dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » Роман Сангушко вірив у чари, а Василь Загоровський вкрав 100 вінків цибулі
Інформація по новині
  • Переглядів: 169
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 5-12-2019, 11:42
5-12-2019, 11:42

Роман Сангушко вірив у чари, а Василь Загоровський вкрав 100 вінків цибулі

Категорія: Історія

Про відносини, які панували в тогочасному суспільстві добре судити з актових книг земських та гродських судів. І навіть якщо деякі записи на думку сучасників є доволі кумедними – це все ж таки наша історія, без прикрас і вигадок, якої так бракує в українських підручниках.
Місту Володимиру навіть трохи пощастило адже місцеве самоврядування 70 років знаходилося в руках князів Острозьких (Василь-Костянтин Острозький – 1550-1578 рр., 1588-1603 рр.; його син Костянтин-молодший Острозький – 1579-1588 рр.; та старший син Януш Острозький – 1603-1620рр.) Але оскільки представники цього знаного магнатського українського роду, оборонці православної віри, одині з найосвіченіших людей свого часу, фундатори Острозької академії та друкарні, творили історію більш глобальну, маючи загальнодержавницький вплив, то такі маленькі містечка, як Володимир, князів Острозьких бачили не часто. Не дивлячись на те, що посада старости була довічною і надавалася королем, сам староста міг призначити підстаросту. Тож фактично всі судові засідання відбувалися під головуванням підстарост. З гродських актів ми бачимо, що підстаростами володимирськими були Василь Гулевич, Михайло Павлович, Павло Григорович Оранський. [4, с.16]
На підставі записів можна прослідкувати відносини між різними верствами населення: подружні сварки, поділ майна, шлюби, відносини між панами та слугами, злочини кримінального характеру, такі як вбивства, згвалтування та побиття, справи про чарівництво, перелюб, визнання позашлюбних дітей і т.д.
Кілька «кримінальних» злочинів, які записані в актових книгах, мають відношення до відомих людей, представників найвищої шляхти чи духовенства. Спробуємо деякі з них проаналізувати:
1.У 1588 році до володимирського гродського суду жалувався князь Роман Романович Сангушко (представник одного з українсько-литовського князівського магнатський роду гербу Погоня. З XV століття рід мав у своєму володінні великі маєтності, землі, села та міста на Волині, Поділлі, Брацлавщині та Малопольщі (Любартів, Тарнув) і посідав різні державні уряди у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій).
Князь Роман жалівся на свого слугу Арнольфа Вириковського, який отруїв його та слугу Федора Дорогостеського та втік з маєтку Несухоїжі. [1, с.170] Обидва почувалися дуже зле і сумнівалися чи виживуть: «в которои трутизне и о чарах скоро ся знаки певные, такъ через цедулу его, которую его повинныи хлопецъ мои на имя Іан Чернъскии на покою моемъ у стену уткнул. Іако теж и иными подобенствы показовати и до ведомости моеи приходити почали, што часу справы певными доводы на него от мене ширеи показано будет». [2, с.427]
Як припускав господар, то їх було зачаровано, адже в будинку знайшли кілька підозрілих речей, серед яких навіть захований у стіні пергамент з загадковими написами. Ймовірно його підкинув інший слуга Ян Чернський. Такий учинок Роман Сангушко розцінював як зраду і вимагав суворого покарання, але невірні слуги втікли з маєтку.
Щож спонукало князя Романа Романовича до такого дивного на наш погляд вчинку? Його батько князь Роман Федорович Сангушко був старостою Володимирським, воєводою Брацлавськи, та ще й Великим Литовським Гетьманом. Був ревносним православним християнином і мав у своємо помісті монастир. Окрім сина Романа мав двох дочок – Федору та Олександру. [5]
Сам же Роман Романович Сангушко був воєводою Брацлавським і навідміну від своїх сестер не влаштував особисте життя. Маючи великий статок, юнак швидше за все спускав батькові гроші, (враховуючи те, що батько помер у 34 роки від хвороби, а мати ще раніше). Сам же Роман Романович Сангушко помер у 1591 році. Адже зі смертю князя припинула своє існування несухоїжська гілка Сангушків. На момент смерті – князю не було більше 30 років.
Отже, ніякої отрути слуга Арнольф Вириковський не підмішав своєму князю Роману Романовичу, адже від часу запису скарги до актової книги та смерті князя пройшло три роки. Хіба це все ж таки чари які змусили молодлого князя змарніти і піти з життя так рано?
2. Ще один прикрий випадок стався з володимирським війтом Михайлом Дубницьким. Він подав скаргу до володимирського земського уряду на брацлавського каштеляна Василя Загоровського та володимирський ґродський уряд, який відмовився прийняти його зяяву про напад Василя Загоровського на маєток Дубники тя проголошення ним себе володимирським війтом:
«Лета Божего нароженя тисяча пятсот семдесят семог[о] мсца генвара двадцат первого дня в понеделокъ
[Н]а рокох судовыхъ земских, о Трехъ Кролехъ припалых и сужоныхъ, // перед
нами, Богданом Костюшковичом Хоболтовским, судею, а Ивано[м] Гулевичом Смолиговским, подсудком, врядниками земскими повету Володимерского, оповедал и жаловал пан Михаило Дубницький, воит володимерскии, на его милостъ пана Василя Загоровского, кашталяна браславского, городничого володимерского, и на вряд кгродскии володимерскии, на подстаростего пана Павла Григоревича Оранского, на судю Лазора Лавриновича Иваницького и на нисара ІАкима Василевича…»[2, c.238]
Під час цього пограбування у січні 1577 р. брацлавський каштелян, володимирський городничий Василь Загоровський поцупив багато речей у маєтку Дубники. Серед речей володимирського війта Михайла Дубницького з двору були забрані харчові припаси, зокрема: 10 полтей свиного м’яса та шість сала, шість горщиків масла, п’ять кіп сирів, 10 кадок капусти, дві бочки червоного розсолу, 100 вінків цибулі. Крім того, з дубниківського двору було виведено худобу: двоє коней, 16 волів, 20 дійних корів, вісім яловиць, п’ятеро биків, 10 озимків, 30 старих і 20 молодих овець, 4 барани, 15 великих свиней, 6 кормних і 12 некормних вепрів, 10 підсвинків, 15 поросят, 40 гусей, 60 курей, 75 каплунів, 20 качок.
Крім того у господарстві були значні запаси збіжжя, яке Дубницький протягом двох років не продавав, збираючи для власних потреб, зокрема: чистої пшениці 300 кіп (кожна копа становила три чвертки володимирської міри), жита 600 кіп (кожна копа становила мацу), вівса 300 кіп (копа становила по п’ять чверток), а також 100 кіп ячменю, 70 кіп гречки, скирта гороху у дев’ять сажнів, 10 кіп проса, 4 великих скирти сіна, в саду 200 щеплених дерев.
Тож усе добро Михайла Дубницького опинилося в руках Василя Загоровського. Після скоєння злочину Загоровський повернувся в Володимир і на на ринку проголосив себе війтом і, що тепер всі послушні мають бути. А підданих Дубницького наказав спіймати та відвести до себе на Ільївщину і запроторити у в’язницю. Після цього будинок Михайла Дубницького наказав розстріляти з рушниць.
Село Дубники знаходилося за 6 кілометрів від Володимира, належало до Вербської волості. При земляних роботах знаходили там людські черепи попробивані довгими до 25 см залізними цвяхам і залізну зброю. В урочищі Обшир до 1914 року було 4 кургани. В 1887 році було там 42 доми і 220 жителів. В 1577 році з домів платив Михайло Дубницький від 7 город. В в 1583 р. той самий, поданий як володимирський війт, який платив від 9 дим., 1 город і одної пустки [3, c.368]
24 січня 1577 року до володимирського земського суду була подана скарга дружини володимирського війта Михайла Дубницького Томили Данилівни на Василя Загоровського та його слуг про напад і побиття. [2, c.239] Тож Василь Загоровський розійшовся не на жарт. Причини такого зухвалого наїзду невідомі, можна лише здогадуватися, що це був звичайний перерозподіл інтересів у місті Володимирі. І якщо вразувати, що в березні 1577 року Василь Зароговський потрапив в полон до татар, то Дубницькі знову зажили спокійно, як і інші місцяни. Загоровський, будучи в неволі написав заповіт, де просив своїх дітей триматися християнських заповідей, шанувати в людях не зовнішню красу, багатство, силу, а християнські доброчесності. Тільки цікаво чому сам так не хотів жити?
Специфіка тогочасного законодавства й судової 
системи, панівна ідеологія, тобто відповідні демонологічні уявлення, народні вірування, політична й економічна ситуація в регіоні, харизматичні лідери, які могли ініціювати чи засвідчити в будь-якому злочині і ще багато чого, впливали на рішення суддів. Єдиної обумовленої думки чи рішення які б прослідковувалися від суду до суду не було. Панівне становище позивача вирішувало все.


Список використаної літератури

1. Диса К. Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої ХVII- XVIII століття. Київ: Критика, 2008
2. Українське повсякдення раньомодерної доби: збірники документів. Вип.1: Волинь ХVІ ст./ НДІ укр-ва МОН України, м. Київ, ГО «Центр дослідження й відродження Волині». – К: «Фенікс», 2014
3. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник - від найдавніших часів до 1914 року). Том I. Вінніпег: Видавнича Колегія Інституту Дослідів Волині і Товариства „Волинь", 1986.
4. Шаповал А. Володарі трьох ключів. Життя і діяльність князівської родини Сангушків. – Тернопіль: Крок, 2010
5. (Не)відомі волиняни: Роман Сангушко [Електронний ресурс]:
https://www.hroniky.com/news/view/9021-ne-vidomi-volyniany-roman-sanhushko

Орися Вознюк, наукова співробітниця адміністрації ДІКЗ "Стародавній Володимир"
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Січень 2020 (4)
Грудень 2019 (6)
Листопад 2019 (3)
Жовтень 2019 (5)
Вересень 2019 (3)
Серпень 2019 (1)
^