dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » Володимир-Волинський.ХХ ст. Частина друга
Інформація по новині
  • Переглядів: 2263
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 25-07-2013, 11:10
25-07-2013, 11:10

Володимир-Волинський.ХХ ст. Частина друга

Категорія: Історія

Володимир-Волинський.ХХ ст. Частина другаВ жовтні – листопаді місто заполонили єврейські біженці, одні повернулися з колишнього радянського кордону, що так і не відкрився для них, інші нелегально проникли з окупованої німцями території. Новий радянсько-німецький кордон проходив вздовж Бугу, за дванадцять кілометрів від Володимира-Волинського. В першу неділю грудня в місті було встановлено комендантський час. На залізниці з’явилися так звані «телячі поїзди». З кожним днем їх ставало все більше і більше. Врешті ними були заставлені всі під’їзні шляхи. Розпочалася депортація «ворогів народу». В першу чергу це було пов’язано з ліквідацією польської системи управління. Без врахування політичних поглядів підлягали виселенню службовці колишнього державного апарату, судової влади, прокуратури, поліції, армії. Репресивні заходи вживалися і щодо членів їхніх сімей. Що стосується «осадників», то радянською владою вони були оголошені «злісними ворогами трудового народу». По місту ходили чутки про брутальне ставлення до населення під час нічних обшуків та арештів.
5 грудня 1939 року були проведені масові арешти та депортація.
Вантажівка, підскакуючи по вимощеній камінням дорозі, під’їхала до єврейського кварталу, де було кілька будинків з солом’яними покрівлями, деякі з прибудованими хлівами. У дворі – корова чи пара кіз. Майже всі будинки двохкімнатні – з кухнею, льохом та горищем. Вуличні ліхтарі горять тьмяно, в вікнах будинків темно. Стукали в двері, казали, що шукають біженців. Давали кілька хвилин аби зібратися. Заштовхували у вантажівку.
Ніч тривала, людей у вантажівці ставало все більше. Деякі жінки тихо плакали, чоловіки дивилися на підлогу.
Під’їхали до гарного триповерхового будинку. Офіцер стукає в двері, не діждавшись відповіді вибиває їх ногою. Обстежуючи кімнату за кімнатою, помічає, що відкриті двері на задній двір. Ледве стримуючи гнів, кричить: «Якщо тут хтось ховається, йому краще вийти! Якщо не вийдете, я все тут обшукаю і всіх розстріляю». Тиша. Офіцер кілька разів вистрілив навмання в кущі.Володимир-Волинський.ХХ ст. Частина друга
– Не стріляйте! – озвався чоловічий голос. – Ми виходимо!
П’ять чоловік, серед яких літня жінка та двоє дітей, вийшли з кущів з піднятими руками. Офіцер підійшов до чоловіка, ударив в обличчя пістолетом, розбив ніс та губи. Ніхто не питав ні прізвищ, ні місця проживання... Достатньо було того, що вони ховалися.
Вантажна машина, вщент заповнена людьми, під’їжджає до вокзалу. Доносяться крики, стогін, плач, які супроводжуються командами на російській мові. Сотні біженців заповнили привокзальну площу, їх охороняють солдати. Там, де була стоянка візничих дрожок, стояло кілька вантажівок. Навколо стояли озброєні солдати, вони супроводжували полонених до будинку вокзалу. Люди викрикували прізвища, шукаючи рідних. Голодні діти плакали на руках у матерів, просили води, але ніхто не давав їм напитись. Вантажні вагони були заповнені вщерть. В холодну грудневу ніч на схід пішли перші ешелони. Операція тривала всю ніч. Після цього місто було оголошене прикордонною зоною. Депортація тривала до нападу Гітлера на СРСР.
На світанку 22 червня 1941 року фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. Володимир-Волинський як прикордонне місто з самого початку війни став ареною бойових дій.
О 4-й годині ранку гітлерівська далекобійна артилерія відкрила вогонь по Володимиру-Волинському. Через кілька хвилин після цього на місто налетіло кілька ескадриль ворожих бомбардувальників. Підняті за викликом тривоги частини 87-ї стрілецької дивізії поспішили до кордону. Танкісти ж повели свої бойові машини на схід.
41-тя танкова дивізія була сформована в березні 1941 року. На 22 червня 1941 року дислокувалася у Володимирі-Волинському і мала в своєму складі 415 танків.
В 4 години ранку вона потрапила під артилерійський вогонь і в той же день маршевим порядком відступила на схід. В дорозі машини потрапили в болотисту місцевість, частина танків застрягла в болоті.
Німці увійшли в місто під вечір 22 червня. 23 червня 1941 року Володимир-Волинський був окупований німецькими військами.
– 22 червня вся західна сторона була в диму, – розповідає Святослав Володимирович Панасевич…
Десятилітній хлопчик разом з батьками весь цей день провів на хуторі за містом. Його батьки займалися землеробством і мали свою землю на середмісті, там, де зараз розміщений полігон. Поверталися вдосвіта 23 червня. Їх було близько 15 чоловік, разом з сусідами: жінки, діти, чоловіки. На виїзді з міста, в районі казарм, їх зустріли німецькі солдати. В сіро-зелених мундирах, рукави позакачувані, озброєні. Спочатку люди і не зрозуміли до ладу – німці це чи не німці. Зі слів Святослава Володимировича, німці теж поставилися до них досить насторожено. Уважно розглядали, перевіряли документи, розпитували, хто і звідки.Володимир-Волинський.ХХ ст. Частина друга
Батько Святослава Володимировича був літньою людиною і не викликав підозр, а от сусіда попросили зняти шапку. Як на лихо – сусід був лисуватий, і тому голив голову, чим був схожий на радянського солдата. Від арешту його врятувала дружина, яка трохи знала німецьку, вона пояснила, що це її чоловік і до війська не належить.
Тут, де зараз вулиця Осипенка, вже стояли німецькі війська: танки, бронетранспортери (з відкритим верхом), інша техніка.
Пізно ввечері 23 червня в районі компресорної (де зараз меблева фабрика) був бій. З Львівщини з півдня відступав на схід великий підрозділ радянських військ. Вони переходили Луцьку вулицю, зав’язався бій, що тривав цілу ніч. На ранок все стихло.
Близько двох тижнів подекуди в дотах залишалися солдати і офіцери. Вони відстрілювались, доки німці не закидали їх гранатами та не потруїли газом. Ширилися чутки про те, що під протекцією німців буде створена незалежна автономна Україна. Місцева поліцейська управа до 30 червня піднімала синьо-жовтий прапор. У Львові проголосили уряд незалежної України. Поліція була частково розпущена, дехто залишився .
Навколо кірхи у Володимирі-Волинському жили німці. Були й мішані сім’ї. Місцеві німці працювали в жандармерії перекладачами.
В місті було встановлено жорсткий окупаційний режим. Володимир-Волинський став центром одного з шести гебітскомісаріатів. Гебітскомісаром став Вільгельм Вестерхайде.
У вересні 1941 року тут був створений концтабір «Офлаг № 365 Норд». Він розміщувався в казармах військового містечка і призначався для полонених офіцерів, політпрацівників та солдатів Червоної армії. Складався з двох відділень на вулицях Ковельській та Устилузькій. Наталя Назарівна Цинкаловська-Грабарчук згадує, що частина в’язнів концтабору утримувались і на території, що примикала до сучасного відділу міліції по вулиці Соборній. У таборі перебувало одночасно від 4 до 8 тисяч військовополонених, а всього за весь час існування через табір пройшли 42 тисячі чоловік. В таборі розстріляно, померло з голоду, епідемій та знущань 25 тисяч військовополонених.
За розповіддю колишнього в’язня Григорія Матвійовича Бірюкова, в таборі їсти давали півлітрову банку жому або брукви, 100–150 грамів хліба-сурогату й півлітра кави, були штрафні дні, коли їсти не давали зовсім. Спали на нарах і на цементній долівці, поверталися з боку на бік лише за командою. Щоденно вмирало 15–50 чоловік.
Взимку 1941 року фашисти спалили в бараках близько 400 полонених, дещо пізніше отруїли 500 чоловік. Взимку 1943 року фашисти гнали через місто у 30-градусний мороз 800 босих військовополонених.Володимир-Волинський.ХХ ст. Частина друга
Після визволення міста замордовані полонені перепоховані у дев’ять братських могил (загальною площею 1,5 гектара).
Були розстріляні та вивезені на примусові роботи до Німеччини тисячі місцевих жителів. Із загальної кількості 37 тисяч населення на день визволення міста залишилося лише 7 тисяч.
«Під час війни магазини не працювали, так само і млини, крім тих, що виробляли муку для німців. Був відкритий ресторан (де зараз ресторан «Дружба»), але там був напис «Тільки для німців». Там продавали печиво. Дома тримали жорна і мололи для власної потреби, борошно було не дуже якісним , але і його непросто було дістати. До війни ще не встигли організувати колгоспи, і тому залишилися одноосібні господарства. Жителі міста вимінювали речі на продукти у селян. Цукру не було всю війну, сіяли цукровий буряк, на його основі пекли печиво та іншу випічку» (С. Панасевич).
У січні 1942 р. наказом гебітскомісара Вестерхайде було створено гето. Єврейському населенню заборонили виходити за його межі, окрім груп робітників, яких виводили на роботу. Німці припинили видачу крихітних порцій хліба. Панував голод.
У серпні 1942 року німці мобілізували сотні робітників з гето для копання ям поблизу села П’ятидні. У ніч з 31 серпня на 1 вересня 1942 року гето було оточено поліцаями. На світанку 1 вересня німці ввірвалися в гето і стали заганяти євреїв у вантажівки, що направлялися у П’ятидні. Ліквідація тривала 14 днів. Дні і ночі поліція зривала підлоги, ламала стіни й шукала євреїв, що сховалися.
Після першої ліквідації у Володимирі залишилося близько 4000 євреїв, яких зігнали в західну, стару частину міста, де було створене нове гето. 13 листопада 1942 року були знищені євреї другого гето. Їх зібрали у дворі в’язниці, звідти вантажівками відвезли до П’ятиднів, де і вбили.
До кінця 1943 року смертні ями і рови займали площу до 1 гектара.
Після другої ліквідації німці залишили в живих 500 євреїв – фахівців різних професій – і сконцентрували їх у південно-західній частині міста біля ріки Луга в робочому таборі. 13 грудня 1943 року їх теж було знищено. Керував розстрілами гебіткомісар міста Володимира-Волинського Вільгельм Вестерхейде.
В 1971 році перед в’їздом в село П’ятидні, на місці масового розстрілу і захоронень більше 25 000 мирних громадян, серед яких понад 18 000 громадян єврейської національності, було встановлено пам’ятник жертвам фашизму.
В 1989 році тут був споруджений монумент. На пам’ятнику єврейською та українською мовами викарбовано напис: «Зупинимось, помовчимо хвилину, свято заприсягнемо, жагуче, що муки Ваші не забудемо довіку, а всім катам покара неминуча».Володимир-Волинський.ХХ ст. Частина друга
Весна 1943-го – польсько-українська різня. В місті це було не так помітно, бо стояли військові частини, але траплялося, що кидали в вікна гранати або стріляли в вікна. Тому люди заґратовували вікна, робили віконниці з дощок. Люди говорили, що це була спеціально спланована провокація. Навкруг Володимира було чимало спалених сіл.
«У місті стояли угорські німецькі війська, польська поліція, власовці, а також набрані з місцевого населення поліцаї.
1944 рік, липень. У Володимирі стояли підрозділи РОА (армії Власова) – 300–500 чоловік. Спочатку вони навіть були одягнені в радянську форму, жителі Володимира називали їх козаками. Вони ходили на службу в Успенський собор, інколи з георгіївським стягом – біло-червоно-синім. Власовці охороняли вокзал.
Луцьк був визволений зимою 1944 року. Кордон зупинився на річці Турії. У Володимирі багато об’єктів було заміновано, і багато знищено німцями під час відступу. Після цього не все можна було відбудувати. Квартал старих будинків по вул. Ковельській 27, 29, 17, збереглися, а там, де зараз магазин «Тканини» і костел, були сильно пошкоджені» (С. Панасевич).
20 липня 1944 року радянські війська штурмом оволоділи Володимиром-Волинським.
Фронт прийшов і пішов далі на захід. Повернулася радянська влада. Чоловіків відповідного віку забирали в армію. Навіть хлопчиків відправляли на відбудову на Донбас. Почалася відбудова міста, працювали всі, хто міг працювати, відкривалися підприємства які вціліли, інші відбудовувалися. Хто не працював – міг бути арештований. Це контролювалося міліцією. У Володимирі було два депо, їх теж відбудовували. Відкривалися школи, промкомбінат. Відкрилися магазини змішторгу та сільпо.
Після війни поверталися солдати, дуже багато інвалідів.
«Продукти видавали за карточками, в тому числі і хліб. Чергу займали ще в чотири години ранку. Привозили хліб на підводі, його швидко розбирали, останні продовжували чекати. В 1947 році багато людей приїжджали з Брянської області зі сходу України. Їх називали «мішечниками», вони вимінювали продукти в «одноосібників», які ще залишилися на цих теренах до 50-х років, коли остаточно закінчилася організація колгоспів.
В 50-х роках змущували купувати облігації державного займу на відбудову народного господарства. Якщо люди працювали, гроші відраховували з заробітної плати. А «одноосібники» мусили продавати свою продукцію, щоби придбати певну обов’язкову кількість облігацій» (С. Панасевич).
Райспоживспілка, технікум механізації сільського господарства зазнала збитків на суму 715 975 крб. 40 коп. З усіх складів ліспромгоспу німці вивезли лісоматеріали, обладнання лісопильного заводу, технічні матеріали, а потім спалили склади і завод.
Ліквідовуючи тяжкі наслідки війни, володимир-волинці продовжували нарощувати економічний потенціал міста. 1946 року почали давати продукцію м’ясокомбінат, птахокомбінат, виросли нові корпуси цегельних, лісопильного, плодоконсервного заводів, швейної фабрики, філіалу Луцької взуттєвої фабрики. Розширювалася транспортна мережа. Розгорталося житлове будівництво. 1946 року було здано 22 будинки, капітально відремонтовано 131. Жителі міста відпрацювали 15 600 людино-годин на благоустрої Володимира-Волинського.
Інтенсивному розвитку міста у повоєнний період сприяла близькість Львівсько-Волинського вугільного басейну. Було збудовано ряд промислових підприємств: цукровий завод (один з найпотужніших в області), швейна фабрика, меблева фабрика, птахофабрика, консервний завод, комбінат молочних виробів, хлібзавод, цегельний завод, збиральний цех Луцького автозаводу, геолого-розвідувальна експедиція. Формувалася сучасна міська інфраструктура.
Відроджувалося культурне життя міста. У квітні 1947 р., крім будинку культури і кінотеатру, вже працювали клуб прикордонників, клуб залізничників, клуб і школа для глухонімих, 2 міські і 13 відомчих бібліотек. Діяли 3 середні, 4 семикласні школи. Велику допомогу надавали жінки, які були об’єднані у 20 жіночих рад. Вони ремонтували класи, одяг і прали білизну для дітей, заготовляли паливо для шкіл, організовували різні аматорські гуртки. В 1947 році був відкритий санаторій для вагітних і голодуючих жінок. Навесні 1947 року перших 55 учителів випустило Володимир-Волинське педагогічне училище, в якому восени того ж року вже навчалися 303 учні. 196 юнаків і дівчат оволодівали знанням техніків-механіків у місцевому технікумі механізації сільського господарства. Працювала у Володимирі і школа рахівників, у якій здобувало фах 150 учнів. В 1951 році рішенням облвиконкому в місті відкрита музична школа. В 1951-му у Володимирі-Волинському було відкрито школу для глухонімих на 20 місць.Володимир-Волинський.ХХ ст. Частина друга
Проте якщо до 1950 р. випуск засобів виробництва зріс на 105 відсотків, то предметів споживання лише на 23. Внаслідок чого не вистачало товарів широкого вжитку, одягу, взуття. Гострим дефіцитом продовольчих товарів «відгукнувся» Володимиру-Волинському голод, що розпочався в Україні взимку 1946–1947 рр. Великих розмірів набрало так зване розкуркулення, під яке потрапляли справжні господарі землі. Найзаможніших селян судили і вивозили до Сибіру, в інші віддалені, необжиті місця Союзу.
В 60-рр. у місті працював народний університет – спочатку тільки для жінок, а пізніше й чоловіки були слухачами лекцій про виховання дітей, духовну красу людини, досягнення науки і техніки, музики й кіно та інших. Пізніше був перейменований в університет культури.
70-ті промайнули червоними галстуками, урочистими лінійками та питанням про демократичний централізм на комсомольських зборах.
80-ті – студентськими будівельними загонами та довгими розмовами першокурсників до глибокої ночі на тему: чи можлива революція в Америці. Термін «перебудова» ввірвався в наше життя з екранів телевізора, розмов на вулицях. Розпочалася антиалкогольна компанія і безалкогольні весілля. Порожні прилавки магазинів.
90-ті: танки на вулицях Москви. Отримання Україною державної незалежності в 1991 році, що сприяло розвитку національної культури, відродженню українських традицій і духовних цінностей. Глибока економічна криза в середині 1990-х років, що негативно вплинула на подальший розвиток Володимира-Волинського, як, власне, і цілої України.
Помаранчева революція 2004 – холод, сірий, просякнутий водою, сніг на Площі Героїв, але що таке негода, коли повсюди майорять оранжеві стрічки, а в серці пломеніє надія на хороше, радісне майбуття. Щодень до Києва вирушають сотні автобусів з усіх куточків України. Люди стоять до останнього, виборюючи краще майбутне для себе та своїх дітей….

Світлана ФЄДОСЄЄВА,
завідуюча відділом обліку,
паспортизації та
наукових досліджень.
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
<
Марія

28 вересня 2013 11:51

Інформація по коментарю
  • Група: Посетители
  • ICQ:
  • Реєстрація: 28.09.2013
  • Статус: Користувач offline
  • Публікацій: 0
  • Коментарів: 12
Читала в газеті цю статтю, дуже змістовна і цікава.
<
Волинський

28 вересня 2015 23:11

Інформація по коментарю
  • Група: Посетители
  • ICQ: 123456768
  • Реєстрація: 28.09.2015
  • Статус: Користувач offline
  • Публікацій: 0
  • Коментарів: 2
Цікаво. Частина тексту, починаючи з "Ніч тривала, людей у вантажівці ставало все більше", і до "Німці увійшли в місто під вечір 22 червня" сприймається як цитата. Цікаво звідки?
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Березень 2021 (1)
Лютий 2021 (3)
Січень 2021 (6)
Грудень 2020 (2)
Листопад 2020 (3)
Жовтень 2020 (1)
^