dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » Місія єзуїтів. Початок історії Христорождественського монастиря
Інформація по новині
  • Переглядів: 1282
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 21-07-2016, 12:02
21-07-2016, 12:02

Місія єзуїтів. Початок історії Христорождественського монастиря

Категорія: Історія

Місія єзуїтів. Початок історії Христорождественського монастиря

Єзуїти або Товариство Ісуса – це католицький орден, заснований в 1540 році Ігнатієм Лойолою. Місія єзуїтів досить швидко набрала популярності і поширилась не тільки по всій Європі, а й вийшла за її межі - в Азію та Південну Америку.
Єзуїти спочатку прийшли у Польщу (1564 р.), потім Литву (1569 р.), а згодом і Україну (1574 р.). На українські етнічні землі, на той час в державу Річ Посполита єзуїти прибули на запрошення перемишльського єпископа Валентина Гербурта. У 1574 році вони заснували в Ярославі своє представництво і колегію. Згодом свої місійні осердки створили в Перемишлі, Львові, Станіславі. Єзуїти створили потужну мережу впливу на маси через галузь освіти. У світському вигляді з вуст учителів доносилися ідеї ордену до найбільш привілейованих верств населення, що мали змогу отримувати освіту.
Прийшовши у місцевість з переважаючим православним населенням, єзуїти стали свідками того як суспільні зміни сильно поруйнували колись таку високу культуру нашого краю і це почало призводити до її занепаду. Отці-єзуїти вправно цим скористались, активно розвиваючи свою місіонерську діяльність. Швидко почали засновувати школи, колегії, академії.
Саме чому українська шляхта так швидко забула витоки своєї релігії і підпала під руку єзуїтів є досить очевидним. По-перше, це – єзуїтьсяке шкільництво, яке цілком відповідало потребам української шляхти в якісній освіті (латина, ораторське мистецтво, філософія). По-друге, це – можливість швидко інтегруватися до річпосполитського шляхетського народу. Оскільки головною метою нового шкільництва було розповсюдження католицької віри, то аби якнайшвидше привабити молодь, її навчали й утримували в колегіях безкоштовно, водночас офіційно проголосивши принцип терпимості до віросповідання учнів-некатоликів.
Щодо самого ордену, то його члени підбиралися за принципом фізичного, розумового і класового добору. Приймалися люди виключно здорові, з гарними розумовими здібностями, енергійні і поможливості «гарного походження». Зовсім не приймалися до ордену колишні єретики і жінки.
У Товаристві Ісуса реєстрація членів була обов’язковою. Персональні каталоги впровадив засновник ордену Ігнатій Лойола, керуючись тим, що доручаючи якесь завдання, можна мати інформацію про своїх підлеглих в будь-яких краях. На час приходу єзуїтів до Речі Посполитої у 1564 році було впроваджено щорічні інформаційні каталоги, які містили ім’я й прізвище кожного члена, дати вступу в орден, складання останьої обітниці, характер занять до і після цього, дані про місце народження, кваліфікацію. У 1566 році з’явився додатковий секретний каталог, який містив інформацівї, що призначалася суто для генерала, адже містив записи про риси характеру членів ордену. Відомо, що після скасування ордену секретні каталоги було знищено.
Претенденти на священство повинні були мати належну освіту або здібності до наук, розважливість у діях чи, принаймні, здатність до її плекання, а також добру пам’ять, сталість і послідовність у діях, ревність до душпастирської. праці, легкість слова та у спілкуванні з людьми. Бажаними, але не конче обов’язковими для кандидатів в єзуїти визнавалися шляхетність, заможність, особиста чи родова слава й т.п.
Основний масив джерел з історії єзуїтів на українських землях складають рукописи, які зберігаються в Римському архіві Товариства Ісуса й Архіві Товариства Ісуса в Кракові.
Польський історик і дослідник Станіслав Заленський у своїй книзі «Єзуїти в Польщі» детально описує і згадує усі єзуїтські місії в межах тодішньої Речі Посполитої. Не оминає і Луцький колегіум та місію єзуїтів у Володимирі.
Сама поява місії єзуїтів пов’язана з волинською каштелянкою Ядвігою з роду Сачковичів, котра була заміжня за Стефаном Загоровським. У 1718 році на місію вона виділила 72 000 злотих зі своїх маєтків Марковичі і Губин, обумовивши разом з цим свою волю, щоб єзуїти спасінню душ людських слугували. Досить тривалий чає єзуїти перебували при парафіяльному кастелі (старий дерев’яний костел Іоакима та Анни) зі статусом місії. Жили тут постійно 2, а пізнше ще 2 місіонери. Чи була фундація Ядвіги Загоровської лише разовою чи можливо були ще якісь фундації – відомостей не має. Адже історично задукоментовано реєстрах, що у 1720 році значну суму коштів Ядвіга позичила своєму другу князю Янушу Сангушку. А під заставу взяла букети з сапфірами і перлами.
Місійні осідки складалися з кількох осіб (від однієї до чотирьох), які провадили душпастирську працю на певній місцевості. У мирний же час існування і діяльність єзуїтських домів залежали від наявності щедрих і впливових фундаторів і благодійників. Доми і церкви Ордену, за виключенням домів професорів та їх церков, могли приймати в дар як рухому власність (гроші, книги, одях, продукти харчування тощо), так і нерухому (землі, маєтки, будинки і т.д.).
В 1749 році володимрська місія єзуїтів отримала ще одну фундацію від Стефана Чацького з Порицька у розмірі 22.796 тис. злотих. Можна припустити, що у той час були побудовані місійні будинки. Про ці місійні, а в подальшому монастирські будинки матеріалів у літературі не збереглося, не вдалося розшукати навіть короткого опису. Можливо вони були дерев'яні. Можливо були пошкоджені пожежею, які досить часто були в місті. Коштів для побудови храму із фундації Стефана Чацького було змало. Тільки в 1755 році смолінський староста Ігнатій Садовський зі своєю дружиною Терезією Четвертинською вимурували для місії єзуїтів великий костел за 50 000тис. злотих. Саме приміром ця дата є умовним початком будівельних робіт. Польський дослідник Станіслав Заленьський вказує, що єзуїтський костел загалом був побудований, окрім фасадних башт і частини склепіння. І згадує, що костел Ігнатій Садовський будував для своєї дружини Терезії.
Серед тієї божої роботи Ігнатій Содавський помер у 1761 році. Скінчила добудову костелу його дружина. У 1762 році місія єзуїтів набрала статусу резиденції, тобто постійного осідку, де перебували 6-7 єзуїтів. З них двоє від 1766 року жили в новому місійному будинку в Марковичах, двоє в Ковелі. Після побудови основних частин костелу, місія єзуїтів набрала статус монастиря. Монастир очолив Антоній Малецький. На його пожертвування був побудований монастирський будиноок.
Волинський дослідник і краєзнавець Микола Теодорович в своїх працях, а саме «Місто Володимир Волинської губернії в зв’язку з історіє Волинської єпархії» описує церкву Різдва Господа і при ній чоловічий монастир. Згадує, що церква була кам’яна, тобто мурована а монастир дерев’яний. Коли орден єзуїтів в 1773 році буллою папи Климента ХІV було скасовано, сам монастир разом з цекрвою і деякими дерев’яними будівлями було передано королем польским Станіславом-Августом в володіння уніатів-василіан. Саме василіани побудували нині існуючий кам’яний двохповерховий братський корпус і одноповерховий флігель.
В праці священика Волинської єпархїї Миколи Переверзнєва «Справочная книга о приходах и монастирях Волинськой епархии», виданій в 1914 році теж згадується про те, що саме василіани побудували кам’яний двохповерховий комплекс замість дерев’яного і одноповерховий флігель.
У 1786 році василіани отримали урядове підтвердження своїх прав на костел і монастир. Відразу після цього вони почали будувати нові муровані будинки школи, монастиря та аптеки. Більшість авторів схильні до того, що школу і монастир побудували саме василіани. Візитаційний опис 1819 року свідчить, що василіани побудували двохповерховий корпус на східній стороні монастирської ділянки.
Повертаючись до так званої рекрутації єзуїтами українських земель, то польський дослідний Г. Гапський поділяє її на три періоди. Перший припадає на 1564 рік, другий – 1578 рік і третій – на 1599 і є найбільшим. За цей час було засновано 24 єзуїтськи доми. Як не дивно, закінчується цей переод у 1648 році, а саме з пачатком національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького. (Освіту здобув у Львівській єзуїтській колегії). Чому саме у Володимир місія єзуїтів прийшла досить пізно, майже під завершення діяння самого ордену залишається невідомим? Можливо саме тому, що тут назрівала саме велика боротьба між правосламними і католиками, і католики були в меншості. На той час було досить важко протистояти володимирському старості Василю Костянтину Острозькому, ревному захисникові православ’я. Те саме можна і сказати про шляхтича Василя Загоровського, який перебував у православ’ї і опікувався володимирськими церквами, тримаючи навіть при Ільїнський церкві шпиталь. Основним завданням місії єзуїтів на українських землях була боротьба за верхівку суспільства: Острозьких, Кисилів, Ходкевичів і Радзивілів, котрі на той час володіли колосальним багатством і мали в своєму підпорядкуванні десятки міст і сотні сіл по всій території України.
З роками дедалі більше православних шляхетних родин почали віддавати своїх дітей для навчання до єзуїтських колегіумів. Єзуїти надзвичайно успішно використовували в своїй місійній діяльності проповіді. Вони проголошували їх скрізь – на площах, торговищах, громадських зборах – усюди, де сходилися люди. Вони розповсюджували друковані тексти проповідей, книги.
Єзуїти працювали також у притулках, шпиталях, в’язницях – займалися благочинною діяльністю. Проповіді та вміло організовані публічні диспути єзуїтів з іновірцями ще більше сприяли зміцненю їхього авторитету. Після закріплення ордену в регіоні місіонерські методи продовжували застосовувати. Насамперед, це проповідь, що відрізнялася особливою якістю й підготовкою, залежала від конкретних умов застосування: аудиторії, церковних свят, політичної ситуації. Наприклад, єзуїт Петро Скарга у своїх проповідях ставився до не католиків як до заблудлих у своїх переконаннях, яких потрібно рятувати.
Члени ордену з успіхом поширювали свої методи підпорядкування волі на різні верстви населення. Єзуїти часто оголошували себе чудотворцями, зціляли хворих, використовували статуетки, речі, мощі святих. Шанувальники єзуїтів вважав їх святими, поклонялися їм.
Орден надавав великого значення впливу на жінок. У «Таємних наставляннях» пропонувалося навіювати жінкам любов до ордену. Орден цікавився багатими вдовами. Удовам навівали переконання залишатися у своєму положенні.
Досить нехитрими способами, а скоріш за все вправними і обгрунтованими релігійно-месійськими методами діяльності, орден єзуїтів набрав великої популянності на українських землях і значно розширив методи своєї географії. Але як би там не було, саме єзуїти залишили нам бездоганний і неповторний костел «Серце Ісуса», а нині Собор Різдва Христового.
Місія єзуїтів. Початок історії Христорождественського монастиря
Місія єзуїтів. Початок історії Христорождественського монастиря

Місія єзуїтів. Початок історії Христорождественського монастиря


Орися Вознюк,
науковий співробітник
адміністрації ДІКЗ "Стародавній Володимир"

Список використаних джерел

1. Баковецька О.О. Католицька освіта в Україні в кінці XVIII –перша чверть ХІХ ст. [електронний ресурс]
2. Демьянович А. Иезуити в Западной Росии в 1565 -1772 гг//Журнал Министерства Народного Просвещения. – 1871.-№ 8-12. - № 12.
3. Історія релігії в Україні. Праці ХІ – ї мфжнародної конференції. За ред. В. Гаюк, Я. Дашкевич, Л. Моравська. – Львів. Логос, 2001.
4. Левицький О. Єзуїтська преподобиця. Історичне оповідання / Українська видавнича спілка в Канаді. – Вініпег, 1976.
5. Попазова А.В. Реалізація методів ордену єзуїтів в східнослов’янському регіоні в останній третині XVI –першій половині XVII ст. Історичні науки/ Спецвипуск [електронний ресурс].
6. Переверзнев Н.В. Справочная книга о приходах и монастирях Волинськой єпархіи. – Житомир, 1914.
7. Півницький М, Томчук М. Сакральна архітектура Валодимира-Волинського// Минуле і сучасне Волині та Полісся. Християнство в історії і культурі Володимира-Волинського та Волині. Випуск 47. –Луцьк, 2013
8. Ричков П.А., Луц В.Д. Сакральне мистецтво Володимира-Волинського. – К.:
Техніка, 2004, - 192 с.
9. Сєряков С. Повсякденне життя єзуїтських шкіл України [електронний ресурс].
10. Теодорович М.І. Місто Володимир Волинської губернії в зв’язку з історією Волинської єпархії: Історичний опис. Репринтне видання. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2008. – 248 с.
11. Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні: Навч. посібник: У 3-х кн. Кн. 2. Середина XV – кінець XVI ст. – К.: Либідь, 1994. – 256 с.
12. Шевченко Т. М. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверті XVI – сер. XVII ст. – Львів: Свічадо, 2005.-340 с.
13. Шевченко Т. М. Рекрутація русинів до єзуїтського ордену (остання чверть XVI – сер. XVII ст.): на прикладі викладацького складу шкіл в українських землях польської провінції Товариства Ісуса// Український історичний журнал. – 2011.-№ 6.
14. Zaleski St. Jezuici w Polsce: W 5 t. – Krakow: Nakl. W.L. Anczyca i Sp., 1905-1906. – T. 4. – 1881 s.; T. 5. – 1300 s.
15. Kovalczyk J. Kierunki w hjznobarokowej architecture sakralnej na Wolyniu// Sztuka kresow wschodnich. – Krakow, 1994. - T. 1. – S. 7-38
16. http://pl.wikipedia.org/wiki/Sobór_Narodzenia_Pańskiego_we_Włodzimierzu_Wołyńskim
17. http://jesuits.org.ua/
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

^