dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани
Інформація по новині
  • Переглядів: 245
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 24-05-2019, 10:31
24-05-2019, 10:31

Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани

Категорія: Історія

Роки летять у вічність, календар обриває день за днем не тільки святкові та буденні дні, а й чиїсь життя – для когось близькі, для когось далекі. Руйнуються будинки, стираються вулиці, ламаються епохи і падають монархії. Час справедливий до всіх – багатих і бідних. Він не вибирає кого стирати першим, він просто досконало робить свою роботу. І лише в нашій пам’яті залишаютьсяч згадки про людей, що були сміливцями, винахідниками, вченими, митцями, героями чи пройдисвітами. Знає історія і тих, хто вмів «вдало вскочити» і «вдало виїхати» у буремному життєвому коловороті. Бо в історію можна ввійти, а можна й вляпатися. І в обох варіантах про тебе пам’ятатимуть, навіть якщо ти просто повісив мішок на голову Лєніна.
А нащадкам залишаються лише вицвілі фотограції на якіх зображена малода прабабця у вишуканому капелюсі зі статечним чоловіком поруч. Маленькі, чепурні та водночас величні будинки красуються на фоні позаду бабаці і бережуть образ старого доброго Володимира. А, що було в тих будинках? Чи буяла там буденність, чи розквітала святкова атмосфера, чи поєднувалися там закохані серця, тихо погасивши свічку? Коли розглядаєш фотографію за фотографією, то дуже жалієш, що цього нічого нема. Цей загадковий шарм міжвоєнного періоду, застиг на цих сірих світлинах молодого невідомого фотографа. А хто тоді творив цю епоху? Походжав по місту у супроводі милих панянок, заглядав до кожного «склепу» та міцно тиснув руку поважнову сивому чоловікові, що розкладав свіжі газети у своєму скромному магазинчику? Тож сьогодні наша розповідь про людей, які надавали місту щоденне пульсування та відігравали не останні ролі в державних, культурних, освітніх справах.
Неординарна особистість – доктор Сятецький
Ще зберігся будинок доктора, а от про самого Сятецького в Володимирі знають лише кілька старожилів. Він був поляком за національністю, що дав клятву Гіпократу та нажив доброї слави на своїй практикуючій ниві. Мав добру вдачу та шкідливу звичку – алкоголь. Був одруженим та мав доньку. Маленька дівчинка мала захворювання шкіри, доволі рідкісне, адже ні сам Сятецький, ні варшавські професори не могли її вилікувати. Звісно, маючи кошти, лікар возив донечку по всі Польщі, але ніякі ліки не допомагали. Лише один щасливий випадок дозволив забути навіки про хворобу. Одного разу, прийшла до лікаря Сятецького молочниця. Вона принесла свіже молоко, яке пані докторова, замовляла у знайомої жінки з села. Сама ж пані була відсутня, адже напередодні поїхала відвідати рідних. Жінка принесла молоко, глянула на маленьку дівчинку і таки насмілилася сказати: «Пане докторе, віддайте мені вашу дитину в село на кілька днів. У нас в селі є знахарка, вона їй допоможе». Лікар вагався, адже знав, що дружина таке не схвалить але подумавши хвильку, вирішив погодитися. «Можливо й справді поможе. Бо вже надії на медицину нема. Все спробував», - подумав Сятецький і нашвидкоруч зібрав малу в дорогу. На диво не довелося довго чекати. Через тиждень молочниця привела дівчинку за руку і на її шкірі вже майже не було слідів недуги. Батьки були щасливі, а жінка переповіла слова знахарки у яких травах малу треба купати щодня і якщо вони дотримуватимуться настанов, то через місяць забудуть про хворобу назавжди. Доктор Сятецький так перейнявся цими подіями, що згоден був носити кожну молочницю в місті на руках. Щой робив. Коли пан дохтор їхав у своєму фаєтоні, який жартома в місті називали «кабріолєт» і бачив, що якась жінка чи бабця йде на базар з бідонами молока, зупиняв свого бравого скакуна, хапав бідони та сердешну жінку і садовив до свого «кабріолєта». Іноді це виглядало досить кумедно, адже бідолашна жінка не знала, що то робиться і куди її той пан везе.
Доктор Сятецький був відмінним лікарем, бо коли пацієнти, які їхали в Варшаву і там їх питали звідки вони прибули і вони казали, що з Влоджімєжа, то їм відповідали, чого ви до нас приїхали, у вас є доктор Сятецький. Лікар від Бога, якщо коротко. Але мав він одну слабинку – алкоголь. Після робочого дня любив перехильнути кілька чарчинок. А, щоб не наражати когось на небезпеку, «свого кабріолєта» залишав ще в обід вдома, а сам користувався послугами тогочасного «тахі», тобто наймав фурмана з фаєтоном. Так звана «стоянка» візників була на початку вулиці Фарної і Сятецький умудрявся «найняти всіх». Він то виходив з пивниці і наймав першого фурмана, то раптово зустрічав давнього знайомого і знову заходив до пивниці, і так по пару разів. За вечір доктор Сятецький наймав по кілька візників. І то була кумедна картина. Їде доктор Сятецький з першим фурманом, а за ними тягнеться вервечка порожніх фаєтонів. Тут треба підкреслити, що візники спрацьомували чесно. Заплатив доктор, значить треба їхати.
Колеги доктора Сятецького, намагалися наставити його на «шлях істинний», вмовляли кинути оковиту, адже не одного горілка до добра не довела. І, що не личить йому ганьбити всю їхню лікарську общину. Та доктор Сятецький лише зітхав, махав руками та казав: «Шановні, якщо я кину пити, то ви залишитеся без роботи».
Під час війни, доктор Сятецький з родиною переїхав до Грубешова. Навіть там його непосидюча душа рвалася на волю. Він часто влаштовував гуляння та засідав у пивницях, а коли повертався додому напідпидку, то всі грубешовці чули, що то Сятецький шукає свою хату.
Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани
Будинок в якому мешкав лікар Сятецький

Кінотеатр за кошти Жиромських
Була у Володимирі й родина Жиромських. Походила родина із села Хмелів. У мерший день війни згоріла їхня хата, і родина вирішила переїхати до міста. У сім’ї було п’ятеро синів і одна дочка Марія. Батько Костянтин Жиромський був благочинним у селі Хмелів. Три сини жили в Америці, один в Чехословаччині, і ще один в Володимирі. У місті жила також і дочка Марія.
В 1951 році прийшло повідомлення з Америки, що раптово помер син Сергій. Він жив заможно і спадок залишив матері Єлизаветі Климентівні. У зв’язку з тим, що Радянський Союз і Америка мали складні відносини, оформити спадок було досить важко. Тяганина з документами забрала більше року. Матір на той момент вже померла. Батько не хотів тим займалися, бо знав, що за таке можна потрапити на Соловки. Але все таки спадок отримала держава Радянський Союз і за ці кошти у місті був побудований кінотеатр.
Нині вже покійна Марія Костянтинівна Жиромська, рідна сестра Сергія, власної сім’ї не мала, все життя пропрацювала в реєстратурі поліклініки. Жодних коштів вона не отримувала, як і будь-хто з її членів родини.
Перший фільм, який показали в кінотеатрі називався «Великий воїн Албанії Сканденберг».
Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани


Уже шосте покоління Шуровських мешкає у Володимирі
Родина Шуровських давно знана у Володимирі-Волинському. Та чи не кожен житель міста чув, що колись десь у місті був магазин Шуровського. Усім добре знаний за радянських часів магазин «Дитячий світ» був зведений на фундаменті магазину Шуровського. І саме там можна було купити найкращі речі: одяг, взуття, речі побуту, парфуми та капелюшки, продукти харчування та навіть тістечка. Чому будинок у якому був елітний магазин знесли – невідомо, а ле пам’ять про нього збереглася, як і про самих Шуровських які відійшли вже в засвіти. Відомо, що родина Шуровських приїхала в Володимир у кінці ХІХ ст.
Шуровський Наполеон за польських часів служив в міській управі. У 1924р. разом з іншими посадовцями він зустрічав у Володимирі Президента ІІ Речі Посполитої Юзефа Пілсудського. Наполеон Шуровський одруживсяз сиротою Людмилою Соловйовою. Побудував будинок в якому й нині проживає родина. Доримедонт Шуровський працював завідуючим ветеринарною аптекою по вулиці князя Василька (раніше - Фарна). Був шанованою людиною в місті. А під час страшного воєнного лихоліття саме Доримедонт Шуровський прихистив три єврейські родини. Вони жили на горищі у будинку його рідної сестри Наталі.
Шуровські мали два гарних будинки, які радянські «асвабадітєлі» намагалися забрати. Бо ж уже хтось поклав око і на гарний будинок, і на землю біля нього. Та родині вдалося перехитрити «непроханих доброзичливців», вони просто швидко продали один будинок. Нині родина Шуровських, одна з небагатьох сімей, яка й досі проживає у Володимирі.
Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани


Справжній весельчак – отоларинголог Бубіс
Ще один лікар, який працював у місті і був відмінним спеціалістом пан Бубіс. Єврей за національністю. Мав у місті кілька будинків. В одному – приймав пацієнтів. Був дуже компанійським. Заводив розмову чи то зі старим, чи то з малим. Володимир Музиченко у своїй книзі «Володимир єврейський» згадує про доктора Бубіса. Зокрема, розповідає про період перших совєтів, які теж захотіли відібрати майно, яке Бубіс нажив чесно, власною лікарською практикою. Радянське військове командування дало Бубісу 24 год. на звільнення всіх трьох його будинків, пообіцявши залишити квартиру і медичний кабінет в одному з будинків.
Родина Бубісів була знана в місті, адже фактично всі члени сімейства мали лікарську практику. Микола Ваврисевич, у своїх мемуарах, частина яких опублікована у збірнику спогадів «Володимир, яким ми його пам’ятаємо. Людські долі», теж пригадує лікаря з таким прізвищем: «Розболівся в мене зуб і я пішов до лікаря Бубіса, що мешкав у своєму двохповерховому будинку на Городельській вулиці, щоб вирвав мені той зуб. Він вирвав мені зуб і грошей не взяв. Гебітскомісар тоді видав наказ усіх євреєїв переселитися у гетто. Я запропонував доктору Бубісу сховище у себе. Він подякував і сказав, що піде до бандерівців в надії, що вони приймуть його, як лікаря в свій загін».
Чи пережив доктор Бубіс та його родина німецьку окупацію, чи він, як тисячі інших євреїв розтріляний у П’ятиднях – невідомо.

Священик, який відстоював українців в Польському сеймі
Родина Герштанських була дуже шанованою в місті. 50 років отець Дем’ян Герштанський був настоятелем Василівської церкви, твердо стояв на позиції православної віри і цього вимагав від інших. Кінець 20-х років виявився досить складним, адже відбувався шалений тиск на православну церкву з боку католицької. Але о. Герштанський зумів вистояти і Василівська церква ніколи не змінювала конфесії.
Сім’я Герштанського була великою. У родині священика було 5 дочок (Олена, Тетяна, Віра, Надія та Марія) і син (Володимир). Їх всіх треба було виховати і вивчити. Герштанські підтримували зв’язки з іншими інтелігентними родинами міста. Часто в їх будинку на вулиці Василівський відбувалися зустрічі міщан. Та й сам будинок був дуже гарним, а ще гарнішим був сад, який так і називали в місті – «сад Герштанського». Ще цікавим є той факт, що о. Дем’ян, належав до тих поодиноких володимирчан, яким польська влада у графі «національність», замість русин, записала українець.
Викладав у місцевому двокласному міському училищі. У 1907 р. обраний депутатом до Другої Державної Думи Росії. У 1922-1928 рр. – член Сенату Другої Речі Посполитої Польської від Волинського воєводства. Активний діяч «Українського клубу».
Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани


Орися Вознюк, науковий співробітник адм. ДІКЗ "Стародавній Володимир"
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Червень 2019 (2)
Травень 2019 (2)
Квітень 2019 (4)
Березень 2019 (5)
Лютий 2019 (4)
Січень 2019 (5)
^