dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 801
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 21-06-2017, 14:05
21-06-2017, 14:05

Бої за Володимир-Волинський

Категорія: Історія

Бої за Володимир-Волинський
З оповідань учасників записав: д-р А. Річинський

Під час Світової війни, за австрійської окупації, Українські Січові Стрільці перевели на володимирщину значну культурну працю, бо навіть заложили у 1916 до 1917 р. около 48 народніх українських шкіл для місцевого населення. По більшости саміж таки старшини стрілецькі вчили дітей по тих школах: у селі Мокрець провадив науку Остап Вахнянин, котрий пізніше заложив пласт на Закарпатті; в с. Згоряни вчив дітей Михась Мокрий; в с. Бискупичах Шляхоцьких Іван Вербяний (про олдне з його звідомлень з накресленням многостороньої освідомляючої праці стрільців серед волинського селянства вміщено було в «Літописі Червоної Калини» 1929, ч.1). І певно назавжди зістане в народній пам’яті, що навіть за часів будь-що-будь ворожої до словянства окупації, у тяжких і грізних умовах найстрашнішої війни – наші діти дістали рідну школу, а людність українська взагалі не стрічала особливих перепон до свого культурно-національного розвитку. Нині на Володимирщині української школи вже немає ніодної… тільки переховані з часів війни світлини зістали свідками недавнього минулого.
Також і в релігійнім життю стрілецтво пройшло з помічю місцевому населенню: православні священики перед відступом російського війська на весні 1915 року повиїздили були до Росії (хто з наказу, а хто зі своєї волі); залишена на ласку Божу місцева людність могла користати з релігійної втіхи лише греко-католицького духовенства, й зжилася з ним тим легше, що незабаром відчула в ньому таки своїх же людей..Ось наприклад знімки з Йордану 19 січня 1917 року дають образ тої спільної урочистости українського стрілецтва й волинського православного населення. Стрільцями ж були впорядковані на володимирськім цвинтарі численні військові могили поляглих на війні.
На весні 1918 р. аж до розпаду австро-німецького фронту, в Володимирі стояла вже сіра дивізія. В той час приїздили з Київа від Центральної Ради делегати Байло і Сиротенко для навязання звязку поміж ріжними формаціями національного війська.
Нарешті після упадку осередніх держав обсадила м. Володимир українська сотня Ярощука, але не на довго: з поваленням гетманського уряду в Київі, в грудні 1918 р. місто захопили польські відділи. Та вже за пару неділь – з початком 1919 р. українці роблять кілька успішних проб відбити місто й вий ти на р. Буг. База українського війська в той час була у м. Торчин, 50 км на схід від Володимира: тут власне перебував штаб волинської оперативної групи під проводом полк. Порохівського. З цієї групи окремий курінь – т. зв. «Володимир-Волинський загін» під командою курінного Гущі 7 січня 1919 року зробив перший наскок на м. Володимир, вибив звідти польську залогу, але не діставши резерв, мусів відступити. Загін цей складався з двох сотень – одної під ком. Сотника Юхима Бунди, - другої на чолі з сотн. Тоцьким; людей комплектовано переважно з мобілізованих в районі Торчин-Володимир.
Наскок переведено нечайно нічю з 6 на 7 січня; серед польського війська в Володимирі (загін кап. Яворського і N. Піхотний полк) постала паніка. Над ранком українці зайняли місто, але, не дістаючи підкріплень (через брак зв’язку зі своєю базою), не змогли закріпити свого успіху, й під натиском польських резерв відступили. Противник мав тоді досить знатні втрати; з українського боку в бою на вулицях міста полягло 12 вояків – 1.Євдоким Микитич Матвійчук (с. Фалемичі), 2. Лукаш Григорович Бічук (с. Яковичі), 4. Лукаш Олексійович Янчук (с. Яковичі), та ще дев’ятьох незнаних (с. Тумин, Губин та ін.). Крім того були ранені: з Володимира Євдеким Степанюк, Сильвестр Крищук і з міста Локачі – Володимир (Олександр) Тритевич.
На другий день після того українці поновно відбили Володимир, але тільки на три дні, вдержатись довше не могли, бо двох сотень «Володимир-Волинського боєвого загону» було таки замало, а полки – Ямпільський і Кремінецький, що мали давати поповнення, були вже здеморалізовані й розбіглися. В місяці лютім бої за м. Володимир відновилися; цим разом українці під ком. Сотника Юхима Бунди наступали збоку с. Зимно; при тому були ранені: сот. Ю. Бунда (м. Володимир), ч. Іван Малиновський (с. Дігтев), Микола Парій і Микола Яворський (м. Володимир), Наумів (с. Новосілки); убитих в боях кільканадцять укр. Стрільців, в тім числі – з м. Володимира: Семен Залуський, Степан Панасевич, Андрій Шум, чет. Іван Гусь (похований у м. Горохові), жид Фельдакер та інші незнані. А на весні 1919 р. поляки пішли на схід і в травні вже захопили Луцьк. «Володимир-Волинський боєвий загін» зістав тоді окружений з одного боку поляками і з другого боку большевиками в районі м. Горохова, але пробився на Дубно й сполучився з рештою українського війська; під той час полягли в боях: Наумів (с. Новосілки) і Євген Григорович Березовський (м. Володимир). З того часу походить якраз знимка штабу «Володимир-Волинського боєвого загону», зроблена в Горохові 6 травня 1919 року. На світлині зліва направо сидять – начальник повітової міліції в Володимирі Микола Баламут і сотник Юхим Бунда; стоять – Микола Панасевич (писар), Юрко Бунда (начальник постачання), Гуща (курінний), Харитон Радчук (осаул) і Федір Тарасюк (старшина для доручень). Бракує на знімці лише другого старшини Всеволода Березовського, що на той час був у службовій командировці.
Окрім згаданих вище, серед убитих і ранених, до складу «Володимир-Волинського боєвого загону», між інш. ще належали: з м. Володимира – Василь Теребуха, Микола Костецький, Олександр Залуський, Іван Сойка, Нікифор Залузький, Іван Гилецький, Володимир Ніконський, старшина Всеволод Березовський і військові урядовці Микола Панасевич та Володимир Мояк; з передм. Островок – Володимир Статкевич, Приймак, Коханський та ін.; з передм. Лобачин – Гриць Цісар, Андрій Воробчук, Антін Залізний, Єрофей Костюк; з передм. Шистів – Іван Пасальський, Сидір Подзізей, Андрій Пасальський, Володимир Поліщук, Дмитро Вихрук, Йосип Пташник; з с. Новосілки – Сидір Козлюк та інші; з села Верба – старш. Федір Тарасюк; з с. Якович – осаул Харитон Радчук та інші.
Поляглих у бою за м. Володимир 7 січня 1919 р. дванадцять стрільців поховано в братській могилі на правосл. Кладовищі в Володимирі. Староннями місцевого громадянства і пластової молоді перед десятьлітньою річницею тих боїв братську могилу впорядковано й поставлено дубового хреста з українським тризубом і написом:
Поляглим за Рідний Край
1918-1928
Pro Patria mortuis
Кожної т.зв. поминальниці над цією могилою відбувається «вселенська» панахида за всіх поляглих в обороні Української Держави.

Арсен Річинський
Літопис Червоної Калини. Ч. VII – VIII. Липень-серпень, 1930 р.
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Грудень 2019 (3)
Листопад 2019 (3)
Жовтень 2019 (5)
Вересень 2019 (3)
Серпень 2019 (1)
Липень 2019 (3)
^