dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина п'ята
Інформація по новині
  • Переглядів: 150
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 4-06-2020, 15:07
4-06-2020, 15:07

Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина п'ята

Категорія: Історія

Якщо на мить заплющити очі і уявити яким міг бути Володимир, то можна відверто зізнатися, що він був різнобарвним. Маленкі чепурні вулички, що тонули в бузкових алеях, вабили до себе, по правді сентиментальне і ностальгічне населення. Бо тут, на краю України, втікаючи від більшовицької влади, опинилися ті, чиє життя висіло на волосині, і ті, чиє життя набирало нового розмаху. Так, тут була Польща, що несла собою чужу культуру, але десь там по кутках, все таки проростали українські паростки свободи. Тож п’ята наша розповідь буде про жінок, які вочевидь, мали вище походження, але безжальна історія скорихнула їхнє розмірене життя.

Жіноче училище Олени Біньковської

Про цю загадкову жінку співробітникам заповідника «Стародавній Володимир» розповіла Сусанна Володимирівна Мерзлова, онука Даміана Герштанського. Олена Біньковська на свої кошти утримувала чотирирічну гімназію для дівчаток у Володимирі-Волинському.
«Це була дуже поважна пані, дружина полковника. Можливо вона мала якісь зайві кошти, а своїх дітей у неї не було. Ця гімназія була у тому будинку де розміщувалося ДАІ. Це приміщення вона орендувала. В гімназію бралися всі дівчатка незалежно від національності та віросповідання. Моя мама закінчила гімназію Біньковської. Як мені було п’ять років, я разом з мамою провідувала цю поважну пані. Вона вже була дуже старою і хворою, в неї був цукровий діабет. Її чоловік помер і вона залишилася сама. Мама розповідала що ця жінка мала неприємності через вчителя біології. Молодий вчитель, який сам ще недавно був студентом, таємно давав читати дівчатам-гімназисткам революційну літературу. Про це дізналася Олена Іванівна Біньковська. Вона порадила йому поїхати з міста. Моя мама та інші дівчата дізналися, що він від’їжджає, вирішили провести його. Померла пані Олена в Володимирі. Похована на Ладомирському кладовищі» - розповіла Сусанна Мерзлова.
У матеріалах «Памятной книги Волынской губернии на 1908 год» є згадка про Приватне жіноче училище І-го розряду О.І. Біньковської:
Засновниця училища – Олена Іванівна Біньковська. Викладачі: священик Йосип Захарович Бичковський, кол. сек. Павло Єфимович Рафальський, шт.-кап. Антон Федорович Васільєв, Іван Костянтинович Зицер, Олександр Іларіонович Карабут, Варвара Іванівна Корвовская, Юлія Павлівна Кобмецка, Віра Олександрівна Щедрин, Софія Еразмівна Бородаєвська, Ольга Василівна Красніцька, Тятяна Яківна Лящеко.

Будинок-корабель Єлизавети Богуславської
Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина п'ята


Родина Богуславських мала кілька маєтків, один зних був у Володимирі. Батько Григорій Кирилович Богуславський був статським радником і мировим суддею Володимирського-Волинського повіту. Одружений був з Лідією Францівною. У них було троє дітей – Наталя, Єлизавета та Володимир. Старша донька Наталя вийшла заміж та переїхала жити в Ростов-на-Дону, Володимир працював ветлікарем у рідному місті, а Єлизавета вийшла заміж за офіцера і його направили служити на Далекий Схід. Кілька років вона жила разом з ним, а коли він захворів – повернулися додому. Про Єлизавету у книзі «Володимир, яким ми його пам’ятаємо. Людські долі», згадує Анна Матвійок (Шуровська): «Навпроти червоної лікарні Єлизавета з чоловіком побудували будинок у вигляді корабля. Єлизавета була дуже цікавою людиною. У неї були золоті руки, вона була чудовою майстринею, навіть шила для дітей костюми на виставки. Дуже любила дітей. На жаль, своїх не мала, але виховувала племінницю. Після смерті Єлизавети Григорівни будинок повністю перебудувавли».

Софію Мандрику намалював Врубель
Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина п'ята


Про Софію Мандрику нам розповіла Наталя Назарівна Грабарчук. Вона не була з нею знайома особисто. Її знала Тетяна Герштанська, дочка священика Василівської церкви Євгена Герштанського. Вона запам’ятала Софію Мандрику поважною дамою, навіть більше – справжньою аристократкою.
Мандрики – це відомий козацько-старшинський рід (згодом дворянський). Уся родина, починаючи з XVII ст., займала високі військові чини. Родина Софії проживала в Києві. Її брат Володимир був царським офіцером. Очевидно, що саме в Києві й був намальований портрет Софії Мандрики. Нам вдалося встановити, що Софія народилася в 1848 році, а Михайло Врубель почав працювати в Києві в 1884 році і її брат Володимир потоваришував з відомим художником.
Яким же чином Мандрики могли потрапити до міста Володимира? Жодних документів які б підтверджували земельне володіння у Володимирі чи його околицях ми не знайшли. Отже, як і багато дворян, вони могли втікати від більшовицької влади, та осісти в провінційному містечку, яке було під владою Польщі. Маючи заощадження, брат і сестра, чи можливо тільки сама Софія, змогли купити будинок по вулиці Садовій та найняти служницю.
Софія Мандрика залишила будинок та все своє майно служниці на ім’я Ванда, котра догледіла її до самої смерті. Серед речей які успадкувала Ванда був і портрет кисті Врубеля. Художник Мирослав Зубінський разом з дружиною, винаймав помешкання у служниці Мандрики. Тепер вже Зубінські доглядали за Вандою і залишились жити в її будунку. Саме таким чином, і будинок, і картина перейшли у власність Зубінських.
Нині картина Софії Мандрики знаходитьсяв Національному музеї «Київська картинна галерея».

Орися Вознюк, науковий співробітник адм. ДІКЗ "Стародавній Володимир"
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Липень 2020 (1)
Червень 2020 (4)
Травень 2020 (3)
Березень 2020 (1)
Лютий 2020 (5)
Січень 2020 (4)
^