dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 916
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 18-04-2018, 14:35
18-04-2018, 14:35

Звинувачена у чарівництві

Категорія: Історія

Якщо уявити собі, як виглядала чи виглядає відьма, то в нашій уяві, звичайно, постане стара, згорблена бабуся з горбатим носом і скуйовдженим волоссям. Чи, можливо, наша уява видасть нам чорноволосу красуню з карими очима, гострими нігтиками та химерними атрибутами. Тож образ чарівниці залежить від нашої фантазії, адже зараз нам важко збагнути, що відьмою кілька сотень літ тому, могла бути навіть проста синьоока красуня з маленького села чи навіть власна зрадлива дружина. Звинуватити у чародійстві можна було будь-кого, головне знайти більш-менш потрібні докази і вже небавом ваша «затята суперниця» відьма!
Звинувачена у чарівництві

У Європі – це було досить поширеним явищем. Усім відома історія про Жанну д’Арк, яку спалили, як відьму. А таких історій було кілька тисяч, а то і більше. Велику роль у полюванні на відьом відіграла інквізиція. Католицька церква запровадила інквізицію в XIII столітті «з метою навернення відступників і запобігання відступництву», як пояснюється у книжці «Відьмоманія» («Der Hexenwahn»). Інквізиція була своєрідною церковною поліцією, яка розслідувала подібного роду злочини і частенько вдавалася до найжорстокіших тортур. А 5 грудня 1484 року Папа Римський Інокентій VІІІ видав сумнозвісну буллу «Summis desiderantes affectibus» («Усіма силами душі»), у якій висловлював свою підтримку переслідуванню відьом у деяких регіонах Німеччини, ініційованим домініканським ченцем і інквізитором Генріхом Крамером.
Людей, котрих вважали чаклунами, звинувачували в усіх можливих нещастях. Як говориться в німецькому журналі «Дамальс», відьми нібито «накликали мороз, нашестя слимаків та гусені, що нищили посіви і плоди землі». Якщо град побив врожай або корова перестала давати молоко, якщо чоловік чи жінка були безплідними, то в цьому відразу звинувачували відьом.
Звинувачена у чарівництві

Щодо теренів України, то нашим пращурам-відьмочкам пощастило. Не всі звинувачення закінчувались настільки трагічно. У нас відьом не переслідували, хоча у судах відповідних справ вистачало. Звинувачення у чарівництві носило досить банальний характер. В основному це були родинні конфлікти, ревнощі та певні страхи перед незрозумілим. «Українських відьом», як правило, звинувачували у нападах на дітей, насиланні хвороби і безумства на суддів, імпотенції, безплідді, псуванні врожаїв і насиланні бур.
Старовинне законодавство, що діяло в Україні (Литовський статут, відповідні норми Магдебурзького права), за вчинення багатьох злочинів передбачало смертну кару. Однак такі вироки, виявляється, нечасто виконувалися, а причин цього було дві: по-перше, засуджений нерідко досягав мирової з потерпілими, заплативши за вбивство так звану "головщину" (тобто відкуп) родичам убитого; по-друге, - далеко не завжди можна було знайти особу, що погодилася б виконати смертний вирок.
Щодо нашого міста, то у Володимирі не було спалено жодної чарівниці, (принаймі історія про це вперто мовчить) і не тому, що у судах не було жодної справи по даній тематиці, а тому, що у Володимирі не було власного ката. На тодішній час мати «власного» ката було надто дорого.
В Україні першою до послуг ката вдалася влада Кам’янця-Подільського. У 1374 році місто разом з магдебурзьким правом отримало дозвіл мати власного ката. На місцевому цвинтарі йому виділили ділянку землі, де він мав ховати страчених. Невдовзі послугами ката почали користуватися у Львові та Кременці. Що ж до самого ката, то життя в нього було не легким, хоч і в деякій мірі заможніше ніж у простих містян. Кат мав власну кам’яницю (хоч і не в престижному районі міста, але все ж таки своя хата) і землю. Король дозволяв йому в тій чи іншій корчмі добряче «відпочити» після праці. Кат навіть мав окреме місце в церкві. Люди ж, звісно, боялися ката більше ніж чуми, вважали його гіршим за чорта, та тим не менш, на його роботу приходили дивитися цілими сім’ями. Тому кат ставав відлюдькуватим, бо з ним боялися спілкуватися, не запрошували його в гості і не ходили до нього. Кат був одиноким, та навіть якщо й одружувався, то його син мусив успадкувати таткове ремесло. Кат вважався працівником органів судової системи, уповноважений здійснювати смертну кару. А щодо самої судової системи, то вона було досить простою. Серед місцевих суддів найдавнішим був гродський (замковий) суд. Замковий суд проводив свої засідання у замку (гроді). Судову адміністрацію очолювали старости або воєводи. Намісником старости був підстароста. До суддівської адміністрації входив також суддя та писар. Доручення суду виконували возні. Засобами для виявлення злочинця були копа (збори сільської громади), «гоніння сліду» та «свод», а також домашня ревізія у присутності возного та свідків. Замковий суддя призначався воєводою або старостою з місцевої шляхти. В наслідок судової реформи, яка відбулася у 1566 році, гродскі суди стали судити все населення повіту по кримінальних справах і виконували поліційні функції в повіті.
В актах Володимирського гродського суду за 28 жовтня 1568 року можна знайти запис: «Зізнання возного Тихна Радовицького про присутність при допити колишньої служниці Коїленських Ганни, звинуваченої у чарівництві і ув’язненої в маєтку князя Козики».
Пізніше знаходимо ще один запис за 25 листопада 1568 року:
«Зізнання вижа, замкового «поєзника» Івашка про його присутність на допити служниці княгині Катерини Козики Ганни, звинуваченої у чарівництві з метою отруїти княгиню».
Сам же запис Івашка засвідчував: «25 листопада 1568 року на розгляд володимирського старостинського суду, а саме підстарости володимирського Павла Григоровича Соранського прислано прохання князем Дмитром Андрійовичем Козекою про призначення возного при слуханню. У випадку, коли возного не буде призначено, то щоб було розглянуте діло самим підстаростою, стосовно дівчини Ганни, яка служила моїй дружині Катерині Францишківній Фальчевській. Вона мою дружину зачарувала і дала їй отруту. Тож призначити слухання для взнання причини по якій вона те зробила чи зі своєї волі діяла».
А при відсутності возного в той час, давати його милостині князю Дмитру Козеці вижем, поїздника замкового Івашка Андрушевича. Він постав перед князем і про це записано в замковій книзі такими словами: «Був я за приказом твоїм у дворі князя Дмитра його милості Козеки в маєтку Бискупичі, на тому праві, що князь Козека зкликав до свого двору друзів своїх, людей добрих, пана Олександра Лесоту та Адама Мисаєвського, писаря міста Володимира, і Сопка радника хмилівського, пана Прокопа Волчка Жасковського. І будучи при тому праві, слухали ми зізнання тої дівчини Ганни на яку вказав його милість князь Козека перед суддями першоповіренеми, мною та вижом.
І при цій жалубі дівиця Ганна сама визнала те: «Коли ще була в пані Каліневської, тоді мене панна Гавриловна Яковицькая, попросила мене, почувши, що я служу в княгигі Козеки, аби я дістала речі дитячі, що народилися в княгині і вона пообіцяла за те дати мені сукню італійську з оксамиту. Чого для неї два рази достала і вона прислала до мене за третім разом коли княгиня поїхала до Микулич а мене з собою не взяла, і я їм ті речі в княгині достала. І вирізавши […] полокала то в світлиці великій. І послала те, шо мене просили пані Гавриловні Яковицькій через боярина її Пашка, котрого вона до мене присилала вже сім неділь. І вона це … зіллям приправивши, прислати мала княгині отруту. Але вона отруту не прислала і сукню обіцяну не дала».
Оскільки визнання провини було добровільним, вона все ж має бути покарана, але пани судді першоповіренні, вважили те, що вона і так на себе всі речі злії взяла і ще, що вона вказала на панну Гавриловну Яковецьку, з волі якої вона то все чинила, то покарати ту дівчину, котра своїм злим вчинком заслужила, то його милість пан Козека захотів посадити її до в’язниці.
І попросив мене його милість князь Дмитро Андрійович Козека через посланця свого, аби зізнання вижове в книзі замковій було написане.
Я тої зізнання вижове в книгу замкову вписати звелів.
ЦДІАК України, ф. 28, он. І, спр. 3, арк. 153-154.

Хоч і нещасна Ганна була визнана винною, та ніхто її не палив, як це було в Європі, адже практики, як такої у нашому місті не було. Скільки просиділа Ганна за гратами теж невідомо. Але очевидно, що урок змови засвоїла добре, бо панну Гавриловну ніхто під слідство не взяв, принаймі в подальших актах володимирського гродського суду записів про неї не має або не збереглося.
Та й виконати смертний вирок (якби їй такий присудили) теж не було кому, адже у Володимирі не було ката, а послуги по перевезенню до міста цього професіонала коштували дуже дорого. Тому зазвичай обходились ув’язненням чи каяттям у церкві (кілька служб полежати на підлозі в церкві).
Звичайно, проти самих Козек (Козик) проста дівиця не могла позиватися, навіть якщо її справа була повністю фантазією княгині Катерини, адже вони були шляхетного походження. Хоча вони були представленні на Волині саме нащадками Дмитра Козеки (Замлицького), та відомостей про них досить мало. Походження їхнього роду невстановлене. Його кохана дружина, та котру мало не зачаклували - Катерина Францисковна Фальчевська мала в шлюбі з князем Дмитром Андрійовичем Козекою-Замлицьким дев’ятеро дітей (п’ятьох синів - Андрія, Януша, Юрія, Петра, Стефана і чотирьох дочок - Агафію, Ганну, Марію і Ядвігу), після смерті чоловіка, вийшла заміж за Вацлава Подорецького (Подгорецького). Тож для Катерини історія закінчилась не зовсім погано. Чи відчувала вона смуток, що проста служниця, можливо, дармо просиджує свої юні літа в в’язниці так і залишиться нерозкритим. Так само, як і питання присутності ката у місті Володимирі.

Орися Вознюк, науковий співробітник сектору обліку паспортизації та наукових досліджень адміністрації Державного історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир"
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Листопад 2018 (3)
Жовтень 2018 (3)
Вересень 2018 (4)
Липень 2018 (7)
Червень 2018 (5)
Травень 2018 (4)
^