dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина третя
Інформація по новині
  • Переглядів: 223
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 26-12-2019, 11:56
26-12-2019, 11:56

Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина третя

Категорія: Історія

Історії цих родин списані наче з книги, овіяні таємницями, що з роками обвінчалися домислами, переказами і зайвими словами. Хочеться розповісти про них, бо вони герої свого часу, вони творці нашого міста – розумні, інтелігентні і безстрашні. Ми ходимо вулицями, названими їхніми іменами, і подекуди не знаємо за, що їм така честь і шана. Тож третя частина нашої розповіді про українців, які боролися за незалежність і віддали своє життя за вільну Україну.

Коханські на повстанській стежці

Родина Коханських одна з небагатьох, яка в часи окупації виступала за самостійну Україну. У сім’ї Степана та Тетяни Коханських було троє дітей: син Іван, доньки Олена та Галина. Проживали в с. Острівок Володимир-Волинського району.
Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина третя
Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина третя

Іван Коханський на псевдо «Денис» народився 20.07.1910 року. Член ОУН з 1929 року. Повітовий провідник ОУН Володимирщини з 1936 року. Заарештований польськими поліцаями у 1936 році, як комендант УВО (Українська Визвольна Організація) та засуджений до 7 років закритої в’язниці. Ув’язнення відбував на території сучасної Польщі. Перебуваючи в жахливих умовах, захворів на туберкульоз. Восени 1939 року у наслідок захоплення німцями Польщі, українські в’язні, в тому числі і Коханський, були звільнені. Іван Коханський повернувся додому з важкою відкритою формою туберкульозу. Його друзі, не гаючи часу, відправили хворого Івана в Кричанський санаторій «Наш дім». У Кринці (нині курортне місце в Новосондецького повіту Малопольського воєводства) він і помер від важкої недуги. Там же і похований.
Менша сестра Івана Галина Коханська – легендарна розвідниця військового округу «Січ-Степ» УПА-Північ. З 1942 року призначена райовою Володимирська жіночої юнацької сітки ОУН на псевдо «Орися».
Галина Коханська була заарештована 07.03.1945 р. Берестечківським РВ НКВС (в бою з в/НКВС була поранена і потрапила в полон). Звинувачена у зв’язках з УПА та приналежність до ОУН. Своє справжнє ім’я не видала, тож в справі проходила, як Бульбан Ярослава Петрівна.
За рішенням військового трибуналу військ НКВД Волинської області відбувала покарання за ст. 54-1, 54-2 КК УРСР у вигляді 15 років каторжних робіт на Воркуті.
Відбувши покарання, повернулася додому на Волинь. Проживала в Луцьку. Там і похована.
Батька Степана Коханського було заарештовано НКВС на Водохреща 1941 року. 23 червня 1941 року його розстріляли в Луцькій тюрмі. Степан Коханський один з небагатьох індентифікованих жертв НКВС, яких було знайдено в братській могилі у 2016 році під час проведення археологічних досліджень біля Луцької в’язниці. Мати Тетяна відбула заслання у Тайшеті (місто Іркутської області, Росія. У 1930-1950-і роки, Тайшет був центром адміністрації трудових таборів ГУЛАГу — Ангарстрой і Озерлаг).
Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина третя

Джерело фото родини Коханських

Родина Комаревичів – від УНР до ОУН

Родина Комаревичів у міжвоєнний період була доволі знаною в місті, адже коли впертий польський шовінізм запанував на наших землях, вони своїм прикладом показували, що ми є українцями, справжніми господарями своєї землі.
Комаревичі родом із Житомирщини, походили з родини священника. Два брати Василь та Володимир були на службі в УНР. Про Володимира дуже мало відомостей, а от Василь у 1922 р. був обраний послом польського сейму від Блоку національних меншин ковельського виборчого округу. Але оскільки він не мав польського громадянства, то був позбавлений мандату. Василь Комаревич помер 1927 р. від серцевого нападу та похований у Володимирі-Волинському на Ладомирському кладовищі. Його брат Володимир теж, нібито служив в Армії УНР, потрапив у польський полон де й перебував у таборі. Як склалася його доля невідомо.
Очевидно у Василя було двоє синів – Олексій та Анатолій. Олексій Комаревич народився 1910 року. Член Пласту у Володимирі-Волинському. Організатор «Просвіти», член ОУН, політв’язень польських і совєтських тюрм. Заарештований польською поліцією у 1936 році, засуджений Луцьким окружним судом до 4 років ув’язнення. Заарештований і страчений більшовиками у 1940-х роках.
Анатолій Комаревич був вчителем, а саме - першим директором школи № 1. Також був арештований поляками. Пізніше, вже перебуваючи на посаді завгоспа і, відчуваючи небезпеку, під виглядом заготівлі дров для школи біля Бугу, перебрався через річку на територію Польщі. Подальші відомості про Анатолія Комаревича заплутані.

Легендарний сотник Юхим Бунда

Про Юхима Бунду у Володимирі-Волинському нагадує лише невеличка вуличка. Подекуди й самі жителі якої не знають, хто цей чоловік. А він би по праву міг стати прототипом героя художнього роману. Але він реальний Герой України; борець за незалежність, репресований і страчений, як ворог народу.
На жаль, про його життя нам відомо досить мало. Юхим народився в селянській родині на Білих Берегах, був сотником армії УНР, членом «Просвіти» з 1930 року.
Сотня Юхима Бунди звільняла місто від поляків 1919 році. База українського війська в той час була у м. Торчин. Тут власне перебував штаб волинської оперативної групи під проводом полковника Порохівського. З цієї групи окремий курінь – т. зв. «Володимир-Волинський загін» під командою курінного Гущі, 7 січня 1919 року зробив перший наскок на м. Володимир, вибив звідти польську залогу, але не діставши резерв, мусив відступити. Загін цей складався з двох сотень – одної під командуванням Сотника Юхима Бунди - другої на чолі з сотником Тоцьким.
З того часу збереглася і єдина світлина Юхима Бунди, де він зображений поруч з представниками штабу «Володимир-Волинського боєвого загону». В одному з боїв сотника було поранено.
Під час першої радянської окупації був заарештований органами НКВС. Перебував у володимир-волинській в’язниці. Розстріляний органами НКВС 22 червня 1941 року у тюрмі. Перепохований у брацькій могилі на Ладомирському кладовищі у Володимирі-Волинському. Ймовірно, що у Юхима Бунди був брат Степан, котрий теж був розстріляний органами НКВС в той самий день.
Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина третя
Штаб “Володимир Волинського боєвого загону” зліва на право сидять – начальник повітової міліції в Володимирі Микола Баламут і сотник Юхим Бунда; стоять – Микола Панасевич (писар), Юрко Бунда (начальник постачання), Гуща (курінний), Харитон Радчук (осаул), і Федір Тарасюк (старшина для доручень).

Іван Коровицький підкорив Америку

Сім’я Коровицьких мешкала на хуторі Михалє (Хотячівська волость). У родині священника Івана та матушки Людмили було четверо дітей: Ваня (згодом вiдомий вчений Америки), Наталія, Женя та Нiна. Матушка Людмила походила з родини М.Коцюбинського.
Коровицькі переїхала до Володимира (мали свiй будиночок по вул. Дубникiвськiй). Це була напрочуд дружна, культурна, шляхетна родина. Донька Ніна вийшла заміж за вдiвця. У нього була донечка Рая. В 1943-1944 роках Нiна вчителювала у фахово-пiдготовчiй школi, що знаходилася біля собору в єпископському замочку.
Іван Коровицький закінчив відділ богослов’я Варшавському університеті (1929), згодом став його доцентом. До війни керував Православним митрополітальним музеєм Варшави. Викладав у Православній богословській академії в Німеччині й Америці. Маґістр (Вестерн Резерв, Клівленд), д-р філософії (Пенсильванський ун-т). Був довголiтнiм активним членом бавнд-бруцької української громади у Бавнд Бруку, Нью-Джерзi, США. Організатор і перший керівник тамтешнього бібліотеки Культурного центру. І. Коровицький відійшов у вічність 8 червня 1991 р. у м. Філадельфії (США).
Наталія Коровицька теж жила закордоном. Там і померла.
Женя Коровіцький так і неодружився. Жив у місті. Працював на державній посаді у сільському господарстві.

Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина третя
Іван Коровицький

Михайло Тележинський – священник, композитор, політичний діяч

Михайло Тележинський народився 26 січня 1886 року у селі Булаї Бердичівського повіту в родині священника. Після закінчення Київської духовної симінарії у 1913 році був посв’ячений в духовний сан, але згодом відмовився від священства, адже вирішив посвятити своє життя мистецтву. 16 травня 1912 року одружився з Серафимою Караванською. А вже через рік у них народився син Валентин.
В 1917 році став активним членом Центральної Ради. Після поразки УНР переїхав на територію Речі Посполитої. Поселився спочатку в Тернополі, а пізніше переїхав у Володимир-Волинський. Михайло Тележинський ідеально влився у володимирське громадське життя. Він увійшов до місцевої «Просвіти», а вже в 1922 році організував хор «Замочок», який став одним з кращих на Волині. Саме в той час він познайомився з Арсенієм Річинським, головним лікарем місцевої лікарні. Вони досить швидко здружилися. Обидва стали поборниками автокефалії та українізації церковної відправи. Були організаторами українського національно-церковного руху на Волині.
Михайло Тележинський був призначений псаломником у соборному храмі Володимира. Активно боровся за українську мову в церквах, за що 4 грудня 1924 року єпископ Симон (Івановський) звільнив Тележинського з посади псаломника собору. Однак митрополит Діонісій не задовільнив таке рішення.
Окрім церковної та просвітньої діяльності Михайло Тележинський активно займався політичною діяльністю. У 1930 році його було обрано послом у Польський сейм. Разом з іншими депутатами з Волині створили Волинське Українське Обєднання. Керівником ВУО був відомий публіцист – Петро Певний.
Величезним кардинальним кроком у житті композитора, громадського діяча та політика стало рішення у 1936 році прийняти духовний сан священика. Його призначено настоятелем церкви св. Василія, що у Володимирі-Волинському. Священиком о. Михайло був до початку вересня 1939 року. Ще на початку німецької окупації Польщі Тележинському пощастило уникнути концентраційного табору у Березі Картузькій.
Врятувавшись від польського табору, Тележинський попав в ще гірше пекло. Його, як колишнього члена Центральної Ради, церковного діяча та посла до Польського сейму заарештували в 1939 році органи НКВС. Подальша доля Михайла Тележинського невідома. За одними джерелами він помер у в’язниці в 1940 році. Є припущення, що семе у Володимир-Волинській в’язниці. За іншими джерелами - композитор трагічно загинув у 1939 році під час конвоювання до табору при спробі втечі.
Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина третя
Михайло Тележицький з хором у Луцьку
Якщо серед вас, читачі, є ті, хто пам’ятає про згадані сім’ї, просимо поділитися інформацією. Телефон адм. ДІКЗ «Стародавній Володимир» 3-89-89

Орися Вознюк
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Січень 2020 (4)
Грудень 2019 (6)
Листопад 2019 (3)
Жовтень 2019 (5)
Вересень 2019 (3)
Серпень 2019 (1)
^