dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » Ладомир.Володимир.Володимир-Волинський. Серце граду. Історія друга.
Інформація по новині
  • Переглядів: 1239
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 4-07-2013, 10:29
4-07-2013, 10:29

Ладомир.Володимир.Володимир-Волинський. Серце граду. Історія друга.

Категорія: Історія

Ладомир.Володимир.Володимир-Волинський. Серце граду. Історія друга.Середньовічний Володимир був великим містом зі складною системою оборони. Про довершеність і масштабність міської забудови в 1231 році висловився і угорський король Андрій під час вдалого походу на руські землі, про що збереглися літописні свідчення. „І коли він прийшов до Володимира, він, здивувавшись, сказав «Гóрода такого я не знаходив навіть у німецьких землях» - такий він був з оружниками, що стояли на нім: блищали щити і оружники, подібно до сонця”. Місто складалося з дитинця і окольного граду. Причому, розглядати дитинець, як аристократичний центр, а окольний град – як осередок ремісників і торгівців, дещо спрощено. Імовірно картина заселення міста була набагато складнішою. Цікаво вже те, що в багатьох випадках будинки, виявлені на дитинці, були біднішими ніж в окольному місті. До наших днів збереглися лише мізерні залишки валів і ровів, що оточували колись наше древнє місто. Спробу реконструкції плану давніх укріплень окольного міста Володимира в 30-х рр. XX ст. зробив О. М. Цинкаловський. Окольне місто з трьох боків було захищене валом і ровом, а з четвертого – р. Лугою.Вали починалися від сходу, з урочища Михайлівщина, що неподалік від Василівської церкви, і тягнулися до вул. Луцької, де була Київська брама. Звідти вал ішов у північному напрямку до болота-озера, що, хай і в набагато меншому вигляді,а ніж в ті далекі часи, але збереглися і донині. Від півночі місто захищало болото, яке ще наприкінці XIX ст. було абсолютно непрохідним, район залізничного вокзалу. В урочищі Шкаратани, розміщеному на півострові, що вклинюється в ці болота, в частині найбільш наближеній до міста, також проходить вал. Далі лінія валу повертала на захід і доходила до Ковельського тракту, до передмістя Зап’ятниче, де була П’ятницька брама, недалеко від нинішньої Миколаївської церкви. Далі вал ішов на захід, перетинаючи Капуцинські мури, повертав на південь у напрямі вулиці Князя Романа, і тягнувся вздовж вулиці через пагорб, де колись був Спаський монастир, доходячи до р. Луги. Окольне місто було досить велике, його довжина − 1 км при найбільшій ширині близько 800 м. Час спорудження укріплень окольного міста поки що точно не визначено, але, очевидно, вони збудовані не пізніше середини XII ст. У валах, що оточували місто, було кілька воріт, із яких у Літописі Руському під 1157 р. названі Київські та Гридшині. Очевидно, назва “Гридшиних” воріт походить від назви князівських дружинників – гридей. О. М. Цинкаловський уважав, що їх слід шукати на Устилузькому тракті. Про Київські ворота сказано, що вони розміщувалися біля р. Луги, тобто були воротами окольного міста.
У 1976 р. давньоруська експедиція Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки під керівництвом М. М. Кучинка провела археологічні дослідження на території окольного міста й передусім зроблено обміри та розріз оборонного валу окольного міста. Вал зберігся лише частково (фрагмент завдовжки 62 м) за приміщенням пожежної команди Володимира.
В кінці XI−XII ст. Володимир територіально дуже поширився. У цей період загальною особливістю забудови міста було радіально-кільцеве планування вулиць, що півколом охоплювали дитинець та єпископський замочок і вели до р. Луги. Головні радіальні вулиці тягнулися по давніх Луцькому, Ковельському та Устилузькому трактах. В новітніх літературних джерелах можна зустріти також посилання на існування в княжому Володимирі третьої міської брами під назвами П’ятницької або Зап’ятницької, яка мала розташовуватися на північному відтинку посадських укріплень за напрямком сучасної Ковельської вулиці. Втім, як видається, ця брама мала більш пізнє походження з литовської доби, позаяк розташована поблизу П’ятницька церква, з якою була пов’язана і сама назва цих воріт, вперше згадується лише в першій половині ХVст.
На випадок якихось несподіваних загроз і непередбачених обставин, або у разі просто безвихідного становища під час облоги в дитинці-городищі був передбачений потайний вихід через підземний хід, про що теж існує більш-менш достовірна згадка у літопис. Цією «дырею градною», очевидно, не раз доводилося утікати знатним особам та рядовим городянам, спасаючи своє життя перед смертельною загрозою.
Виходячи з того, що ціла низка унікальних мурованих храмів, рештки яких відкриті археологічними розкопками на лівому березі Смочі, гіпотетично датується другою половиною ХII – початком XIII ст., очевидно містобудівне освоєння цієї території відбулося ще до татаро-монгольської навали. Шкода, заподіяна місту татаро-монголами, була дуже відчутною. Трагічна доля спіткала місто в 1241 р. Літописець зі скорботою говорить, що « ніхто у Володимирі не зостався живий…». Безперечно людські втрати були великими, але запис про те, що ніхто у Володимирі не залишився живий, скоріше за все, слід сприймати як перебільшення. Часто люди з міст тікали, а залишалися тільки захисники. Мабуть вони й гинули, а ті, що переховувалися за його межами, потім поверталися. Можливо тому місто дуже швидко відродилося. Вже в 1261 р. його укріплення були цілком відновлені. В цьому ж році повторився татарський наїзд. В Іпатіївському літописі є запис про те, що хан Бурундай прийшов до Володимира і зупинився на ніч на Житані, де і мав розмову з князем Васильком, якому було наказано швидко розметати город. Легенда розповідає, що стіни княжого міста були складені з товстих дубових колод і, щоб виконати наказ Бурундая, Василько вирішив їх підпалити. Але розверзлися небеса і три дні тривала злива і тільки на четвертий день зміг князь підпалити місто. А після того, як місто згоріло хан повелів «город розкопати», що і було виконано. Проте, як вказує О. Цинкаловський « безнастанна енергія волинських князів і невичерпна творчість народу знову поправляє все знищене, і знов Володимир стає могутньою твердинею волинської землі»
За різними джерелами у місті було два середньовічні замки. Перший - побудований королем Казимиром III після укладання мирної угоди 1366 р. між ним і литовськими князями. За цією угодою йому дістався Володимир разом з волостю. Про цей замок польський історик XIX ст.. А.Нарушевич подає досить спірне повідомлення про те, що за два роки до своєї смерті Казимир, покинувши давній дерев’яно – земляний замок, спорудив на пагорбі біля Успенського собору муровану фортецю.
Головним будівничим був син краківського воєводи і придворний архітектор Казимира Вацлав із Тенчина. При спорудженні кам’яного замку була використана велика кількість коней і волів, якими підвозили будівельні матеріали. Тут впродовж двох років працювало 300 робітників, а на будівництво було затрачено 3000 гривень срібла, роботи були призупинені. в зв’язку зі смертю короля. Замок Казимира III А.Нарушевич описує так: «будівля кам’яна, обведена валом» В 1370 р., за іншою версією 1377, князі Любарт та Кейстут напали на Володимир, розгромили польський гарнізон, а саму фортецю зруйнували, не залишивши «каменя на камені».
Судячи з повідомлення цього історика, замок знаходився на території єпископського подвір’я, а за даними археологів – на місці княжого дитинця. Вже в XIX ст. краєзнавці та історики звертали увагу на наявність залишків кам’яних стін і башт на дитинці давнього Володимира. Так професор В.Б. Антонович повідомляв про знахідку у Володимирі кам’яних фундаментів стін, що оточували замок, і наріжної вежі у південно – східному куті. На цей факт вказував і краєзнавець О.М.Дверницький. Декілька археологічних експедицій, очолюваних М.Кучинком та М.Малевською, відкрили по внутрішньому периметру земляного валу характерні конструктивні частини – фундаменти та рештки стін завтовшки від 2,5 до 3,8 м., а також підмурки двох квадратних веж: північно –західної та південно – східної. Вимурувана з вапняку, південно – східна башта мала в плані зовнішні розміри 11 на 11 м.. Археологічні розкопки свідчать, що кам’яні укріплення, ймовірно, повторювали план давнього дитинця і, можна припустити, що це був типовий замок з баштами по діагоналях. Він, як і всі фортечні споруди, був розрахований на оборону з напільної сторони.
Після знищення замкових мурів місто не могло тривалий час лишатися без власного укріпленого ядра. В описі володимирського замку від 1545 р. йшлося про те, що після пожежі він стоїть вже понад сто років і ніколи його наново «не роблено». У люстрації володимирського дерев’яного замку від 1552 р. зазначено дещо інше: цей « замок з дерева дубового від вісімдесяти літ справою городничого Солтана роблений» , тобто приблизно в 1470 р. Це була дерев’яна фортеця споруджена, або лише відбудована, за розпорядженням короля Казимира IV Ягайловича, що був одночасно королем польським і великим князем литовським. Замок в той час належав на ленних правах князю Олександру Сангушку.
В текстах люстрації 1545 і 1552 року, що були зроблені королівськими службовцями, зустрічаються важливі дані стосовно конструкції оборонних укріплень володимирського замку. В середині XVI ст. він був досить великим. З описів дізнаємося, що він мав п’ять веж і 70 городень у 1545 і 71 городню в 1552р. Кожна башта і кожна городня були закріплені за певними особами чи то громадами, які відповідали за підтримання їх у належному стані. Кожна башта мала свою назву: Воротна ( надбрамна ), далі ліворуч по колу – Коширська (за іменем її опікуна – луцького старости князя Коширського ), Міська (утримувалася міщанами), Земська (« всіх княжичів і панів і землян повіту Володимирського»), Королівська (« на гроші королівські оправлена»). Люстрація 1552 року вказує, що лише надбрамна вежа мала чотирикутну форму, а чотири інших – округлу, тобто були зроблені з дерева. Очевидно цей замок був прикладом типової фортеці XVст., призначеної для оборони від вогнепальної зброї. Споруджена з дуба, укріплення її становили зрубні кліті – городні, на яких були зведені «обланки», тобто бойові галереї. Щоб запобігти пожежі, дерев’яні зруби обмащувалися глиною і білилися. Між городнями були башти з помостами на двох рівнях. Одна з веж була з брамою, ймовірно, теж дерев’яною, а перед нею знаходився дерев’яний міст. В люстрації 1545 року наголошено, що міст новий. Раніше його не було, але князі, пани і повітова шляхта зробили його добровільно, щоб звільнитись від робіт по облаштуванню луцького мосту. Новий міст був міцний, спирався на дубові палі. За даними люстрації 1552 р., він був підйомний і тримався на залізних ланцюгах, ланки яких були завтовшки в палець. З обох боків моста стояли стовпи, в над ворітній башті була решітка яку опускали у випадку небезпеки, перекриваючи проїзд у замок. Водночас піднімався і міст перекинутий через фортечний рів.
Судячи з люстрацій, в’їзд у замок знаходився у воротній чотирикутній вежі. Саме перед нею був рів, через який перекидався підйомний міст, що з’єднував замок з найближчим урочищем окольного града – Підзамчем, розташованим з північного боку дитинця. Археологічні дослідження, які проводилися на дитинці давньоруського Володимира, засвідчили наявність в’їзду на городище саме з північного боку, хоча невеликий прохід був і в південному валу.
Між земською та королівською вежею, на місці колишніх шести городень, споруджений на кошти старости волинського знаходився палац з «дерева, заліза і каміння з комином». Дім був побудований із соснових тесаних колод та покритий гонтом. Розміри королівського будинку могли бути орієнтовно 7 м. завдовжки і 6 м. завширшки, тобто загальна площа його була близько 42 м кв. Мабуть у ньому мешкав королівський староста міста Володимира. Окрім палацу, в описі на території замку названа церква св. Іоакима і Анни. Оскільки, згаданої в літописі під 1291 р. однойменної церкви археологами не виявлено, хоча крім розкопок, застосовувався і біолокаційний метод пошуків. Отже найвірогідніше, кам’яної церкви там не було. Можливо в 1552 році йшлося про дерев’яну, проте її теж локалізувати досі не вдалося. Крім того, на території замку було 12 зем’янських хат.
Дерев’яний замок побудований в XV ст. простояв до 1683р., коли внаслідок пожежі зазнав дуже великих пошкоджень. Про стан володимирського замку в другій половині XVIII століття свідчать люстрації 1765 і 1789 рр. З люстрації 1765 року відомо, що замок здавна побудований серед боліт, оточений валами, міст через болота дерев’яний зіпсований, брама дерев’яна двоярусна, наново споруджена. В першому ярусі тюрма для простого народу, а в другому – з балконом, для засуджених шляхтичів. Ліворуч дерев’яний будинок для гродського суду і канцелярії, дуже старий. На замчиську чотири хати, дві залізні гармати, одна пошкоджена інша поіржавіла. Вали місцями опали і осипались, рову і сліду немає, бо замулений. Вже наприкінці 60 –х років XVIII століття майже повністю зникає друга лінія оборони міста, тобто вали колишнього окольного града. Замчисько, хоча і зруйноване, все ж зберігалося як місце сховища для людей. З люстрації 1789 р. довідуємося про його повний занепад: площа замку без жодної будівлі, суди земський і Бродський відбуваються по монастирях і заїздах.
На території замку у 1891 році споруджено в’язницю. Знайдено фундаменти старовинної оборонної споруди. В 1931 році на території замку знайдено невідомий круглий фундамент.
На території городища у 1939 – 1941 та 1944 -1954 років діяла в’язниця.

Світлана ФЄДОСЄЄВА,
завідуюча відділом обліку,
паспортизації та
наукових досліджень.
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

^