dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » Ладомир. Володимир. Володимир-Волинський. Княжа доба. Історія четверта
Інформація по новині
  • Переглядів: 1587
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 14-06-2013, 10:06
14-06-2013, 10:06

Ладомир. Володимир. Володимир-Волинський. Княжа доба. Історія четверта

Категорія: Історія

Князь Володимир ВеликийНе багато міст відіграли таку помітну роль в історії України та Східної Європи за доби середньовіччя, як Володимир – давній центр Західного Побужжя, перша княжа столиця Волинського краю. Місто пройшло тривалий шлях розвитку від удільного князівського столу до столиці – Галицько-Волинської держави. Столиця Волинської землі, з 988 і по 1336 роки - Володимир-Волинський по праву носить титул найстаровиннішого міста Волині.
Звичайно, що на час першої писемної згадки про Володимир у 988 році, пов’язаної з його передачею київським князем Володимиром Святославовичем своїм синам – спочатку Борису, згодом - Всеволоду, місто вже існувало. Передача влади синам була свого роду адміністративною реформою яка сприяли послабленню впливу місцевої знаті та посиленню слов’янської держави.
В період свого найбільшого розквіту Володимир був одним із найбільших міст на території Київської Русі. На початку ХІІ ст. у місті налічувалося понад 20 тис. жителів. Піклування про місто князівської верхівки сприяло формуванню у Володимирі на початку ХІІ ст. власної архітектурно-мистецької школи. У ХІІІ ст. в місті було вісім кам’яних храмів. До найзначніших пам’яток архітектури князівської доби можна віднести Мстиславів храм, церкву св. Дмитра, що знаходилася в урочищі «Стара катедра», Василівську церкву. Поступово місто ставало не лише політичним і адміністративним центром, але й торгівельним осередком. На той час це було велике, багате, торгове місто, про що можна судити по кількості колоній чужоземців, про які згадується в літописах ХІІІ ст. Про значний культурний розвиток міста свідчать і відомості про перебування в ньому літописця Нестора, письменника Клима Смолятича. У Володимирі писався Галицько-Волинський літопис, в якому описані події з 1201 по 1291 рік.
Уже в 992 році у Володимирі було засновано Єпископську кафедру, на чолі якої став єпископ Стефан І. При єпископській кафедрі була заснована школа. У цій школі не лише вчилися письму, тут формувалася рукописна бібліотека на слов’янській, грецькій та латинській мовах. Саме задля інспекції школи до Володимира у 1097 р. приїжджав літописець Нестор.
Згадується Володимир і в зв’язку зі спробою польського князя Болеслава “ взяти по довгій облозі Перемишль, потім Волинь і Володимир”. Однак М. Грушевський доволі скептично ставиться до можливих військових успіхів князя Болеслава- “ Володимир на певно зістав ся за Всеволодом, що найбільше – може Болеслав здобув Перемишль, хоч і то не на довго” (1018)
Збройна боротьба за Володимир не припинилася. По смерті київського князя Ярополка, Волинь разом з Володимиром дісталися князю Давиду. Любецький князівський з’їзд, який відбувся восени 1097 року підтвердив його право на власність. Відразу після Любецького з’їзду волинський князь Давид почав плести інтригу проти теребовлянського князя Василька, втягнувши до неї київського князя Святополка. Він домігся, щоб Святополк передав йому ув’язненого Василька, осліпив його та перевіз до Володимира. Родичі князя Василька не могли й не хотіли пробачати князю Давиду Ігоровичу злочину. Спустошивши та спаливши суміжні землі, вони пішли походом на Володимир, де вимагали від міської громади видати винуватців в обмін на недоторканість міста: “ Володимирцї вдарили в дзвони, скликали віче й зажадали від князя, аби видав тих бояр.» Давид, ще напередодні, вислав цих бояр з міста, але громада Володимира вимагала їх видачі і погрожувала князю, що відкриє місто Ростиславичам. Давид був змушений виконати вимогу жителів Володимира, бояри були страчені. Та спровоковані князем Давидом князівські міжусобиці, на цьому не припинилися. Навесні 1099 р. на Володимир вирушив колишній союзник волинського князя київський князь Святополк. В ході облоги та протистояння ворогові проявилися найкращі якості жителів міста- “Володимирцї боронилися завзято: облога тривала сїм тижнів,… ”. У 1099 р. Давид відвойовував Волинь, а жителі Володимира “піддали ся від разу Давидови, коли він лише з’явився” .
Міжусобні війни за володимирську землю припинилися у 40-х роках ХІІ століття. Внук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславович одержав на правах старшого в династії Мономаховичів місто Володимир та заснував на Володимирщині нову князівську династію. Він настільки надійно утвердився на Волині, що і посівши київський стіл продовжував правити через своїх братів та синів, які займали невеликі князівські наділи і насправді були швидше його намісниками а ніж самостійними князями. Під кінець життя йому вдалося зосередити Волинь в руках власної родини. Іще тісніше зв’язаний був з Волинню син його князь Мстислав Ізяславович. З його ім’ям пов’язане будівництво у Володимирі унікальної пам’ятки храмобудівного мистецтва – мурованого собору Успіня Богородиці, часто згадуваного в літературі як Мстиславів храм.
Князь Роман МстиславовичПро його безпосередню причетність до спорудження цього величного храму свідчить опис погребальної церемонії в 1170 році. «…розболівся князь Мстислав Ізяславич у Володимирі, і недуга в нього була тяжка.… преставився князь Мстислав місяця серпня в дев’ятнадцятий день. І, опрятавши тіло його, з честю великою і зі співами гласохвальними положили тіло його у святій Богородиці, в єпископії, що її він сам був спорудив у Володимирі.»
Піднесення міста Володимира пов’язане з іменем князя Романа Мстиславовича, який отримав володимирський престол при поділі спадщини батька (1170 р.). За князювання Романа Мстиславовича навколо Володимира об’єдналися інші волинські землі, які до цього перебували у володінні спадкоємців князя Ярослава Ізяславовича. Після об’єднання волинської і галицької землі в єдину державу місто Володимир певний час було столицею новоутвореної Галицько-Волинської держави. Коли Роман загинув у Польщі в червні 1205 р., його друга дружина, княгиня Анна стала регентшею при своїх малолітніх синах. Вона мала мужність не відступити перед могутнім ворогом, галицьким боярством. Вірними залишилися лише володимирські бояри під керівництвом В’ячеслава Товстого. Вони підтримали родину князя Романа, що переслідувана галицькими боярами повернулися, до Володимира. Проте ненадовго, дружина і сини Романа Мстиславовича, вже за рік були змушені «дірою градною», тобто підземною ходом про який згадує літопис, залишити місто та втекти за кордон.
Походження Анни повите таємницею. Зі своєю першою жоною, дочкою київського князя Рюрика Ростиславича Предславою, він розлучився 1197 р., а 1203 р. примусив постригтись її в черниці. Не пізніше 1199—1200 рр. галицько-волинський володар одружився вдруге, бо 1201 р. народився його старший син Данило. Та якщо перший шлюб Романа Мстиславича (хай коротко) згаданий у літописі, то другий джерела замовчали. Мати Данила й Василька згадується лише в Галицько-волинському літописі ХІІI ст. Вона жодного разу не названа на ім'я. Лише з побіжної репліки волинського літописця 90-х рр. ХІІІ ст. довідуємось, що її звали Анною: «Вклав Бог до серця князя Мстислава благу думку, і створив він кам"яну каплицю над могилою своєї бабусі княгині Романової у монастирі святого. Висвятив він її на честь праведних Іоакима й Анни й відслужив у ній службу». І до сьогодні достеменно не відомо де саме у Володимирі похована княгиня. Різноманітні версії лише додають таїни цій прадавній історії. Король Данило ГалицькийВ 1215 році за підтримки Краківського князя Лешка I Білого Данило став князем у Володимирі. Заволодівши містом, князі Данило та Василько почали вести самостійну політику. Головну роль відігравав Данило як старший, а Василько став його помічником і союзником.
У 1227 р. серйозною загрозою Володимиру став угорський король Андрій, який оточив його та взяв в облогу. Відняти Володимир у Романовичів не вдалося- «…наспів Мстислав з половецькою поміччю й примусив їх звернути ся до оборони Галича” . У 1230 році княжити у Володимирі став його брат Данила Галицького, луцький князь Василько.
Доволі виважено Романовичі протистояли новим завойовникам – татарам. У 1259 р. хан Бурундай, прийшовши під Володимир, зажадав від князів Романовичів знищення міських укріплень. “Василько … наказав запалити укріплення, бо роскидати їх прийшло ся б занадто довго через їх великість. Бурандай сам поїхав переконатися, чи укріплення спалено, але тим не задоволився і на другий день післав своїх Татар розкопати міські вали – на знак свого тріумфу”.
У 1286 р. татари, йдучи походом на Польщу, знищили Волинь і Галичину. Тоді татари не взяли міста, але проминувши його, частину свого війська залишили під Володимиром, годувати конейі і ті “учиниша пусту землю Володимерскую».
Нащадки кн. Романа Мстиславича і Анни, володіли у 1200 — 1340 pp. Галицько-Волинською державою. Під час правління Романовичів папською буллою за Галицько-Волинською державою був закріплений статус королівства. Найвизначнішими її представниками були кн. Данило Романович (з 1253 року - король Русі) і волинський кн. Василько Романович. Найбільшого територіального поширення королівство Русі отримало за правління Лева І. На відміну від інших правлячих династій Київської Русі були тісно споріднені з династіями Візантії, Угорщини, Польщі, Чехії, Болгарії.
Король Юрій Львович Ще одна згадка про місто Володимир стосується періоду князювання Юрія Львовича, і стосується безпосередньго перенесення сюди столиці держави: «Володимир стає столицею цілої держави, і зостається такою потім при наступниках Юрія».
Наступники князя Юрія Львовича - князі Андрій, Лев, Юрій-Болеслав продовжували зміцнювати та розвивати Володимир. В 1324 р. Володимиру було надано Магдебурзьке право.
Син мазовецького князя Тройдена I та дочки Юрія I Львовича і Марії, галицько-волинський князь (1325—1340), король Руського королівства Ю́рій II Болесла́в Тро́йденович заради княжіння на Волині прийняв православну віру. Місто спочатку прийняло його прихильно Однак захоплення князя іноземними вельможами та призначення на ключові пости в державі поляків викликали невдоволення серед різних прошарків волинського населення. В результаті змови, Юрія-Болеслава в квітні 1340 року було отруєно.
По смерті Юрія-Болеслава перервалася династія Романовичів, Володимир підпав під владу польського короля Казимира. За часів польського короля Казимира ІІІ Великого, ненадовго, було збудовано кам’яний замок. Будівництво почалося у 1368 році. На його спорудженні упродовж двох років працювало 300 робітників, на будівництво затратили 3000 гривень срібла. Через два роки, у 1370-му, через смерть короля роботи зупинили.
Після проголошення Дмитра-Любарта, сина литовського князя Гедиміна, волинським князем він був визнаний і правителем Галичини. Після перенесення князем Любартом своєї столиці до Луцька Володимир стає центром удільного Волинського князівства.Любарт Гедимінович
З правлінням князя Дмитра-Любарта (1340 -1380) завершується князівська доба, Волинь підпадає під владу Литви. З цього приводу М. Грушевський зазначав: “Замикаючи собою ряд галицько-волинських князїв, Любарт відкриває собою нову добу – переходу українсько-руських земель під власть Литви й Польщі, боротьби Литви й Польщі за галицько-волинські землї ”

Світлана ФЄДОСЄЄВА,
завідуюча відділом обліку,
паспортизації та
наукових досліджень.
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

^