dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 212
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 21-06-2017, 14:05
21-06-2017, 14:05

Бої за Володимир-Волинський

Категорія: Історія

Бої за Володимир-Волинський
З оповідань учасників записав: д-р А. Річинський

Під час Світової війни, за австрійської окупації, Українські Січові Стрільці перевели на володимирщину значну культурну працю, бо навіть заложили у 1916 до 1917 р. около 48 народніх українських шкіл для місцевого населення. По більшости саміж таки старшини стрілецькі вчили дітей по тих школах: у селі Мокрець провадив науку Остап Вахнянин, котрий пізніше заложив пласт на Закарпатті; в с. Згоряни вчив дітей Михась Мокрий; в с. Бискупичах Шляхоцьких Іван Вербяний (про олдне з його звідомлень з накресленням многостороньої освідомляючої праці стрільців серед волинського селянства вміщено було в «Літописі Червоної Калини» 1929, ч.1). І певно назавжди зістане в народній пам’яті, що навіть за часів будь-що-будь ворожої до словянства окупації, у тяжких і грізних умовах найстрашнішої війни – наші діти дістали рідну школу, а людність українська взагалі не стрічала особливих перепон до свого культурно-національного розвитку. Нині на Володимирщині української школи вже немає ніодної… тільки переховані з часів війни світлини зістали свідками недавнього минулого.
Також і в релігійнім життю стрілецтво пройшло з помічю місцевому населенню: православні священики перед відступом російського війська на весні 1915 року повиїздили були до Росії (хто з наказу, а хто зі своєї волі); залишена на ласку Божу місцева людність могла користати з релігійної втіхи лише греко-католицького духовенства, й зжилася з ним тим легше, що незабаром відчула в ньому таки своїх же людей..Ось наприклад знімки з Йордану 19 січня 1917 року дають образ тої спільної урочистости українського стрілецтва й волинського православного населення. Стрільцями ж були впорядковані на володимирськім цвинтарі численні військові могили поляглих на війні.
На весні 1918 р. аж до розпаду австро-німецького фронту, в Володимирі стояла вже сіра дивізія. В той час приїздили з Київа від Центральної Ради делегати Байло і Сиротенко для навязання звязку поміж ріжними формаціями національного війська.
Нарешті після упадку осередніх держав обсадила м. Володимир українська сотня Ярощука, але не на довго: з поваленням гетманського уряду в Київі, в грудні 1918 р. місто захопили польські відділи. Та вже за пару неділь – з початком 1919 р. українці роблять кілька успішних проб відбити місто й вий ти на р. Буг. База українського війська в той час була у м. Торчин, 50 км на схід від Володимира: тут власне перебував штаб волинської оперативної групи під проводом полк. Порохівського. З цієї групи окремий курінь – т. зв. «Володимир-Волинський загін» під командою курінного Гущі 7 січня 1919 року зробив перший наскок на м. Володимир, вибив звідти польську залогу, але не діставши резерв, мусів відступити. Загін цей складався з двох сотень – одної під ком. Сотника Юхима Бунди, - другої на чолі з сотн. Тоцьким; людей комплектовано переважно з мобілізованих в районі Торчин-Володимир.
Наскок переведено нечайно нічю з 6 на 7 січня; серед польського війська в Володимирі (загін кап. Яворського і N. Піхотний полк) постала паніка. Над ранком українці зайняли місто, але, не дістаючи підкріплень (через брак зв’язку зі своєю базою), не змогли закріпити свого успіху, й під натиском польських резерв відступили. Противник мав тоді досить знатні втрати; з українського боку в бою на вулицях міста полягло 12 вояків – 1.Євдоким Микитич Матвійчук (с. Фалемичі), 2. Лукаш Григорович Бічук (с. Яковичі), 4. Лукаш Олексійович Янчук (с. Яковичі), та ще дев’ятьох незнаних (с. Тумин, Губин та ін.). Крім того були ранені: з Володимира Євдеким Степанюк, Сильвестр Крищук і з міста Локачі – Володимир (Олександр) Тритевич.
На другий день після того українці поновно відбили Володимир, але тільки на три дні, вдержатись довше не могли, бо двох сотень «Володимир-Волинського боєвого загону» було таки замало, а полки – Ямпільський і Кремінецький, що мали давати поповнення, були вже здеморалізовані й розбіглися. В місяці лютім бої за м. Володимир відновилися; цим разом українці під ком. Сотника Юхима Бунди наступали збоку с. Зимно; при тому були ранені: сот. Ю. Бунда (м. Володимир), ч. Іван Малиновський (с. Дігтев), Микола Парій і Микола Яворський (м. Володимир), Наумів (с. Новосілки); убитих в боях кільканадцять укр. Стрільців, в тім числі – з м. Володимира: Семен Залуський, Степан Панасевич, Андрій Шум, чет. Іван Гусь (похований у м. Горохові), жид Фельдакер та інші незнані. А на весні 1919 р. поляки пішли на схід і в травні вже захопили Луцьк. «Володимир-Волинський боєвий загін» зістав тоді окружений з одного боку поляками і з другого боку большевиками в районі м. Горохова, але пробився на Дубно й сполучився з рештою українського війська; під той час полягли в боях: Наумів (с. Новосілки) і Євген Григорович Березовський (м. Володимир). З того часу походить якраз знимка штабу «Володимир-Волинського боєвого загону», зроблена в Горохові 6 травня 1919 року. На світлині зліва направо сидять – начальник повітової міліції в Володимирі Микола Баламут і сотник Юхим Бунда; стоять – Микола Панасевич (писар), Юрко Бунда (начальник постачання), Гуща (курінний), Харитон Радчук (осаул) і Федір Тарасюк (старшина для доручень). Бракує на знімці лише другого старшини Всеволода Березовського, що на той час був у службовій командировці.
Окрім згаданих вище, серед убитих і ранених, до складу «Володимир-Волинського боєвого загону», між інш. ще належали: з м. Володимира – Василь Теребуха, Микола Костецький, Олександр Залуський, Іван Сойка, Нікифор Залузький, Іван Гилецький, Володимир Ніконський, старшина Всеволод Березовський і військові урядовці Микола Панасевич та Володимир Мояк; з передм. Островок – Володимир Статкевич, Приймак, Коханський та ін.; з передм. Лобачин – Гриць Цісар, Андрій Воробчук, Антін Залізний, Єрофей Костюк; з передм. Шистів – Іван Пасальський, Сидір Подзізей, Андрій Пасальський, Володимир Поліщук, Дмитро Вихрук, Йосип Пташник; з с. Новосілки – Сидір Козлюк та інші; з села Верба – старш. Федір Тарасюк; з с. Якович – осаул Харитон Радчук та інші.
Поляглих у бою за м. Володимир 7 січня 1919 р. дванадцять стрільців поховано в братській могилі на правосл. Кладовищі в Володимирі. Староннями місцевого громадянства і пластової молоді перед десятьлітньою річницею тих боїв братську могилу впорядковано й поставлено дубового хреста з українським тризубом і написом:
Поляглим за Рідний Край
1918-1928
Pro Patria mortuis
Кожної т.зв. поминальниці над цією могилою відбувається «вселенська» панахида за всіх поляглих в обороні Української Держави.

Арсен Річинський
Літопис Червоної Калини. Ч. VII – VIII. Липень-серпень, 1930 р.
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.