях Олександра Цинкаловського або села яких більше нема на карті Володимир-Волинського району

Категорія: Історія

Час безжально постирав хутори, фільварки та навіть цілі села на мапі Володимир-Волинського району, не жаліючи ні дорогих панських будинків, ні мальовничих вуличок, ні навіть величавих костелів та церков. І все це в наслідок печальних сторінок України, адже саме політичні процеси стали основними рушіями змін не лише на краще, а й на гірше.
Олександр Цинкаловський у своїй праці «Стара Волинь і Волинське Полісся», залишив для нашого покоління величезний скарб, поєднавши в книзі топоніміку, географію, історію і навіть економіку. І хоч вже пройшло більше сотні літ (краєзнавчий словник охоплював період до 1914 року), на карті Володимирщини ще гордо несе свої води річечка Гнида, що бере початок біля села Гряди Іваничівського району, а тоді села Калусів –польської колонії (нині не існує), та вже ледь животіючи дотягується ще до могутнього Західного Бугу. Але навряд чи хто вже згадає де колись був Лизаветин чи Зигмунтівка. І лише Жабка в Ківерцівському районі може похвастатись, що трохи виросла в розмірах, якщо в кінці ХІХ ст. там було 128 жителів, то зараз 239. Жабчани ніколи не мали церкви. І протягом віків побудувати церкву було їхньою мрією. Мрія збулася 27 грудня 2015 року. У селі Жабка відкрили храм на честь великомученика Юрія Переможця. [4]
У двотомнику Олександра Цинкаловського є безліч корисної та цікавої інформації. Працюючи з метеріалами, для мене було головним не тільки знайти щось невідоме мені чи пересічному громадянинові, а й частково продовжити його роботу. Я обрала для себе список сіл Володимирського повіту. Це топоніми, яких зараз нема на карті, подекуди їх назви кумедні та цікаві. Я позначила їх на карті сучасного Володимир-Волинського району (хоча є й місця лише приблизні) та частково знайшла інформацію, про те, що сталося з цими населеними пунктами і чому вони зникли.
Отже, після приєднання Волині до Польщі Волинська земля була перейменована на Волинське воєводство і поділена на три повіти: Луцький, Володимирський, Кременецький. Після приєднання Волині до Російської імперії утворилися нові адміністративні одиниці. Утворилась Волинська губернія - територія сучасних Рівненської, Волинської, більшої частини Житомирської областей, а також північних частин Тернопільської та Хмельницької областей. До складу губернії входив Володимир-Волинський повіт, який в свою чергу поділявся на волості. З того часу пройшло доволі багато літ і багато змін. Щось залишилось, а щось зникло.
Населені пункти зникають і на це впливає кілька чинників чи то природних, чи антропогенних. Якщо брати статистуку за період незалежності України з 1991 року по 2012 рік, то зникло 528 населених пунктів. Найбільше за роки Незалежності перестало існувати сіл на Київщині, Полтавщині, Житомирщині, Сумщині, Харківщині, Чернігівщині.
Найменше – на Волині, Закарпатті, Черкащині, Львівщині, Хмельниччині, Рівненщині. [5]
А, що було до незалежності, на жаль важко прослідкувати, адже в період радянського правління і так званої колективізації зникли сотні населених пунктів. І не тільки села, а й цінні історичні об’єкти: кургани, городища, урочища, могили, церкви, палаци і замки.
Що стосується нашого рідного Володимирського краю, то ми теж маємо географічні втрати. Олександр Цинкаловський у своїй праці «Стара Волинь і Волинське Полісся» зафіксував безліч населених пунктів, яких нині нема. Спробуємо прослідкувати їхній подальший розвиток, процвітання та занепад. Нині на мапі Володимир-Волинського району не має:
1. Антонівка Могиленська – колонія у Володимирському повіті, 9 км від Володимира. В кінці ХІХ ст. там було 16 домів і 110 жителів.
2. Анусин – колонія в Володимирському повіті, 5 км від Володимира, 15 домів, 114 жителів.
3. Бискупичі Руські – село Володимирського повіту, Микулицька волость, село над річкою Лугою. 22 км від міста На поч ХХ ст. було там 95 домів і 1661 житель. Церква дерев’яна, водяний млин. Віддавна власність князів Козиків. У 1545 році князь Андрій Козика і Лев Оброзців (чоловік дочки князя) понинні були направляти з Бискупичів одну городню валодимирського замку. В 1631 році село належить до кн. Андрія і Софії Чарторийських. В кін. ХІХ ст. власність Кошовських. На полях до 1895 року було три кургани (недослідженні). У 1948 році село Бискупичі Руські було перейменовано у Нехворощі. Населення нині складає лише 230 чоловік. З Бискупічів Руських родом відомий військовий діяч УПА – Порфир Фролович Антонюк – знаний під псевдом «Сосенко». Керівник бази УПА «СІЧ», командир загону ім. Богуна з ВО «Турів». Не менш відомий і інший уродженець села – Литвинчук Іван Самійлович на псевдо «Дубовий», майор УПА, командир ВО «Заграва», з 1949-1951 рр. – командир УПА-Північ.[8]
4. Білі Береги – пригородок м. Володимира, за річкою Лугом, на якому від пам’ятних часів завжди стояли водяні білобережецькі млини, 1 км від Володимира. В кінці ХІХ ст. було там 39 домів і 101 житель. В княжих часах власність володимирських владик, пізніше належало до Лисаховських і Ледуховських. При самому березі р. Луга виявлено кілька землянок з 6-7 ст., а на північному високому березі урнове тілопальне цвинтарище в садибі Ваврисевича. При нівеляції лісового берега натраплено на ікло мамонта.[2]
5. Болеславівка - колонія у Володимирському повіті, Микулицька волость, 9 км від Володимира. В кінці ХІХ ст. було там 12 домів і 73 жителів.
6. Будки Когилинських – колонія у Володимирському повіті. Вербська волость, 11 км від Володимира. В кінці ХІХ ст. було там 12 домів і 76 жителів.
7. Вікторів – фільварок у Володимирському повіті, Хотячівська волость – 2 доми і 34 жителі.[2]
8. Вовчок, Вовчак - хутір Володимирського повіту Вербська волость, 21 км від Володимира. В кінці ХІХ ст. там було 35 домів і 164 жителі.
Село Вовчак, стояло серед боліт у лісі. Було там кілька десятків хат. У тому селі містився штаб загону УПА. Штаб цей охороняв цілий курінь стрільців. У Вовчаку було збудовано пекарню. Була там і грабарня та всі необхідні майстерні. Працював телефон. Усе це мале село виглядало як маленький військовий табір. [3]
Уся територія Стижорівського лісу разом з селами Мочулки, Вовчак, Ревушки носила назву «СІЧ». У Вовчаку і прилеглих до нього лісових урочищах в спішному порядку було побудовано понад два десятки нових приміщень, які призначались під адміністративні будівлі, казарми, склади, гарбарні, пекарні, різноманітні майстерні, школи, лікарні. У 1946 році село було стерте з лиця Землі. З приходом на Волинь радянської влади база повстанців була не тільки знищена, трактори й бульдозери пройшлися і по місцевості. Понад 50 післявоєнних років урочище Вовчак було полем серед непрохідного лісу, за 6 км від села Ревушки. [6]
9. Владиславівка – колонія в Володимирському повіті, Вербська волость. Перейменоване у 1964 році у село Міжлісся. Населення скадає 61 особа.[7]
10. Водзинек Великий, Водзинек Малий і Водзинек на Клині – три польські колонії у Володимирському повіті, Вербська волость, 7 км від Володимира. В кінці ХІХ ст. у Водзинеку Великому було 42 доми і 281 житель; у Водзінеку Малому було 40 домів і 248 жителів і в Водзинеку на Клині – 11 домів і 68 жителів.
11. Воля Долматівська – село Володимирського повіту. Розташовувалось на південний захід від Володимира. Згідно з поборовим реєстром Володимирського повіту 1583 року село було у заставі Матвія Ланевського, а частинно належало до Яцька Туличівського.[2]
12. Ганджаба - хутір у Володимирському повіті, Вербська волость.
13. Гнійне - с. Володимирського повіту, Вербська волость, 12 км від Володимира, село над річкою Турією. В 1653 р. село було власністю Адама Киселя. До 1863 року село належало до Мясковських. За переписом 1911 року у Гнійному було 557 жителів, Кредитове товариство і державна горілчана крамниця.
Назву Гнійне село носило до 1963 року. Радянська влада перейменувала село у Красностав. Нині там проживає 517 жителів.
14. Голендри – с. Володимирського повіту, над р. Бугом. Було там 35 домів і 334 жителі.
15. Грабина – колонія Володимирського повіту, Вербська волость, 12 км від Володимира. В кінці ХІХ ст. було там 17 домів і 109 жителів.
16. Домбрувка – колонія Володимирського повіту, Микулицька волость, 10 км від Володимира. В 1887 році було там 33 доми і 176 жителів.
17. Домінопіль – польська колонія. Жило там 150 поляків і дві українські родини. У 1943 році там був розміщений штаб Армії Крайової, який мав займатися переговорами з УПА. Фактично це був штаб польської розвідки, який збирав інформацію про рух упівців. Колонія була знищена під час конфлікту між українцями та поляками.[3]
18. Дубники – с. Володимирського повіту, 6 км від Володимира. При земляних роботах знаходили там людські черепи попробивані довгими до 25 см залізними цвяхами і залізну зброю «старого типу». В 1887 році було там 42 доми і 22о жителів.
У селі проживала велика кількість етнічних німців. Під час польсько-українського міжетнічного конфлікту 1943 р. загинуло 66 мешканців села.
Спогади про міжетнічний конфлікт у роки Другої світової війни: «16 липня 1943 р. просто на дорозі, серед білого дня був застрелений 40-річний Войтович Володимир Федорович. Він їхав фурою на поле, з ним дружина Аделька (полька) й синок Владик. Коли проїжджали повз хату осадника Кіта Вацлава, то господар вийшов з гвинтівкою і вистрелив Войтовичу в груди. З хати вискочила дружина Кіта і закричала: „Забій єще те гадувке і тего малого гада!“. Аделька просила не вбивати хоч малого Владика, промовляючи: „Я теж єстем полька“. Підійшов якийсь старший і наказав не чіпати жінки й дитини. Похований Войтович на кладовищі у селі Дубники».
Після Другої світової війни на території села Міністерство оборони СРСР вирішило створити полігон, у звʼязку з чим село було ліквідоване. Нині єдиною згадкою про село Дубники залишилося старе, занедбане кладовище.
19. Едвардополь - колонія Володимирського повіту Коритницька волость, 13 км від Володимира. В 1887 році було там 45 домів і 260 жителів.
20. Євин – колонія Володимирського повіту Вербська волость, 22 км від Володимира. В 1887 році було там 17 домів і 112 жителів. Колонія Євин знаходилася одразу за селом Свічів. І це нині село Гевин. На польських та австрійських картах саме там зазначено колонію Євин. Нині у селі Гевин теж не залишилось жителів.
21. Ємелин - колонія Володимирського повіту Вербська волость. 18 км від Володимира. У 1887 році там було 16 домів і 173 жителя.
22. Єлизаветпіль – село у Володимирському повіті, Вербська волость, 16 км від Володимира. В 1887 році було там 75 домів і 460 жителів.
У 1961 році було приєднано до села Красностава.[7]
23. Заславек - колонія у Володимирському повіті, Вербська волость, 5 км від Володимира. В кінці ХІХ ст. Було там 20 домів і 88 жителів.
Територія колонії Заславек у 1951 році ввійшла до полігону.[1]
24. Зеленів, Зелінов, Зелінюв – село Володимирського повіту, положене на південний захід від Володимира. Колись належало до Хотячівської волості луцьких владик. Згадується в поборовому реєстрі з 1570, 1577 рр.
25. Зигмунтівка – колонія у Володимирському повіті, Порицька волость, 35 км від Володимира. В кінці ХІХ ст. було там 26 домів і 127 жителів.
26. Зосин – колонія в Володимирському повіті, Вербська волость. На початку ХІХ ст. було там 6 домів і 37 жителів.
27. Зофіювка (по-українськи Софіївка) – фільварок у Володимирському повіті, Микулицька волость. 11 км від Володимира. В кінці ХІХ ст. було там 33 доми і 185 жителів.
28. Камилівка або Камельовка – колонія у Володимирському повіті, Вербська волость – 9 домів і 64 жителі. У 1940 році перейменоване у Галинівка. Населення складає 343 особи.[7]
29. Капітульщина – хутір Володимирського повіту Вербська волость – 8 домів, 36 жителів. Більш відомий, як хутір Капітулка.
Хутір нині не існує, на його місці росте ліс.
30. Кладнів - село Володимирського повіту, Коритницька волость. Розташоване над річкою Бугом. В кінці ХІХ ст. було там 109 домів і 796 жителів. Село ділилося на кутки: Печиська, Містки, Гаївка і урочища: Золотуха, Тинетисько, Мочули, Вонючка, Ставське болото, Гострів, Бушван, Озеро, Довша, Поромиська, Бидричі, Оболоне, Вонючий кут, Пастовні, Лиса Гора, Вовча яма, Солтинське поле, Під лісом, Пеньки. В урочищах Печиська, Містки були земляні вали, а в урочищі Гаївка - один курган. В 1565 році село належало до Грубешівського повіту на Холмщині. Побору з Кладнева платили тоді 17 зол. і 25 грошей польських.
Село постраждало під час польсько-українського конфлікту. Серед 40-ка будинків українців залишився лише один - Панасюк Ольги Пилипівни.
Кладнів ще є на мапі Володимир-Волинського району, але там вже нема жодного мешканця.
31. Корчунок або Карчунок – фільварок, Володимирський повіт, Коритницька волость. Пізніше, вже після Першої світової війни фільварок переріс у повноцінне село, в якому в основному жили поляки. У 1940 році у селі було 300 дворів, з них близько 20-ти, в яких жили українці. Нищення села почалося в 1940 році, коли радянська влада виселила до 20 сімей осадників, десь біля 10 було засуджено, а дві сім’ї німців виїхали до Німеччини. Шість поляків і один українець загинули при наступі німців на початку війни 23 червня 1941 року. Згоріло повністю кілька десятків дворів. Із них люди виїхали. Влітку 1943 року, ще згоріли будівлі українців, а весною 1944 року мадяри майже винищили село.
Після війни тут жило до 20 сімей українців, які побудували, відремонтували хати. В серпні 1947 року було організовано колгосп. Село було визнане неперспективним, силою змушували людей залишити свої оселі і вибратись до сіл Ворчина, Зорі, Залужжя і Устилуга. Починаючи з 1947 року, на місці колишнього села, посаджено ліс площею 535 га [1]
32. Коцюр або Кочор – хутів у Володимирському повіті. На поч. ХХ ст. було там 6 домів і 18 жителів. В 1582 році урочище Коцюр належало до міста Володимира. За переписом 1911 року було там 186 десятин, що належали до великої земельної власності.
На польських картах 1932-33 рр. хутора з такою назвою нема поблизу Володимира. Нема й на карті 1939 року. Нема і на австрійських картах 1910 року. Натомість на польських картах на заході поблизу міста є населений пункт Koszary, який можна читати і перекласти як Кошари або Коцяри. В перекладі на українську мову серед населення, хутір міг бути і як Коцюри, і як Кочури. Адже, враховуючи те, що хутів згадується ще аж з 1582 року, то його назва Коцюр, Кочури, Кочур могла трансформувалася в Коцяри і Кошури.
33. Леонівка – фільварок у Володимирському повіті, Вербська волость – 29 домів і 152 жителі.
34. Лобачин – село у Володимирському повіті, Вербська волость, 1 км від Володимира. В кінці ХІХ ст. було там 39 домів і 169 жителів.
У 1971 році село Лобачин було приєднано до села Заріччя.[1]
35. Мар’янівка – дві колонії у Володимирському повіті, Коритницька волость – 34 доми і 205 жителів.
36. Могильно – село Володимирського повіту, Вербська волость, 9 км від Володимира. В кінці ХІХ ст. було там 135 домів і 669 жителів, дерев’яна церква з ХVIII ст. В 1545 р. Могильно належало до Івана Сонтановича, волинського землянина.
До 1952 року село носило назву Могильне, але радянська влада вирішила «осучаснити назву» і перейменувала село у Жовтневе. До 2016 року село носило назву Жовтневе, але воно попало до переліку населених пунктів, які потрібно перейменувати згідно із законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». З 2016 року перейменовано у Сусваль – на честь уродженця села – Петра Сусваля, якийий загинув на Сході України у війні з проросійськими окупантами. Нині там проживає 626 жителів.
37. Навратин - село Володимирського повіту, Микулицької волості, 13 км від Володимира. В кінці ХІХ ст. було там 30 домів і 150 жителів. Перша писемна згадка про село Навратин походить з 1583 року, тоді село належало до Литовського ключа княгині Михайлової Чарторийської, яка платила від Навратина за 4 дими і 2 городи.
Нині село Навратин не існує. Колишня вулиця села Навратин – це частина села Житані.
38. Октавин – колонія Володимирського повіту, Микулицька волость, присілок с. Черчичі, 11 км від Володимира. В кінці ХІХ ст. було там 42 доми і 330 жителів.
Під час польсько-українського конфлікту жоден поляк не постраждав. Всі польські родини виїхали на територію Польщі, натомісь в Октавині поселили переселенців-українців з-за Бугу. Після побудови міста Нововолинська значна частина мешканців переїхала до міста. Ще декілька сімей переселилось у сусіднє село Дігтів. Останніми мешканцями села Октавин було подружжя Дуди.. Після смерті чоловіка, діти забрали матір до міста Нововолинська. Нині там залишилась лише їхня хата.
39. Осередек – колонія у Володимирському повіті, Вербська волость, - 20 домів і 133 жителі.
40. Острів – колонія в Володимирському повіті – 5 домів і 40 жителів.
Село зняте з обліку в період 1967-1971 рр. у зв’язку з ліквідацією та переселенням жителів. Знаходилось біля с. Лудин. [7]
41. Паридуби Коритницькі – село у Володимирському повіті, 27 км від Володимира. Присілок села Коритниця. Нині – це одне село Коритниця.
42. Перекопи - колонія у Володимирському повіті, Вербська волость - 11 домів і 72 жителі.
43. Півник – хутір Володимирського повіту, Вербська волость, передмістя м. Володимира.
44. Помірки – оселя Володимирського повіту, за 3 км від міста, на початку ХХ ст було там 33 жителі і цегельня.
45. Поповка - колонія Володимирського повіту, Вербська волость. В 1887 році було там 17 домів і 114 жителів.
46. Пузів – село Володимирського повіту, Коритницька волость, 13 км від Володимира. Село це було положено на границі великих стенжарицьких лісів. В кінці ХІХ ст. було там 86 домів і 587 жителів, дерев’яна церква, село жило завдяки фундації волинських землян Пузинів з 16 ст. В 1545 році, як то видно з ревізії володимирського замку, село належало до волинського землянина Богдана Пузовського, який був зобов’язаний у луцькому замку утримувати одну городню.
Село Пузів постраждало внаслідок польсько-українського конфлікту. 10 лютого 1944 року вранці почалася стрілянина з боку с. Білина. Люди побачили, що від самого Білина рухається живий ланцюг озброєних людей. Перед селом заграла сурма. Відразу залунали постріли. У той день, Пузів, а нині Зорю, було вщент спалено, а всі, хто не втік, були вбиті. На тому місці, де сьогодні знаходиться пам ятник радянськім воїнам, стояла церква, яку поляки спалили повністю. Знищено 108 хат мешканців. У 1964 році село Пузів було перейменоване у село Зоря.
47. Сіраківка – колонія Володимирського повіту, Вербська волость, 13 км від Володимира – 30 домів і 157 жителів. В 1961 році було приєднане до села Верба. [7]
48. Федорпіль – колонія Володимирського повіту, Вербська волость, 10 км від Володимира. В 1887 році було там 16 домів і 98 жителів.
49. Фундуш – фільварок Володимирського повіту, Хотешівська волость, 13 км від Володимира. В 1887 році було там 3 доми і 58 жителів.
У 1969 році було перейменоване у село Дарницьке. Населення становить 79 осіб.[7]
50. Цешин - колонія у Володимирському повіті, Вербська волость, 14 км від Володимира. В ХІХ ст було там 47 домів і 276 днів.
51. Чернявка – село Володимирського повіту, Коритницька волость, над річкою Бугом де положена оселя Городло, 21 км від Володимира. В кінці ХІХ ст. було там 12 домів і 60 жителів. В 1787 році село належало до Сікіжинських. Над річкою Бугом у лісі було кілька курганів.
До вересня 1939 року в селі нараховувалось до 50 дворів. У 1940 році селян було переселено в район Торчина. Під час німецької окупації на місце села повернулося три сім’ї українців і дві – поляків. Нині село не існує. На його місці росте ліс. [1]
52. Шельонт або Шелях – фільварок у Володимирському повіті Коритницька волость. 5 домів і 131 житель.
53. Шкартані – урочище в околицях Володимира, Вербська волость. В кінці ХІХ ст. було там 4 доми і 20 жителів.
54. Ядвигів – колонія Володимирського повіту Вербська волость. 14 домів і 92 жителі.
55. Янів – село у Володимирському повіті, Хотячівська волость, 14 км від Володимира. Колись село належало до монастиря св. Спаса у Володимирі. Пізніше об’єднане в одне село з Вощатином.
56. Ясенівка - колонія Володимирського повіту Вербська волость. 9 домів і 61 житель.[2]

На жаль, працюючи з картами та книгами Олександра Цинкаловського, мені не вдалося визначити розташування двох колоній – це Воля Долматівська та Шельонт. Можливо з певних причин вони були перейменовані або об’єднані з більшими колоніями в одну.
Число населених пунктів, яких більше нема на мапі Володимирщини дещо більше, адже Олександр Цинкаловський у своїй праці описав села та містечка включно до 1914 року. Після закінчення Першої світової війни, ряд поселень польських колоністів на Волині збільшився. А німецькі колонії в свою чергу опольщились, хоча й зберігали певні традиції. Виключенням є німецька колонія Голендри, що була біля села Коритниця, вона частково українізувалася. Населення жило дружно. У Володимир-Волинському повіті було ще кілька інших німецьких колоній. До Володимирської парафії евангельсько-лютеранської церкви належали колонії Антонівка, Єлизаветпіль, Сурежівка, Вондоволя, Голендри.
Що ж до польських колоній – то їх багато. Так звані польські колоністи, яких в нас називали осадниками, швидко заселили вільні землі по всій Володимирщині, не враховуючи лише заболочені північно-західні землі. В результаті першої світової війни була відновлена Польська держава до складу якої увійшли також території Західної України та Західної Білорусі, де етнічні поляки складали меншість населення, маючи чисельну перевагу лише в великих і середніх містах. Польський уряд зробив належні висновки з дворічної польсько-української війни, в якій опорою Української Галицької Армії було власне українське селянство. З метою послаблення економічної бази українського національно-визвольного руху на теренах Польщі було заплановано аграрну реформу, яка мала на меті зміцнення польського елементу на селі в Західній Україні та Західній Білорусі.
Після підписання Ризького мирного договору польський сейм у грудні 1920 року ухвалив два земельних закони. Перший стосувався процедури передачі земель, які до відновлення польської держави належали царській родині та іншим власникам суб'єктів Російської Імперії, а другий — про пільгове надання землі інвалідам та ветеранам польського війська, які відзначились у польсько-українській та радянсько-польській війнах.
За цими законами польські осадники з числа військових мали можливість безкоштовно отримати до 45 га землі на Західній Україні, а переселенці-добровольці придбати землю за пільговою ціною в кредит на 30 років зі звільненням від оплати у перших 5 років володіння. Умови відбору кандидатів у осадники були дуже жорсткими: з майже ста тисяч поданих клопотань було задовільнено лише 7345.
Що ж до подальшої долі польських колоній, то ми знаємо, що нині їх не існує. Залишились окремі села, такі, як Людмирпіль – але вони повністю українські. Перша причина припинення існування польських колоній – це приєднання Західної України та Західної Білорусі до СРСР у 1939 році. Частину осадників було депортовано до Сибіру й Астрахані. Спочатку НКВС обмежувався обшуками й арештами в колоніях — чекісти добре розуміли, яку небезпеку для них становлять колишні військові. А 10 лютого 1940 року розпочалася масова депортація військових осадників. Осадники та їхні родини мали покинути все нерухоме майно, господарський інвентар та худобу. Останню партію колоністів вивезли до Сибіру за два дні до нападу Німеччини — 20 червня 1941 року. Ті ж, кого не встигли депортувати, залишилися в охопленому війною краї до вересня 1944 року. [9]
Друга причина – це акції масового переселення прикордонного населення (українців та поляків), що відбулася у 1944—1946 роках з обох сторін. І третя причина – це встановлення радянської влади і так звана колективізація. 18 травня 1946 р. Верховна Рада СРСР ухвалила Четвертий 5-річний план і визначила курс на суцільну колективізацію. У 1946-1950 рр. у західних областях України планувалося здійснити індустріалізацію, колективізацію й культурну революцію – знищити приватну власність і дрібнотоварне виробництво. Усі хутори, фільварки та дрібні села було знесено. Населення підлягало швидкому переселенню з усім нерухомим майном.
У спогадах старожили, часто згадують яким чином відбувалися дані переселення, адже фактично це все падало на плечі самих внутрішніх переселенців. А коні та фури, якими б можна було перевести нажите майно, селянам вже не належали, а були колгоспними. Тому, враховуючи й те, що у будні, селяни працювали в колгоспі, то перевезення власного нажитого майна випадало на неділю. Сільськогосподарські землі, садки, ліси – все це теж стало належати колгоспу, і навіть, якщо селянин мав на них усі необхідні документи. Ті, хто чинив спротив були вивезені до Сибіру, а таких були сотні. Так і завершилась радянська адміністративна реформа - справжнім терором проти селян. У населення, що було вивезене до Сибіру, майно підлягало арешту та знесенню автоматично. Нема жителів – нема проблем. А ті, що залишились, але за мірками радянської влади були неперспективними – переселяли до ближніх сіл у наказовому порядку. Таким чином, кілька десятків населених пунктів зникло з карти Володимир-Волинського району. Село стало «укріпленим», жити стало «веселіше».
З 1991 року по 2017 рік у Володимир-Волинському районі зникло 3 населених пункти – Октавин, Кладнів та Гевин. Хоча вони ще є на карті Володимир-Волинського району, але там не має жодного жителя. На межі зникнення такі села як Орані, Міжлісся, Дарницьке, Маркелівка, Людмільпіль, Марія-Воля, Писарева Воля.
Отже, підсумовуючи вищевикладений матеріал, можна з впевненістю сказати, що Олександр Цинкаловський зробив велику справу. Ті всі населені пункти, які зникли з карти, ще досі живуть на сторінках його книг і слугують безцінним матеріалом для науковців та краєзнавців. Історію пишуть сміливці, правдиву і чисту історію, якою б гіркою чи жорстокою вона не була. Олександр Цинкаловський був сміливцем та патріотом, він залишив для нас чисту історію, без вигадок, без повчань і головне без вихвалянь. Хоч і кажуть, що історію пишуть переможці, але це історія, яка не має душі, історія вкрадена, історія спотворенна. І мене дуже тішить, що Олександр Цинкаловський не писав спотвореної історії, а залишив нам цікаві праці, багаті та змістовні, а ми його послідовники вже маємо з чого черпати натхнення і продовжувати цю величну справу – писати історію. Адже кожен з нас також має шанс залишити своє ім’я на білих сторінках історії.



Список використаних джерел
1. Царук Я. Трагедія волинських сіл 1943-1944рр. Українські і польські жертви збройного протистояння.Володимир-Волинський район.- Львів:Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2003
2. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся.Краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 року. Том І, ІІ.Накладом Товариства «Волинь», -Канада: Вінніпег, 1986
3. Шумук Д. Пережите і передумане: Спогади й роздуми українського дисидента-політв’язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921 – 1981).-Детройт,1983
4. Жабка. Електронний ресурс: https://uk.wikipedia.org/wiki/
5. З карти України зникло 641 село. Електронний ресурс: http://www.pravda.com.ua/news/2013/04/9/6987778/
6. Урочище «Вовчак». Електронний ресурс: https://uk.wikipedia.org/wiki
7. Прадідівська слава.Українськи пам'ятки. Електронний ресурс: http://www.pslava.info/VolodymyrRn_RogozhanyS,160006.html
8. Нехвороща. Електронний есурс: https://uk.wikipedia.org/wiki
9. Операція колонізація. Польське осадництво на західноукраїнських землях. Електронний ресурс: https://dt.ua/HISTORY/operaciya-kolonizaciya-polske-osadnictvo-na-zahidnoukrayinskih-zemlyah-_.html
10. Польская тактическая карта западной Украины 1924-1939
http://www.etomesto.ru/map-ukraine_zapad/#n
11.Польські карти. http://freemap.com.ua/karty-ukrainy/polskie-karty/polskie-karty-kvadrat-p45s38
12. Австрійські карти. http://freemap.com.ua/maps/avstrijskie-1910goda/42-51.jpg

Коцюр, Ганджаба, Домбрувка та Шельонт – топоніміка у працях Олександра Цинкаловського або села яких більше нема на карті Володимир-Волинського району

Картосхема з колоніяки яких нема у праці Олександра Цинкаловського
Коцюр, Ганджаба, Домбрувка та Шельонт – топоніміка у працях Олександра Цинкаловського або села яких більше нема на карті Володимир-Волинського району

Картосхема з позначеними населеними пунктами, які описані в праці О Цинкаловського і яких нині нема на карті Володимирщини
Коцюр, Ганджаба, Домбрувка та Шельонт – топоніміка у працях Олександра Цинкаловського або села яких більше нема на карті Володимир-Волинського району
Володимир-Волинський на австрійській карті 1910 року
Коцюр, Ганджаба, Домбрувка та Шельонт – топоніміка у працях Олександра Цинкаловського або села яких більше нема на карті Володимир-Волинського району
Колонії Камельовка, Єлизаветпіль, Ядвігов, Божа Воля, Барбаров

Коцюр, Ганджаба, Домбрувка та Шельонт – топоніміка у працях Олександра Цинкаловського або села яких більше нема на карті Володимир-Волинського району

Колонія Голендри

Орися Вознюк, наукова співробітниця сектору обліку, паспортизації та наукових досліджень адм. ДІКЗ "Стародавній Володимир"
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Березень 2024 (1)
Лютий 2024 (4)
Січень 2024 (3)
Грудень 2023 (3)
Листопад 2023 (4)
Жовтень 2023 (4)
^