dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » Славетна доба князя Романа Мстиславовича
Інформація по новині
  • Переглядів: 6330
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 23-07-2013, 15:08
23-07-2013, 15:08

Славетна доба князя Романа Мстиславовича

Категорія: Історія

Славетна доба князя Романа Мстиславовича

 Князь галицько-волинський Роман Мстиславович (1199 – 1205)Спроможність людини залишити глибокий слід в історії, а особливо в державотворенні, котра є творцем та охоронцем власної культури – це велика рідкість. Князь Роман Мстиславович зумів повною мірою приєднатись до числа тих, хто був центральною фігурою історичних реалій. С. Томашівський зазначив: «Незважаючи на те, що кожна епоха вшановує своїх героїв, критерій оцінки їх вартості сталий – це здійснення ними справ не тільки «великих» але й насамперед корисних для людей».
Роман був сином київського князя Мстислава Ізяславовича та польської княжни Агнеси. Політичну кар’єру розпочав ще будучи молодим юнаком. Київський літописець під 1168 роком занотував: «Прислали новгородці до Мстислава, просячи в нього сина, і той дав їм Романа». Це було за традицією, ще за часів київських князів. Після втрати Мстиславом престолу, він був змушений відступити у м. Володимир. Неодноразово князь хотів повернутись до Києва але спроби були марними. У 1170 році новгородське боярство вигнало Романа, а незадовго князь отримав звістку про смерть батька у Володимирі. Після повернення Романа на Волинь він на три десятка років стає волинським князем. Його діяльність та життя в володимирському князівстві мало відоме дослідникам та історикам. Але вважають, що за його правління Володимир став вимальовуватись як одне з найкрасивіших міст Русі. У місті почали розвиватись ремісництво та гончарство, а також архітектура та сакральне зодчество. Величаво та гордо стояв Успенський собор та княжий палац.
Князь мав прекрасні стосунки з Візантією та особисто дружив із Папою римським Інокентієм ІІІ. Кпип’якевич І.П. зрадує про відносини князя з Папою: «Якось той прислав до Романа Мстиславовича своїх послів з місією доброї волі, пропонуючи йому необхідну допомогу. Та харизматичний князь відповів, - поки маю меч, не буду купувати володінь іншою ціною, тільки кров’ю, як батьки і діди наші розмножували руську землю». У своїй діях князь спирався на бойову, віддану йому дружину, тобто міць та сили Володимирського князівства. Його брати і племінники, хоч і мали свої уділи, окремої політики не вели, а у всьому підпорядковувались Роману. Підтримкою служили і володимирські «ліпші мужі» бояри і «верхівка міста». Така суспільна політика дозволила суттєво змінити центральну владу в князівстві, піднести його економічну і військову могутність.
По смерті останнього галицького князя з династії Ростиславовичів Володимира Ярославовича, приєднав Галичину до Волині (1199), створивши Галицько-Волинську державу. Безумовно було у князя в Галичині багато прихильників. Сівши на галицький стіл, Роман дбав про те, щоб зміцнити авторитет княжої влади. Галичани змушені прийняти князя, якого боялися як грому. Князь Роман діяв рішуче і впевнено, утворивши на заході нове політичне утворення. Роман добре розумів, що незалежність його держави криється насамперед в обмеженні прав аристократії, тому й обмежив боярське свавілля. «Не погубивши бджіл - меду не їсти», - так говорив князь. Великий плюс мало і те, що Галицько-Волинська держава утворилася на важливому водному шляху. Тому й інтенсивних ознак розквіту набрала економіка.
Російський історик В. М. Татіщев дав характеристику князю: «сей Роман Мстиславович … на зріст був хоча не дуже великий, але широкий і понад міру сильний; з лиця гарний, очі чорні, ніс великий з горбом, волосся чорне і коротке; вельми ярим був у гніві, запинався коли сердився, довго слова не міг вимовити; багато веселий з вельможами, але п’яний ніколи не був. Багато жінок любив, але жодна ним не володіла. Воїн був хоробрий і вмілий на військові справи. Усе життя своє у війнах провадив, багато перемог здобув, а в одній був переможеним».
Досить докладно життя та політична кар’єра висвітлена у праці Дениса Зарубського. Автор називає Романа Мстиславовича «князь мудрий, дотепний але властолюбний». У хроніці Вінцентія Кадлубка вокняжіння Романа в Галичині стало можливим начебто лише завдяки повній підтримці і навіть ініціативі польського князя Лешка Білого. Однак, Роман Мстиславович навряд чи спирався на польську силу і зовсім не був залежним від польських феодалів. Якщо детально спостерігати подальший розвиток Галицько-Волинського князівства, то стає зрозуміло, що князь Роман провадив самостійну зовнішню політику і не раз сам виручався у польські справи.
Розповідь про князювання Романа Мстиславовича в Галичі не збереглися в Галицько-Волинському літописі. Самі роки правління князя не відображенні, опис подій починається після смерті князя, тобто з середини 1205 року. Галицько-Волинський літопис вмістив схвильовану похвалу, останню промову, що прославила подвиги Романа Мстиславовича: «Він переміг усі язичницькі народи мудрістю свого розуму, слідуючи заповідям Божим: кидався на поганих, мов лев, лютий був, мов рись, винищував їх, мов орел, наслідував діда свого Мономаха, котрий погубив поганих ізмаїльтян, що звуться половцями…» Про те літопис не зберіг ні дати , ні обставин смерті князя. Лише у Суздальському літописі є розповідь про смерть Романа під 1205 роком: «Пішов Роман галицький на Польщу і взяв два міста польські і став над Віслою річкою. І від’їхав сам з малою дружиною від полку свого. Наїхали поляки, вбили його і дружину його перебили». Великий князь Роман загинув у поході проти малопольського князя Лешка Білого біля польського міста Завихвост у червні 1205 році.
До історії Роман Мстиславович увійшов не лише як сміливий воїн та вмілий полководець. Князеві належить авторство «Доброго порядку» на Русі, тобто припинення між князівських чвар і організації центральної влади у Давньоруській державі. Такий своєрідний державно-правовий акт мав реформувати систему Русі. «Коли в Києві помре великий князь, то негайно з’їхавшись у Києві місцеві князі суздальський, чернігівський, галицький, смоленський, полоцький і рязанський, домовившись, виберуть старійшого і достойнішого собі великим князем і утвердять хресним цілуванням, як то в інших розумних державах чиниться; молодших же князів до цих виборів не потрібно, але вони повинні слухати, що інші скажуть». Щоб запобігти подальшому дробленні земель і князівств, князь Роман пропонував запровадити майорат, тобто передання князівського столу й волості старшому синові замість того, щоб ділити «отчину» поміж усіма синами, як це було заведено.
Діяльність Романа Мстиславича протікала в надзвичайно складних і бурхливих умовах, тому критикувати його заслуги чи промахи ми не маємо права, адже він прагнув відродити ту Русь, якою пишався його дід Володимир Мономах і ту Русь, яку боялись зовнішні вороги. Князя Романа в розквіті сил не стало і Галицько-Волинське велике князівство, що було могутнім та непорушним, відразу стає осередком феодальної роздробленості. Розпочинається боротьба за владу, між боярством і Романовою вдовою Анною, що мала двох малих синів Данила й Василька.

Орися Вознюк,
науковий співробітник
ДІКЗ "Стародавній Володимир"
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
<
Марія

28 вересня 2013 11:55

Інформація по коментарю
  • Група: Посетители
  • ICQ:
  • Реєстрація: 28.09.2013
  • Статус: Користувач offline
  • Публікацій: 0
  • Коментарів: 12
Ми повинні пишатися таким князем.Князь Роман зумів приєднався до числа найцікавіших і наймогутніших історичних постатей, що творили державу.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Березень 2021 (1)
Лютий 2021 (3)
Січень 2021 (6)
Грудень 2020 (2)
Листопад 2020 (3)
Жовтень 2020 (1)
^