dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » Спогади про директора гімназії ім. Коперника Леона Кіселя
Інформація по новині
  • Переглядів: 893
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 5-03-2020, 10:25
5-03-2020, 10:25

Спогади про директора гімназії ім. Коперника Леона Кіселя

Категорія: Історія

Леон Кісель народився 3 квітня 1889 року в Оструві Галицькому поблизу Перемишля (нині село Острів у Польщі в гміні Перемишль Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства) у великій, збіднілій дворянській родині. У Перемишлі він закінчив молодшу школу з відзнакою. У 1917 році отримав диплом середньої школи та поступив на юридичний факультет Львівського університету імені Яна Казимира (Львівський національний університет імені Івана Франка).
Брав участь у війні проти українців в битвах за Садову Вишню, Угри та Любінь Велький (знаходилися у складі ЗУНР). Був поранений. Перейшовши через річку взимку, дістав запалення легень, а тому був звільнений з військової служби у серпні 1919 року. Брав участь у війні з більшовиками, як доброволець в 1920 році. Нагороджений пам'ятною медаллю за війну 1918-1921 років.
Восени 1920 року продовжив навчання на філософському факультеті у Львові. А також закінчив польську філологію в 1927 році, доктор філософських наук “Pan Podstoli wobec Monitora”. Готуючи докторську дисертацію для університетської стипендії, почав викладати на Волині. Спочатку завідував гімназіями в Рівному, Здолбунові, а у 1934 році прибув в Володимир-Волинський де очолив Державну гімназію імені Миколи Коперника.
Ось як описує батька його донька Беата Кисель: «Він був людиною великого розуму і з великим романтичним серцем. Цей доктор філософії, зайнятий педагог і організатор навчання, щонеділі був присутній разом з дітьми на святій Месі у гімназійній каплиці, стояв на колінах, на обох колінах, даючи свідчення своєї віри».
Про саму гімназію згадує й її учениця Зося Мрозовська-Таліковська: «Приміщення школи - це велика будівля, розташована на пагорбі. На першому поверсі розташовувалися аудиторії для молодших класів, на партері - старших. Класи були великими, з великими вікнами. На першому поверсі також були різні науково-дослідні лабораторії, каплиця і актовий зал, де відбувалися різні події та вручалися сертифікати кращим учням і абітурієнтам після закінчення школи. Все було в повному порядку, і довгий час пан Собчук дбав про чистоту і стежив аби молодь на перервах не псувала стін. За всією організацію і шкільним життям спостерігав директор "Ciało Pedagogiczne". Також не малу роль грали батьківські комітети, які радо допомагали нашим вчителям в догляді за вихованцями гімназії.
Коли я пішла до гімназії 1933 році - директором призначили пана Леона Kiселя. Він мав досить непримітну зовнішність, щуплий, але коли він дивився на будь-кого, то підсвідомо відчувалася його владність.
Він постійно знаходився серед нас, коли йшов по коридору, то злегка був нахиленим, ніби думав про щось. Здавалося, що директор нікого не бачить, але це не так. Директор ніколи не підвищував голос, але коли, хтось не слухався - він розмовляв приглушеним голосом, він був настільки авторитетним, що кожен стояв з опущеною головою, і ніхто йому не перечив жодним словом. Але бував він і веселим, брав участь у всіх святкових заходах та іграх.
Директор Кісель викладав польську мову та історію. Його уроки були такі цікаві, що навіть суха граматика нам подобалася. Він був великим знавцем предмету. Цитував напам’ять різні вірші і уривки з літератури. А щоб нас розвеселити – робив різні сатиричні вставки. Тоді ми сміялися від душі, але коли він відкашлювася, ми знали, що це був час, щоб зосередитися знову і повернутися до теми.
Він розумів нас дітей, але й попереджав, що треба поводитися відповідно до правил. У школі була строгість, ми носили уніформу: фартухи, білі комірці і гімназійну емблему. Носили їх без будь-якого опору, і навіть кожен пишався тим, що він міг носити таку форму.
Тільки через роки, ми розуміємо, наскільки ми поважали нашого директора, чим ми зобов'язані йому. На жаль, це трапляється в житті, що тільки в ретроспективі ми здатні оцінити те значення, яке відіграла та чи інша людина».
Зося Мрозовська, як і інші гімназисти, довгий час не знали, що сталося з їхнім улюбленим директором, коли в місто ввійшли війська Червоної Армії. Так звані «асвабадітєлі» в першу чергу почали нищити володимирську інтелігенцію. І горе тому, хто не симпатизував цьому брудному більшовикому чоботові. Саме про ці страшні часи поневірянь і знущань розповідає донька Леона Кіселя Беата:
«Коли 11 жовтня 1939 року офіцери НКВС заарештували мого батька, то тюремні ворота навічно зачинилися за ним. Він любив молодь Володимира, незважаючи на застереження, що він в небезпеці - вирішив не залишати місто, як це зробили його колеги інспектор Юзеф Домінік та керівник початкової школи Францишек Стшелецький.
Блукання нашої родини розпочалося вже в перші дні вересня 1939 року. Армія наказала евакуювати всю будівлю гімназії, включаючи квартиру директора, оскільки в приміщенні гімназії мав негайно розміститися військовий госпіталь. Фронт тянувся до Бугу, і Володимир готувався до оборони. Весь гімназійний інвентар, наші речі та всі меблі були перевезені в маленький будиночок під Володимиром. Це було 7 вересня. Неділя 10 вересня нам сильно запам’яталася, бо почалися перші бомбардування на дорозі, що вела від Влодимира до Луцька. Бомби впали на натовп біженців, вони були вбиті, кілька десятків поранених… Почалися регулярні нальоти бомбардувальників, ми сиділи в зенітних канавах. Батько побіг у місто за новинами. Староста та бургумістр готувались до виїзду за кордон в Румунію. Вони закликали мого батька піти з ними. Наша мати, яка вже хворіла, впросила його тікати. З крихітною валізою він рушив в дорогу, але наступного дня повернувся до нас».
Протягом трьох тижнів родина Леона Кіселя поневірялася у пошуках притулку. Втікали від фронту у ковельські ліси, де їх прихистила українська родина, та все ж таки вирішили, що варто повернутися назад до Володимира. Дружина Леона вмовляла чоловіка переправитися через Західний Буг в Польщу, але чоловік ніби зовсім не усвідомлював своєї ситуації, був захоплений перенесенням гімназійного обладнання до класів та майстерень, бо надіявся, що навчальний рік таки розпочнеться. Директор гімнізії імені Коперника не розумів, що йому доведеться заплатити найвищу ціну за участь у війні проти більшовиків, за патріотичну діяльність у Польщі, за свою освіту та своє ставлення до цієї влади. Багатьох вчителів, шкільних інспекторів, адміністративних працівників, поліцейських, землевласників ув’язнили восени 1939 року. Відтоді про них ніхто нічого не чув.
Беата Кісель згадувала:
«Це була середа, 11 жовтня. Ми вечеряли за столом. Пам’ятаю, що на вечерю був шніцель з маринованим огірком. Раптом моя мама змінилася на обличчі і вказала на групу солдатів, що повертали з вулиці через ворота до нашої квартири. Вони зайшли озброєні, на них були блакитні шапки прикордонників. Два солдати, один офіцер та український міліціонер. Офіцер наказав обшукати помешкання. Солдати перевернули шафу, особливо старанно гортали книги, яких було багато у професора молодшої школи - польської студії. Вони знайшли та відсунули убік тумбу з докторським дипломом, прекрасно надрукованим на пергаменті з підписами та печаткою Університету Яна Казимира у Львові. Разом з дипломом взяли кілька книжок з української літератури, які мій батько читав, бо був славістом.
Батька забрали до володимирської в’язниці. Мати злягла тяжко хвора. Ми з сестрою ходили до воріт в’язниці. Нам сказали, що раз на місяць ми можемо принести чисту нижню білизну, калісони та шкарпетки, кусок мила. Одного разу отримали від нього записку: «Я здоровий» ... В одній записці батько вже в 1940 році згадав про золотий перстень, узятий в нього, годинник з красивим пеліканом. Звичайно, нам ці цінні речі ніхто не віддав.»
Зі спогадів дочки, розуміємо, що вся родина Леона Кіселя опинилася в небезпеці. Друзі батька, які відвідували та підтримували сім’ю, повідомили, що родини ув’язнених вивезуть на Сибір. Просили негайно тікати з Володимира, адже вони в небезпеці. Мати послала старшу доньку Яніну до своїх братів у Львів, щоб вона розповіла їм про своє нещастя. Молодший брат матері, Леопольд Недвецький, головний бухгалтер сільськогосподарського банку у Львові, прибув до Володимира і забрав сестру разом з дітьми до Львова. На весні 1940 року сім’я переїхали до другого брата матері Мар’яна на Замарстинівські пагорби. А натомість жодних передач у Володимирській тюрмі вже не приймали. Це була остання весна Леона Кіселя. Про його долю рідним було невідомо.
Леона Кіселя було розстріляно в Биківні, про, що свідчить меморіальна дошка, яка розміщена там же. Відомо, що розстріли в Биківні (так звані "Бикивнянські могили") це - місце розстрілу польських офіцерів із так званого «списку катинського». Так НКВС розправлялися з українськими та польськими представниками інтелігенції, які не підтримували більшовицьку владу на території Західної України в 1939 році.

Спогади про директора гімназії ім. Коперника Леона Кіселя
Леон Кісель
Спогади про директора гімназії ім. Коперника Леона Кіселя
Родина Леона Кіселя: дружина, дві доньки – Яніна та Беата, син Єдрик та брат Францишек Кісіль. Джерело фото: Muzeum katynskie

Спогади про директора гімназії ім. Коперника Леона Кіселя
Меморіальна дошка в Биківні. Фото: Віталій Скальський, науковий співробітник відділу історії Української революції 1917–1921 рр. Інституту історії України НАН України

Список використоної літератури


1.Muzeum katynskie/ [Музей Катинський] Інтернет ресурс/ http://www.muzeumkatynskie.pl/pl/40147/11387/fotografie_leon_kisiel_mk_174_iu.html

2. DZIADKOWIE NASZYCH DZIECI/ [Наші діти] Інтернет ресурс http://www.wolyn.org/index.php/wspomnienie-woynia/68-dziadkowie-naszych-dzieci.html
3. Zosia Mrozowska-Talikowska, wspomnienia [Спогади Зосі Мрозовської-Таліковської]/ Інтернет ресурс
4.http://kronikatalikowskich.com/pl/148?fbclid=IwAR28JrDu1MaQeo1nxcHrqrf1F9Lhc3ONOv4Ckr6xjXhlREEUg2xABTpUpqA

Орися Вознюк, науковий співробітник ДІКЗ "Стародавній Володимир"
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Березень 2024 (1)
Лютий 2024 (4)
Січень 2024 (3)
Грудень 2023 (3)
Листопад 2023 (4)
Жовтень 2023 (4)
^