Міжвоєнний Володимир був гарним, він красувався вишуканими цукернями, брендовими магазинами і маленькими продуктовими крамничками. Адвокатські контори, чепурні аптеки та перукарні відкривали перед міщанами свої двері. Володимир був справжнім європейським містом.
Цукерки від Луціана Ковальського
Цукерня Луціана Ковальського у Володимирі була найбільшою за розмірами по цілому тогочасному Волинському воєводству. Знаходилась вона по вулиці Фарній, 24. Міщани могли тут придбати торти, тістечка, шоколад, морозиво, какао, каву, чай, алкогольні напої. Були й цукерки власного виробництва. В приміщенні цукерні можна було почути радіо, яке на той час було не всім доступне, як сьогодні. Також щоденно в цукерні грав місцевий оркестр, який виконував популярні композиції, були тут і танці. Оркестр можна було почути із 18 до 23 години, як в будні, так і вихідні дні. Місцеві старожили згадували, що часто біля цукерні можна було побачити малечу, яка наче «застигала» біля вікон цукерні, адже цукерки та тістечка з вітрин зачаровували кожного своїм апетитним виглядом.
Цукерня працювала щоденно з 8 до 12 години ночі, часто тут відбувалась святкові заходи, маскаради, тематичні вечори. Варто зауважити, що цукерня Ковальського у Володимирі була філією від Варшавської мережі подібних закладів харчування. Назва походила від імені власника мережі, мешканця Варшави Луціана Ковальського, який відкрив свою першу цукерню у 1923 році.
Зі спогадів польки Зосі Мрозовської, колишньої мешканки нашого міста, дізнаємося, що донька власника цукерні - Луцина, навчалася у гімназії ім. Коперника. Тому очевидно, що вся родина Ковальських проживала певний час у Володимирі-Волинському.
У 1939 році в перші дні Другої світової війни у будинок цукерні Ковальського влучина бомба і він фактично розлетівся по цеглинах.
Бургомістр Сухоржевський
Леон Сухоржевський народився в 1884 році. Служив в 1-му Уланському полку польських легіонів. Пізніше – у 7-му Люблінському полку. Був звільнений в запас. У 1924 році одружився з Альданою Крижанівською. У сім’ї було два сина – Ярослав-Леон та Ленек-Генріх.
З 1924-1931 роки мав фермерське господарство в польсікій колонії Калиновка (Вербська волость, Володимирський повіт). Був членом Спілки військових осадників, президентом Волинської сільськогосподарської палати. З 1931 по 1934 роки був заступником міського голови, а з 1934 року – бургомістром Володимира-Волинського.
Після початку Другої світової війни став військовим командиром Володимира-Волинського. Після вступу Червоної армії в місто – вирішив втікти в Польщу.
Після війни працював бухгалтером в Любліні.
Родину Гольштейнів розстріляли в П’ятиднях
Єврейську сім’ю Гольштейнів у місті знали всі. Та навіть селяни частенько вчащали до нього в крамницю, бо лише Гольштейн торгував плугами, боронами та іншим сільськогосподарським ренаментом. Звісно, така справа була прибутковою, зважаючи на те, що місто мало прибуток за рахунок праці на землі.
Гольштейн побудував трьохповерховий будинок, який зберігся до нашого часу (приміщення районної ради). Родина мешкала на третьому поверсі, а на перших двох був великий магазин промислових товарів. Будинок мав трохи інший вигляд (зокрема не збереглися балкони) і був пофарбований у два кольори.
Коли розпочалася Друга світова війна і німці окупували Володимир – у будинку Гольштейнів нацисти розмістили гебітскомісаріат. Магазин одразу закрили, а доньку господаря взяли за перекладачку.
Сім’я Гольштейнів була розстріляна нацистами поблизу села П’ятидні. Як стверджують очевидці цих жажливих подій, доньку яка була перекладачкою, врятував німець, який очевидно її знав. На її очах була вбита родина, попри сльози і крики, німець дав дівчині одяг і наказав тікати. Вона не слухала, він її вдарив. Знову наказав втікати. Коли вона побігла і зупинилася через кілометр він вистріли в її сторону. Кулі пролетіли над нею. Дівчина вижила. Емігрувала і проживала в США.
Володимир Сапригін – найуспішніший адвокат міста
Сапригін мав у місті Володимирі успішну адвокатську контору. І славився тим, що був хорошим спеціалістом в шлюбо-розлучних справах. З «Списку адвокатів та юристів адвокатської колегії в Любліні станом на 1 травня 1935 року» дізнаємося, що його контора була на вулиці Устилузкій 33.
Власне про адвоката Сапригіна розповідає Наталія Назарівна Грабарчук, адже її батько Грабарчук Назар Васильович працював у нього секретарем. У адвоката була родина – дружина і син Владислав. Син був справжнім красунчиком. Не одне дівчаче серце стискалося коли він проходив повз, а коли дарував комусь свою посмішку, то це було «справжнім щастям». Дружина, звісно, теж була дуже красивою і неабиякою модницею. Її у місті називали «пані меценатова». Одного разу, як згадує Наталія Назарівна, один з власників магазинів, місцевий єврей, зустрівши мою маму, сказав: «Пані Грабарчукова, я привіз з Парижа дві шикарні сукні. Однієї вже нема. Її купила пані меценатова Сапригіна, а ще одна якраз на вас лишилася». Звісно, Олені Грабарчук захотілося мати таку сукню і її чоловік Назар дав жінці гроші і сказав: «Іди і негайно купи собі цю сукню, бо ти негірша пані меценатової». Історія цієї сукні має трагічне закінчення, адже родина Грабарчуків зазнала поневірянь в часи радянської окупації. Коли Олена Миколаївна працювала вчителькою, сукню довелося розпустити на бал-маскарад, адже не було в що вдіти дітей, а міськно вимагало провести захід на вищому рівні.
Очевидно, що під час Другої світової війни, або перед нею родина Сапригіна виїхала в Польщу, а саме в Люблін. Бо у списку адвокатів Любліна за 1960 рік є запис «Колектив адвокатури Володимир Сапригін, Владислав Сапригін тел. 54-06».
Родина Сапригіна ще довго листувалася з родиною Грабарчуків. Як розповідає Наталя Назарівна, коли її тато повернувся із заслання, то написав Володимиру Сапригіну лист, де попросив надати довідку, що він працював у нього секретарем, для нарахування пенсії. Адвокат Сапригін таку довідку люб’язно надав.
Владислав Сапригін
Якщо серед вас, читачі, є ті, хто пам’ятає про згадані сім’ї, просимо поділитися інформацією. Телефон адм. ДІКЗ «Стародавній Володимир» 3-89-89
Орися Вознюк, наукова співробітниця
адм. ДІКЗ "Стародавній Володимир"
Цукерки від Луціана Ковальського
Цукерня Луціана Ковальського у Володимирі була найбільшою за розмірами по цілому тогочасному Волинському воєводству. Знаходилась вона по вулиці Фарній, 24. Міщани могли тут придбати торти, тістечка, шоколад, морозиво, какао, каву, чай, алкогольні напої. Були й цукерки власного виробництва. В приміщенні цукерні можна було почути радіо, яке на той час було не всім доступне, як сьогодні. Також щоденно в цукерні грав місцевий оркестр, який виконував популярні композиції, були тут і танці. Оркестр можна було почути із 18 до 23 години, як в будні, так і вихідні дні. Місцеві старожили згадували, що часто біля цукерні можна було побачити малечу, яка наче «застигала» біля вікон цукерні, адже цукерки та тістечка з вітрин зачаровували кожного своїм апетитним виглядом.
Цукерня працювала щоденно з 8 до 12 години ночі, часто тут відбувалась святкові заходи, маскаради, тематичні вечори. Варто зауважити, що цукерня Ковальського у Володимирі була філією від Варшавської мережі подібних закладів харчування. Назва походила від імені власника мережі, мешканця Варшави Луціана Ковальського, який відкрив свою першу цукерню у 1923 році.
Зі спогадів польки Зосі Мрозовської, колишньої мешканки нашого міста, дізнаємося, що донька власника цукерні - Луцина, навчалася у гімназії ім. Коперника. Тому очевидно, що вся родина Ковальських проживала певний час у Володимирі-Волинському.
У 1939 році в перші дні Другої світової війни у будинок цукерні Ковальського влучина бомба і він фактично розлетівся по цеглинах.
Бургомістр Сухоржевський
Леон Сухоржевський народився в 1884 році. Служив в 1-му Уланському полку польських легіонів. Пізніше – у 7-му Люблінському полку. Був звільнений в запас. У 1924 році одружився з Альданою Крижанівською. У сім’ї було два сина – Ярослав-Леон та Ленек-Генріх.
З 1924-1931 роки мав фермерське господарство в польсікій колонії Калиновка (Вербська волость, Володимирський повіт). Був членом Спілки військових осадників, президентом Волинської сільськогосподарської палати. З 1931 по 1934 роки був заступником міського голови, а з 1934 року – бургомістром Володимира-Волинського.
Після початку Другої світової війни став військовим командиром Володимира-Волинського. Після вступу Червоної армії в місто – вирішив втікти в Польщу.
Після війни працював бухгалтером в Любліні.
Родину Гольштейнів розстріляли в П’ятиднях
Єврейську сім’ю Гольштейнів у місті знали всі. Та навіть селяни частенько вчащали до нього в крамницю, бо лише Гольштейн торгував плугами, боронами та іншим сільськогосподарським ренаментом. Звісно, така справа була прибутковою, зважаючи на те, що місто мало прибуток за рахунок праці на землі.
Гольштейн побудував трьохповерховий будинок, який зберігся до нашого часу (приміщення районної ради). Родина мешкала на третьому поверсі, а на перших двох був великий магазин промислових товарів. Будинок мав трохи інший вигляд (зокрема не збереглися балкони) і був пофарбований у два кольори.
Коли розпочалася Друга світова війна і німці окупували Володимир – у будинку Гольштейнів нацисти розмістили гебітскомісаріат. Магазин одразу закрили, а доньку господаря взяли за перекладачку.
Сім’я Гольштейнів була розстріляна нацистами поблизу села П’ятидні. Як стверджують очевидці цих жажливих подій, доньку яка була перекладачкою, врятував німець, який очевидно її знав. На її очах була вбита родина, попри сльози і крики, німець дав дівчині одяг і наказав тікати. Вона не слухала, він її вдарив. Знову наказав втікати. Коли вона побігла і зупинилася через кілометр він вистріли в її сторону. Кулі пролетіли над нею. Дівчина вижила. Емігрувала і проживала в США.
Володимир Сапригін – найуспішніший адвокат міста
Сапригін мав у місті Володимирі успішну адвокатську контору. І славився тим, що був хорошим спеціалістом в шлюбо-розлучних справах. З «Списку адвокатів та юристів адвокатської колегії в Любліні станом на 1 травня 1935 року» дізнаємося, що його контора була на вулиці Устилузкій 33.
Власне про адвоката Сапригіна розповідає Наталія Назарівна Грабарчук, адже її батько Грабарчук Назар Васильович працював у нього секретарем. У адвоката була родина – дружина і син Владислав. Син був справжнім красунчиком. Не одне дівчаче серце стискалося коли він проходив повз, а коли дарував комусь свою посмішку, то це було «справжнім щастям». Дружина, звісно, теж була дуже красивою і неабиякою модницею. Її у місті називали «пані меценатова». Одного разу, як згадує Наталія Назарівна, один з власників магазинів, місцевий єврей, зустрівши мою маму, сказав: «Пані Грабарчукова, я привіз з Парижа дві шикарні сукні. Однієї вже нема. Її купила пані меценатова Сапригіна, а ще одна якраз на вас лишилася». Звісно, Олені Грабарчук захотілося мати таку сукню і її чоловік Назар дав жінці гроші і сказав: «Іди і негайно купи собі цю сукню, бо ти негірша пані меценатової». Історія цієї сукні має трагічне закінчення, адже родина Грабарчуків зазнала поневірянь в часи радянської окупації. Коли Олена Миколаївна працювала вчителькою, сукню довелося розпустити на бал-маскарад, адже не було в що вдіти дітей, а міськно вимагало провести захід на вищому рівні.
Очевидно, що під час Другої світової війни, або перед нею родина Сапригіна виїхала в Польщу, а саме в Люблін. Бо у списку адвокатів Любліна за 1960 рік є запис «Колектив адвокатури Володимир Сапригін, Владислав Сапригін тел. 54-06».
Родина Сапригіна ще довго листувалася з родиною Грабарчуків. Як розповідає Наталя Назарівна, коли її тато повернувся із заслання, то написав Володимиру Сапригіну лист, де попросив надати довідку, що він працював у нього секретарем, для нарахування пенсії. Адвокат Сапригін таку довідку люб’язно надав.
Владислав Сапригін
Якщо серед вас, читачі, є ті, хто пам’ятає про згадані сім’ї, просимо поділитися інформацією. Телефон адм. ДІКЗ «Стародавній Володимир» 3-89-89
Орися Вознюк, наукова співробітниця
адм. ДІКЗ "Стародавній Володимир"