dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » Ладомир.Володимир.Володимир-Волинський. Віра наших предків. Історія третя...
Інформація по новині
  • Переглядів: 2157
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 16-05-2013, 15:39
16-05-2013, 15:39

Ладомир.Володимир.Володимир-Волинський. Віра наших предків. Історія третя...

Категорія: Історія

Віра наших предків
Ладомир.Володимир.Володимир-Волинський. Віра наших предків. Історія третя...Наші далеки предки дуліби бужани волиняни, жили в світі насиченому магією. Боги були їхніми дідами і прадідами, а духи, добрі і злі, супроводжували їх в повсякденному житті. Нам сьогоднішнім важко зрозуміти їх ритуали та містерії, ми надто віддалилися від матінки природи. Проте віра наших далеких предків, яку багато хто вважає забутою і до сьогодні живе в наших повсякденних звичаях. Давайте запитаємо себе, чому не можна передавати будь які речі через поріг? Чому на весіллі розбивають тарілку, а переселяючись в новий будинок першим пускають туди кота? Ми все ще багато пам’ятаємо, але і самі не знаємо звідки ця пам'ять, і до чого вона відноситься. Народні дохристиянські вірування чи язичництво — це величезний загальнолюдський комплекс світоглядів, вірувань, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть. Весь космос для древніх слов'ян був таким же живим, якими вони були і самі, і кожен елемент космосу представлявся живим: і небесне світило, і камінь, і річка, і дерево. Основний закон їх існування можна висловити приблизно так: "світ так ставиться до тебе, як ти ставишся до кожної частки цього світу". Головна особливість слов’янської віри в тому і полягала: усе у світі єдино — боги і природа. І люди, які називали себе онуками, але ніяк не рабами богів. Тобто люди і боги були кровними родичами, а не чужими один одному створіннями.
Простір і час були оповиті тьмою, аж доки не з'явилося Око (Деміург) — творець Вирію, Всесвіту, Землі й всього сущого на ній. І це було Око Рода, ще ненародженого Першобога. З його чистих сліз народився Першоптах — Сокіл, золоте пір’я якого освітило пітьму. Серед мороку виріс великий острів Вирій, на ньому - озеро Живої Води. Проросли на острові й берегах дивовижні квіти й густі трави, розлилися ріки і озера. Зніс Першобог-Сокіл золотий жолудь і з нього виросло світове дерево - Дуб-Стародуб. Тоді злетів Сокіл на вершину Першодерева. З його білої та чорної сльози з’явилися на світ дві протилежності: Білобог та Чорнобог - світла та темна сили.
Ладомир.Володимир.Володимир-Волинський. Віра наших предків. Історія третя...Нашим далеким предкам світ здавався схожим на велике яйце. Посередині, подібно до жовтка, знаходилась Земля. Верхня частина - це світ живих, світ людей, нижня – Нижній Світ, світ мертвих, країна ночі. Туди можна потрапити, якщо переплисти море – Океан, той що знаходиться навколо Землі. А якщо прорити криницю наскрізь, то камінь буде падати в ту криницю, дванадцять днів і ночей.
Землю оточували дев’ять різних небес. Мабуть, тому поряд зі словом небо ми вживаємо слово небеса. А дев’ять - тричі по три - священне число у словян. Кожне з дев’яти небес має своє призначення. Одне - для сонця і зірок, інше - для місяця, іще одне - для хмар та вітрів. Сьоме небо наші предки вважали «твердинею», прозорим дном небесного Океану. Там зберігаються запаси живої води, невичерпне джерело дощів. Небо розверзлося, інколи ми говоримо про сильну зливу. Чи не відгомін це давньої віри про сьоме, «тверде» небо? Наші далекі предки вважали, що на кожне небо можна потрапити з допомогою Світового Дерева, яке єднає між собою Нижній Світ, Землю і всі дев’ять небес. Влуння цього міфу дійшло до нас у казках про чарівний горох що виріс до самого місяця. Обрядовим втіленням світового дерева є і новорічна ялинка. А там, де крона Світового Дерева підіймається над сьомим небом - знаходиться острів Вирій. На цьому острові живуть пращури всіх звірів і птахів. На небесний острів восени відлітають перелітні птахи. Туди ж потрапляють і духи тварин, упольованих мисливцями. Там вони розповідають своїм пращурам «старшим у роді», як повелися з ними люди. Мисливець повинен подякувати звіреві за те, що той дозволив взяти шкіру і м'ясо, не звдаючи страждань. Тільки тоді «старший» швидко відпустить звіра назад, на землю, дозволить народитися знову аби не перевелися на землі риба та дичина. Якщо ж людина повелася нечемно, то буде біда. Давні словяни ніколи не вважали себе «царями» природи, яким дозволено як завгодно грабувати її. Вони жили в природі, разом з природою і вважали, що в кожної живої істоти не менше права на життя, ніж у людини. Нам би нинішнім таку мудрість. Туди ж, на сьоме небо, на острів Вирій, відлітали душі померлих. Можливо саме від цього слова походить сучасне слово «рай». Згадаємо, як ми, почасти з іроніємо говоримо про задоволену людину, що вона «на сьомому небі від щастя». Давні словяни вважали Небо і Землю живими істотами – чоловіком та дружиною, кохання яких породило все живе на світі. Бога Неба, Батька всього сущого називають Сварогом. Він був сином Першобога - Рода і довершив творіння свого батька. Бог небесного вогню, він перший почав кувати залізо і навчив цього людей, скинувши їм з неба кліщі, встановив перші закони. Наприклад: звелів кожному чоловіку мати по одній дружині, а жінці – одного чоловіка. Зробив перший плуг і навчив людей землеробства. Зображень Сварога не знайдено, але вважається, що його знаком були рівнораменні хрести у вигляді свастики-сварги, які ще й досі можна побачити на писанках та кераміці. Землю ми і сьогодні називаємо Матір’ю. А наші далекі предки відносилися до неї з великою любов’ю та шаною. Звідси і поклони до землі - люди кланялися Матінці-землі, віддаючи тим самим данину її животворящим властивостями. Іменини землі святкувалися 10 травня. В цей день її не можна було турбувати: орати чи копати. Галина Лозко у своїй реконструкції язичницького календаря, вказує, що в цей день збирали цілющі трави і проводили ритуальні обіди в полі чи лісі, там де ці трави збирали. Ладомир.Володимир.Володимир-Волинський. Віра наших предків. Історія третя...Перед обідом хмільним напоем кропили траву, що було своєрідною жертвою. Із особливим ставленням праслов'ян до землі пов'язана традиція ховати померлих у землю. Земля з рідного поля чи поселення вважалась своєрідним оберегом для людей, що вирушали у далеку дорогу, тобто у світ «чужих». Тому жменю «рідної землі» кидали на могилу померлих у далекій стороні. Земля була свідком урочистих клятв, при цьому на неї клали руку, або вийнявши шматок дерну, клали його собі на голову, таким містичним чином брехня ставала неможливою. Як саме називали давні словяни своюВелику Матір, Богию Землі? Деякі вчені вважають, що її ім’я Макош – давньоукраїнська богиня родючості, жіночого рукоділля, мистецтва і води. Кожна п'ятниця в давніх українців була днем Мокоші У цей день жінки не шили, не пряли, не прали білизни, щоб не розгнівити свою покровительку. В образі Макоші ми бачимо відгомін стародавнього культу Великої Богині – Матері. На весняних ритуальних рушниках завжди зображувалась з руками, піднятими до неба.В"Слові Св.Григорія Богослова" вона згадуєтья серед першорядних богів: "І нині по українам (по окраїнах) моляться …. богу Перуну, Хорсу, Мокоші". Культ Макоші зберігався довгі століття після знищення язичництва. Наші далекі предки вважали сонце, блискавку та вогонь рідними братами, синами Неба та Землі. Бог сонця – Дажбог живе далеко на сході у країні вічного літа. Щоранку він, на своїй золотій колісниці, запряженій четвериком золотогривих коней, із золотими крилами, прямує на небо. Його вогненний щит, випромінює сонячне світло. Вночі він світить на нижньому небі. Двічі на добуйому доводиться перепливати Океан на лодії запряженій гусями качками та лебедями. Тому наші предки носили обереги у вигляді качки з головою коня. Вони вірили що Дажбог допоможе їм завжди, де б він не знаходився. Восени Дажбог вмирає, а 24 грудня народжується знову новий, молодий.
ДажбогВін не тільки зогріває землю, а й стежить за тим, як на ній виконуються закони встановлені його батьком а ще він головний суддя у протиборстві Білого і Чорного бога, Добра і Зла. Священним знаком сонця з давніх давен був хрест. Сонячний хрест обводили колом, що котиться, як колесо колісниці сварога. Такий хрест називали свастикою. Вона може бути повернута як в один так і в другий бік, дивлячись яке сонце хотіли зобразити денне чи нічне. На жаль свастика була використана в фашисткій символіці, і у більшості людей тепер викликає відразу. А в давнину, це був дуже шанований символ. Він часто зустрічається на прикрасах, які знаходять під час археологічних досліджень. Коли ви відвідаєте наш, історичний музей, уважно придивіться до предметів повсякденного вжтку, тих, хто жив у нашому місті багото віків тому. І ви побачите на цих речах солярні знаки, місячні символи, там у вітринах викладені обереги, що довгі роки слугували своїм господарям, оберігаючи та захищаючи їх. До речі фашисти використали саме нічне сонце, тобто вони поклонялися нічному мороку. Перун словянський бог грому та блискавки. Його уявляли немолодим грізним чоловіком з довгою рудою бородою, що мчить по небу в колісниці запряженій крилатими конями. Його волосся розвівається подібно грозовій хмарі, і колір мають такі ж чорно-срібні.Гремить перунова колісниця на нерівних хмарах, ось звідки грім, ось чому він прокочується небесами. А ще в давнину казали, що грім та блискавка – луна та відблиск ударів якими нагороджує Перун Змія Волоса, за те що той хотів забрати у людей Сонце,худобу, земні та небесні води. А ще, дуже давно, казали що грім, це поклик кохання, в день весілля Неба та Землі. Адже так хороше в літній день після грози, і так добре все росте. Стіли у Перуна різні, є синьо-фіолетові «мертві», які вбивають та «золоті», вони пробуджують нове життя.Ідол Перуна мав людську подобу - тулуб виготовлявся із дерева, ноги - із заліза, голова - зі срібла, вуса - із золота. В руках цього ідола був коштовний камінь - рубін чи карбункул, біля нього завжди палало дубове вогнище - живий вогонь., якщо він згасав, то його охоронці каралися на смерть. Перунові приносили жертви, вепра, бика або червоного півня. Зброєю Перуна спочатку був камінь камінь камінна сокира – золота сокира. Боги прогресували разом з людьми. Сокирі, зброї громовержця, з давніх давен приписувалася чудодійна сила. Сокиру хрест нахрест перекидали через худобу, щоб вона не хворіла і краще плодилась. Сокирою на хворому креслили Сонячний Хрест, прикликаючи на допомогу двох братів богів. Сорока, дикий тур та дуб, а ще квтка яку звали перункою, символи Перуна. Перун – бог війни та охоронець військової дружини. згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів Русі іменами Перуна і Волоса. ПерунПоклонялися Перуну 1 і 2 травня, у цей день, як правило, були перші травневі грози. У давнину люди вірили, що земний вогонь породжується вогнем небесним. Дух земного вогню назвали Сварожичем. Слов'яни, шанували вогонь, здійснювали різні обряди та ритуали біля вогнища, приносили жертви з їжі та плодів, або у вигляді півня, оскільки вважалось, що він має зв'язок з полум'ям. Не можна було на вогонь плювати, кидати в нього нечистоти, топтати його ногами, бо він може помститися. Вогню приписувалися очисні й цілющі властивості. В давнину хворих проносили через вогонь; існував звичай провозити нареченого і наречену між вогнищами. А що ж то був за змій, з яким бився Перун громовержець? В словянській міфології відомий Велес — «скотій бог», один з найстародавніших богів, покровитель скотарства, що був грізним владикою інших богів і на Русі поступався лише Перуну. Він був богом мертвих, повелителем звірів, покровителем скотарства, мудрості, чарівництва, мистецтва і торгівлі. Часто представляв собою крилатого змія з людським обличчям або помісь людини з ведмедем. Його зв'язок з тваринним царством витікає вже з імені «волох», «волохатий» Символом Велеса був волохатий кожух, вивернутий навиворіт, що залишився частково як елемент обрядовості у новорічних звичаях, які донесли до нас відгомін «волових свят». Учасників цих карнавалів іноді називали волхвами, «бо вони подібні до Волоса своїми волохатими кожухами». Згідно переказів Змій Волос якимось чином поєднує в своєму образі волохатість та луску, літає на перепончатих крилах, уміє видихати вогонь, хоча сам до смерті боїться блискавки, і дуже любить яєчню і молоко. Тому ще одне імя бога Велеса – Смок. У Володимирі-Волинському відомі три міся, де були розміщені давні словянські капища. Одне з них, про яке згадує О Цинкаловський у Матеріалах до археології Володимирського повіту, знаходилося у валах городища. «На замчиську проводив ремонт тюрми в 1931 році пан Городиський; він оповідав мені , що під час копання ями на вапно наскочили на якийсь круглий фундамент. Ближче не міг він його означити.» Цинкаловський зазначає що фундамент складався з білої опоки ( вапняку). В урочищі «Михайловець» при самому валі натрапили на 1,5 метра глибоко в землі якийсь грубий фундамент, ближче неозначений. Згадується що Мхайлівський монастир був побудований на місті древнього капища, але якому богу невідомо.
Що стосується третього місця, остріва серед заболоченої заплави річки Луга, то тут нам за підкаску слугує сама назва «Волослав, чи Велесівщина». Звичайно самого острова вже давно немає, тільки розорана земля та ледь помітне підвищення. Так розповідали мені ті хто бачив той острів, сама я там не була. На карті Вячеслава Ковальського він позначений навпроти урочища «Михайлівщина», на іншому боці річки Луга. На карті О.Цинкаловського він знаходиться значно далі. Як би там не було але цілком імовірно, що там знаходилося святилище Волеса. І це цілком доречно, якщо згадати, що наше місто в сиву давнину було центром торгівлі, тут проживало багато купців, що мандрували в далекі землі і по воді і по суші. Кому як не Велесу несли вони дари та пожертви аби вдалий був шлях і процвітала торгівля. Основними місцями побудови подібних святилищ, острова сухої землі на болотах, землях що не використовувалися в сільському господарстві, захищені природними перепонами. Сакральна сутність святилища була у захисті від дії злих сил, та нижнього світу. Адже Велес був не тільки богом худоби, але й уособленням сакральної громади мертвих, господарем “антисвіту”. Від нього залежала плодючість землі, благополучність худоби в реальному світі і добробут мерця у “світі мертвих”. Відгомін тих давніх вірувань і легенда, що і донині живе в памяті мешканців нашого міста. Там, де тепер вулиця Київська, де ростуть старі клени над крутими берегами річки Луги в прадавні часи було язичницьке капище. Тут же знаходилися великі ями і підземні ходи, у яких жив лихий і лютий змій. І не давав він людям спокою, тримав їх у страху і покорі. Часто змій виповзав зі свого лігва-капища і пожирав принесену йому жителями їжу. Проте це йому скоро набридло. І зажадав змій, щоб до його нори-капища щотижня приводили молоду дівчину, яку він затягував до себе і там з’їдав. Так тривало довго-довго, аж поки в місті зовсім не стало молодих дівчат. Залишилася єдина дівчина – єдина дочка князя. Не хотів батько віддавати єдину дочку на погибель лютому змієві. Розіслав він в усі краї гінців, щоб вони оголосили про те, що хто переможе змія – той отримає дівчину за дружину. Багато відважних лицарів відгукнулося на цей заклик і виступило на бій із чудовиськом. Але ніхто не зміг перемогти змія. І ось приїхав із далеких країв ще один молодий лицар і у важкому двобої переміг змія та знищив його. І коли той конав, то сильно бив хвостом по землі і вирив ним глибокий рів. З річки Луга зайшла у той рів вода та й залишилася у ньому, і назвали люди цей рів річкою Риловиця, а в самому місці двобою протікає річка Смоча. Вам не здається, що ця назва вже прозвучала в моїй розповіді? Зверталися до бога худоби і багатства Велесу, благаючи його зберегти домашніх тварин в останній зимовий місяць, а саме11 лютого. Велесів день був і 6 січня. Світлий Вирій вважався давніми словянами джерелом життя. Боги, що відповідали за процвітання та примноження всього живого на землі, за кохання та продовження людського роду, це Род і Рожаниці. Постать Рода дуже суперечлива. Одні вчені вважають його одним із верховних Богів, одним з тих, хто створив Всесвіт, тим хто посилає душі людей на землю, для народження. Інші вважають його незначним божеством, щось на кшталт домового. Що стосується Рожаниць, то у більшості своїй дослідники сходяться на тому, що їх було двоє, і були ними Лада - слов'янська богиня любові і краси і її дочка Леля.Лада Лада і Леля в слов'янській міфології спочатку виступали як богині родючості, На більш пізньому етапі розвитку міфологічних уявлень наших предків, Лада і Леля, богині-покровительки розмноження, стали основними персонажами любовно-весільних таїнств і обрядів. Коляда, що вважався богом зимового сонцестояння . мав вигляд новонародженого немовляти на голові матері Лади або яблука в її руці. Імена богів дійшли до нас із фольклору — народних казок і пісень, сутність яких зводиться до боротьби світлих сил природи з темними: родючості з неродючістю (безплідністю), літа із зимою, життя зі смертю. Східні слов'яни (русини) уявляли собі весь кругообіг пір року як безперервну боротьбу й чергування перемог світлих і темних сил природи. Висхідним пунктом цього кругообігу є новий рік — народження нового сонця (Ярила); відзначали також початок весни й літнє сонцестояння (Купала). Із цими уявленнями тісно пов'язані уявлення про потойбічне життя й культ предків. Вважалося, що душі померлих перебувають у країні, де знаходиться сонце. В цю країну померлого потрібно споряджати, що й виявлялося в належному обряді поховання. Якщо ж належного обряду не здійснено, душа небіжчика нібито приречена на вічне поневіряння (напр., душі дівчатутоплениць — русалки, мавки). Щоб полегшити померлому шлях до країни вічного спочину, вдавалися до обряду спалення: вогонь очищав душу, відокремлював її від тіла. Душі предків ставали домашніми богами, охоронцями домашнього вогнища, сім'ї й роду (Род, Чур, Діддомовик).
Богослужіння слов'ян було пов'язане з підтриманням річного циклу одухотвореної природи і регулюванням відносин з богами. Центральним моментом богослужіння було принесення доречних до випадку жертв. Суспільне богослужіння було включено в сюжети свят та інших значущих подій. Святкові дійства супроводжувалися іграми, «ряженням», співом, танцями, ворожінням, ритуалами очисного призначення. Волхви заздалегідь приводили в порядок святилища, відбирали принесені і наведені жертви. У святилищі вони входили з побожним трепетом. Підмітаючи храм, вони вибігали, щоб перевести подих. Хату очищали від злих духів (упирів і навій) пахощами. На сковороді палили ялівець або ароматні трави. При заселенні нового будинку або печі вогонь зі старого вогнища переносили в нове вогнище.
Храми споруджувалися в лісах, чи на пагорбах. Перші храми - місця, оточені кілками, чотири стовпи, накриті покрівлею і з усіх боків оточені завісами. Потім стали будувати храми з одного дерева. Зовнішні стіни прикрашалися різними різьбленими образами, всередині стіни були оббиті килимами, там же знаходилося багато рогів від різних звірів, покритих різьб'яною роботою, і служили для прикрас храму. Багато статуї богів були зроблені з дерева. Вибирали завжди найміцніше дерево, тому зображення збереглися до нашого часу. Інші були зроблені з металу: срібла, золота. Деякі статуї були зроблені з дерева і металу. На всіх зображеннях знаходиться ім'я божества. Незвичайною завбільшки слов'яни намагалися висловити силу божества. У небагатьох ідолів була тільки одна голова, зазвичай по три, по чотири і навіть по п'ять голів. Іноді прикрашали своїх богів дорогоцінними каменями. Бажаючи висловити могутність і грізність богів, слов'яни оточували ідолів зображеннями отруйних тварин: змій, жаб, ящірок та інших. В ролі первосвящеників виступали князі, чи особливі жерці - волхви і чарівники (чарівники),наймудріші з мудрих. Вони служили посередниками між людьми і богами, здійснювали моління, обряди і жертвопринесення. Вони вирішували Відомі волхви, що поганяли хмари, волхви-цілителі, , волхви, що виготовялироду амулетів-обереги. Та волхви хранителі древніх переказів і епічних сказань. Стати волхвом можна було тільки після багатьох років навчання. Існували і жінки-чаклунки, відьми (від «відати» - знати) чарівниці, Жили вони найчастіше в лісі, знали трави і заклинання. Ставлення до них простих людей було насторожене.Збруцький ідолІдоли богів встановлювалися не тільки в храмах, а в гаях, на берегах річок і т.д., такі місця називалися капищами. “Такі … погані мольбища їх: ліс, і каміння, і ріки, і болота, джерела, і гори, і горби, сонце і місяць, і зірки, і озера. І, простіше кажучи, всьому існуючому поклонялися вони яко Богу, і шанували, і жертви приносили”, - осудливо писав пізніше один з представників християнської церкви, про прихильників народної релігії. Наші далекі предки поклонялися землі, воді, деревам камінню, місяцю. Музика вважались голосом духів дерев, духа лісу, рівномірні ритмічні звуки та рухи, що їх супроводжують, відтворюють рух всесвіту, космічний порядок. Ці уявлення стали підставою виникнення культу руху та танцю. Календарні свята з їхніми традиційними ігрищами, звеселяннями, пов'язані з етапами господарських робіт, включали і релігійні обряди, і ритуали, забобон і ворожіння, спрямовані на магічне забезпечення бажаного врожаю, родючості, добробуту, здоров'я.
Скульптурні зображення божеств виконувалися частіше за все з дерева, рідко з каменю. Унікальним пам'ятником культової скульптури є так званий Збручський ідол. Вчені досі сперечаються, кого ж саме він зображає. Одні вважають, що це ідол Святовита - чотириликого божества. Український філософ М.Попович доводить, що таке пояснення суперечить суті язичницького багатобожжя. На його думку, це чотири різних божества. Наші предки спілкувалися зі світом мовою оберегів – предметів, прикрас, орнаментів, які люди носили з собою та захищали ними своє житло. Предмети побуту, узори на одежі, орнамент, що прикрашав житло, мав певний зміст.Носили обереги на поясі, на плечах, біля серця, та на руках. Обереги були жіночі чи чоловічі, а були і загальні. Часто це були зменшені копії предметів, якими люди користувалися на повсякдень. Оберегом була і гривня, обруч, який носили на шиї. Вважалося, що це надійна перепона, яка перешкоджає душі покинути тіло. Гривні носили як чоловіки так і жінки. Вони були ознакою певного положення в суспільстві. Для заможних людей гривні виготовлялися з дорогоцінних металів. Обереги виготовлялися тільки для конкретної людини, спеціальним майстром-волхвом. КапищеАби виготовити хороший оберег він розмовляв з матеріалом, намагався відчути енергетику, вибираючи підійде даний матеріал для виготовленя оберега чи ні. Кожне слов'янське плем'я, імовірно, сповідувало своїх богів, культ яких не поширювався на значні території. В уяві наших предків поряд із божествами діяла велика кількість духовних істот-демонів, злих духів, котрі займали нижче у порівнянні з божествами становище. Духи-демонів, шкодять або сприяють людині в її справах. Серед найпоширеніших демонологічних образів — такі як блуд, вихор, дика баба, вій, змій, вовкулака, відьма, водяник, домовик, польовик, русалка, упир, чугайстер та інші, - тобто всі, пов'язані з давніми культами хатні та природні володарі, образи яких теж увійшли до багатьох жанрів усної народної творчості. О Цинкаловський, в одній з своїх публікації розповідає що жителі лісів оберталися на вовків, коли їм треба було повертатися з заробітків, аби не тратити лишніх грошей, і це відбувалося ще в ХІХ столітті. До кінця 10 століття в результаті реформ Володимира, в зв’язку з підкоренням Києвом багатьх словянських племен, з'являєтья пантеон богів: на першому місці стоїть загальнодержавний князівський бог Перун. Нижче древні божества - Стрибог, Макошь, Дажбог. У 988 році князь Володимир хрестив Русь, оголосивши язичництво поза законом і санкціонував знищення святилищ. Але язичницькі волхви ще протягом двох з половиною століть піднімали повстання на околицях держави. На Волині та Галичині, у результаті віддаленості їх від столиці, народна релігія зберігала провідну роль ще у 13 столітті.
Нинів в Україні, як і загалом, по уілому світі світу, язичництво починає відроджуватися у формі так званого неоязичництва.

Світлана ФЄДЄСЄЄВА,
завідуюча відділом обліку,
паспортизації та
наукових досліджень.
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

^