dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського
Інформація по новині
  • Переглядів: 228
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 31-01-2019, 10:26
31-01-2019, 10:26

Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського

Категорія: Історія

Світ не стоїть на місті, як кажуть у народі. Нещодавно Ілон Маск запустив кабріолет у космос, а ще сотні літ тому, про космос мало хто знав, особливо, з неосвіченого народу. Та, що там про космос, адже, навіть, не було мобільного телефону. Інженери, програмісти, айтішники, менеджери, фрілансери – це професії сьогодення, а ще якихось 100 чи 150 років тому були в нас мірошники, ліхтарники, шорники, сажотруси, цирульники та фурмани. На старих світлинах Володимира-Волинського можна побачити майстрів своєї справи, які чекають у фаєтонах на пасажирів, хлопчаків, які вправно чистять взуття паничеві та типових поштарів, які шукають потрібну адресу і неодмінно знають всі вісті в повіті.
З пошуком роботи у ХІХ ст. в Володимирі було доволі сутужно. Фабрично-заводська діяльність знаходилась у плачевному стані. В 1868 році функціонували такі заводи: 1 миловарний, що видавав виробів на 470 руб., 2 цегельних – на 390 руб., 2 вапнякових - на 280 руб., 2 свічкових - на 1600 руб. і два шкіряних на - 250 руб.

Рід занять міських жителів м. Володимира-Волинського.
Професія
1861 рік 1867 рік
Хлібопекарі 9 19
Кравці 47 20
Чоботар 33 18
Шапкар 13 -
Бондар 3 6
Шорники 2 2
Каретники 1 2
Палітурник (оправник) 2 2
Ювелір 2 1
Ковалі 5 12
Ткачі 5 2
Годинникарі 4 5
Слюсарів 1 -
Фурманів - 19
Пічників - 12
Столярів - 6
Капелюшників - 6

Таблиця складена за матеріалами книги № 1 зі списку літератури
Волинська губернія, до складу якої на початку ХХ століття входили території сучасної Волинської області, в економічному відношенні була найвідсталішим аграрним краєм України, хоча і зробила певні кроки у розвитку капіталізму. Тут не було великих індустріальних центрів. 91,2% всього населення становило селянство. Більшість підприємств були дрібними. Лише на невеликому їх відсотку працювало більше ста чоловік. Переважно це були підприємства харчової, деревообробної та легкої промисловості: чавунно-ливарний завод, цегельний, пивоварні заводи, паркетна фабрика. На підприємствах панувала жорстока експлуатація. Робочий день тривав по 12-16 год. Середня заробітна плата за рік становила 98 крб., що було в 3,5 рази менше, ніж у робітників на Сході України. Ще меншою (64 крб.) становила річна зарплата сільськогосподарських робітників.
Та якими б не були тодішні зарплати - в грошовому плані майже нічого не помінялося. І ХХІ ст. зарплатня теж не радує робітників. Що ж до особливостей тодішньої роботи, вона була фізично важкою.
Але більшість професій, які 100 років тому були затребуваними на ринку праці, на сьогодні не числяться в Національному класифікаторі професій України професій, призначеному для застосування всіма суб'єктами господарювання під час запису про роботу в трудові книжки працівників. У класифікаторі вже немає таких професій:
Водовози – це одна із найдавніших професій міста. Завдання водовоза було просте – набирати воду і доставляти її в помешкання для пиття і для господарських потреб. Зазвичай водовози використовували кінську силу, адже перемістити одразу багато води вручну було неможливо, а кожного разу до річки не набігаєшся. Правда, інколи воду доставляли і власноруч. Таких людей називали водоносами. [3]
Ну, звісно, послугами водовоза користувалися заможні верстви населення. Для простих селян чи місціян – це була обов’язкова щоденна робота. Коромисло та дерев’яні відра – постійний атрибут водоносів. На світлинах початку ХХ ст. зображено кілька старих колонок або криниць на центральних та бічних вулицях міста.
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського
Колонка у сквері біля ресторану «Під стріхою»
Одна з таких точок знаходилася у нинішньому скверику навпроти ресторану «Дружба». На старих світлинах часів австро-угорської окупації, зображено місцян, які з відрами крокують по воду та водовозів (бочка запряжена кіньми), які виконують свою нелегку справу. Також є світлина (датування її не відоме, але певно за часів Польщі) на якій зображено водовоза з двома білими, надзвичайно гарними вгодованими кіньми. І рухається він по одній з торгівельних вулиць міста - нині Шевченка, а тоді Колейова, де розміщувалися одні з найкращих та найдорожчих крамниць. Очевидно, що водовоз саме на цій вулиці працював, адже треба було доставити воду і в м’ясну крамничку, і в перукарню, і в пивний магазинчик.
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського

Дві колонки знаходилася у єврейському кварталі. Одна - неподалік синагоги, а інша, швидше за все, в «спальному районі». Водяна помпа була біля синагоги з 1925 року. На іншому фото видно добре збережений кам’яний будинок з верандою, у вікнах якої бракує шибок. Сама колонка знаходилася всередині веранди, а держак та кран на дворі.
Місця, де розташовувались колонки підтверджувались офіційно в міській управі, відповідно й водовози теж мали дозволи на працю. З часом колонок побільшало. А з початком будівництва системи водовідведення міста сама професія водовоза і водоноса потрохи почала відходити на задній план.
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського
[center]Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського

Система водовідведення бере свій відлік від 1966-67рр., коли було розпочато будівництво, як водопровідних, так і каналізаційних мереж по головних вулицях міста – Ковельській, Сагайдачного, Павлова, Князя Василька та будівництво головної каналізаційної насосної станції, розташованої в одній з низьких точок міста по вул. Князя Романа. [4]
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського


Сажотрус
Трубочист або сажотрус – ще одна незвична професія, яка відійшла в минуле. Виявляється, вперше сажотруси появились у Данії після масової пожежі 1728 року. Попит на трубочистів був дуже великим у Європі, адже кам’яниці та палаци потребували доброго догляду. Трубочист носив почесного циліндра, а оскільки він був вихідцем із бідної сім’ї, то носіння такого головного убору, окрім захисною функції (захист голови від падаючих на голову уламків церги чи каміння) виконувало ще й певну естетичну функцію. Звісно, українські трубочисти не носили жодних циліндрів, але все одно намагалися якось захистити голову.
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського
Лондонський хлопчик-сажотрус
Сажотруси були тендітної статури, адже їхня професія вимагала гнучкост,і та й у самі димиходи нерідко треба було спускатися. Тому до такої роботи часто вдавалися хлопці-підлітки. Це був важкий заробіток. До прикладу у Великобританії сажотрусами були діти. Хлопчики були учнями майстрів-сажотрусів. Такі діти, зазвичай, були сиротами або їх «викупляли» у батьків. Майстри їх мали одягати та кормити. Та в більшості випадків до таких дітей відносились дуже погано. Вони ходили немиті, в сажі, спали у підвалах, а майстри обіцяні гроші їм не давали. Тай кількість нещасних випадків була високою. Діти застрягали в димоходах або задихалися у трубах. 7 серпня 1840 року у Великобританії заборонили використовувати дитячу працю саме в цій професії.
На наших землях сажотруси були легалізовані в 1939 році. Польський уряд вніс цю професію до переліку ліцензійованих. [5]

Ліхтарники
Професія ліхтарника дуже стара. Ще в Стародавній Греції та Стародавньому Римі вулиці міст засвічувалися за допомогою факелів, а пізніше – масляних ламп.
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського


До обов’язків ліхтарників входило поправляти гніт, запалювати та гасити його і заливати масло. Спочатку масло було конопляним. А у Львові були сальні ліхтарі. Вони були дуже незручні, розбризкували жир, що потрапляв ліхтарникам на одяг.
Пізніше масляні лампи замінили на керосинові. У Львові вперше в Україні ввели газове освітлення. Ліхтарник з жердиною ходив вулицями, відкривав віконечка ліхтарів, відкручував вентиль, звідти виходив газ і ліхтар спалахував світлом. Лише в кінці 1930-х років з’явився автоматичний режим запалення ліхтарів. Після цього професія ліхтарника перестала існувати. [6]
Свідченням того, що ліхтарники були й в Володимирі-Волинському є старі світлини, на яких зображено ще старі масляні та керосинові ліхтарі. На фото австрійського періоду зображено старий ліхтар, який розміщувався по вулиці Фарній, а саме на перехресті вулиць Пілсудського (нині Ковельської), Фарної, Колейової (нині Шевченка). Ймовірно, пізніше даний ліхтар на стовпі було підключено до електрики.
Ще на одному фото, зображено маленький масляний ліхтар. Це теж вулиця Фарна. Ліхтар знаходився перед дзвіницею костелу Іоакима та Анни. На іншій світлині зображено ще один ліхтар, на початку вулиці Фарної, а саме у невеличкому сквері. Отже, звідси висновок, що головна вулиця міста – Фарна була повністю освітленою.

Шорник
Ця професія з дивною та незнаною для пересічної людини назвою, стосується конярської справи. Шорами називали «закривачки» для очей коня, що закривали обзор коня по боках. Але подібного роду майстер займався виготовленням всієї амуніції: сідла, вуздечки, стремян. Кожна упряжка мала бути осоливою. Перші шорники були ще за часів Київської Русі, а зараз – це досить рідкісні спеціалісти, які обслуговують приватні іподроми.
У Володимирі-Волинському на кінець ХІХ ст. було два шорники.

Чистильник взуття
Чистка взуття серед вулиці була досить популярною у містах. Зазвичай, чистильщиком був сивий чоловік в літах, який мав все неохідне приладдя і за невелику плату глянцував чоботи до блиску. Також це міг бути хлопчик, який таким чином збільшував сімейний б’юджет.
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського


У Володимирі-Волинському теж були чистильщики взуття. Швидше за все, вони працювали в єврейському кварталі, на вулиці Фарній та на Колейовій у районі популярних торговельних рядів.

Фурман або візник
Ще одна з найдавніших професій, яка не дійшла до нашого часу або використовується нині виключно у туризмі та в приватних цілях. Візники поділялися на кілька типів: ломовики, фурмани та поштові перевізники.
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського

Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського

Ломовики займалися виключно перевезенням великогабаритного вантажу, а саме: вивезення снігу, попелу, нечистот, доставко продуктів в магазини, доставкою будівельних матеріалів та будь-яких інших важких предметів. Відповідно, для ломового візництва використовували коней ваговозів. [7]
Фурмани – це «тодішні таксисти». Вони були, як приватними, так і державними. У 1867 році в Володимирі-Волинському налічувалося 19 фурманів. Та основним їхнім місцем роботи, як видно із світлин є центральна площа міста. У 1917 році фурмани з фаєтонами запряженими кіньми чекали на своїх пасажирів на площі Франца Йосифа (нині площа Героїв).
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського


Капелюшники
Кожна панянка в місті мріяла про вишуканий капелюшок, адже це було модно і підкреслювало їхню шляхетність. Майтрів капелюшників було достатньо. На кінець ХІХ ст. у Володимирі було 6 капелюшників.
Моду на капелюшки в Європі ввела французька королева Марія Антуанетта. Це був не капелюх, а цілий витвір мистецтва. Композиція з живих квітів, пір’я, банти, мережива, коштовностей, клітки з пташками, кораблі, сади – і все це на голові тендітної жінки. Звісно, на наші терени така мода не дійшла, але слідкувати та наслідувати французький двір було великим задоволенням для наших панянок. [8]
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського

У XIX столітті головний убір був обов’язковим предметом гардеробу і ознакою приналежності до дворянського стану. Одним з нових елементів того часу стали манотьерки – зав’язки під підборіддям.
На початку XX століття капелюхи стають справді культовим аксесуаром. Важливу роль у розвитку моди зіграли такі ікони стилю, як Коко Шанель з її елегантністю і Ельза Скіапареллі з сюрреалістичними капелюшками-черевичками. «Таблетки», широкополі капелюхи, клош, «струм» і багато інших – усі вони залишили слід і досі використовуються для створення різних образів.

Бондар - майстер із виготовлення діжок (бочок), барил, цебер, балій та різноманітних дрібничок із дерева. Порівняно з теслярством та іншими деревообробними промислами бондарство на Україні поширилося пізніше, проте швидко набуло значного розвитку, особливо на Поліссі.
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського Бондар з міста Сміла
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського

Українські бондарі добре розумілися на різних сортах дерева і добирали їх конкретно для кожного виробу. Зокрема, ті, що призначалися для рідин, виготовлялися з твердого дерева, звичайно дуба. Асортимент бондарських виробів був широким і різноманітним. Це ремесло вимагало неабияких навичок і майстерності. Наприклад, прорізання пазів у клепках (так званих уторів) при вставлянні днищ було досить складною технічною операцією. Те ж стосується і скріплювання клепок дерев'яними або залізними обручами. Крім звичайного столярного інструмента, бондарі користувалися уторником (кривим стругом), розмірячем, шерхебелем. Володіли вони знаннями з геометрії: зокрема, радіус дна діжки обчислювали шляхом поділу величини її окружності на шість.
Поширення металевого посуду та начиння призвело до занепаду бондарства, хоч потреба у дерев'яних місткостях, що надають специфічного смаку солінням, медам, квасам, сокам та іншим напоям, залишається існує в теперішній час. [9]
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського


Лахмітник
Лахмітниками називали того, хто скуповував і продавав старі зношені речі. Ще їх називали ганучерами, шматтярами та барахольниками. «Працювали» лахмітники, як і на селі, так і в місті. Як згадує 93-річна мешканка с. Дігтів, Володимир-Волинського району, то ганучниками в основному були євреї, котрі їздили возами по селах і забирали старі поношені речі. Забирали фактично все: старі шмати, папір, каструлі, надщерблений посуд. Взамін давали кольорові фарби, синьку, гострили ножі, давали дітям свистки, маленькі ляльки, кольорові стрічки. Лахмітники масово «працювали» після Другої світової війни і їздили по селах десь до 1963 року. Пізніше, їхні промисли заборонили, адже нерідко речі, які вони забирали у селян, як непотріб, потрапляли до їхніх крамничок і мали певну антикварну цінність. Про лахмітників у книзі «Володимир, яким ми його пам’ятаємо», також згадувала Ірина Вікентівна Білова. Саме у Володимирі-Волинському їх називали шматалайниками.

Дротарі
Дротар - забута професія. Однак свого часу була дуже популярна. Дротареві давали скріпити тріснутий посуд - він його обплітав у так звану сітку. Також дротар виготовляв клітки для тварин і пастки для гризунів.
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського
Фото з музею лемківської культури "Лемківське село", що у Монастириську

Миловари та поташний промисел
Мило для миття почали використовувати з ІІ століття. Лікар Гален описав мило, вказавши, що воно очищає від забруднення не тільки одяг, але і тіло. Професія миловара – сапонаріуса зустрічається в роботах Теодора Прісціануса в 385 р. н.е. У Європі в Середньовіччі мило було цінним товаром, який був доступний тільки дворянству і духовенству. В ті часи інквізиція жорстоко карала за зайву увагу до тіла, а не до душі. В 1662 р. в Англії був виданий перший патент на виробництво мила. Французький Марсель завдяки доступу до такої сировини для миловаріння, як оливкова олія, сода, ароматизовані масла, стає одним з основних центрів миловаріння. З кінця XIV ст. стали розвиватися венеціанські миловарні, грецькі та іспанські. [10]
Стосовно слов'янських земель, треба зазначити, що на Русі секрети миловаріння стали відомі від Візантії, а свої майстри-миловари появились тільки в XV столітті.
Шорник, фурман та капелюшник – професії які відійшли в історію Володимира-Волинського


Миловаріння відноситься до поташного промислу. Так звані буди-поташні – це були відносно розвинені виробництва мануфактурного типу, що розміщувалися в лісах. Найбільша їх кількість була на Волині, Київщині, Чернігівщині та Закарпатті. Виготовлення поташу проводилось шляхом вилуговування деревної золи водою. Готовий поташ використовували для виробництва скла, мила, фарб, селітри.
Поташ і попіл реалізовувалися на внутрішньому і зовнішньому ринках. На торгах, базарах, ярмарках Волині пласт поташу продавався в середньому від 13 до 30 злотих, попелу – відповідно 11 і 13. Ціни залежали від якості, кольору і місця виробництва. Купцями виступали місцеві феодали, різного роду «підприємці» та іноземні купці, головним чином гданські. На основі контракту товари доставлялися на пристані річки Буг (нині р. Західний Буг) для відправки за кордон. І вже в Гданську пласт поташу коштував від 115 до 190 злотих.
Для своїх власних потреб селяни самі виготовляли мило. Для його приготування використовували золу і жир. Варили доти, доки суміш не починала нагадувати прозору клейку масу. Ця клейка маса мала затверднути, тому до неї додавали сіль. Для виготовлення мила використовували яловиче, бараняче та свиняче сало. Для м’якості додавали лляну олію. Таке мило було важким і не придатним для вмивання. Використовувалось виключно для прання одягу.

Каретники
Ремісники, які займалися виготовленням та оздобленням карет називалися каретниками. Звісно, такі майстри зустрічалися не так часто, але у Володимирі-Волинському також були каретники. А станом на 1867 рік їх було двоє.
Виготовляли брички, які використовувалися, як правило, тодішніми поміщиками в господарських потребах, фаєтони, та навіть дуже шикарні карети, розраховані на кілька персон. Але з появою автомобілів професія каретника перестала існувати.

Бабки-повитухи
Ще одна доволі екзотична професія минулого, яка з розвитком медицини перестала існувати – це бабки-повитухи. Коли приходив час пологів посилали за бабкою. Просити її йшов чоловік чи найблищі родичі. Повитухами були старші жінки, ті, що вже народжували. Відносно освіти, то повитухи на відміну від дипломованих акушерок, вчилися майстерності протягом життя: народжували своїх дітей, переймали знання самі або ж успадковували це вміння від матері чи свекрухи. І як влада не немагалася прищепити породілям дипломованих акушерок, та послугами повитух користувались досить довго. Повитухи мали досить добрі знання з народної медицини. Знали при яких родах, складних чи легких, давати ту чи іншу траву, в чому викупати дитину і, що пити жінці після пологів. [11]
Бабками-повитухами у Володимирі-Волинському були Анастасія Антонівна Кошелєва, Зісель-Двойра Ушер-Крижевська, Марія Михайлівна Ноітак. [2, ст.120]
Рухатися в ногу з часом не так уже й важко. Сучасні технології замінюють багатьох працівників, і там де раніше працювали тисячі – вистачає десятьох. Тож деякі старовинні професії перестали існувати під плином прогресу, а деякі ще ледь жевріють, а є такі, що ще й досі необхідні і є високооплачуваними. У Львові, наприклад, є гільдія сажотрусів, адже старенькі кам’яниці не піддаються новим технологіям. Подекуди в містечках та селах появилися майстрині миловаріння і їхня продукція користується попитом. Та й змайструвати карету - теж неабияка розкіш та заслуга. Та вже ніколи не буде повитух, ліхтарників, дротарів та водовозів. Історія дбайливо забрала їх у забуття, залишивши нам лише окремі фрагменти та поодинокі світлини колись таких затребуваних майстрів своєї справи.

Список використаних джерел
1. Материали иследования Волынской губерніи в статистическомь, этнографическомь, сельськохозяйственомь и другіхь отношениях. - Житомирь. Типографія губернскаго управления, 1868 г.
2. Памятная книжка Волынской губерніи на 1901 год. Издания Волинского губернского статистического комитета. - Житомирь. Волинская губернская типография, 1900 г.
3.Інтернет ресурс// Від холерних водовозів до артезіанських глибин: цікава історія луцького водогону// http://www.hroniky.com/articles/view/115-vid-kholernykh-vodovoziv-do-artezianskykh-hlybyn-tsikava-istoriia-lutskoho-vodohonu
4. Інтернет ресурс//Управління водно-каналізаційного господарства м. Володимира-Волинського. //http://vv-uvkg.at.ua/index/0-2
5. Інтернет ресурс// 7 серпня 1840 у Великій Британії заборонили використовувати дітей як сажотрусів// http://oppb.com.ua/news/7-serpnya-1840-u-velykiy-brytaniyi-zaboronyly-vykorystovuvaty-ditey-yak-sazhotrusiv
6. Інтернет ресурс// Ліхтарники, мірошники, кати: які професії Львова вже стали історією// https://lviv.vgorode.ua/news/dosuh_y_eda/258913-tsikava-istoriia-lvova-yaki-profesii-vzhe-znykly-i-staly-istoriieui
7. Інтернет ресурс//10 професій яких вже немає.// http://mors.in.ua/people/1891-10-profesiy-yakyh-vzhe-nemaye.html
8.Інтернет ресурс// Історія створення жіночого капелюха// http://poradum.com.ua/the-hands/178-storya-stvorennya-zhnochogo-kapelyushka.html
9. Інтернет ресурс// Бондарство// http://traditions.in.ua/remesla/1556-bondarstvo
10. Інтернет ресурс// Історія мила// http://factosvit.com.ua/istoriya-myla/
11. Інтернет ресурс// “БАБА-ПОВИТУХА” ТА ЇЇ ФУНКЦІЇ В НАРОДНІЙ МЕДИЦИНІ ЖИТЕЛІВ ПОЛІССЯ НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА
ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ (ЗА ЕКСПЕДИЦІЙНИМИ МАТЕРІАЛАМИ)// file:///D:/Users/user/Downloads/eine_2004_17_14.pdf

Орися Вознюк, науковий співробітник адм. ДІКЗ "Стародавній Володимир"
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Лютий 2019 (2)
Січень 2019 (5)
Грудень 2018 (4)
Листопад 2018 (5)
Жовтень 2018 (3)
Вересень 2018 (4)
^