dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » «Устилуг – перше прикордонне місто Західної України»
Інформація по новині
  • Переглядів: 1921
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 3-04-2013, 14:52
3-04-2013, 14:52

«Устилуг – перше прикордонне місто Західної України»

Категорія: Історія

«Устилуг – перше прикордонне місто Західної України»

«Устилуг – перше прикордонне місто Західної України»Устилуг – місто розташоване на правому березі Західного Бугу, біля гирла річки Луги (звідки і походить назва міста, гирло –«устья»). Найдавніше поселення на території Устилуга існувало в епоху міді (ІІІ тис. до н.е.). В 30-х рр.минулого століття О. Цинкаловським було виявлено залишки поселення культури лійчастого посуду на правому березі річки Західний Буг. В 1973 р І.Р. Михальчишин досліджував поселення стжижовської та тшинецько–комарівської культури в західній околиці міста над лівим берегом річки Луги.Над самою річкою Буг здіймається укріплення старого городища Х ст. з періоду т.зв. Червенських городів і наступних ХІ – ХІІІ століть, коли Устилуг належав до Галицько- Волинської держави і Володимирського князівства. Це городище мисового типу. Високий берег річки Західний Буг, насипні земляні вали, зверху дерев’яні стіни стовпової конструкції. Навкруги городища були викопані рови. Поблизу знаходився могильник з 29 курганів, три з яких у 1897 р розкопав М.Ф.Біляшевський. Підкурганні поховання з тілопокладаннями, як стверджує М.М.Кучінко, поза всяким сумнівом, належали східним слов’янам. Перша згадка про Устилуг в руських літописах належить до 1150 року, коли великий князь Ізяслав Мстиславович під час міжусобної боротьби послав в Устилуг «на покорм» своїх союзників угорців. Пізніше місто згадується в документах, як Устилугов (1545), Усчилуг (1576),Усцилуг (1577) Ружиямполь (польська назва, 1765 р.). Остання назва не прижилась, і з кінця XVIII ст. місто знову почали називати Устилугом. В ХІ – ХІІІ ст. Устилуг мав велике торгівельне і політичне значення, як один із найбільших і найбагатших портів Волині. Через нього проходило багато таких товарів, як збіжжя, шкіра, ремісничі вироби і дерево. Річка Західний Буг являла собою головну артерію, якою спливали згадані товари до Польщі, Литви, Ятвяг і прибалтійських країн,особливо до головного порту Гданська. В 1241 році (1240?) Устилуг був зруйнований татаро–монголами (ордами хана Батия). Про це свідчить велика кількість деревного вугілля та попелу, знайденого на території городища. Татаро–монгольська навала призвела до занепаду ремесла, яке раніше тут було досить розвинутим. В середині XIV ст. Устилуг захопили литовські феодали. В 1431 р. польський король – Казимир ІІІ намагався захопити частину Волині, а в тому числі і Устилуг. Тому вів майже безперервні війни з луцьким князем Львом Свидригайлом . За ревізією володимирського замку в 1545 р. містечко Устилуг належало до Єронима Крупського (з Крупи). В 1570 р. І. Крупський платив до володимирського замку з Устилуга податки від 36 димів, 12 город23, а Миколай Лисаковський - з с. Верби, Устилуга і сіл що йому належали - від 93 дим, 2 боярів путних, 55 город, 69 городників, 17 комірників, 11 комірників вбогих, з 3 млинів , 2 горілчаних котлів, 2 коршми. За поборовим реєстром Володимирського повіту з 1583 р. з Устилуга податки платив князь Степан Збаражський від «16 дим, 9 город, 4 вальних коліс, одної ступи і ½ пага». Частина Устилуга належала тоді до князя Олександра Вишневецького, а з XVIII ст. Устилуг належав до князів Любомирських. Розташування на важливому торгівельному шляху сприяло тому, що Устилуг у XV – XVI ст. став визначним центром торгівлі зерном у північно – західній частині Волині. З Володимирського і Луцького повітів сюди надходили транспорти із збіжжям, що потім по річці Західний Буг відправлялося на Захід. Купці, які торгували зерном, мали тут свої склади. В 1595 році українське населення міста підтримало селянсько-козацькі загони Наливайка в боротьбі проти ненависної панщини. Жителі міста взяли активну участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького у 1648-1654 роках. У грудні 1653 року місто дуже потерпало від нападу кримських татар. Вони три дні стояли табором під Устилугом, спалили 23 житлові будинки,33 господарські приміщення, взяли в полон 68 чоловік, забрали багато худоби, птиці. До 1648 року в Устилузі лишилось тільки 10 домів. На початку XVIII ст. в Устилузі було засновано монастир католицького чернечого ордену капуцинів. У 1747 році тут побудували костел, руїни якого були повнісю знищені в 80-х роках минулого століття. Після третього поділу Польщі в 1795 році Устилуг відійшов до Росії. У 1812 році район Устилуга став ареною воєнних дій. На Волині з 1811 року стояла 3–тя резервна армія, якою командував генерал О.П. Тормасов. Вона мала обороняти Волинь і Поділля. Після боїв у липні 1812 р. 3-тя армія відступила. Прикордонні повіти Волинської губернії опинилися у руках наполеонівських військ. В Устилузі розташувалися польські частини. Однак наполеонівські війська перебували на Волині не довго. Наприкінці серпня 1812 року армія Тормасова, з’єднавшись з Дунайською армією, якою командував П.В.Чичагов, розпочала визволення Волині. 26 жовтня 1812 р. на полі між Устилугом і Володимиром-Волинським відбувся вирішальний бій, який закінчився перемогою російських військ. Наполеонівські війська відступили в Польщу, за річку Західний Буг. Основним заняттям населення Устилуга у XIX ст. були: сільське господарство, ремесло і торгівля. З 1845 р. в місті діяли два невеликі шкіряні заводи, які щорічно давали продукції на 515 крб. Вся продукція реалізувалась у Волинській губернії. В місті жили і кріпаки. Поміщиці Рачинській в Устилузі належало 23 селянські двори, з них тяглих - 5, піших - 3, городників -15. Селяни, які мали польові наділи ,виконували феодальні повинності у формі панщини. Городники платили щорічно оброк, а влітку відбували панщину. Значно більше було чиншових селян, тобто особисто вільних,які не мали своєї землі, а за користування поміщицькими угіддями платили регулярний податок – чинш. Устилуг був одним із транзитних пунктів, через який проводилась торгівля сільськогосподарською продукцією з закордоном. Так, у 1837–1838 рр. через устилузьку митницю відправили в Польщу близько 200 волів і корів, 500 свиней, 20 тис. пудів сала, 21 тис. пудів сальних свічок та інше. В 1832 р. у місті не було жодної брукованої вулиці. Майже всі будинки у місті були дерев’яні, тому часто виникали пожежі. Наприклад, у 1832 у місті згоріло 26 будівель. У червні 1858 р. вогонь знищив майже всю центральну частину міста, згоріло близько 100 будинків. На початку ХІХ ст. в Устилузі відкрито міське училище з польською мовою викладання. Училище утримувалось на кошти місцевих поміщиків і католицького духовенства. Після придушення польського повстання 1831 р рішенням уряду училище було закрите. І тільки у 1875 р в місті почало працювати парафіяльне училище, де навчалося 33 учні. У 1892 р в Устилузі було 13 ремісників і 100 крамничок, 3 невеликі заводи по виробництву кісткового борошна ,а на одному з них виготовляли свічки. На початку ХХ ст. Устилуг був перевалочним пунктом торгівлі хлібом. Вниз по Західному Бугу щорічно вивозилося 30 тис пудів зерна і сплавлялося будівельного лісу на 40 тис. карбованців. За переписом 1911 р. в містечку Устилуг була міщанська управа, пошта, телеграф, поштова земська станція, початкова школа, шпиталь, лікар, аптека, 40 крамниць, бібліотека, гуральня , 2 крамниці з горілкою, кредитове товариство, склад дерева, водяний млин, щомісячні ярмарки. Поміщикам Білянкіним належало 2090 десятин землі. Григорій Павлович Білянкін, випускник Філадельфійського суднобудівного університету, капітан I рангу, був одружений на Людмилі Гаврилівні Носенко, дочці Гаврила Трохимовича Носенко, відомого київського юриста, що мав великий маєток в Устилузі. Його друга дочка Катерина Гаврилівна, в майбутньому дружина композитора Ігоря Стравінського, заснувала лікарню і запросила на роботу лікаря Станіслава Бахницького, надала землю під общинне кладовище. Григорій Павлович Білянкін побудував пожежну ремізію (депо), школу для форнальських дітей (дітей поденників). Завдяки саме родині Носенків, Устилуг став притулком для трьох поколінь родини Стравінських – знаменитого баса Маріїнського театру в Петербурзі – Федора Гнатовича Стравінського; його сина, всесвітньо відомого композитора – Ігоря Федоровича Стравінського та сина останнього – Федора Ігоревича Стравінського, визнаного в світі швейцарського художника.Ігор Стравінський Ігор Стравінський вважав Устилуг «райським куточком для творчості». В цьому містечку він щасливо жив і працював над творами, що стали досягнененнями світової культури. Почалася творча діяльність Ігоря Стравінського в Устилузі в будинку Носенків, а продовжувалася в, так званій, «Старій мизі», будинку, що був побудований за власним проектом композитора у 1907 р, на зразок швейцарського шале. Збереглися дві алеї дерев, що були висаджені Ігорем та Гурієм Стравінським на місці колишньої садиби князів Любомирських (від їх чудового парку залишилося лише декілька старих дерев понад Лугою). Зараз у перебудованому в 50-тих роках будинку знаходиться музична школа, де на першому поверсі, у лівому крилі розташований музей композитора. Переїзд Ігоря Стравінського в Устилуг у 1914 р став останнім. Перша світова війна застала його у Швейцарії і шлях на батьківщину був для ноьго став закритим. Устилузька земля стала благодатною не тільки для творчості і праці відомого композитора, тут народилась заслужений діяч науки, член - кореспондент Академії медичних наук Олена Хохол. Багато лиха завдала жителям Устилуга Перша світова війна. У травні 1915 р. австро–німецькі війська прорвали фронт у районі Тарнува-Горлиці. Російська армія відступила. Багато жителів Устилуга евакуювалися на схід. У місто ввійшли айстро-німецькі війська, які перебували тут до кінця 1918 року. У січні 1919 р. місто захопили польські війська. 15 серпня 1920 року в місто ввійшла Башкирська кавалерійська бригада під командуванням О.В.Горбатова і в місті було встановлено радянську владу. Однак у вересні 1920 р. Устилуг окупували польські війська. У 1929р. в Устилузі була семикласна «повшехна», тобто загальна школа, де викладання велося польською мовою і приватна початкова єврейська школа. В місті працював один приватний лікар. Діяв невеликий лісопильний завод, де було зайнято 80 робітників, та 2 парові млини. Шукаючи кращої долі, багато сімей емігрували до Канади, Аргентини та інших країн світу. З січня 1940 року Устилуг стає районним центром. Починають працювати шкіряний і цегельний завод, меблева, швейна, хімічна, слюсарна майстерні. Проте 1941 рік знову перериває мирне життя Устилуга. 22 червня 1941 року Устилуг, як прикордонне місто, один із перших прийняв на себе удар німецько-фашистських військ. Під час жорстоких боїв Устилуг охороняли прикордонники четвертої лінійної і резервної застав, а також штаб і підрозділи першої комендатури – всього 150 чоловік. Вони мали 4 станкові і 8 ручних кулеметів, гранати, гвинтівки. Підрозділами першої комендатури командував майор М.Г.Неплюєв, а начальником четвертої застави, розташованої на захід від околиці Устилуга, за 150 км від кордону, був старший лейтенант О.К.Чумовицький. Героїчно відбивали натиск гітлерівців бійці Видранецької прикордонної застави. На честь старшини цієї застави І.І.Пархоменка у 1958р. с. Видранка було перейменоване на Пархоменкове. У червні 1950 року останки загиблих прикордонників були перенесені на устилузьке кладовище і поховані з військовими почестями. На братській могилі встановлено пам’ятник. Ім’ям молодшого лейтенанта А.З.Левінцова названо вулицю в місті. Під час окупації фашисти розстріляли і замучили 1847 чоловік, 93 чоловіки вивезли до Німеччини, зруйнували 37 житлових будинків, 64 господарські будівлі, відібрали 50 коней, 67 голів великої рогатої худоби, 100 свиней. 20 липня 1944 року Устилуг було визволено від фашистських загарбників. Руками сотень устилужан відновлювалось в післявоєнні роки місто, знову запрацювали установи, підприємства, організації. Вже на початку 1945 року у місті працювали паровий і водяний млини, лісопильний завод, електростанція, олійниця, швейна, шевська і столярна майстерні. Були відбудовані кінотеатр, приміщення амбулаторії, лікарні, а також 24 житлові будинки. У вересні 1944 року розпочалося навчання в Устилузькій середній школі. У квітні 1945 року сформовано колгосп «Червона зірка». А в 1951 році його об’єднано з колгоспами сіл Тростянки і Пархоменкового, та перейменовано у колгосп «Радянська Україна». Впродовж наступних років у місті було споруджено зерносховище на 1000 тонн, будинок культури на 550 місць(функціонує і досі), приміщення нової школи, машинно-тракторного парку, лукомеліоративну станцію, що значно змінила кліматичні умови. Медичне обслуговування у той час здійснюють поліклініка, дільнична лікарня, протитуберкульозна лікарня. Велика увага приділяється благоустрою міста. У 1961-1968 роках було побудовано понад 100 житлових будинків, будинок лісництва, кафе «Дружба», відділення зв’язку та інші. На початку 70-х років побудовано нову школу. Широкі можливості відкрились для Устилуга з набуттям Україною незалежності. Сьогодні Устилуг переживає нову віху в своїй історії. Нині тут проживає 2117 людей. Функціонують міська рада, аптека, поліклініка, лікарня, школа, дитячий садок, музична школа, дві бібліотеки, будинок культури, АТС, електропідстанція, відділення зв’язку, пожежна частина, фермерське господарство Колача Є.Й., стадіон, ринок, готель. Незважаючи на таку кількість підприємств, установ і закладів, в місті процвітає безробіття. З відкриттям міждержавного переходу Устилуг-Зосин особливо зросла роль міста. Для іноземців Устилуг – це своєрідний торговий центр, де можна запастися пальним (а є тут аж 7 АЗС), продуктами (працює 7 магазинів, з них 5 мають відділи з продажу горілчаних та тютюнових виробів), комбікормами (завод знаходиться на території міста) і дрібними промисловими товарами. У маленькому містечку є 4 храми для віруючих різних конфесій – церква КП, церква Петра і Павла МП, костел Матері Божої Вервичної, молитовний дім та будується ще дві церкви. Устилуг - це перше місто, з якого починається знайомство з нашою державою закордонних гостей. Тому хочеться, щоб місто набуло європейського вигляду, зберігши свої самобутність та традицію.

Світлана ФЄДОСЄЄВА, Романна КУЧЕРЯВА



Список використаної літератури:
1. «Історія міст і сіл Волинської УРСР», Волинська область, Київ, 1970 рік, ст.141-152.
2. Олександр Цинкаловський, «Стара Волинь і Волинське Полісся»,т.ІІ, Вінніпег, Канада, 1986р., ст..482-483.
3. Літопис Руський, Київ, Видавництво «Дніпро», 1989 р., ст.235.
4. Кучінко М.М., «Істоично-культурний розвиток Західного Побужжя в IX-XIVст.»,Луцьк: «Надстир’я», 1993 р., ст.27.
5. Кучінко М.М. «Нариси стародавньої і середньовічної історії Волині», Луцьк: «Надстир’я», 1991 р., ст. 111-114.
6. Кучінко М.М., Охріменко Г.В. «Археологічні пам’ятки Волині», Луцьк, Видавництво Волинського державного університету «Вежа», 1995 р.,ст. 117.
7. «Минуле і сучасне Волині(тези доповідей та повідомлень Волинської краєзнавчої конференції 26-28 вересня 1985 р.)», Луцьк, 1985 р., ст. 67-68.
8. «Музей І.Стравинського в Устилузі», Луцьк, 1994 р., ст. 1-2.(автор тексту і упорядник О.Д.Огнєва).
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

^